Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №910/2168/26
Суддя: Михальська Ю.Б.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" листопада 2026 р. Справа№ 910/2168/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 03.11.2026,
розглянувши апеляційну скаргу Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 (повний текст складено 04.09.2026) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2026
у справі №910/2168/26 (суддя С. А. Ковтун)
за позовом Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок
до 1) Житомирської обласної ради;
2) Громадської організації «Клуб «Єгер»;
3) Державного агентства лісових ресурсів України
про визнання протиправним та скасування рішення та договору, -
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
Бердичівська міськрайонна організація Українського товариства мисливців та рибалок (далі, позивач або Бердичівська міськрайонна організація УТМР) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної ради (далі, відповідач-1), Громадської організації «Клуб «Єгер» (далі, відповідача-2) та Державного агентства лісових ресурсів України (далі, відповідача-3) про:
- визнання протиправним та скасування рішення Житомирської обласної ради №1088 від 13.11.2025 «Про надання у користування мисливських угідь громадській організації «Клуб «Єгер»;
- визнання протиправним та скасування договору про умови ведення мисливського господарства №272, укладеного 10.12.2025 між Державним агентством лісових ресурсів України та громадською організацією «Клуб «Єгер».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами порушено переважне право позивача на користування мисливськими угіддями. Обґрунтовуючи порушення переважного права, позивач посилається на те, що він протягом 15 років (з 2010 року) є користувачем мисливських угідь, які були надані оскаржуваними рішенням та договором у користування Громадській організації «Клуб «Єгер», а тому, відповідно до частини 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», наділений відповідним переважним правом на користування угіддями. Водночас, незважаючи на отримані позивачем погодження органів місцевого самоврядування, землевласників та землекористувачів, на землях яких розташовані мисливські угіддя, Житомирською обласною радою ухвалено рішення про надання мисливських угідь у користування Громадській організації «Клуб «Єгер».
Усупереч частині 2 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» оскаржуване рішення Житомирської обласної ради №1088 від 13.11.2025 ухвалено за відсутності погодження територіальних громад, на території яких розташовані мисливські угіддя (Бердичівської міської ради, Гришковецької селищної ради та Швайківської сільської ради). Крім того, мисливські угіддя розташовані на землях сільськогосподарського призначення, передача яких в умовах воєнного стану без обґрунтування та погодження з оборонними структурами є недопустимою та незаконною.
Короткий зміст оскаржених рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі №910/2168/26 відмовлено Бердичівській міськрайонній організації Українського товариства мисливців та рибалок у позові до Житомирської обласної ради, Громадської організації «Клуб «Єгер» та Державного агентства лісових ресурсів України.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд зазначив, що реалізація переважного права на користування мисливськими угіддями здійснюється за правилами частини 1 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Процедуру реалізації переважного права на користування мисливськими угіддями площею 32550,6349 га позивач розпочав після завершення строку користування мисливськими угіддями - 07.10.2025. Станом на цей час Громадська організація «Клуб «Єгер» ініціювала процедуру надання їй у користування мисливських угідь загальною площею 29365,8 га, в ході якої 02.10.2025 Державне агентство лісових ресурсів України звернулось до Житомирської обласної ради з поданням щодо надання у користування Громадській організації «Клуб «Єгер» мисливських угідь загальною площею 29365,8 га, розташованих на території Бердичівського району Житомирської області, винесеного на підставі клопотання від 22.09.2025 Центрального міжрегіонального управлінням лісового та мисливського господарства, погодження від 01.10.2025 Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської обласної військової адміністрації, погодження землевласників, землекористувачів. Натомість станом на час ухвалення Рішення (13.11.2025) ініційована 07.10.2025 Бердичівською міськрайонною організацією Українського товариства мисливців та рибалок процедура надання у користування мисливських угідь після повернення 23.10.2025 Центральним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства документів на доопрацювання не була активована. З огляду на це Житомирська обласна рада ухвалила рішення за наявності виключно подання Державного агентства лісових ресурсів України щодо надання у користування Громадській організації «Клуб «Єгер» мисливських угідь загальною площею 29365,8 га, розташованих на території Бердичівського району Житомирської області.
Відсутність відповідного подання щодо Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок свідчить про відсутність обставин, які зумовлюють можливість оцінки Рішення на відповідність врегульованій частиною 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» процедурі реалізації позивачем переважного права на користування мисливськими угіддями. З огляду на це позивачем не доведено порушення оскаржуваним Рішенням та Договором його переважного права на користування мисливськими угіддями.
08.06.2026 Громадська організація «Клуб «Єгер» подала заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл 36 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 у справі №910/2168/26 присуджено до стягнення з Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок на користь Громадської організації «Клуб «Єгер» 28 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За висновками суду відсутні підстави для покладення на позивача 4 000,00 грн витрат за підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення, підготовку і подачу письмових заяв і клопотань (заява про вступ у справу, заява про доступ до матеріалів справи (2 000,00 грн), а також 2 000,00 грн за участь в судовому засіданні про вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки суд вирішив це питання без призначення судового засідання. Таким чином розподілу підлягають 28 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, 15.09.2026 через підсистему «Електронний суд» Бердичівська міськрайонна організація Українського товариства мисливців та рибалок звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 у справі №910/2168/26. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права (частини 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»), за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Зробивши висновок про відсутність порушення переважного права позивача виключно через відсутність станом на 13.11.2025 одночасного подання іншого суб`єкта, суд фактично не надав належної оцінки аргументам позивача щодо ініціювання ним процедури раніше (23.01.2025 Бердичівська міськрайонна організація УТМР вперше звернулася до ДП «Романівський лісгосп» АПК «Житомирлісгосп» Житомирської обласної ради із заявою щодо погодження питання перезакріплення мисливських угідь, однак відповідь на це звернення була надана із тривалим порушенням строків його розгляду; 15.08.2025 позивач звернувся до Житомирської обласної ради із заявою про пролонгацію користування угіддями, однак рада залишила це звернення без розгляду, роз`яснивши про необхідність звернення до Державного агентства лісових ресурсів України).
Суд першої інстанції не дослідив та не надав належної правової оцінки тій обставині, що позивач своєчасно та у встановленому законом порядку реалізував своє переважне право на продовження строку користування мисливськими угіддями. Водночас протиправна бездіяльність Житомирської обласної ради, яка полягала у навмисному затягуванні розгляду відповідного подання, створила штучні перешкоди для своєчасного продовження дії відповідного договору та призвела до порушення законних прав та інтересів позивача.
Суд помилково дійшов висновку, що переважне право, передбачене частиною 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», виникає лише за умови одночасної наявності на розгляді уповноваженого органу подань щодо різних суб`єктів. Така умова законом не передбачена. Частина 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначає суб`єктів, які мають переважне право на користування мисливськими угіддями, однак не ставить існування такого права у залежність від одночасного перебування на розгляді подань інших претендентів. Отже, суд фактично доповнив закон новою юридичною умовою, якої законодавець не встановив, та на цій помилковій передумові зробив висновок про відсутність порушення права позивача.
Особливої уваги заслуговує обставина, що Громадська організація «Клуб «Єгер» була зареєстрована лише у січні 2025 року, тобто менш ніж за рік до прийняття рішення №1088. Відомості про її діяльність у сфері мисливського господарства відсутні, матеріально-технічна база не підтверджена, кадрове забезпечення не засвідчене жодними офіційними документами. Таким чином, надання переваги новоствореному суб`єкту, який не має досвіду, ресурсів і належної фахової спроможності, є необґрунтованим і суперечить як вимогам Закону України «Про мисливське господарство та полювання», так і принципам належного урядування, що закріплені в статті 19 Конституції України.
Скаржник наголошує, що обмежившись у рішенні загальним посиланням на існування погоджень без їх індивідуалізації, Житомирська обласна рада не довела дотримання встановленої частиною 2 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» процедури прийняття Рішення. Крім того, надані погодження власників (користувачів) земельних ділянок виконані за єдиним типовим (уніфікованим) зразком і не містять індивідуалізуючих ознак окремого документа: в оскаржуваному Рішенні та поданні, на підставі якого воно прийняте, відсутні відомості про реєстраційний номер і дату видачі кожного окремого погодження, а також про особу (найменування), яка його надала, і відсутні будь-які дані, що ці особи є землевласниками чи землекористувачами мисливських угідь.
Позивачем були офіційно отримані належні погодження від Бердичівської міської, Гришковецької селищної та Швайківської сільської рад і ця обставина повністю спростовує твердження про наявність у Громадської організації «Клуб «Єгер» легітимних та отриманих відповідно до вимог законодавства погоджень. Оскільки відповідач-2 не мав належного правового пакета документів, оскаржуване Рішення є незаконним та підлягає скасуванню, незалежно від висновків суду щодо переважного права.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції, то скаржник наголосив, що суд має право та обов`язок самостійно перевірити, чи відповідає заявлена до компенсації сума критеріям необхідності та розумності. На думку позивача, витрати є завищеними та не є співмірними, тому додаткове рішення підлягає скасуванню.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
02.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача-3 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у даній справі без змін.
У відзиві відповідач-3 наголосив на тому, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду він не подавав до відповідача-3 або територіального управління (Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства) жодних документів щодо продовження строку користування мисливськими угіддями та / або укладання нового договору в порядку, передбаченому законодавством, а тому переважне право позивача, передбачене частиною 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», не порушено. У свою чергу відповідач-2 завчасно та у порядку, передбаченому Законом України «Про мисливське господарство та полювання», подав до Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства пакет документів для подання документів Держлісагентству з питань надання у користування мисливських угідь.
Також відповідач-3 зазначив, що з огляду на пункт 2 частини 1 статті 4 та пункт 1 частини 1 статті 19 КАС України, визнання протиправним та скасування рішення Житомирської обласної ради №1088 від 13.11.2025 відноситься до категорії публічно-правового спору та юрисдикції адміністративних судів.
07.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача з проханням залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Узагальнені доводи відзиву відповідача-2 зводяться до того, що в апеляційній скарзі позивач уперше посилається на «протиправну бездіяльність» Житомирської обласної ради, яка, на його думку, полягала в навмисному затягуванні розгляду заяви від 15.08.2025. Така підстава позову в суді першої інстанції не заявлялася та не була предметом розгляду, а тому вона не може бути прийнята й розглянута судом апеляційної інстанції.
Що стосується доводів про порушення переважного права позивача, то частина 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» вимагає від користувача, який претендує на переважне право, пройти процедуру, визначену частиною першою цієї статті, зокрема своєчасно звернутися до органу, який наділений правом вносити подання. Позивач, утім, не довів, що він реалізував переважне право у встановленому законом порядку.
Відповідач-2 наголошує, що Закон України «Про мисливське господарство та полювання» не встановлює форми погодження і не вимагає зазначення в рішенні обласної ради реєстраційного номера та дати кожного погодження. Позивач не вказав жодної норми, яка б містила таку вимогу. Відповідно до частини першої статті 22 цього Закону погоджується подання центрального органу виконавчої влади, а не рішення обласної ради. Житомирська обласна рада не залучається до підготовки подання та отримання погоджень і приймає рішення на підставі поданого їй подання. Складення погоджень за уніфікованим зразком не є вадою, оскільки закон такого не забороняє.
При цьому частина 1 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» вимагає погодження власників або користувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя, а не погодження всіх територіальних громад як таких.
Доводи апеляційної скарги проти додаткового рішення мають декларативний характер. Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення невідповідності заявленого розміру витрат критеріям співмірності та розумності лежить на стороні, яка заперечує проти розподілу витрат. В апеляційній скарзі позивач обмежується твердженням, що «на його думку, витрати є завищеними та не є співмірними», при цьому не вказує, які саме роботи є завищеними, у чому полягає неспівмірність, який розмір витрат він вважає розумним, і не надав жодного доказу. Посилання на загальні принципи розумності не замінює доведення.
У відзиві відповідач-2 повідомив, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 30 000,00 грн, докази на підтвердження чого будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції.
09.10.2026 відповідач-1 подав через підсистему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу позивача з проханням залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У відзиві відповідач-1 наголосив на такому:
- заява позивача від 15.08.2025 про «пролонгацію» була подана безпосередньо до ради, а не уповноваженому органу (Держлісагентству). Житомирська обласна рада листом від 17.09.2025 №р-5-22/750 правомірно повернула заяву без розгляду та роз`яснила позивачу вимоги статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»;
- переважне право користувача, встановлене частиною 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», не є автоматичним і реалізується виключно в межах процедури отримання погоджень та внесення подання Держлісагентством. Позивач дану процедуру до закінчення строку користування не пройшов, а тому Житомирська обласна рада не мала юридичних підстав розглядати питання про надання угідь позивачу, оскільки подання Держлісагентства стосовно позивача до обласної ради взагалі не надходило;
- Рішення Житомирської обласної ради №1088 містить Додаток на 4 аркушах із зазначенням усіх землевласників, землекористувачів та площ ділянок, що передаються у користування ГО «Клуб «Єгер». Твердження позивача про відсутність погоджень є безпідставними та спростовуються матеріалами справи;
- доводи позивача про нібито «бездіяльність» Житомирської обласної ради заявлені вперше в апеляційній скарзі, що в силу частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює їх розгляд апеляційним судом;
- суд першої інстанції правильно встановив відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача рішенням обласної ради №1088, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №910/5958/20);
- додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 ухвалено у межах процесуальних норм статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та на підставі наданих ГО «Клуб «Єгер» доказів понесення витрат на правничу допомогу. Житомирська обласна рада вважає додаткове рішення законним та обґрунтованим.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 апеляційну скаргу Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 у справі №910/2168/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2168/26; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
24.09.2026 матеріали справи №910/2168/26 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 у справі №910/2168/26, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 03.11.2026.
29.10.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представниці Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок надійшла заява про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2026 заяву представниці Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
У судовому засіданні 03.11.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 03.11.2026, з`явились представники позивача, відповідача-2 та відповідача-3.
Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце був повідомлений належним чином, про що у матеріалах справи міститься довідка про доставку ухвали суду від 29.09.2026 до електронного кабінету відповідача-1 в підсистемі «Електронний суд».
Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на це суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача-1.
Представник позивача просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення та додаткове рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, а у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Представники відповідачів -2, -3 просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
02.10.2025 Державне агентство лісових ресурсів України звернулось до Житомирської обласної ради з поданням (том 1, а.с. 105) щодо надання у користування громадській організації «Клуб «Єгер» мисливських угідь загальною площею 29365,8 га, розташованих на території Бердичівського району Житомирської області, на строк не менш як на 15 років. Подання ухвалено за результатами розгляду клопотання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.09.2025 №08-13/885 (том 1, а.с. 99), погодження Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської обласної військової адміністрації від 01.10.2025 №5299/2-25/19 (том 1, а.с. 100), погодження землевласників, землекористувачів (том 1, а.с. 179-222, 225-247).
13.11.2025 Житомирська обласна рада ухвалила рішення №1088 (том 1, а.с. 107) про надання Громадській організації «Клуб «Єгер» у користування 29365,8 га мисливських угідь на території Житомирської області строком на 25 років (далі - Рішення). Додатком до Рішення (том 1, а.с. 108-109) є перелік землевласників, землекористувачів та розмір площ їхніх ділянок, які підлягають використанню Громадською організацією «Клуб «Єгер» для ведення мисливського господарства.
На підставі вказаного Рішення 10.12.2025 між Державним агентством лісових ресурсів України та Громадською організацією «Клуб «Єгер» укладено Договір користування мисливськими угіддями №272 від 10.12.2025 (том 1, а.с. 27-29), предметом якого є відносини між Центральним органом та користувачем щодо умов ведення мисливського господарства та полювання.
Користувачем мисливських угідь, які надані Рішенням Громадській організації «Клуб «Єгер», до 08.09.2025 була Бердичівська міськрайонна організація Українського товариства мисливців та рибалок. Вказані обставини визнаються учасниками справи.
Як вбачається з матеріалів справи, правовою підставою для такого користування було рішення Житомирської обласної ради від 08.09.2010 №1189, відповідно до якого позивачу надано у користування мисливські угіддя площею 53341,85 га на території Бердичівського району терміном на 15 років. Відповідний договір про умови ведення мисливського господарства Бердичівською міськрайонною організацією Українського товариства мисливців та рибалок укладений останньою з Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства 16 вересня 2010 року.
Отже мисливські угіддя, користувачем яких з 13.11.2025 є Громадська організація «Клуб «Єгер», до 08.09.2025 були складовими мисливських угідь, користувачем яких була Бердичівська міськрайонна організація Українського товариства мисливців та рибалок.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2025 листом за вих.№10 (том 1, а.с. 37) Бердичівська міськрайонна організація УТМР зверталась до ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» з проханням погодити перезакріплення мисливських угідь у довгострокове користування строком на 15 років загальною площею 2 376,9 га, розташованих на території ДП «Романівський лісгосп АПК» Бердичівське лісництво в кварталах з 1 по 36.
Листом від 30.01.2025 за вих.№11 Бердичівська міськрайонна організація УТМР зверталась до ЖОКАП «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради з проханням погодити перезакріплення мисливських угідь у довгострокове користування строком на 15 років, загальною площею 2 376,9 га, розташованих на території ДП «Романівський лісгосп АПК» Бердичівське лісництво в кварталах з 1 по 36.
Листом від 14.07.2025 за вих.№35 (том 1, а.с. 36) Бердичівська міськрайонна організація УТМР звернулася до ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» з проханням надати відповідь на звернення від 23.01.2025 вих. №10.
Листом від 16.07.2025 за вих. №357 (том 1, а.с. 26) ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» за результатами розгляду звернення позивача від 14.07.2025 за вих.№35 повідомило, що відповідь на звернення від 23.01.2025 була направлена 09.04.2025 Укрпоштою (лист від 08.04.2025 №265; том 1, а.с. 26 зворот).
Листом від 16.09.2025 вих.№20 (том 1, а.с. 40) Бердичівська міськрайонна організація УТМР звернулася до ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» з проханням погодити перезакріплення мисливських угідь у довгострокове користування строком на 15 років, загальною площею 2 376,9 га, розташованих на території ДП «Романівський лісгосп АПК» Бердичівське лісництво в кварталах з 1 по 36.
15.08.2025 позивач звернувся до Житомирської обласної ради з листом про пролонгацію користування мисливськими угіддями для ведення мисливського господарства (том 1, а.с. 39). У цьому зверненні позивач просив пролонгувати користування мисливськими угіддям на всій площі (53341,85 га), якими на той час користувався. До звернення були додані: рішення Житомирської обласної ради V скликання від 08.09.2010 №1189, статут ГО «Українське товариство мисливців та рибалок», виписка та витяг з ЄДРОПУ, договір про умови ведення мисливського господарства Бердичівською міськрайонною організацією УТМР, погодження ДП «Дзержинський лісгосп» АПК на користування мисливськими угіддями від 04.06.2009 №142.
Житомирська обласна рада звернення позивача від 15.08.2025 залишила без розгляду, роз`яснивши останньому листом від 17.09.2025 вих. №р-5-22/750 (том 1, а.с. 46) процедуру вирішення порушеного питання (необхідність звернення до Державного агентства лісових ресурсів України).
07.10.2025 (том 1, а.с. 38) Бердичівська міськрайонна організація Українського товариства мисливців та рибалок звернулась до Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з проханням розглянути пакет документів щодо надання мисливських угідь у користування на новій термін загальною площею 32550,6349 га.
У відповідь на лист позивача від 07.10.2025 Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства листом вих. №08-13/1011 від 23.10.2025 (том 1, а.с. 47) повідомило, що у зв`язку з відкликанням погоджень землекористувачами земельних ділянок щодо надання мисливських угідь у користування Бердичівській міськрайонній організації УТМР до Управління від Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області листом №0301-16/989 від 10.10.2025 надіслано рішення шістдесят п`ятої сесії Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області VIII скликання №1168 від 22.07.2025 «Про скасування рішення п`ятдесят восьмої сесії VIII скликання №1000 від 02.12.2024 «Про погодження користування мисливськими угіддями Бердичівській міськрайонній організації Українського товариства мисливців та рибалок» та від Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області VIII скликання №1429 від 19.06.2025 «Про внесення змін в рішення №1341 від 14.03.2025 «Про погодження надання в користування мисливських угідь», яким суттєво зменшено площу погоджених угідь. В рішенні Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області не зазначено площу земель запасу та резерву, на яку надається погодження. Також у наданих експлікаціях мисливських угідь по Бердичівській міській, Гришковецькій селищній, Семенівській, Швайківській, Райгородоцькій сільських радах невірно зазначені площі угідь. На карті-схемі мисливських угідь, які надаються у користування Бердичівській міськрайонній організації УТМР, зазначені межі угідь не відповідають площі, на яку надано відповідні погодження власниками та користувачами земельних ділянок. Зважаючи на зазначене, з метою визначення чітких меж мисливських угідь на карті-схемі та встановлення їх місця розташування на місцевості, Управління рекомендує разом з погодженнями відповідних землевласників або користувачів земельних ділянок надати викопіювання площ земельних ділянок. При наданні погоджень землевласниками або користувачами земельних ділянок щодо надання мисливських угідь у користування має бути вказано чітку площу угідь на момент погодження. Виходячи з викладеного, Управління повернуло позивачу надісланий ним пакет документів на доопрацювання.
Звернення позивача від 07.10.2025 до Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства мало місце після розгляду останнім документів громадської організації «Клуб «Єгер» щодо надання у користування мисливських угідь та направлення їх для розгляду до Державного агентства лісових ресурсів України. Як зазначено вище, клопотання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Державного агентства лісових ресурсів України датовано 22.09.2025.
Листом від 13.10.2025 за вих.№24 (том 1, а.с. 35) Бердичівська міськрайонна організація УТМР звернулася до Житомирської обласної ради з проханням розглянути питання продовження договору користування мисливськими угіддями Бердичівської районної організації УТМР першочергово. У листі позивач зазначив, що одна із районних громад раніше надала погодження на користування мисливськими угіддями, проте згодом відмовила без пояснення причини, інша громада внесла зміни, що не відповідають інтересам УТМР, немає чіткої аргументованої відповіді від Романівського лісового господарства АПК. Через об`єктивні обставини організація не встигла зібрати і подати всі формальні документи у встановлений термін.
11.11.2025 на адресу Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від позивача надійшла заява з додатками (рішення міських і селищних рад та листи третіх осіб) з проханням передати документи Держлісагентству щодо здійснення їх аналізу та заключення можливості укладання із Житомирською обласною радою договору про ведення мисливського господарства». У поданому листі позивач, зокрема, вказав про безпідставність відмов ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» у погодженні перезакріплення земель за позивачем.
Листом від 25.11.2025 №08-13/1114 (том 1, а.с. 103) Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства повідомило позивача про те, що Управлінням буде розглянуто та надіслано до Державного агентства лісових ресурсів України відповідний пакет документів у разі його оформлення у відповідності до статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, Бердичівська міськрайонна організація УТМР вказує, що отримала погодження органів місцевого самоврядування, землевласників та землекористувачів, на землях яких розташовані мисливські угіддя, на користування мисливськими угіддями, однак Житомирською обласною радою ухвалено рішення про надання мисливських угідь у користування Громадській організації «Клуб «Єгер», чим порушено надане позивачу частиною 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» переважне право на отримання таких угідь у користування.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржених рішення та додаткового рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду підлягають залишенню без змін із таких підстав.
Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання регулює Закон України «Про мисливське господарство та полювання».
За змістом статті 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
Ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь (частина 1 статті 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).
Порядок надання у користування мисливських угідь урегульовано статтею 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», відповідно до якої мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок (частина 1). Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років (частина 2). Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя (частина 3). Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями (частина 4).
У той же час частиною 1 статті 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначено, що право користування мисливськими угіддями припиняється, зокрема, у разі закінчення строку користування.
Відповідно до частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Звідси право користування мисливськими угіддями припиняється у разі закінчення строку користування ними. Закон про мисливське господарство не передбачає спеціального порядку продовження строку користування мисливськими угіддями, водночас закріплює переважне право на користування такими угіддями користувачів мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.
Колегія суддів, виходячи з наведених положень законодавства, зазначає, що мисливські угіддя надаються в користування (незалежно від того отримують вказані угіддя у користування вперше або ж внаслідок продовження строку користування ними) рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок, та на умовах, визначених у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.
Таким чином, продовження строку користування мисливськими угіддями відбувається в порядку, передбаченому статтею 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». За наявності інших претендентів на отримання тих самих мисливських угідь в користування користувач мисливських угідь, який продовжує строк користування цими угіддями, має переважне право перед іншими особами на отримання цих угідь в користування на новий строк.
Отже, судом має бути встановлено, чи дотримано позивачем передбаченого статтею 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» порядку реалізації переважного права на отримання мисливських угідь в користування при продовженні строку користування цими угіддями.
Подібні правові висновки наведені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №910/2423/20.
Як вбачається з матеріалів справи, Бердичівська міськрайонна організація Українського товариства мисливців та рибалок на підставі рішення Житомирської обласної ради від 08.09.2010 №1189 та Договору про умови ведення мисливського господарства від 16.09.2010, укладеного із Житомирським обласними управлінням лісового та мисливського господарства, була користувачем мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 53 341,85 га. Термін дії договору - до 08.09.2025.
Отже, позивач у відповідності до частини 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мав законодавчо закріплене переважне право оформити користування мисливськими угіддями на новий строк. У свою чергу переважне право користувача, встановлене частиною 4 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», не є автоматичним і реалізується виключно в межах отримання погоджень та внесення до обласної ради подання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Зі змісту статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» вбачається, що користувач, який претендує на переважне право, повинен саме продовжувати строк користування, тобто пройти процедуру, визначену частиною 1 даної статті, зокрема, своєчасно звернутися до органу, який наділений правом вносити подання.
Переважне право не є гарантією автоматичного продовження договору, а є перевагою, що реалізується в межах встановленої законом процедури.
Пунктом 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521 (далі - Положення №521, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки, довкілля та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Згідно з пунктом 3 цього Положення основними завданнями Держлісагентства є: 1) реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства; 2) внесення на розгляд Міністра економіки, довкілля та сільського господарства пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
Відповідно до підпункту 21 пункту 4 Положення №521 Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань, вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають зазначені рішення.
З огляду на зміст Положення №521 обласна рада, як орган, що приймає рішення про надання у користування мисливських угідь, не залучається до процесу підготовки подання та погодження їх надання з визначеними органами та суб`єктами, а повноваження у сфері розпорядження мисливськими угіддями виникають з моменту отримання подання Державного агентства лісових ресурсів України про надання мисливських угідь тому чи іншому суб`єкту, який виявив бажання отримати їх у користування.
Рішення про надання мисливських угідь приймається обласними радами виключно на підставі подання Державного агентства лісових ресурсів України.
Таким чином, законодавець визначив процедуру надання мисливських угідь, яка полягає у прийнятті уповноваженим органом, в цьому випадку обласною радою, рішення про надання в користування мисливських угідь на підставі подання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - в даному випадку Житомирською обласною державною адміністрацією, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Невід`ємним елементом подання, яке вноситься органу, уповноваженому на прийняття рішення про надання в користування мисливських угідь, є наявність погодження з обласною державною адміністрацією, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи та заперечення сторін, колегія суддів доходить висновку, що позивач не довів, що він реалізував переважне право у встановленому Законом України «Про мисливське господарство та полювання» порядку.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що процедура реалізації переважного права була розпочата ним ще до закінчення строку користування мисливськими угіддями, оскільки ще 23.01.2025 він листом втх.№10 звертався до ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» з проханням погодити перезакріплення за ним мисливських угідь у довгострокове користування строком на 15 років загальною площею 2 376,9 га, а 14.07.2025 листом вих. №35 про надання відповіді на лист від 23.01.2025.
Однак, колегія суддів зазначає, що зазначені звернення позивача були адресовані державному підприємству, яке є землекористувачем, а не органом, що вносить подання за частиною 1 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».
Щодо заяви позивача до Житомирської обласної ради від 15.08.2025 про пролонгацію користування мисливськими угіддями для ведення мисливського господарства, на яку посилається скаржник, то, як уже наголошувалось судом, Житомирська обласна рада не наділена повноваженнями розглядати пакети документів щодо продовження строку користування та вносити подання.
З огляду на це Житомирська обласна рада обґрунтовано у листі 17.09.2025 вих.№р-5-22/750 зазначила про залишення звернення позивача від 15.08.2025 без розгляду, роз`яснивши позивачу про необхідність звернення з даним питанням до Державного агентства лісових ресурсів України.
Тобто, як вірно встановив суд першої інстанції, процедуру реалізації переважного права на користування мисливськими угіддями площею 32550,6349 га, передбачену законом (шляхом звернення до Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з проханням розглянути пакет документів щодо надання мисливських угідь у користування на новий термін загальною площею 32550,6349 га), позивач розпочав 07.10.2025, тобто вже після завершення строку користування мисливськими угіддями (08.09.2025).
При цьому станом на цей час (07.10.2025) Громадська організація «Клуб «Єгер» вже ініціювала процедуру надання їй у користування мисливських угідь загальною площею 29365,8 га, в ході якої 02.10.2025 Державне агентство лісових ресурсів України звернулось до Житомирської обласної ради з поданням щодо надання у користування Громадській організації «Клуб «Єгер» мисливських угідь загальною площею 29365,8 га, розташованих на території Бердичівського району Житомирської області, винесеного на підставі клопотання від 22.09.2025 Центрального міжрегіонального управлінням лісового та мисливського господарства, погодження від 01.10.2025 Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської обласної військової адміністрації, погодження землевласників, землекористувачів.
Отже, станом на дату закінчення строку користування мисливськими угіддями позивачем (08.09.2025) було відсутнє звернення останнього про намір скористатися переважним правом на поновлення такого користування до органу, який згідно з чинним законодавством був наділений правом вносити подання до обласної ради.
З огляду на це суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що
позивач своєчасно та у встановленому законом порядку реалізував своє переважне право на продовження строку користування мисливськими угіддями.
У свою чергу доводи скаржника про тривалу бездіяльність відповідача-1 (надання відповіді на звернення позивача від 15.08.2025 лише 17.09.2025) не створюють для позивача безумовного переважного права на продовження користування мисливськими угіддями, адже Житомирська обласна рада не уповноважена розглядати такі заяви користувачів про продовження й надала позивачу правильне роз`яснення щодо належної процедури такого звернення шляхом подання пакету документів до Державного агентства лісових ресурсів України.
У контексті спірних правовідносин колегія суддів також ураховує, що документи позивача, подані до Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства 07.10.2025, були 23.10.2025 повернуті позивачу на доопрацювання, а станом на 13.11.2025 (дата прийняття рішення Житомирською обласною радою №1088 від 13.11.2025 «Про надання у користування мисливських угідь громадській організації «Клуб «Єгер») позивач не усунув недоліки, про які було зазначено у листі від 23.10.2025, процедуру реалізації переважного права належним чином не активував.
Лист позивача від 11.11.2025 на адресу Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства не свідчить про усунення недоліків, про які вказано у листі останнього від 23.10.2025, та належне оформлення відповідного звернення.
У листі від 25.11.2025 №08-13/1114 Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства повідомило позивача про те, що Управлінням буде розглянуто та надіслано до Державного агентства лісових ресурсів України відповідний пакет документів у разі його оформлення у відповідності до статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».
При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стаття 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» не заперечує наявності кількох претендентів на отримання мисливських угідь як на стадії отримання погодження, так і при ухваленні рішення про надання мисливських угідь у користування для ведення мисливського господарства.
Дії Громадської організації «Клуб «Єгер», Центрального міжрегіонального управлінням лісового та мисливського господарства, Житомирської обласної державної адміністрації (Житомирської обласної військової адміністрації), землевласників та землекористувачів не суперечать статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», оскільки ця норма не встановлює будь-яких обмежень щодо кількості погоджень для користування мисливськими угіддями та щодо кількості претендентів на їх користування, не заперечує можливості відкликання чи скасування наданого погодження землевласниками/землекористувачами.
З огляду на це посилання скаржника на отримання ним погоджень від Бердичівської міської, Гришковецької селищної та Швайківської сільської рад не свідчать про незаконність прийнятого відповідачем-1 Рішення про надання у користування мисливських угідь Громадській організації «Клуб «Єгер» та укладеного на його підставі Договору.
За наведених обставин суд доходить висновку, що право користування мисливськими угіддями для позивача згідно з умовами Договору про умови ведення мисливського господарства від 16 вересня 2010 року та положеннями частини 1 статті 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» припинилося 08.09.2025 і позивачем не доведено порушення оскаржуваним Рішенням та Договором його переважного права на користування мисливськими угіддями, оскільки фактично таке право не було реалізоване позивачем у встановленому Законом України «Про мисливське господарство та полювання» порядку.
Відсутність порушення переважного права позивача на користування мисливськими угіддями свідчить про відсутність порушення оскаржуваним Рішенням та Договором прав позивача в цілому.
За загальним правилом (стаття 4 Господарського процесуального кодексу України) необхідною умовою звернення до господарського суду є захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. Також закон передбачає право (можливість) звернення до суду осіб, яким надано таке право, в інтересах інших осіб, тобто, за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів таких інших осіб.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. З огляду на це суд не досліджує доводи позивача про ухвалення Рішення за відсутності погодження територіальних громад та усіх землекористувачів, на території яких розташовані мисливські угіддя, відсутності у Рішенні відомостей про реєстраційний номер і дату видачі кожного окремого погодження, а також про особу (найменування), яка його надала, та відповідність Рішення законодавству щодо правового режиму воєнного стану.
З огляду на наведене у сукупності, підстави для задоволення позову в даній справі відсутні.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Стосовно наведених відповідачем-3 у відзиві на апеляційну скаргу доводів про те, що спір про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської обласної ради №1088 від 13.11.2025 відноситься до категорії публічно-правового спору та юрисдикції адміністративних судів, суд зазначає таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов:
- участь у спорі суб`єкта господарювання;
- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;
- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Положеннями статті 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.
Спір у даній справі виник щодо правомірності рішення Житомирської обласної ради №1088 про надання Громадській організації «Клуб «Єгер» у користування 29365,8 га мисливських угідь на території Житомирської області строком на 25 років. Обґрунтовуючи своє право на позов, позивач посилався на порушення його переважного права на користування мисливськими угіддями.
Тобто фактично позивач стверджує про існування спору щодо права користування мисливськими угіддями між двома громадськими організаціями.
Рішення про надання у користування мисливських угідь пов`язано з реалізацію правомочності власника і спрямовано на реалізацію свого права розпоряджатися мисливськими угіддями.
Отже оспорювання набуття юридичною особою у користування мисливських угідь внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування рішення про їх передачу має вирішуватися у порядку цивільної або господарської юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Тобто спірні правовідносини виникли у зв`язку з неправомірністю, на думку позивача, набуття громадською організацією «Клуб «Єгер» права користування мисливськими угіддями на підставі спірного Рішення органу місцевого самоврядування, а тому цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Усі інші доводи та міркування скаржника по суті спору, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 у даній справі та доводів апеляційної скарги позивача в частині його оскарження.
Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина 5 статті 244 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Судом установлено, що у відзиві на позовну заяву відповідачем-2 наведено орієнтовний розрахунок суми судових витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу в даній справі, розмір якого в суді першої інстанції становить 30 000,00 грн.
Після прийняття судом першої інстанції 04.06.2026 основного судового рішення відповідач-2 08.06.2026, тобто у строк, встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл 36 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених ним витрат відповідач-2 долучив до матеріалів справи договір №24/03/26 про надання адвокатських послуг від 24.03.2026, укладений між адвокатом Галенко О.М. та ГО «Клуб «Єгер», акт про надання адвокатських послуг № 1 від 05.06.2026 на суму 32 000,00 грн, платіжні інструкції від 16.04.2026 на суму 24 000,00 грн, від 05.06.2026 на суму 12 000,00 грн, ордер серії АН №1942246 від 24.03.2026.
Також відповідач зазначив, що додатково подасть акт виконаних робіт щодо надання послуг з підготовки заяви про винесення додаткового рішення, які вже сплачені (4 000,00 грн).
18.06.2026 Громадська організація «Клуб «Єгер» сформувала в системі «Електронний суд» заяву про долучення акту виконаних робіт №2 щодо підготовки заяви про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на правовому допомогу на суму 4000,00 грн.
Судом установлено, що згідно з актом про надання адвокатських послуг №1 від 05.06.2026 адвокат надав такі послуги: підготовка відзиву на позовну заяву (20 000,00 грн), підготовка і подача письмових заяв і клопотань (заява про вступ у справу, заява про доступ до матеріалів справи (2 000,00 грн), участь у судових засіданнях 20.04.2026 та 04.06.2026 (8000,00 грн), участь у судовому засіданні про вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу (2000,00 грн).
Бердичівська міськрайонна організація Українського товариства мисливців та рибалок, у свою чергу, заперечила проти покладення на неї витрат на професійну правничу допомогу з огляду на те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт, складністю та характером справи.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 у справі №910/2168/26 присуджено до стягнення з Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок на користь Громадської організації «Клуб «Єгер» 28 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За висновками суду відсутні підстави для покладення на позивача 4 000,00 грн витрат за підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення, підготовку і подачу письмових заяв і клопотань (заява про вступ у справу, заява про доступ до матеріалів справи (2 000,00 грн), а також 2 000,00 грн за участь в судовому засіданні про вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки суд вирішив це питання без призначення судового засідання. Таким чином за додатковим рішенням суду розподілу підлягають 28 000,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, в апеляційній скарзі стверджує, що суд має право та обов`язок самостійно перевірити, чи відповідає заявлена до компенсації сума критеріям необхідності та розумності. На думку позивача, витрати є завищеними та не є співмірними, тому додаткове рішення підлягає скасуванню.
Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не наводить обґрунтованих доводів щодо неспівмірності присуджених до стягнення витрат обсягу фактично наданих послуг, непропорційності цих витрат до предмета спору, невідповідності їх критерію розумності.
Позивач наводить загальні норми та судову практику, без прив`язки до того, чому саме витрати відповідача-2 у даній справі на професійну правничу допомогу, які й так були зменшені судом першої інстанції, є завищеними.
Аналогічним чином позивач не надав доказів на підтвердження неспівмірності заявлених відповідачем-2 та присуджених судом до стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 28 000,00 грн фактично наданим послугам.
Отже, такі доводи скаржника ґрунтуються виключного на його припущеннях, у той час, як саме на сторону, що заявляє клопотання про зменшення відповідних витрат, покладено обов`язок доведення їх неспівмірності.
Колегія суддів, у свою чергу, дослідивши матеріали справи та оцінюючи надані позивачем до заяви про ухвалення додаткового судового рішення докази, встановила, що присуджений судом у додатковому рішенні розмір витрат на професійну правничу допомогу (28 000,00 грн) належним чином підтверджений, обґрунтований та пропорційний до предмета спору.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу відповідача-2 у розмірі 28 000,00 грн й не вбачає підстав для зміни чи скасування додаткового рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, чого скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та часткового задоволення заяви про розподіл витрат на правничу допомогу. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення та додаткове рішення суду у даній справі прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права та такими, що відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для їх скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалокє необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскаржених рішень у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за її подання згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Бердичівської міськрайонної організації Українського товариства мисливців та рибалок на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 у справі №910/2168/26 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі №910/2168/26 залишити без змін.
Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 у справі №910/2168/26 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на позивача - Бердичівську міськрайонну організацію Українського товариства мисливців та рибалок.
Матеріали справи №910/2168/26 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.11.2026.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua