Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №522/16764/24-Е — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №522/16764/24-Е

Суддя: Ситнік Олена Миколаївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 522/16764/24-Е

провадження № 61-1104св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бузанова Дмитра Вікторовича на постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2026 рокув складі колегії суддів Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Лозко Ю. П.

усправі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни, третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування записів у реєстрі та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- встановити факт припинення іпотеки за іпотечним договором від 04серпня

2008 року № 2519, який укладений між ним та Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) «Ерде Банк»;

- скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державномуреєстрі іпотек, Єдиномуреєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - квартири загальною площею 101,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; номер запису про іпотеку: 9623082 (відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення): 11467726, 04 серпня 2011року; номер запису обтяження: 9623116 (відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення): 11467860, 04 серпня 2011 року; запис про обтяження: заборона на нерухоме майно: 11467860 (відмітка про перенесення запису): 9623116, 12травня 2015 року; запис про іпотеку, реєстраційний номер обтяження: 11467726 (відомості про перенесення запису): 9623082, 12травня 2015 року.

Посилався на те, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором сплив 03серпня 2013 року,станом на 15 серпня 2024 року претензії до нього щодо виконання зобов`язань за договором відсутні, особу кредитора- ПАТ«Ерде Банк» припинено, а правонаступники відсутні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

03 червня 2025 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт припинення іпотеки за іпотечним договором від 04 серпня

2008 року № 2519, який укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Ерде Банк».

Скасовано записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державномуреєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - квартири загальною площею 101,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; номер запису про іпотеку: 9623082 (відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення): 11467726, 04 серпня 2011 року; номер запису обтяження: 9623116 (відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення): 11467860, 04 серпня 2011 року; запис про обтяження: заборона на нерухоме майно: 11467860 (відмітка про перенесення запису): 9623116, 12травня 2015 року; запис про іпотеку, реєстраційний номер обтяження: 11467726 (відомості про перенесення запису): 9623082, 12травня 2015 року.

Суд першої інстанції керувався тим, що з урахуванням ліквідації юридичної особи позикодавця (ПАТ «Ерде Банк») за кредитним договором від 04 серпня 2011 року № К-178/11, укладеним між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 , існують підстави для висновку про припинення зобов`язань за кредитним договором, та, відповідно, припинення права іпотеки за договором іпотеки від 04 серпня 2011 року, укладеним між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 2519, а також договором про зміни № 1 до нього від 03 серпня 2012 року № 1866. Суд зауважив, що належним відповідачем за вимогами про визнання іпотеки припиненою, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку є ПАТ «Ерде Банк», щодо якого 13 листопада 2018 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення без правонаступника юридичної особи. Проте запис про реєстрацію обтяження не скасований, адже повідомлення про припинення іпотеки не подано. Наявність такого запису порушує право власника предмета іпотеки. З урахуванням наявних підстав суд вважав за можливе встановити факт припинення іпотеки та скасувати записи про заборону відчуження на іпотечне майно та про іпотеку, які внесені на підставі договору іпотеки від 04 серпня 2011 року, та рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування заборони відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку.

18 грудня 2025 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 набув право грошової вимоги за зобов`язанням ОСОБА_1 , які виникли за кредитним договором від 04 серпня 2011 року № К-178/11, укладеним між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 . Доказів того, що ОСОБА_2 набув право грошової вимоги за іпотечним договором, укладеним між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 , а також за договором про зміни № 1 до нього від 03 серпня 2012 року з реєстровим № 1866, матеріали цієї справи не містять. Відступлення права вимоги за іпотечним договором, за загальним правилом, має відбуватися одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором. Права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб, оскільки «абстрактну іпотеку» (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає, а, навпаки, констатує, що іпотекодержателем завжди є кредитор, що відповідає суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання.

Предметом позовних вимог є встановлення факту припинення іпотеки за іпотечним договором від 04 серпня 2011 року, яка є забезпечувальним зобов`язанням до основного зобов`язання - кредитного договору від 04 серпня 2011 року № К-178/11, укладеного між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 , право грошової вимоги за яким набув ОСОБА_2 . Позов заявлено до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н. Ю, ОСОБА_2 до участі у справі як відповідач не залучений (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору). Належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2025 року в справі № 522/23232/24 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя та стягнення боргу. Позивачем під час розгляду цієї справи клопотань про залучення до участі у справі як відповідача (співвідповідача) ОСОБА_2 не заявлялося. Враховуючи викладені обставини, позов пред`явлено до неналежного відповідача, що свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

05 березня 2026 року додатковою постановою Одеського апеляційного суду заяву ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10 000,00 грн судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що під час визначення розміру витрат на професійну правову допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, суд, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, предмет позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи що витрати на підготовку заяви про ухвалення додаткового судового рішення, які спрямовані на подання доказів, не є такими витратами, відсутність клопотання сторони про зменшення витрат, вважає, що заява ОСОБА_3 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним розглядом справи підлягає задоволенню частково в сумі 10 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

23 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бузанов Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду

від 18 грудня 2025 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бузанов Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2026 року, в якій просить її скасувати, в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга по суті спору мотивована тим, щосуд не врахував висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 295/7291/20, про те, що зобов`язання припиняється у зв`язку з ліквідацією юридичної особи як у добровільному, так і у примусовому порядку. Дія статті 609 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України поширюється на договірні та недоговірні, основні та додаткові (акцесорні) зобов`язання, зокремана іпотеку як спосіб забезпечення виконання основного зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_2 набув право грошової вимоги за зобов`язанням ОСОБА_1 , які виникли за кредитним договором від 04 серпня 2011 року№ К-178/11,укладеним між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 . Однакдоказів того, що ОСОБА_2 набув право грошової вимоги за іпотечним договором, матеріали цієї справи не містять. Питання переходу права вимоги за іпотечним договором та правонаступництва ОСОБА_4 у правовідносинах між ОСОБА_1 та ПАТ «Ерде Банк» на тій підставі, що 26 липня 2017 року ПАТ «Ерде Банк» уклало із ним договір про відступлення прав вимоги № К-178/11, відповідно до умов якого він набув право вимоги за вказаним кредитним договором та додатковою угодою до нього, вже було предметом розгляду в інших справах. Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року всправі № 522/1897/14-ц відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про заміну сторони правонаступником, оскільки з наданих ним документів не вбачається перехід права вимоги за іпотечним договором від ПАТ «Ерде Банк». Предметом цієї справи було звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 , та встановлено відсутність правонаступництва ОСОБА_5 й підстав для його залучення як правонаступника сторони позивача для участі справі. Касаційний цивільний суд Верховного Суду постановою від 23 вересня 2020 року всправі № 522/1897/14-ц ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року всправі № 522/1897/14-ц скасовано, провадження всправі за позовом ПАТ «Ерде Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності закрито.

Апеляційний суд порушивпринцип правової певності (визначеності), оскільки не врахував, що рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, встановлено відсутність права вимоги за договором іпотеки у ОСОБА_4 та правонаступництва за цим договором. Під час дослідження обставин у справі № 522/1897/14-ц суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказав, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року всправі № 522/1897/14-ц звернутостягнення на квартиру загальною площею 101,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом визнання за ПАТ «Ерде Банк» права власності на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 серпня 2011 року№ К-178/11, проте суд зробив помилковий висновокпро наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем, оскільки сторони спору узгодили позасудовий порядок врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за кредитором (іпотекодержателем) у разі неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Вказані порушення є підставою для скасування рішення суду. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що за умовами договору про відступлення права вимоги від 26 липня 2017 року № К-178/11, укладеногоміж ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_4 , не вбачається, що ОСОБА_2 набув право вимоги за іпотечним договором.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року в справі № 522/6976/22-Е за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,про витребування майна із чужого незаконного володіння, яке набрало законної сили, позов задоволено: витребувано з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру загальною площею 101,4 кв. м заадресою: АДРЕСА_1 . У мотивувальній частині рішення зазначено, що у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Ерде Банк» звернулося до державного реєстратора з заявою про реєстрацію за собою права власності на іпотеку. 29 грудня 2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Ключковським М. В. прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, у зв`язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити невиконання боржником перед кредитором зобов`язань за договором.

Апеляційний суд не урахував усталену практикуЄвропейського суду з прав людини щодо принципів правової визначеності (res judicata) та пропорційності втручання у право власності.

Касаційна скарга на додаткову постанову мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на надав оцінку реальності витрат на правничу допомогу; не врахував висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, про те, що під час визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.Крім критерію реальності надання правничої допомоги, до оцінки її реальності належить також доведення факту реальної оплати такої допомоги. На думку заявника, акт, підписаний сторонами, сам собоюне в достатнім доказом підтвердження здійснення оплати готівкою. Документом, який належним чином підтверджує прийняття готівкових коштів та відображення відповідної касової операції згідно з чинним законодавством, є касовий ордер. Акт, поданий на підтвердження отримання готівки, може слугувати лише підставою для складання такого касового документа.Суд визначив розмір витрат на правничу допомогу без урахування реальності їх понесення, поклавши в основу рішення очевидно недопустимий доказ оплати гонорару за договором про надання правової допомоги. Таким доказом суд визнав Акт № 1а виконаних робіт (наданих послуг) від 19 грудня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 24 лютого 2024 року, який невід`ємною частиною зазначеного договору. Водночас такий акт не може підтверджувати факт здійснення готівкового розрахунку, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства щодо організації готівкових розрахунків, порядку оформлення касових операцій, а також порядку розрахунків суб`єктів господарювання та фізичних осіб у разі їх здійснення готівкою.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 серпня 2011 року ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К-178/11, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в розмірі 70 000,00 доларів США, що еквівалентно 557 984 грн за курсом Національного банку України на момент укладання цього договору, а позичальник прийняв зобов`язання повернути банку грошові кошти за кредитом до 03 серпня 2012 року включно, сплатити 17 процентів річних за користування кредитом і інші платежі та виконати належним чином інші зобов`язання передбачені умовами кредитного договору.

03 серпня 2012 року цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої банк та позичальник домовилися викласти пункти 1.1, 1.3, та 1.4 кредитного договору в новій редакції, відповідно до якої банк надає позичальнику грошові кошти у сумі 559 510,00 грн. Строк остаточного повернення кредиту - 03 серпня 2013 року включно або строк, що вказаний у пункті 7.12 цього договору. За користування кредитними коштами встановлена плата у розмірі 25 % процентів річних.

На забезпечення належного виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором 4 серпня 2011 року сторони уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Чужовською Н. Ю. за № 2519, а 03 серпня 2012 року - договір про зміни № 1 до нього з реєстровим № 1866, відповідно до умов якого позичальник передав в іпотеку квартиру

АДРЕСА_2 та належить позичальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 13 липня 2011 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

04 серпня 2011 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Ерде Банк» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за № 2521, а -

13 серпня 2012 року - договір № 1 про зміни до цього договору, зареєстрований за № 1932.

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Ерде Банк» звернулося до державного реєстратора з заявою про реєстрацію за собою права власності на іпотеку.

29 грудня 2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Ключковським М. В. прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, у зв`язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити невиконання боржником перед кредитором зобов`язань за договором.

Банк звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року в справі № 522/1897/14-ц задоволено позов ПАТ «Ерде Банк», в інтересах якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Ерде Банк», до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом визнання за ПАТ «Ерде Банк» права власності на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 серпня 2011 року № К-178/11.

12 травня 2015 року Банк звернувся до державного реєстратора, який 29 квітня 2015 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстрував право власності на квартиру за ПАТ «Ерде Банк».

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року в справі № 522/1897/14-ц залишено без задоволення.

10 січня 2017 року в межах процедури реалізації майна (активів) неплатоспроможного банку відбувся відкритий електронний аукціон (торги) з продажу спірного нерухомого майна, належного на праві власності ПАТ «Ерде Банк».

За результатами проведення вказаного електронного аукціону (торгів) було визначено переможця - ОСОБА_2 , з яким 20 січня 2017 року укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С. за реєстровим № 197.

26 липня 2017 року між ПАТ «Ерде Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Ерде Банк»Караченцева А. Ю. та ОСОБА_2 укладено договір № К-178/11 про відступлення прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І., зареєстровано у реєстрі за № 437, за умовами якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває право вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) банку до позичальника, зазначеного у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом боржник, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника за кредитним договором, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору, а також до осіб, які надали забезпечення за договорами забезпечення.

Згідно з пунктом 4 договору № К-178/11 про відступлення прав вимоги сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору, новий кредитор сплатив банку грошові кошти у сумі 52 430,00 грн без ПДВ, до моменту укладення цього договору, на підставі протоколу електронних торгів від 27 червня 2017 року № UA-EA-2017-06-14-000119-с ТБ «Електронні торгові системи», складеного за результатами електронних торгів, переможцем яких став новий кредитор.

За реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, який є додатком № 1 до договору № К-178/11 про відступлення права вимоги від 26 липня 2017 року, банком відступлено право вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2011 року № К-178/11, з усіма змінами та доповненнями, включаючи додаткову угоду від 03 серпня 2012 року, за договором іпотеки від 04 серпня 2021 року, реєстровий № 2519 (включаючи договір про зміни № 1 до нього від 03 серпня 2012 року з реєстровим № 1866), договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 04 серпня 2011 року, реєстровий № 2521 (включаючи договір № 1 про зміни до цього договору від 13 серпня 2012 року з реєстровим № 1932).

Розмір прав вимоги станом на 14 січня 2014 року, що відступаються банком за кредитним договором від 04 серпня 2011 року № К-178/11 з усіма наступними змінами та доповненнями до нього, становить 1 0749 15,75 грн, з яких: 559 509,37 грн - основна сума кредиту; 151 724,88 грн - несплачені проценти; 251 779,50 грн та 111 902,00 грн - штрафні санкції.

26 липня 2017 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_2 складено акт прийому-передачі документів до договору про відступлення прав вимоги від 17 липня 2017 року № К-1478/11.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року в справі № 522/1897/14-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року залишено без змін.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19 листопада 2018 року ПАТ «Ерде Банк» припинено.

Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року в справі № 522/1897/14-ц ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в справі № 522/1897/14-ц заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року скасовано. Провадження у справі за позовом ПАТ «Ерде Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності закрито з тих підстав, що умовами договору про відступлення права вимоги від 26 липня 2017 року № К-178/11, укладеного між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_2 , не вбачається, що ОСОБА_2 набув право вимоги за іпотечним договором, укладеним між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 , а також за договором про зміни № 1 до нього від 03 серпня 2012 року з реєстровим № 1866. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19 листопада 2018 року ПАТ «Ерде Банк» припинено. Відомості про юридичних осіб правонаступників відсутні.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року в справі № 522/6976/22-Е за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про витребування майна із чужого незаконного володіння, яке набрало законної сили, позов задоволено: витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру загальною площею 101,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Суд керувався тим, що заочне рішення, яке стало підставою набуття права власності ПАТ «Ерде Банк» на спірне нерухоме майно, постановою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в справі № 522/1897/14-ц було скасовано, тому ОСОБА_1 має право витребувати належне йому майно.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг та виснував, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо суті спору

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), який визначає, що іпотеки - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону № 898-IV, пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц,від 27 березня 2019 року в справі № 711/4556/16-ц).

У цій справі спірним є питання щодо наявності у ОСОБА_2 прав іпотекодержателя та належності відповідача за заявленими вимогами щодо припинення іпотеки.

Позивач просить встановити факт припинення іпотеки за іпотечним договором від 04 серпня 2008 року № 2519, який укладений між ним та ПАТ «Ерде Банк», і скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиномуреєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - квартири загальною площею 101,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; номер запису про іпотеку: 9623082 (відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення): 11467726, 04 серпня 2011року; номер запису обтяження: 9623116 (відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення): 11467860, 04 серпня 2011 року; запис про обтяження: заборона на нерухоме майно: 11467860 (відмітка про перенесення запису): 9623116, 12травня 2015 року; запис про іпотеку, реєстраційний номер обтяження: 11467726 (відомості про перенесення запису): 9623082, 12травня 2015 року.

Вимоги пред'являє до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н. Ю. у зв'язку з тим, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19 листопада 2018 року ПАТ «Ерде Банк» припинено.

Однак у справі встановлено, що ОСОБА_2 26 липня 2017 року набув право грошової вимоги за зобов`язанням ОСОБА_1 , які виникли за кредитним договором від 04 серпня 2011 року № К-178/11, укладеним між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1

26 липня 2017 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_2 складено акт прийому-передачі документів за договором про відступлення прав вимоги, за яким первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв такі документи: оригінал договору кредиту від 04 серпня 2011 року № К-178/11, укладеного між банком та ОСОБА_1 ; оригінал додаткової угоди № 1 від 03 серпня 2012 року до кредитного договору; довідку (розрахунок) заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором; договір іпотеки від 04 серпня 2011 року, реєстровий № 2519 (включаючи договір про зміни № 1 до нього від 03 серпня 2012 року з реєстровим № 1866); договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 04 серпня 2011 року, реєстровий № 2521 (включаючи договір № 1 про зміни до цього договору від 13 серпня 2012 року з реєстровим № 1932).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, договір відступлення права вимоги та результати торгів, за якими ОСОБА_2 придбав квартиру, є правомірними, доки не встановлено протилежного у передбаченому законом порядку.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 травня 2024 року в справі № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21). Зокрема, у пунктах 225-227 цієї постанови зазначено, що відступлення права вимоги за іпотечним договором, за загальним правилом, має відбуватися одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов`язанням, однак таке відступлення може бути оформлене і через певний проміжок часу після переходу права вимоги за основним зобов`язанням. Порушення порядку переходу права іпотеки до його набувача саме собою не припиняє іпотеку.

Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, його дійсність може бути оспорена в судовому порядку за позовом сторони або іншої заінтересованої особи.

Тому саме ОСОБА_1 , який стверджує, що іпотека припинилася, а договір відступлення права вимоги не спричинив виникнення у ОСОБА_2 відповідних прав, повинен довести обставини, на яких ґрунтуються такі твердження, та обґрунтувати наявність передбачених законом підстав для спростування правових наслідків відповідних правочинів. Позивач таких дій не вчинив.

Крім того, як убачається з матеріалів, у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває справа № 522/23232/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя та стягнення боргу.

Отже, питання щодо правового статусу ОСОБА_2 як іпотекодержателя та наявності в нього відповідних прав на звернення стягнення на предмет іпотеки є предметом окремого судового розгляду. Сам факт відкриття такого провадження не підтверджує обґрунтованості вимог позивача в тій справі, однак свідчить, що відповідне питання має вирішуватися судом у межах належного предмета доказування, а не шляхом припущення про автоматичне припинення іпотеки внаслідок ліквідації первісного кредитора.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження- до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову- обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див., зокрема, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц(провадження № 14-61цс18, пункт 41) та багатьох інших).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістомпоняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чимає бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновкисформульовані в постановах від 14 листопада 2018 року всправі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року всправі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року всправі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже,належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах тамає на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 686/20282/21).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язковаспівучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішившипитання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року в справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19).

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що належним відповідачем у цій справі має бути ОСОБА_2 , який набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та претендує на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Саме його права та законні інтереси можуть бути безпосередньо зачеплені судовим рішенням про припинення іпотеки, оскільки задоволення позовних вимог унеможливлюватиме або істотно обмежуватиме реалізацію ним прав, на наявність яких він посилається як кредитор за основним зобов`язанням.

Пред`явлення позову про припинення іпотеки без залучення ОСОБА_2 як відповідача не забезпечує належного складу учасників справи та не дає можливості повноцінно вирішити питання про права й обов`язки особи, яка претендує на задоволення кредиторських вимог за рахунок предмета іпотеки.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 19 лютого 2025 року залучив ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 червня 2019 року в справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. Не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

Апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові.

Доводи касаційної скарги по суті спору висновки апеляційного суду щодо неналежного складу відповідачів у справі не спростовують.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 295/7291/20 не свідчить про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права. Викладений у ній висновок щодо припинення зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи необхідно застосовувати з урахуванням конкретних обставин справи та правової природи спірних правовідносин. У цій справі встановлено, що 26 липня 2017 року ПАТ «Ерде Банк» відступило ОСОБА_2 право грошової вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2011 року № К-178/11, тобто відповідне право вимоги перейшло до іншої особи ще до ліквідації банку. За таких обставин ліквідація первісного кредитора сама собою не припиняє зобов`язання боржника перед новим кредитором, який набув право вимоги на підставі договору відступлення. Водночас питання про припинення чи збереження іпотеки потребує окремої оцінки з огляду на встановлені обставини переходу прав за іпотечним договором.

Не заслуговують на увагу й доводи заявника про порушення принципу правової визначеності у зв`язку з ухваленням судових рішень у справах № 522/1897/14-ц та № 522/6976/22-Е.

Так, ухвала Верховного Суду від 23 вересня 2020 року в справі № 522/1897/14-ц, якою було вирішено питання щодо процесуального правонаступництва, не може тлумачитися як встановлення на всі майбутні періоди безумовної та остаточної відсутності в ОСОБА_2 будь-яких прав за іпотечним договором незалежно від інших обставин і доказів. Висновок про відсутність у поданих на той час документах підтвердження переходу права вимоги за іпотекою стосувався вирішення конкретного процесуального питання в межах відповідної справи про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року в справі № 522/6976/22-Е, яким витребувано спірну квартиру з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , є обов`язковим до виконання та має враховуватися під час вирішення спору. Водночас наведені заявником обставини, встановлені в тій справі, не свідчать про те, що суд остаточно вирішив питання щодо всіх можливих правових наслідків договору відступлення прав вимоги від 26 липня 2017 року, зокрема з урахуванням вимог, заявлених у справі № 522/23232/24. Висновки щодо відсутності підстав для реєстрації права власності на квартиру за первісним кредитором та щодо необхідності повернення майна його власнику не можуть автоматично підміняти вирішення окремого спору про статус іпотекодержателя.

Отже, принцип правової визначеності не означає заборони на судовий розгляд інших вимог, які мають самостійний предмет і підстави, проте вимагає поважати остаточні судові рішення та не допускати їх фактичного перегляду поза встановленими законом процедурами. У цій справі заявник не довів, що апеляційний суд скасував, поставив під сумнів або не виконав остаточне судове рішення. Натомість доводи касаційної скарги фактично зводяться до надання попереднім судовим рішенням ширшого правового значення, ніж випливає з предмета та меж розглянутих у них спорів.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача, не вирішував спір по суті та не надавав остаточної правової оцінки наявності чи відсутності підстав для припинення іпотеки, а також правомірності претендування ОСОБА_2 на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

За таких обставин доводи заявника про втручання у його право на мирне володіння майном є безпідставними, оскільки оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про припинення відповідного забезпечувального обтяження та не встановлювалися обставини, які б остаточно визначали обсяг його майнових прав. Висновки апеляційного суду зумовлені виключно неналежним суб`єктним складом учасників справи, а не оцінкою обґрунтованості вимог щодо припинення іпотеки.

Відповідно, обставини, на які посилається заявник у контексті порушення гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року, зокрема щодо пропорційності відповідного втручання у право власності, підлягають дослідженню судом у разі пред`явлення позову до належного відповідача та розгляду спору по суті. Саме в межах такого розгляду суд матиме можливість установити юридично значущі обставини, надати оцінку відповідним доказам і визначити, чи існують підстави для припинення іпотеки без порушення прав та законних інтересів заінтересованих осіб.

Стосовно додаткової постанови

05 березня 2026 року додатковою постановою Одеського апеляційного суду заяву ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10 000,00 грн судових витрат.

Касаційна скарга на додаткову постанову мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на надав оцінку реальності витрат на правничу допомогу; не врахував висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, про те, що під час визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.Крім критерію реальності надання правничої допомоги, до оцінки її реальності належить також доведення факту реальної оплати такої допомоги. На думку заявника, акт, підписаний сторонами, сам собоюне в достатнім доказом підтвердження здійснення оплати готівкою. Документом, який належним чином підтверджує прийняття готівкових коштів та відображення відповідної касової операції згідно з чинним законодавством, є касовий ордер. Акт, поданий на підтвердження отримання готівки, може слугувати лише підставою для складання такого касового документа. Суд визначив розмір витрат на правничу допомогу без урахування реальності їх понесення, поклавши в основу рішення очевидно недопустимий доказ оплати гонорару за договором про надання правової допомоги. Таким доказом суд визнав Акт № 1а виконаних робіт (наданих послуг) від 19 грудня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 24 лютого 2024 року, який невід`ємною частиною зазначеного договору. Водночас такий акт не може підтверджувати факт здійснення готівкового розрахунку, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства щодо організації готівкових розрахунків, порядку оформлення касових операцій, а також порядку розрахунків суб`єктів господарювання та фізичних осіб у разі їх здійснення готівкою.

Наведені доводи є безпідставними, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороноюабо третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Під часвизначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 14 липня 2020 року в справі № 809/1466/15, від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц, від 22 травня 2024 року в справі № 754/8750/19, від 19 квітня 2024 року в справі № 916/101/23.

На підтвердження понесення витрат заявником надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 24 лютого 2024 року та Акт № 1а виконаних робіт (наданих послуг) від 19 грудня 2025 року.

Договором про надання правничої (правової) допомоги від 25 лютого 2024 року, а саме пунктом1.1. передбачено, що адвокат Бураков І. О. бере на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту ОСОБА_2 в обсязі та умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 4.1. цього договору правничу (правову) допомогу, клієнт зобов`язується сплатити гонорар та фактичні витрати, сума яких визначається в актах до цього договору.

Актом № 1а виконаних робіт (наданих послуг) від 19 грудня 2025 до договору про надання правової допомоги від 24 лютого 2024, сторони погодили, що сума гонорару адвоката за надання правничої (правової) допомоги за договором про надання правової допомоги від 25 лютого 2024 року в справі № 522/16764/24-Е на стадії апеляційного розгляду визначена сторонами у сумі 15 000,00 грн.

Акт № 1а виконаних робіт (наданих послуг) від 19 грудня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 24 лютого 2024 року містить детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, а саме: попередня консультація клієнта; ознайомлення з наданими матеріалами справи; аналіз чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини; підбір та аналіз актуальної судової практики у цивільних справах з питань спірних правовідносин; визначення правової позиції щодо захисту інтересів клієнта у спірних правовідносинах, консультація клієнта та узгодження правової позиції щодо захисту інтересів клієнта у спірних правовідносинах; підготовка проекту та погодження остаточної редакції апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 року; подача апеляційної скарги до суду; підготовка заяви про участь у справі у режимі відеоконференції, відправка її сторонам та до суду; представництво у суді, а саме у судовому засіданні 18 грудня 2025 року; консультація за результатами ухваленого судового рішення; підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення та компенсацію судових витрат.

Всього три годин роботи, вартість однієї години роботи адвоката складає 5 000,00 грн. Всього вартість послуг складає 15 000,00 грн.

Суд встановив, що адвокат Бураков І. О. представляв інтереси ОСОБА_3 шляхом підготовки апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 року та подачі апеляційної скарги до суду, а також приймав участь у судовому засіданні 18 грудня 2025 року в режимі відеоконференції.

Від ОСОБА_1 як заперечень на заяву про стягнення витрат на правову допомогу, так і клопотання про не співмірність заявлених до стягнення витрат не надходило.

Апеляційний суд, зауваживши, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією, спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню, виснував, що заяву ОСОБА_6 слід задовольнити частково та стягнути з позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що витрати на вказанісумиє співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у судах, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Додаткова постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону і підстав для її скасування немає.

Доводи касаційної скарги про непідтвердження реальності витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, оскільки зводяться до незгоди заявника з оцінкою поданих доказів та ґрунтуються на ототожненні підтвердження факту надання правничої допомоги, погодження її вартості й підтвердження розрахунків між клієнтом та адвокатом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 дійсно зазначила, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має перевірити їх реальність, необхідність та розумність розміру. Водночас цей висновок не означає, що факт понесення таких витрат може підтверджуватися виключно касовим ордером або що акт приймання-передачі наданих послуг за жодних обставин не може враховуватися судом під час оцінки доказів.

У цій справі апеляційний суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, виходив із поданих документів, зокрема договору про надання правової допомоги від 24 лютого 2024 року та акта № 1а виконаних робіт (наданих послуг) від 19 грудня 2025 року, який є невід`ємною частиною цього договору.

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами, зокрема, на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 19 липня 2022 року всправі № 910/6807/21, від 16 березня 2023 року всправі № 927/153/22, від 07 липня 2025 року в справі № 758/1066/24, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

За таких обставин наявність чи відсутність доказів фактичного перерахування або передання грошових коштів адвокату не впливає на вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Визначальним є встановлення факту надання відповідних послуг, погодження їх вартості та наявності у сторони обов`язку оплатити ці послуги. У цій справі такі обставини підтверджуються договором про надання правової допомоги від 24 лютого 2024 року та актом № 1а виконаних робіт (наданих послуг) від 19 грудня 2025 року, який є невід`ємною частиною договору.

Отже, посилання заявника на відсутність належного підтвердження фактичної сплати гонорару не спростовує обґрунтованості висновків апеляційного суду, оскільки право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не залежить виключно від моменту їх фактичної оплати, а визначається з урахуванням підтвердженості обсягу послуг, їх вартості та обов`язку сторони здійснити відповідну оплату.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скаргипредставника ОСОБА_1 - адвоката Бузанова Дмитра Вікторовича залишити без задоволення.

ПостановуОдеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua