Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: щодо оренди
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №908/3536/25
Суддя: Висоцький Артем Миколайович
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.11.2026 року м.Дніпро Справа № 908/3536/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі)
суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.
за участю представників у справі:
прокурора – Спиридонової Є.О.
від Товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця" – Серебрянников Д.В.
від Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради – Боряков Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги: Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця"
на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.09.2026, суддя суду першої інстанції Федько О.А., м. Запоріжжя, повний текст ухвали складено та підписано 05.10.2026
за скаргою Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на постанову Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.09.2026 про закінчення виконавчого провадження № 81474017
у справі № 908/3536/25
за позовом заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (м. Запоріжжя)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця" (м. Запоріжжя)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент освіти і науки Запорізької міської ради (м. Запоріжжя)
про розірвання договору оренди та повернення приміщення, -
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026, позов задоволено повністю: розірвано договір оренди нежитлових приміщень № 183-186, 188-198, 200, 201, 204-242 третього поверху будівлі (літ. А-3) загальною площею 2015,9 кв. м по вул. Воронезькій, 22 у м. Запоріжжі; зобов`язано ТОВ "РССЦ Медздравниця" повернути зазначені приміщення Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради за актом прийому-передачі; стягнуто судовий збір.
11.06.2026 на виконання рішення господарським судом видано наказ. Постановою державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – Хортицький ВДВС, виконавча служба) від 07.09.2026 виконавче провадження № 81474017 закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 та частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" (далі – Закон).
15.09.2026 Департамент освіти і науки Запорізької міської ради (далі – Департамент освіти і науки, скаржник у суді першої інстанції) звернувся до Господарського суду Запорізької області зі скаргою, у якій просив визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.09.2026 і зобов`язати виконавчу службу продовжити примусове виконання рішення суду. Скарга обґрунтована тим, що державний виконавець не вжив усіх можливих і передбачених законом заходів для виконання рішення, а постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.09.2026 скаргу Департаменту освіти і науки задоволено; скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.09.2026 у ВП № 81474017; зобов`язано Хортицький ВДВС продовжити примусове виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 у справі № 908/3536/25.
Ухвала мотивована тим, що Департамент освіти і науки є стягувачем у розумінні частини другої статті 15 Закону, оскільки рішення суду зобов`язує боржника повернути майно і йому, а незазначення його стягувачем у постановах державного виконавця не змінює змісту рішення суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець не вжив усіх можливих заходів для виконання рішення: не встановив керівника боржника, не здійснив його виклику, не встановив обставин, за яких рішення не може бути виконане без участі боржника. Накладення штрафів і направлення повідомлення до правоохоронних органів самі по собі не є достатніми заходами виконання, а закінчення виконавчого провадження після такого повідомлення можливе лише щодо рішення, яке не може бути виконане без участі боржника (абзац третій частини третьої статті 63 Закону). Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20 та інші висновки Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Хортицький ВДВС у апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Департаменту освіти і науки.
Виконавча служба вважає, що повернення приміщення юридичною особою за актом приймання-передачі є оформленням двостороннього документа, підписання якого залежить від уповноважених осіб обох сторін, а примусити посадову особу боржника поставити підпис на акті виконавець не може; тому рішення не може бути виконане без участі боржника. Державний виконавець наклав на боржника штрафи, двічі зафіксував невиконання рішення та направив до органу поліції повідомлення про кримінальне правопорушення, після чого, на думку скаржника, частина третя статті 63 Закону імперативно зобов`язувала його закінчити виконавче провадження.
Скаржник також зазначає, що присутність понятих під час складання актів про невиконання рішення від 03.08.2026 та 18.08.2026 не була обов`язковою; керівника боржника Меца В.А. викликали в межах зведеного виконавчого провадження про стягнення коштів з того самого боржника; встановити фізичну особу, уповноважену підписати акт, для здійснення приводу було неможливо, оскільки поштові відправлення поверталися. Посилається на лист відділу поліції № 5 ГУНП в Запорізькій області від 25.09.2026 про направлення матеріалів для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
ТОВ "РССЦ Медздравниця" у апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити повністю.
Боржник вважає, що Департамент освіти і науки не є стороною виконавчого провадження, оскільки із заявою про примусове виконання не звертався, а стягувачем визначено лише Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради; відтак скарга Департаменту освіти і науки, на думку апелянта, підлягала розгляду адміністративним судом відповідно до частини другої статті 74 Закону. Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно вимагав від виконавця вчинення дій з примусового виселення, тоді як наказ такої вимоги не містить, а виконавець не має права розширювати резолютивну частину рішення; закінчення виконавчого провадження після звернення до поліції є імперативним.
Короткий зміст відзивів на апеляційні скарги
Запорізька обласна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу Хортицького ВДВС просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін. Прокурор зазначає, що ухвала мотивована не порушенням порядку складання актів, а неповнотою виконавчих дій: державний виконавець не встановив посадових осіб боржника та не викликав їх для надання пояснень, не направив вимог щодо виконання рішення, не складав протоколів про адміністративне правопорушення за статтею 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не застосовував фото- та відеофіксацію. Виконавче провадження № 81474017 не входить до зведеного, оскільки за статтею 30 Закону об`єднанню підлягають лише провадження про стягнення коштів, тому посилання на виклики керівника в межах іншого провадження є безпідставними. Внесення відомостей до ЄРДР не свідчить про вичерпання заходів примусового виконання.
Відзиви інших учасників справи на апеляційні скарги до суду не надходили. Відповідно до частини третьої статті 263 ГПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
12.10.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, 15.10.2026 – апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.09.2026 у справі № 908/3536/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Висоцького А.М. (доповідач), суддів – Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Хортицького ВДВС, ухвалою від 20.10.2026 – за апеляційною скаргою ТОВ "РССЦ Медздравниця", об`єднано їх розгляд; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 11.11.2026 о 12 год 30 хв.; встановлено строк для подання відзивів; витребувано матеріали справи.
Повний текст оскаржуваної ухвали складено 05.10.2026, тому строк на її апеляційне оскарження, встановлений частиною першою статті 256 ГПК України, апелянтами не пропущено; клопотання ТОВ "РССЦ Медздравниця" про поновлення цього строку не потребує вирішення.
До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 908/3536/25.
11.11.2026 у судовому засіданні взяли участь представники прокуратури - Спиридонова Є.О., Товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця" – Серебрянников Д.В. та Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради – Боряков Т.В.
Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином шляхом доставлення ухвали до їхніх електронних кабінетів. Оскільки явка учасників справи обов`язковою не визнавалася, їхні позиції викладені в матеріалах справи, а відповідно до частини другої статті 342 та частини дванадцятої статті 270 ГПК України неявка належним чином повідомлених учасників не перешкоджає розгляду скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за їх відсутності.
Фактичні обставини, встановлені судом
На виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026, яке набрало законної сили 27.05.2026, судом 11.06.2026 видано наказ про зобов`язання ТОВ "РССЦ Медздравниця" повернути Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради за актом прийому-передачі нежитлові приміщення загальною площею 2015,9 кв. м по вул. Воронезькій, 22 у м. Запоріжжі.
За заявою Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя від 29.06.2026 державний виконавець Хортицького ВДВС Колесник О.П. 10.07.2026 винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 81474017, якою зобов`язала боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів, та постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 34 588,00 грн. Постановою від 15.07.2026 про зміну (доповнення) реєстраційних даних стягувачем визначено Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради замість прокуратури; Департамент освіти і науки стягувачем у постановах державного виконавця не зазначено.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження, направлена боржнику поштою, повернулася до виконавчої служби; 07.08.2026 її направлено повторно, однак конверт також повернувся.
03.08.2026 державний виконавець склала акт про невиконання боржником рішення суду та винесла постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5 100,00 грн з вимогою виконати рішення протягом 10 робочих днів і попередженням про кримінальну відповідальність. Ця постанова боржником не отримана.
18.08.2026 державний виконавець за результатами виходу за адресою м. Запоріжжя, вул. Стародніпровська (колишня назва – Воронезька), 22 склала акт про невиконання рішення та винесла постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 10 200,00 грн.
21.08.2026 державний виконавець направила до відділу поліції № 5 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України.
07.09.2026 державний виконавець винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 81474017 на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону; 11.09.2026 наказ разом із цією постановою повернуто до господарського суду.
Матеріали виконавчого провадження № 81474017 не містять доказів встановлення державним виконавцем керівника боржника, його виклику до виконавчої служби, направлення боржнику вимог, складення протоколів про адміністративне правопорушення, спроб примусового входження до спірних приміщень, а також вмотивованого висновку про неможливість виконання рішення без участі боржника.
Мотивувальна частина
Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали справи, доводи та вимоги апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а ухвала суду першої інстанції – скасуванню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно зі статтею 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції").
Щодо права Департаменту освіти і науки на звернення зі скаргою
Відповідно до частини першої статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно з частинами першою, другою статті 15 Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник; стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Рішенням суду та виданим на його виконання наказом ТОВ "РССЦ Медздравниця" зобов`язано повернути приміщення двом особам – Департаменту комунальної власності та приватизації і Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради. Отже, наказ видано, зокрема, на користь Департаменту освіти і науки, який у силу прямої вказівки закону є стягувачем за цим виконавчим документом.
Статус сторони виконавчого провадження визначається змістом виконавчого документа, а не тим, хто подав заяву про відкриття виконавчого провадження чи кого державний виконавець зазначив у своїх постановах. Незазначення Департаменту освіти і науки стягувачем у постановах від 10.07.2026 та 15.07.2026 є недоліком дій державного виконавця і не може позбавляти особу, на користь якої ухвалено рішення, права на судовий контроль за його виконанням.
Оскільки Департамент освіти і науки є стороною виконавчого провадження, його скарга на постанову державного виконавця, винесену під час виконання рішення господарського суду, підлягає розгляду господарським судом, який видав виконавчий документ, відповідно до частини першої статті 74 Закону та статей 339, 340 ГПК України. Частина друга статті 74 Закону, на яку посилається ТОВ "РССЦ Медздравниця", стосується оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця іншими учасниками виконавчого провадження (крім сторін) та особами, які не є його учасниками, і до спірних правовідносин не застосовується.
Отже, доводи ТОВ "РССЦ Медздравниця" про відсутність у Департаменту освіти і науки права на звернення зі скаргою та про порушення правил юрисдикції є безпідставними.
Щодо підстав для закінчення виконавчого провадження
Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною третьою статті 63 Закону у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом (абзац другий). У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (абзац третій).
Таким чином, направлення повідомлення до органу досудового розслідування є обов`язком виконавця в обох випадках, однак закінчення виконавчого провадження допускається лише тоді, коли рішення об`єктивно не може бути виконане без участі боржника. Якщо ж рішення може бути виконане без участі боржника, виконавець після звернення до правоохоронних органів зобов`язаний продовжувати вживати заходів примусового виконання. Отже, доводи апелянтів про імперативність закінчення виконавчого провадження після направлення повідомлення до поліції ґрунтуються на неправильному тлумаченні частини третьої статті 63 Закону: такий обов`язок виникає лише після встановлення неможливості виконання рішення без участі боржника.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державний виконавець такої неможливості не встановив і не обґрунтував.
Рішенням суду боржника зобов`язано повернути приміщення стягувачам. Суть цього обов`язку полягає у звільненні приміщень і передачі володіння ними власнику та балансоутримувачу; акт прийому-передачі є лише формою фіксації такої передачі. Тому доводи виконавчої служби про те, що виконання рішення зводиться до підписання боржником двостороннього документа, не відповідають змісту рішення суду.
Закон передбачає механізми виконання рішень про передачу стягувачу майна, зазначеного у виконавчому документі, без участі боржника. Частиною першою статті 10 Закону до заходів примусового виконання рішень віднесено вилучення в боржника і передачу стягувачу предметів, зазначених у рішенні, а статтею 60 Закону врегульовано порядок передачі стягувачу таких предметів, за наслідками якої виконавець складає відповідний акт. Частиною третьою статті 18 Закону виконавцю надано право входити до нежитлових приміщень, у разі потреби залучати працівників поліції, а частиною другою статті 22 Закону передбачено обов`язкову присутність понятих у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних з примусовим входженням до нежитлових приміщень, де зберігається майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі.
Саме в цьому контексті суд першої інстанції послався на статтю 22 Закону, а не з метою оцінки порядку складання актів про невиконання рішення від 03.08.2026 та 18.08.2026. Тому доводи виконавчої служби про необов`язковість присутності понятих під час складання цих актів не стосуються підстав, з яких ухвалено оскаржуване рішення, і на його правильність не впливають.
Безпідставними є і доводи ТОВ "РССЦ Медздравниця" про те, що суд першої інстанції зобов`язав виконавця здійснити примусове виселення за статтею 66 Закону та розширив резолютивну частину рішення. Оскаржувана ухвала таких висновків не містить: суд лише констатував, що державний виконавець не встановив обставин, за яких рішення не може бути виконане без участі боржника, та не вжив усіх передбачених законом заходів, і зобов`язав виконавчу службу продовжити примусове виконання рішення в межах його резолютивної частини.
Щодо повноти вчинених виконавчих дій
Матеріали виконавчого провадження свідчать, що державний виконавець обмежилася надсиланням поштою постанов, які боржником не отримані, двома виходами за адресою, накладенням штрафів і направленням повідомлення до поліції. Доказів встановлення та виклику керівника боржника, направлення йому вимог, складення протоколів про адміністративне правопорушення за статтею 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення, спроб доступу до спірних приміщень у присутності понятих або із залученням поліції матеріали виконавчого провадження № 81474017 не містять.
Посилання виконавчої служби на виклики керівника боржника Меца В.А. у межах зведеного виконавчого провадження колегія суддів відхиляє. Відповідно до статті 30 Закону у зведене виконавче провадження об`єднуються виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника, тому виконавче провадження № 81474017 за рішенням немайнового характеру до нього не входить, а дії, вчинені в іншому провадженні з іншим предметом виконання, не можуть підтверджувати повноту виконавчих дій у цьому провадженні. Водночас ці доводи свідчать про те, що керівник боржника та адреса його проживання були відомі виконавчій службі, що спростовує її твердження про неможливість встановити посадову особу боржника. Посилання апелянта на статтю 438 Цивільного процесуального кодексу України є недоречним, оскільки повноваження виконавця визначаються Законом.
Лист відділу поліції № 5 ГУНП в Запорізькій області від 25.09.2026 про направлення матеріалів для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань свідчить лише про реєстрацію повідомлення державного виконавця і не підтверджує ні вичерпання заходів примусового виконання, ні неможливості виконання рішення без участі боржника. Крім того, цей лист складено після винесення оскаржуваної постанови і на її законність вплинути не може.
Колегія суддів враховує, що накладення штрафів і направлення повідомлення до правоохоронних органів самі по собі не є достатніми заходами з виконання судового рішення, а свідчать лише про вжиття передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про його невиконання. Обов`язковість судового рішення не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника, який ухиляється від отримання кореспонденції та продовжує користуватися комунальним майном після розірвання договору оренди.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про передчасність постанови державного виконавця від 07.09.2026 про закінчення виконавчого провадження, правомірно скасував її та зобов`язав виконавчу службу продовжити примусове виконання рішення. Відповідно до частини першої статті 41 Закону у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню.
Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують. Інші доводи апелянтів не мають визначального значення для вирішення питання про законність оскаржуваної ухвали.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
Висновки апеляційного господарського суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвала Господарського суду Запорізької області від 30.09.2026 у справі № 908/3536/25 постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування не встановлено. Тому апеляційні скарги Хортицького ВДВС та ТОВ "РССЦ Медздравниця" підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала – без змін.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
Відповідно до пункту 19 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення, тому питання про розподіл судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 255, 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.09.2026 у справі № 908/3536/25 – залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.09.2026 у справі № 908/3536/25 – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.11.2026.
Головуючий суддя Висоцький А.М.
Судді Андрейчук Л.В.
Вінніков С.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua