Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Справи у спорах щодо захисту ділової репутації
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №910/14552/25
Суддя: Іванов В.П.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" жовтня 2026 р. Справа№ 910/14552/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іванова В.П.
суддів: Крижного О.М.
Чапляна С.Є.
за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 20.10.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 (повний текст складено та підписано 22.04.2026) у справі № 910/14552/25 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Банк Альянс"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про визнання інформації недостовірною, її спростування та захист ділової репутації
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2025 року Акціонерне товариство "Банк Альянс" (далі - Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія), в якому просило суд:
1) визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Банку, інформацію, поширену Компанією у листі 21.08.2025 "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року", який був адресований Фізичній особі-підприємцю Савченко Ганні Володимирівні, а саме висловлювання про те що: "АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями" (вимога №1);
2) зобов`язати Компанію не пізніше десяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію щодо Банку, шляхом надсилання ФОП Савченко Ганні Володимирівні листа, у якому буде зазначено, що суд визнав недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію АТ "Банк Альянс" інформацію: "АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями" (вимога №2);
3) визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Банку, інформацію, поширену Компанією у листі 21.08.2025 "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року", який був адресований ФОП Савченко Ганні Володимирівні, а саме висловлювання: "до більш надійного банку для отримання гарантії виконання зобов`язань." (вимога №3);
4) зобов`язати Компанію не пізніше десяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію щодо Банку, шляхом надсилання ФОП Савченко Ганні Володимирівні листа, у якому буде зазначено, що суд визнав недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Банку інформацію: "…до більш надійного банку для отримання гарантії виконання зобов`язань".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач поширив лист "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року", в якому міститься недостовірна негативна інформація у формі тверджень про Позивача, яка завдає шкоди діловій репутації, шляхом надсилання його третій особі - ФОП Савченко Ганні Володимирівні. Поширення такої інформації, яка не відповідає дійсності, здатна завдати істотної шкоди діловій репутації Позивача, у тому числі шляхом підриву довіри контрагентів та клієнтів.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 позов задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Акціонерного товариства "Банк Альянс" інформацію, поширену Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" у листі "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань № 5356-25 від 20 серпня 2025", який був адресований Фізичній особі-підприємцю Савченко Ганні Володимирівні, а саме висловлювання: "…АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями…". Зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" спростувати недостовірну інформацію щодо Акціонерного товариства "Банк Альянс" шляхом надсилання Фізичній особі-підприємцю Савченко Ганні Володимирівні листа, у якому буде зазначено, що інформація у листі "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань № 5356-25 від 20 серпня 2025", а саме висловлювання: "…АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями…", є недостовірною. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" 4 844,80 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що для захисту ділової репутації потрібна сукупність чотирьох обставин: інформацію поширено, вона стосується позивача, є недостовірною та порушує його особисті немайнові права. Поширення інформації місцевий господарський суд визнав доведеним, оскільки лист було надіслано на електронну пошту ФОП Савченко Г.В., а для поширення достатньо доведення інформації хоча б до однієї особи, відмінної від особи, якої вона стосується. Належним відповідачем суд визнав ПрАТ «НЕК «Укренерго», оскільки лист підписала його посадова особа під час виконання службових обов`язків. Спірне висловлювання про те, що Банк «не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями», суд, погодившись у цій частині з висновком лінгвістичної експертизи, кваліфікував як фактичне твердження, відповідність якого дійсності можна перевірити. Оцінюючи достовірність цього твердження, місцевий господарський суд урахував, що провадження у справі № 910/12896/25 відкрито вже після надсилання листа, а судові рішення у справі № 910/3268/22 не набрали законної сили, оскільки постановою Верховного Суду від 26.02.2026 їх у частині задоволених вимог скасовано з передачею справи на новий розгляд. Публікації у засобах масової інформації суд не визнав доказами встановлених юридичних фактів. Натомість з інформаційної довідки Банку суд установив, що у період з 01.01.2024 по 21.08.2025 Банк видав щодо ПрАТ «НЕК «Укренерго» 144 банківські гарантії, а всі пред`явлені у цей період вимоги відповідача про виплату за гарантіями щодо п`яти принципалів були виконані в повному обсязі; після надсилання спірного листа Компанія прийняла ще вісім гарантій Банку. Суд також установив негативний вплив інформації на ділову репутацію Банку, зокрема з огляду на звернення ФОП Савченко Г.В. по роз`яснення та подання нею надалі гарантії іншого банку. Тому вимоги про визнання першого висловлювання недостовірним і його спростування суд задовольнив. У мотивувальній частині рішення суд зазначив, що спростування має бути здійснено негайно після набрання рішенням законної сили, оскільки закон не встановлює іншого строку. Водночас фразу «звернутись до більш надійного банку» місцевий господарський суд, не погодившись у цій частині з експертом, визнав оціночним судженням, яке не підлягає перевірці на істинність і спростуванню, тому у вимогах № 3 і № 4 відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", відповідач у справі, не погодилось з рішенням суду першої інстанції та звернулось з апеляційною скаргою № 01/30046 від 08.05.2026 (вх. № 3071/26 від 08.05.2026) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, які визнано встановленими, чим допущено порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.
На думку скаржника, позивач не довів жодного з елементів складу правопорушення. Позивачем не доведено поширення інформації, оскільки лист від 21.08.2025 №01-10/51159 надіслали лише контрагенту за договором (ФОП Савченко Г.В.) у межах виконання договору та правомірного інформування учасника торгів про ризики, а таке ділове листування, на думку апелянта, не є поширенням інформації в інформаційне середовище. Крім того, позивач не пояснив, як отримав копію листа, оскільки якщо лист поширила сама ФОП Савченко Г.В., то ПрАТ «НЕК «Укренерго» є неналежним відповідачем. Також на думку ПрАТ «НЕК «Укренерго», суд першої інстанції помилково кваліфікував фразу «не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями» як фактичне твердження. Скаржник вважає, що за змістом листа інформація має рекомендаційний характер і є оціночним судженням, тобто критичною оцінкою надійності банку як гаранта в управлінському контексті. Фраза не конкретизує, які саме зобов`язання, за якими договорами та в якому обсязі не виконано, і не стверджує, що банк не виконує всіх зобов`язань перед усіма контрагентами. Отже, згідно зі ст. 30 Закону України «Про інформацію», практикою ЄСПЛ та Верховного Суду таке судження не підлягає спростуванню. Скаржник додає, що власний досвід невиконання банком гарантій у нього все ж є, і це підтверджують рішення у судових справах №910/3268/22, №910/12896/25 та №910/6583/22. Висновок експерта №16315 місцевий господарський суд, за твердженням скаржника, безпідставно визнав належним і допустимим доказом тому, що експерт вийшов за межі лінгвістичної компетенції, оскільки дав правову кваліфікацію та оцінив наслідки для ділової репутації, проігнорував діловий контекст листа і не розглянув альтернативних тлумачень. До того ж висновок внутрішньо суперечливий, бо в одній частині фразу названо оціночною, а в підсумку фактичним твердженням. На думку скаржника, позивач не довів шкоди і причинного зв`язку між листом і негативними наслідками, такими як розірвання договорів, втрата клієнтів чи реальна шкода, а обмежився припущеннями про ризики.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу позивача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу від 15.06.2026, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін, а судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом справи, покласти на апелянта.
В обгрунтування поданого відзиву на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що місцевий господарський суд правильно встановив усі елементи складу правопорушення. Щодо поширення інформації банк зазначає, що для цього достатньо довести її хоча б до однієї особи, відмінної від тієї, якої вона стосується, аналогічна правова позиція викладена у п. 15 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009. Так, лист адресовано не банку, а третій особі, ФОП Савченко Г.В., тому його діловий характер і те, що отримувач був один, факту поширення не спростовують. Висловлювання «не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями», на думку банку, є фактичним твердженням. Його викладено в категоричній стверджувальній формі без мовних ознак припущення чи думки, і його можна перевірити доказами. Наступні фрази про економічні ризики, відмову приймати гарантії та пропозицію звернутися до іншого банку лише випливають із цього твердження і не роблять лист рекомендацією. Те, що скаржник сам намагається довести правдивість висловлювання, підтверджує, що він сприймає його як факт. Цю правдивість скаржник, на якого покладено тягар доведення, не довів. Саме лише існування судових спорів не свідчить про невиконання банком зобов`язань. Натомість банк довів, що в 2024 - 2025 роках повністю виконав усі вимоги ПрАТ «НЕК «Укренерго» за 144 гарантіями, а після листа компанія прийняла ще 8 його гарантій. Шкоди діловій репутації, як наголошує банк, доводити розірванням договорів чи майновими збитками не потрібно, оскільки предметом захисту є немайнове право, а не відшкодування. Достатньо, що поширена недостовірна інформація здатна підірвати довіру до банку як гаранта, що підтверджується зверненням клієнтки про роз`яснення, в той час як розкриття інших випадків втрати клієнтів банку заважає банківська таємниця. Висновок експерта №16315, за позицією банку, стосується лише лінгвістичних питань і не містить правових оцінок. Суд першої інстанції оцінив його разом з іншими доказами, а характер висловлювання видно і з самого тексту листа. Скаржник рецензії чи альтернативного висновку так і не подав, хоча мав таку можливість. Тому доводи скарги, на думку банку, зводяться до повторення позиції першої інстанції та переоцінки доказів і не містять підстав для скасування рішення за ст. 277 ГПК України. Крім того, у відзиві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 100 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/14552/25 залишено без руху.
20.05.2026 скаржником до Північного апеляційного господарського суду подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/14552/25 та призначено її до розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/14552/25 відкладено на 18.08.2026 оскільки станом на 24.06.2026 до суду апеляційної інстанції не надійшли витребувані у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14552/25.
У зв`язку з участю судді Крижного О.М. (входить до складу колегії) у заходах Національної школи суддів України з 18.08.2026 по 20.08.2026, судове засідання, призначене на 18.08.2026, не відбулося, відповідно ухвалою від 21.08.2026 розгляд справи призначено на 29.09.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2026 розгляд апеляційної скарги відкладено на 20.10.2026 у зв`язку з оголошенням у м. Києві сигналу повітряної тривоги.
28.09.2026 позивач подав додаткові пояснення у справі (вих. № 20260928-1), до яких додав таблицю із систематизованим викладом своєї позиції щодо доводів апеляційної скарги. Оскільки ці пояснення не містять нових доводів, обставин, підстав позову чи доказів, колегія суддів враховує їх як викладення позиції позивача в межах доводів відзиву на апеляційну скаргу.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглядалась протягом розумного строку.
Явка представників у судове засідання
У судове засідання 20.10.2026 з`явилися представник позивача, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, та представник відповідача, яка підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та перевірені судом апеляційної інстанції
ФОП Савченко Ганна Володимирівна є клієнтом Банку, з якою було укладено договір про надання банківської гарантії.
ФОП Савченко Ганна Володимирівна була визнана переможцем процедури закупівлі "Капітальний ремонт системи опалення нежитлової будівлі літ."Д-2" (Оперативний пункт управління) ПС 330 кВ "Харківська" Харківського РЦОМ (інв.№120_24096_2352 (07001929)) 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація" (Ідентифікатор закупівлі: UA-2025-07-17-009710-a).
Згідно вимог Закону України "Про публічні закупівлі", тендерної документації №440/25-ША від 17.07.2025 за закупівлю UA-2025-07-17-009710-а та Договору на закупівлю переможець процедури закупівлі повинен надати замовнику гарантію виконання зобов`язань.
ФОП Савченко Ганна Володимирівна, як переможець закупівлі UA-2025-07-17-009710-a, надала банківську гарантію №5356-25 від 20.08.2025, видану Позивачем.
21.08.2025 Східне територіальне управління обслуговування мережі Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" надіслало на електронну пошту ФОП Савченко Ганні Володимирівні ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) лист "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року" такого змісту:
"Вами було надано гарантію виконання зобов`язань від 20 серпня 2025 року №5356-25, отриману від АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК АЛЬЯНС" для Договору на закупівлю "Капітальний ремонт системи опалення нежитлової будівлі літ."Д-2" (Оперативний пункт управління) ПС 330 кВ "Харківська" Харківського РЦОМ (Інв. №120_24096_2352 (07001929)) 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація", згідно тендерної документації №440/25-ША від "17" липня 2025 року, за закупівлею "UA-2025-07-17-009710-а", повідомляємо Вам що АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями, у зв`язку з чим існують економічні ризики для НЕК "Укренерго" не повернення грошових коштів за банківською гарантією.
З метою запобігання нанесення НЕК "Укренерго" репутаційних та економічних збитків доводимо до Вашого відома, що гарантії виконання зобов`язань отриманих від АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК АЛЬЯНС" прийматися не будуть. Пропонуємо звернутись до більш надійного банку для отримання гарантії виконання зобов`язань.".
Після отримання вказаного листа, ФОП Савченко Г.В. звернулася до Банку з метою отримання роз`яснень щодо змісту спірного листа та з`ясування викладених у ньому обставин.
З метою досудового врегулювання спору представниця Банку Боднар А.М. звернулася до Компанії з адвокатським запитом №2025/08/27-1 від 27.08.2025, в якому просила:
1) повідомити, на яку саме норму закону, підзаконного нормативно-правового акта, внутрішнього документа, положення чи іншого акту Компанія посилається як на правову (нормативну чи організаційно-розпорядчу) підставу при прийнятті рішення про відмову у прийнятті банківських гарантій, виданих Банком, та при направленні листа з відповідною інформацією на адресу ФОП Савченко Ганни Володимирівни;
2) надати належним чином засвідчені копії таких документів (у тому числі внутрішніх положень, наказів, розпоряджень, регламентів, умов тендерної документації чи інших актів), які були використані Компанією як обґрунтування зазначених дій.
У відповіді №01-10/53839 від 04.09.2025 на вищенаведений запит Компанія повідомила, що лист "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року" має виключно рекомендаційний характер, а також вказала, що у 2022 році Банком було відмовлено у виплаті коштів за банківською гарантією, у зв`язку з чим Компанія звернулася до суду. Тобто існують випадки невиконання Банком своїх зобов`язань за вже виданими банківськими гарантіями, та, як наслідок, економічні ризики для Компанії щодо не повернення грошових коштів за банківською гарантією.
З огляду на вищевикладені обставини суд першої інстанції встановив наступне.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно виснувала щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову у справах про захист, зокрема, ділової репутації юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації.
Так, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18).
У постановах від 10.07.2018 у справі №910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі №910/5117/17 Верховний Суд виснував, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин, підстав для задоволення позовних вимог у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи немає.
Таким чином, для розгляду цієї категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
Щодо складу учасників справи.
За частинами 1, 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи.
При пред`явленні позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, який пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому. При цьому за клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин (наприклад під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі.
Водночас неналежна сторона в судовому процесі це особа, щодо якої судом установлено, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, стосовно яких суд повинен ухвалити рішення, та у зв`язку із цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №686/20282/21).
Відповідно до частини 4 статті 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
У разі поширення інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи й не під час виконання посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.
Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №761/29315/16-ц.
Зі змісту листа "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року" вбачається, що його автором є Начальник департаменту забезпечення діяльності Східного територіального управління мережі ПрАТ "НЕК "Укренерго" - Бугаков С.І.
З огляду на вищевикладені обставини, а також враховуючи, що Бугаков С.І. є працівником (посадовою особою) Східного територіального управління обслуговування мережі ПрАТ "НЕК "Укренерго", яке є структурним підрозділом ПрАТ "НЕК "Укренерго", що забезпечує експлуатацію та ремонт магістральних електромереж у східному регіоні України, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Банком правильно визначено Компанію у якості відповідача у даній справі.
Щодо факту поширення спірної інформації та її відношення до Позивача.
Заперечуючи проти позову, Компанія вказувала, що Банком не було доведено факту поширення інформації, оскільки спірні висловлювання викладені у межах ділового листування між сторонами договору (між Компанією та ФОП Савченко Ганною Володимирівною), це внутрішня комунікація між контрагентами, що стосується умов угоди.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі (такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №910/924/24).
Як було встановлено місцевим господарським судом, лист Східного територіального управління обслуговування мережі ПрАТ "НЕК "Укренерго" "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року", в якому міститься спірна інформація, було надіслано на електронну пошту ФОП Савченко Г.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у зв`язку з чим ФОП Савченко Г.В. звернулася до Позивача з метою отримання роз`яснень щодо змісту спірного листа та з`ясування викладених у ньому обставин.
Оскільки вищезазначений лист було доведено до відома ФОП Савченко Г.В., тому суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна інформація була поширена.
Більше того, проаналізувавши вказаний лист, місцевий господарський суд також зазначив, що спірна інформація стосується безпосередньо Банку, оскільки стосується виконання зобов`язань за виданими останнім банківськими гарантіями.
Щодо характеру спірної інформації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №910/13849/21.
Відмежування фактичних тверджень від оціночних суджень є необхідним, оскільки статтею 30 Закону України "Про інформацію" визначено підстави для звільнення від відповідальності, а саме, відповідно до частини першої цієї статті ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/10429/18).
За доводами Банку, у листі Компанії "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року" недостовірною інформацією, яка викладена у формі фактичних тверджень, є:
1) "… повідомляємо Вам що АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями…";
2) "… Пропонуємо звернутись до більш надійного банку для отримання гарантії виконання зобов`язань.".
На підтвердження вказаного Банком надано і місцевим господарським судом долучено до матеріалів справи Висновок №16315 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-лінгвістичної) експертизи від 12.01.2026, виконаного судовим експертом ТОВ "Київський експертно-дослідний центр" - Ткачук Іриною Анатоліївною.
Однак ПрАТ «НЕК «Укренерго» зазначило, що вказаний Висновок експертизи є неналежним та недопустимим доказом у розумінні статей 76, 77 ГПК України, а саме дослідження питань права.
За приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до частини 1 статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (частина 2 статті 98 ГПК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду (частини 5, 6 статті 101 ГПК України).
Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5) затверджено Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Рекомендації).
Відповідно до пункту 2 глави 2 розділу I Рекомендацій у межах лінгвістичної експертизи мовлення проводяться авторознавчі та семантико-текстуальні дослідження.
Об`єктом дослідження лінгвістичної експертизи мовлення є продукт мовленнєвої діяльності людини, відображений у писемній або в усній формі (зафіксований у відео-, фонограмі).
Згідно з пунктом 2.1. глави 2 розділу I Рекомендацій лінгвістична експертиза мовлення поділяється на авторознавчу експертизу писемного мовлення та семантико-текстуальну експертизу писемного та усного мовлення.
У відповідності до пункту 2.1.2. глави 2 розділу I Рекомендацій семантико-текстуальною експертизою вирішуються завдання із встановлення змісту понять, лексичного значення слів або словосполучень, використаних у наданих на дослідження текстах або усних повідомленнях (за їх текстовими відтвореннями), їх стилістичної забарвленості, смислового навантаження, характеру інформації, що міститься в них (чи може така інформація розглядатися як образлива, чи містить вона загрозу конкретній особі (особам) тощо), тобто вирішення питань мовленнєвого характеру, не пов`язаних із встановленням фактичних даних про автора.
Об`єктом семантико-текстуальної експертизи може бути як текст (промова), так і його (її) фрагменти, окремі висловлювання, слова, написи, текстові відтворення усного мовлення тощо. Якщо постає завдання здійснити семантико-текстуальну експертизу усномовленнєвого повідомлення (промови, висловлювання), то замовник цієї експертизи разом із цифровим (чи аналоговим) записом промови має надати дослівне текстове відтворення її змісту (стенограму), зроблене власними засобами.
Питання, поставлені перед експертом, вирішуються ним за допомогою спеціальних знань у галузі лінгвістики на основі загальних і окремих норм мови з використанням посібників, академічних наукових праць, словників, довідників та інших наукових джерел.
Експерт у галузі семантико-текстуальної експертизи, не виходячи за межі своїх спеціальних знань (базових та отриманих під час спеціальної підготовки), відповідає на питання про наявність чи відсутність висловлювань, які містять заклики до певних дій (вказується, яких саме дій), погрозу, пропозицію, обіцянку або надання, прийняття, спонукання до надання будь-якої вигоди (вказується, яких саме дій) тощо на основі спеціальних знань у галузі мовознавства. Висновок експерта за результатами таких досліджень не є правовою кваліфікацією, а є констатацією об`єктивного змісту тексту з позиції спеціальних знань у галузі семантико-текстуальних експертних досліджень.
За положеннями пункту 2.2.2. глави 2 розділу I Рекомендацій під час проведення семантичних досліджень вирішуються питання, пов`язані з аналізом змісту мовлення особи (розмови), - тобто питання, не пов`язані зі встановленням фактичних даних про особу мовця.
Орієнтовний перелік питань та завдань, що вирішуються, зокрема: Чи міститься в мовленні особи інформація позитивного або негативного характеру щодо певної фізичної або юридичної особи? Чи є висловлювання особи фактичним твердженням або оціночним судженням?
Судом першої інстанції встановлено, що у висновку експерта №16315 від 12.01.2026 зазначено, що його підготовлено для подання до суду і експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за статтею 384 КК України за завідомо неправдивий висновок експерта.
На вирішення експерта Банком було поставлено такі питання:
1) чи міститься у тексті листа ПАТ "НЕК "Укренерго" щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року, надісланого ФОП Савченко Ганні Володимирівні, негативна інформація про "Акціонерне товариство "Банк Альянс"? Якщо так, то в яких саме висловлюваннях вона міститься і яким є негативний зміст інформації про "Акціонерне товариство "Банк Альянс"?;
2) якщо у тексті листа ПАТ "НЕК "Укренерго" щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року, надісланого ФОП Савченко Ганні Володимирівні, міститься негативна інформація про "Акціонерне товариство "Банк Альянс", в якій формі вона виражена: фактичних тверджень чи оцінних суджень?
З огляду на вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вказаний висновок експерта є належним та допустимим доказом у розумінні приписів ГПК України й у відповідності до Рекомендацій питання, поставлені судовому експерту, відповідають питанням та завданням, що вирішуються у межах семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення.
При цьому, місцевий господарський суд зауважив, що згідно положень статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Більше того, не погоджуючись з Висновком експерта, поданим Банком, відповідач не був позбавлений права та можливості подати до суду інший висновок експерта, виконаний на його замовлення.
За висновками судового експерта, викладених у Висновку №16315 від 12.01.2026: у тексті листа від ПАТ "НЕК "Укренерго" щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань № 5356-25 від 20 серпня 2025 року", адресованого фізичній особі-підприємцю Савченко Ганні Володимирівні міститься негативна інформація щодо Акціонерного товариства "БАНК АЛЬЯНС", викладена у формі фактичних тверджень, яка, за умови невідповідності дійсності, може завдати шкоди діловій репутації Акціонерного товариства "БАНК АЛЬЯНС":
".. .повідомляємо Вам що АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями у зв`язку з чим. існують економічні ризики для НЕК "Укренерго" не повернення грошових коштів за банківською гарантією" (в частині підкреслень);
"Пропонуємо звернутись до більш надійного банку для отримання гарантії виконання зобов`язань" (в частині підкреслень)
та оцінних суджень "З метою запобігання нанесення НЕК "Укренерго" репутаційних та економічних збитків доводимо до Вашого відома, що гарантії виконання зобов`язань отриманих від АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК АЛЬЯНС" прийматися не будуть".
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №127/22629/15.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №761/9347/15-ц.
За змістом частини 4 статті 30 Закону України "Про інформацію" додаткові підстави звільнення від відповідальності медіа та журналістів встановлюються Законом України "Про медіа" та іншими законами України.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986).
Європейський суд з прав людини у справах "Патурель проти Франції" від 22.12.2005, "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" від 02.06.2016, зазначив для того, щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі "Бразільє проти Франції" від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів.
Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24.02.1997).
Отже, за змістом наведених положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов`язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростування відомостей, що були поширені, у тому числі за допомогою мережі "Інтернет", з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №918/132/20.
Відповідно до правових висновків, сформованих у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №927/791/18, при розмежуванні фактичних даних від оціночних суджень слід виходити з того, що за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов.
Враховуючи вищевикладене та дослідивши Висновок судового експерта №16315 від 12.01.2026 разом із іншими доказами, наявними у матеріалах справи, місцевий господарський суд погодився з висновками експерта, що висловлювання "… повідомляємо Вам що АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями…" є інформацією негативного характеру та є фактичним твердженням, оскільки обставина виконання/невиконання зобов`язань за банківськими гарантіями можна дослідити, перевірити та встановити, зокрема згідно судових рішень, які набрали законної сили. Тобто обставина виконання/невиконання зобов`язань - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Разом із цим, місцевий господарський суд відхилив висновок експерта про те, що висловлювання «…Пропонуємо звернутись до більш надійного банку для отримання гарантії виконання зобов`язань» є фактичним твердженням, оскільки критерій надійності чи ненадійності банку не визначається жодним нормативно-правовим актом як об`єктивно перевірюваний факт. Суд зазначив, що таке висловлювання виражає суб`єктивну негативну оцінку та сумнів у виконанні Банком зобов`язань, а тому не може бути доведене чи спростоване. Отже, місцевий господарський суд визнав це висловлювання оціночним судженням, яке не є предметом вимоги про спростування недостовірної фактичної інформації.
Разом із цим, Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №359/8847/16-ц.
Щодо достовірності/недостовірності спірної інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Частина третя статті 277 ЦК України (презумпція добропорядності) виключена на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації", що набрав чинності 19.04.2014 року й не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України.
Суд першої інстанції зазначив, що аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов`язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила (постанова Верховного Суду від 24.12.2021 у справі №757/9133/18-ц).
Отже, на думку суду першої інстанції, тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію, позивач лише доводить сам факт її поширення.
Суд оцінює докази обох сторін і відповідно до свого внутрішнього переконання визначає, які з них є більш вірогідними, тобто більш переконливими. У розумінні статті 79 ГПК України якщо докази відповідача, які свідчать про достовірність інформації, є більш вірогідними, ніж докази позивача, що свідчать про її недостовірність, суд визнає інформацію достовірною (постанови Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20, від 06.08.2024 у справі №922/2993/21).
Як було раніше зазначено, висловлювання "… повідомляємо Вам що АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями…" є фактичним твердженням.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Суд першої інстанції вважав, що зі змісту вказаного висловлювання випливає, що невиконання зобов`язань стосується всіх раніше виданих банківських гарантій. У протилежному випадку мало би бути зазначено про порушення або неналежне виконання зобов`язань за частиною банківських гарантій.
На підтвердження факту невиконання Банком зобов`язань за вже виданими банківськими гарантіями Компанія посилається на судові рішення у справах: №910/3268/22, №910/12896/25, №910/6583/22.
Водночас, за приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо справи №910/12896/25 судом першої інстанції встановлено, що у жовтні 2025 року Компанія звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Банку про стягнення 66 725 672,59 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов гарантії виконання зобов`язань №4090-24 від 18.07.2024 не повернув авансові платежі, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення грошові кошти в розмірі 66 725 672,59 грн. Однак, судом встановлено, що провадження у справі 910/12896/25 було відкрито лише 05.11.2025. Тобто на момент направлення листа "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року" судове рішення про задоволення позову, яке набрало законної сили, відсутнє. Більше того, на момент направлення вказаного листа, Компанія навіть не зверталася до суду з відповідним позовом.
Щодо справи №910/3268/22 місцевим господарським судом встановлено, що у квітні 2022 року Компанія звернулася до суду з позовом до Банку про стягнення 1 717 000 000,00 грн за банківською гарантією від 07.09.2021 № 11122-21/1 (далі - Банківська гарантія). Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" (далі Товариство) як принципалом своїх зобов`язань за Договором про врегулювання небалансів електричної енергії №1196-01024 від 18.07.2019 (далі - Договір), у зв`язку з чим відповідач як банк-гарант повинен виплатити позивачу-бенефіціару суму Банківської гарантії. Розмір позовних вимог визначений як різниця між граничним розміром гарантії у 1 850 000 000,00 грн та сумою, яка сплачена гарантом у розмірі 133 000 000,00 грн та становить 1 717 000 000,00 грн. У подальшому від Товариства до Господарського суду міста Києва надійшов позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в якому Товариство просило суд визнати Банківську гарантію, видану Банком, такою, що не підлягає виконанню. Позов Товариства як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору обґрунтовано тим, що направлені Компанією вимоги надіслані на електронну адресу Банку без нотаріально засвідчених копій документів, отримані останнім після завершення строку дії гарантії. Також Товариство зазначає, що виставлені бенефіціаром рахунки за вимогою не були приведені у відповідність до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2022 у справі №640/4677/22 про забезпечення позову, а заявлені у вимогах суми не є достовірними. Отже, у зв`язку із неналежним звернення бенефіціара до гаранта, завершенням строку дії гарантії та ненастанням гарантійного випадку гарантія є такою, що не підлягає виконанню.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 позов Компанії задоволено частково, стягнуто з Банку на користь Компанії 1 113 577 821,21 грн, у іншій частині позову Компанії відмовлено, у задоволенні позову Товариства відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 05.07.2022.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 в частині стягнення з Банку на користь Компанії грошових коштів у розмірі 1 113 577 821,21 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2026 касаційне провадження за касаційною скаргою Банку на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі №910/3268/22, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрито. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Банк Альянс" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі №910/3268/22 в частині задоволення позовних вимог скасовано та справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про задоволення позову в межах справи №910/3268/22 також не набрало законної сили.
Крім наявності судових справ за позовом Компанії до Банку, Компанія посилається на публікації в мережі Інтернет:
-https://informator.ua/uk/bank-alyans-ne-vikonuye-svoji-zobov-yazannya-z-viplati-milyardiv-borgiv-yak-vidreaguye-vlada (дата публікації 03 липня 2023 року) назва публікації: "Банк Альянс" не виконує свої зобов`язання з виплати мільярдів боргів - як відреагує влада Банк Альянс заборгував Державній енергетичній компанії мільярди". Зі змісту даної статті вбачається "Історія невиконання банком "Альянс" банківських гарантій перед державними установами і компаніями нараховує не один кейс. Так, ще в 2018 році банк "Альянс", виступив гарантом контракту на поставку палива для Міноборони на суму в 928 млн. грн, що складало на той момент близько 37 млн доларів США. Коли компанія-постачальник "Фідея" порушила умови поставки, банк "Альянс" відмовився від гарантійних зобов`язань перед Міноборони. У результаті армія залишилася без палива і без грошей.".
-https://unn.ua/news/bank-alyans-ne-vikonuye-svoyi-zobovyazannya-z-viplati-milyardiv-borgiv-derzhavniy-energetichniy-kompaniyi-yakoyu-bude-reaktsiya-vladi (дата публікації 27 червня 2023 року) назва публікації: "Банк Альянс" не виконує свої зобов`язання з виплати мільярдів боргів державній енергетичній компанії - якою буде реакція влади?".
-https://24tv.ua/skandalna-sprava-banku-alyans-nabu-mozhe-zakriti-shemurozkradannya_n2541473 назва публікації: "Участь НАБУ може покласти край схемі розкрадання коштів через банківські гарантії Банку Альянс";
-https://gordonua.com/ukr/news/money/bank-aljans-sistematichno-porushuje-normativi-natsbanku-a-nbu-bezdije-zmi-1711419.html назва публікації: "Банк "Альянс" систематично порушує нормативи Нацбанку, а НБУ не реагує - ЗМІ";
-https://fakty.ua/439407-bank-quot-alyans-quot-garant-na- voloske назва публікації: "Банк "Альянс" - гарант на волосині";
-https://www.youtube.com/watch?v=fsJ8LHv3FsI&t=561s, назва публікації: "ФІНАНСУВАННЯ ворогів на Донбасі та ВІДМИВАННЯ брудних грошей. "БАНК АЛЬЯНС": про афери та борги".
Однак, на думку суду першої інстанції, ці статті не мають доказової сили для підтвердження фактів, на які посилається Відповідач у листі "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року".
Публікації в засобах масової інформації, на які посилається Відповідач, є журналістськими матеріалами, які можуть містити припущення та інтерпретації подій, а не встановлені факти.
Жодне ЗМІ не є сторонами правовідносин, не володіють статусом офіційних чи достовірних джерел доказів у розумінні процесуального законодавства та не встановлюють юридичних фактів невиконання зобов`язань банком.
Факт того, що Позивач не оскаржував кожну окрему публікацію в судовому порядку чи не спростовував інформацію, не може тлумачитися як визнання її достовірності чи як доказ правдивості. Позивач має право самостійно вирішувати, чи скористатися механізмами оскарження щодо кожної конкретної публікації чи ні, і відсутність таких дій не створює презумпції достовірності поширеної інформації.
Таким чином, посилання Відповідача на вищенаведені публікації в мережі Інтернет є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для визнання спірної інформації (щодо невиконання Банком за вже виданими банківськими гарантіями) достовірною.
Натомість Позивачем долучено до матеріалів справи Інформаційну довідку від 22.12.2025 про виконання ним зобов`язань по банківським гарантіям щодо Компанії, зі змісту якої вбачається:
- Банк у період з 01.01.2024 по 21.08.2025 надав щодо НЕК "Укренерго" 144 банківські гарантії на загальну суму 1 484 854 975,64 грн;
- за вказаний період Компанія звернулась до Банку із вимогами про виплату за банківськими гарантіями по зобов`язаннях п`яти Принципалів. Всі вимоги Компанії щодо виплат були виконані в повному обсязі на суму 68 336 387,24 грн;
- у період з 01.09.2025 по 19.12.2025, тобто після направлення листа від 21.08.2025 № 01-10/51159 фізичній особі-підприємцю Савченко Г.В., Компанія прийняла ще 8 банківських гарантій, виданих Банком, на загальну суму 67 688 250,21 грн.
Факт виплат за банківськими гарантіями Банку визнається Компанією у запереченнях на відповідь на відзив.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що інформація, викладена Компанією у листі "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року": "… повідомляємо Вам що АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями…", є недостовірною. Протилежного не було доведено Компанією.
Щодо порушення особистих немайнових прав позивача.
За змістом статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно зі статтею 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Як зазначено місцевим господарським судом, Позивач дізнався про факт поширення зазначених відомостей, які порушують його немайнові права, безпосередньо від клієнта - ФОП Савченко Ганни Володимирівни, яка звернулася до Позивача для роз`яснення щодо змісту листа Відповідача. Клієнт зазначив, що отримана інформація викликає сумніви у добросовісності діяльності Позивача та ставить під загрозу подальшу співпрацю.
За твердженнями Позивача, з метою збереження ділових відносин він був змушений провести термінову комунікацію з клієнтом та надати інформацію на підтвердження того, що діяльність Позивача є відповідальною та надійною з метою відновлення довіри.
Вказані дії призвели до додаткових витрат часу та фінансових ресурсів Позивача, а також створили репутаційні ризики, зокрема негативний вплив на імідж Позивача серед своїх клієнтів.
Крім цього, з відкритих даних у мережі Інтернет, зокрема: https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2025-07-17-009710-a#documents, https://smarttender.biz/ru/prozorro/dogovory-zakupok/view/24895054, вбачається, що для участі у закупівлі UA-2025-07-17-009710-a ФОП Савченко Г.В. було подано банківську гарантію №Г/2025/3166-01 від 21.08.2025, видану Акціонерним товариством "Кристалбанк" (Гарант).
Отже, подання іншої банківської гарантії для участі у закупівлі UA-2025-07-17-009710-a після отримання від Компанії вищезазначеної недостовірної інформації є свідченням дискредитації Позивача, як надавача банківських послуг.
Тобто, факт поширення недостовірних відомостей, їх дискредитуючий характер та спричинені негативні наслідки свідчать про наявність порушення немайнового права Позивача на ділову репутацію.
Враховуючи наявність юридичного складу правопорушення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги Банку про визнання недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Банку інформацію, поширену Компанією у листі "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року", який був адресований ФОП Савченко Г.В., а саме висловлювання: "…АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями…" (вимога №1).
У той же час, з огляду на те, що висловлювання "до більш надійного банку для отримання гарантії виконання зобов`язань." є оціночним судженням, а тому не є предметом судового захисту та не підлягає спростуванню. Отже, вимоги №3, №4 є необґрунтованими.
Щодо способу захисту.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині 2 статті 16 ЦК України. У той же час, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання недостовірною інформації, що була поширена Відповідачем, та зобов`язання останнього спростувати недостовірну інформацію, яка порочить ділову репутацію Позивача.
Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (стаття 275 ЦК України).
За положеннями статті 276 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
Згідно з частинами 1, 2 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина 7 статті 277 ЦК України).
Оскільки недостовірна інформація була поширена Компанією шляхом надіслання її на електронну пошту ФОП Савченко Г.В., а тому така інформація має бути спростована у такий же спосіб.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога Банку №2 про зобов`язання Компанії спростувати недостовірну інформацію щодо Банку шляхом надсилання ФОП Савченко Г.В. листа, у якому буде зазначено, що інформація у листі "Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року", а саме висловлювання: "…АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК АЛЬЯНС" не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями…", є недостовірною, належним та ефективним способом захисту.
Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що чинним законодавством України не встановлено строку, в який Відповідач повинен спростувати недостовірну інформацію.
Однак, виходячи з того, що даний спір переданий на вирішення до суду, тому Відповідач зобов`язаний спростувати інформацію негайно після набрання рішенням у даній справі законної сили.
Разом із цим, Верховний Суд у постанові від 01.02.2023 у справі №910/9872/21 вказав, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням господарського судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
З огляду на вищевикладені обставини, позовні вимоги АТ «Банк Альянс» були задоволені частково, судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" покладений на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови
Імперативними приписами статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Щодо факту поширення спірної інформації та належного відповідача.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується скаржником, лист Східного територіального управління обслуговування мережі ПрАТ «НЕК «Укренерго» «Щодо отриманої гарантії виконання зобов`язань №5356-25 від 20 серпня 2025 року», який містить спірне висловлювання про АТ «Банк Альянс», було надіслано на електронну пошту ФОП Савченко Г.В.
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, викладення її в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, а також повідомлення в іншій формі хоча б одній особі. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 727/8388/17 та від 10.12.2024 у справі № 910/924/24.
Отже, для встановлення факту поширення інформації не вимагається її оприлюднення серед невизначеного кола осіб, достатньо доведення її до відома хоча б однієї особи, відмінної від тієї, якої ця інформація стосується. Спірний лист адресовано не позивачу, а його клієнтці - ФОП Савченко Г.В., тобто третій особі, а тому доводи скаржника про те, що листування велося лише між сторонами договору про закупівлю, факту поширення інформації не спростовують. Діловий характер листування не виключає наявності складу правопорушення, оскільки відомості про невиконання банком своїх зобов`язань за гарантіями стосувалися не умов договору між відповідачем та ФОП Савченко Г.В., а професійної діяльності іншої особи - позивача.
Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у справах № 761/9347/15-ц та № 754/11312/15 колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах інформацію було викладено в листі, адресованому особисто самому позивачу, тоді як у цій справі лист надіслано третій особі, а отже ці правовідносини не є подібними.
Доводи скаржника про те, що позивач не пояснив, яким чином отримав копію листа, а у разі поширення листа самою ФОП Савченко Г.В. належним відповідачем є саме вона, також є безпідставними. Поширювачем інформації в цій справі є особа, яка надіслала лист третій особі, а не адресат, який звернувся до банку за роз`ясненнями щодо змісту отриманого листа. Відповідно до частини четвертої статті 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Суд першої інстанції встановив, що лист підписав начальник департаменту забезпечення діяльності Східного територіального управління обслуговування мережі ПрАТ «НЕК «Укренерго» Бугаков С.І., а тому обґрунтовано визнав належним відповідачем саме ПрАТ «НЕК «Укренерго». Крім того, скаржник не заперечує, що лист складено та надіслано від його імені, і в апеляційній скарзі доводить його зміст як виконання своїх договірних прав.
Щодо характеру спірної інформації.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Ключовим критерієм розмежування фактичного твердження та оціночного судження є можливість перевірити відповідну інформацію на предмет її відповідності дійсності. При цьому характер інформації має визначатися з урахуванням змісту всього висловлювання та того, як його сприймає звичайний отримувач.
Висловлювання «АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК АЛЬЯНС» не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями» викладене у категоричній стверджувальній формі, не містить мовних ознак припущення, сумніву чи особистої думки автора і стосується обставини об`єктивної дійсності - виконання або невиконання банком зобов`язань за виданими гарантіями. Така обставина може бути перевірена за допомогою доказів (вимог бенефіціарів, платіжних документів, судових рішень, які набрали законної сили), а отже, це висловлювання є фактичним твердженням.
Доводи скаржника про рекомендаційний характер листа колегія суддів відхиляє. Спірне висловлювання є підставою для подальших висновків автора листа про наявність економічних ризиків та про те, що гарантії позивача прийматися не будуть, тобто саме факт нібито невиконання банком зобов`язань був повідомлений адресату як вихідна обставина. Те, що спірне висловлювання не конкретизує, які саме зобов`язання не виконано, не перетворює його на оціночне судження, а навпаки, формує у звичайного отримувача уявлення про загальну практику невиконання банком гарантійних зобов`язань. Крім того, сам скаржник на підтвердження правдивості спірного висловлювання посилається на конкретні судові справи, що свідчить про сприйняття ним цього висловлювання як твердження про факт, правдивість якого можна довести.
Посилання скаржника на те, що спірне висловлювання не містить вказівки на невиконання позивачем усіх зобов`язань за гарантіями перед усіма контрагентами, на кваліфікацію інформації не впливає. Висловлювання «не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями», зроблене без будь-яких застережень, повідомляє адресату про усталену поточну практику невиконання банком гарантійних зобов`язань, тобто є узагальненим твердженням про факт, відповідність якого дійсності може бути перевірена зіставленням виконаних і невиконаних банком гарантійних зобов`язань. Тому доводи скаржника про те, що суд першої інстанції «ототожнив одиничний юридичний факт із системною оцінкою діяльності», не спростовують фактичного характеру інформації, а навпаки, свідчать, що відповідач, посилаючись у відповіді від 04.09.2025 № 01-10/53839 на адвокатський запит лише на один випадок відмови банку у виплаті за гарантією у 2022 році, повідомив третій особі узагальнений факт про діяльність позивача як гаранта.
Колегія суддів також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, за якою навіть оціночне судження повинно мати достатню фактичну основу, а її відсутність є істотним чинником при оцінці пропорційності втручання у свободу вираження поглядів (рішення ЄСПЛ у справах «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24.02.1997, «Єрусалем проти Австрії» від 27.02.2001). Водночас цей підхід має у цій справі допоміжне значення, оскільки спірне висловлювання колегія суддів кваліфікує як фактичне твердження, а не як оціночне судження.
Доводи скаржника з посиланням на статтю 34 Конституції України, статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 5 Закону України «Про інформацію» колегія суддів відхиляє. Відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України та пункту 2 статті 10 Конвенції здійснення права на свободу вираження поглядів може бути обмежене законом, зокрема для захисту репутації або прав інших осіб. Право на поширення інформації, необхідної для реалізації прав та законних інтересів, не охоплює поширення недостовірних фактичних тверджень, які порушують ділову репутацію іншої особи (статті 94, 277 ЦК України).
Колегія суддів не ставить під сумнів право замовника відповідно до законодавства про публічні закупівлі, тендерної документації та укладеного договору оцінювати прийнятність наданого забезпечення виконання договору та повідомляти учасника закупівлі про своє рішення. Однак предметом цього спору є не рішення відповідача про неприйняття гарантій позивача, правомірність якого позивач не оспорює, а повідомлення третій особі фактичного твердження про невиконання позивачем своїх зобов`язань. Для повідомлення ФОП Савченко Г.В. про власне рішення щодо прийнятності гарантій відповідач не мав потреби поширювати недостовірні відомості про позивача, а тому посилання скаржника на право замовника на вибір надійного фінансового забезпечення не виключає протиправності поширення такої інформації.
Щодо доводів про неналежність та недопустимість висновку експерта № 16315 від 12.01.2026.
Відповідно до частини другої статті 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Згідно з частиною першою статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Перед експертом було поставлено питання про наявність у тексті листа негативної інформації щодо позивача та про форму її вираження (фактичне твердження чи оціночне судження). Такі питання відповідно до пункту 2.2.2 глави 2 розділу I Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, вирішуються в межах семантико-текстуальної експертизи і не є питаннями права. Висновок підготовлено для подання до суду, і в ньому зазначено про обізнаність експерта з кримінальною відповідальністю за завідомо неправдивий висновок, як того вимагають частини п`ята, шоста статті 101 ГПК України.
Правову кваліфікацію спірної інформації, а також висновки про її недостовірність та порушення ділової репутації позивача зробив саме суд першої інстанції, який оцінив висновок експерта у сукупності з іншими доказами, зокрема зі змістом самого листа. Про самостійність такої оцінки свідчить і те, що суд першої інстанції частково не погодився з висновком експерта та визнав оціночним судженням висловлювання «Пропонуємо звернутись до більш надійного банку для отримання гарантії виконання зобов`язань». Доводи скаржника про внутрішню суперечливість висновку не підтверджуються, оскільки експерт розмежував окремі фрагменти листа, віднісши одні з них до фактичних тверджень, а інший - до оціночних суджень. Крім того, скаржник, не погоджуючись із висновком експерта, не скористався правом подати рецензію чи висновок іншого експерта, а його незгода з оцінкою доказу не є підставою для визнання цього доказу неналежним чи недопустимим.
Щодо доводів скаржника про те, що експерт висловився щодо можливих наслідків поширення інформації для ділової репутації позивача («може завдати шкоди діловій репутації», «сприяє підриву довіри», «впливає на рішення контрагентів»), колегія суддів зазначає, що питання про порушення ділової репутації є питанням права, яке вирішує суд (частина друга статті 98 ГПК України). Суд першої інстанції висновок про порушення ділової репутації позивача зробив самостійно - на підставі змісту листа, характеру професійної діяльності позивача та встановлених обставин щодо дій ФОП Савченко Г.В. після отримання листа, а не на підставі висновку експерта. Тому зазначені твердження експерта не мали самостійного значення для вирішення спору і не свідчать про недопустимість висновку в цілому, оскільки відповіді на поставлені експерту лінгвістичні питання (наявність негативної інформації та форма її вираження) ґрунтуються на спеціальних знаннях. Крім того, характер спірного висловлювання колегія суддів встановила самостійно, виходячи з його змісту, мовної форми та контексту листа, тому навіть за умови виключення висновку № 16315 з числа доказів висновок суду про фактичний характер спірного висловлювання не змінився б.
Щодо недостовірності спірної інформації.
Колегія суддів зазначає, що після виключення частини третьої статті 277 ЦК України Законом України від 27.03.2014 № 1170-VII доказування у справах цієї категорії здійснюється за загальними правилами статей 74, 76 - 79 ГПК України - кожна сторона доводить обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Недостовірність спірного фактичного твердження входить до предмета доказування, а суд установлює її на підставі оцінки доказів обох сторін за стандартом вірогідності. Такий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 910/8347/19, від 15.08.2023 та 06.08.2024 у справі № 922/2993/21. Саме такий підхід застосував і суд першої інстанції, який поряд із посиланням на постанову Верховного Суду від 24.12.2021 у справі № 757/9133/18-ц оцінив докази обох сторін за стандартом вірогідності доказів (стаття 79 ГПК України, постанови Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 та від 06.08.2024 у справі № 922/2993/21) і дійшов висновку, що докази позивача є більш вірогідними. У постанові від 06.08.2024 у справі № 922/2993/21 Верховний Суд не визнав порушенням норм права вказівку суду на обов`язок відповідача довести достовірність інформації, оскільки спір фактично було вирішено за правилами доказування, визначеними ГПК України (пункти 44, 46). Так само і в цій справі суд першої інстанції вирішив спір на підставі оцінки доказів обох сторін.
На підтвердження правдивості спірного висловлювання скаржник посилається на справи № 910/3268/22, № 910/12896/25 та № 910/6583/22. Проте, як правильно встановив суд першої інстанції, провадження у справі № 910/12896/25 було відкрито лише 05.11.2025, тобто вже після надсилання спірного листа, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/3268/22 в частині задоволення позовних вимог скасовано постановою Верховного Суду від 26.02.2026, а справу в цій частині передано на новий розгляд. Щодо справи № 910/6583/22 скаржник не зазначив, які саме обставини невиконання позивачем гарантійних зобов`язань встановлено рішенням, що набрало законної сили. Саме лише існування судового спору між сторонами не свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань, оскільки звернення до суду є способом вирішення розбіжностей щодо прав та обов`язків сторін.
При цьому колегія суддів враховує, що на дату надсилання спірного листа у справі № 910/3268/22 існували чинні судові рішення про стягнення з позивача коштів за банківською гарантією: постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 було залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у частині стягнення з позивача 1 113 577 821,21 грн, і ця постанова набрала законної сили з дня її прийняття. Надалі постановою Верховного Суду від 26.02.2026 зазначені судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність у цій справі судового рішення, яке набрало законної сили і встановлює факт невиконання позивачем гарантійного зобов`язання, відповідає обставинам, що існують на час вирішення спору. Справа № 910/3268/22 стосується однієї банківської гарантії від 07.09.2021 № 11122-21/1, виданої на забезпечення зобов`язань одного принципала, за якою Банк частково здійснив виплату 133 000 000,00 грн, а предметом спору було, зокрема, питання належності звернення бенефіціара та настання гарантійного випадку. Наявність такого окремого спору, особливо з урахуванням подальшого скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд, не підтверджує узагальненого твердження, поширеного відповідачем без будь-якої конкретизації, що Банк «не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями». Саме на цей випадок відповідач послався і у відповіді від 04.09.2025 № 01-10/53839 на адвокатський запит, тоді як усі вимоги відповідача за гарантіями у період з 01.01.2024 по 21.08.2025 позивач виконав у повному обсязі. Тому така інформація щонайменше є неповною та перекрученою, тобто недостовірною (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1).
Щодо справи № 910/12896/25 колегія суддів додатково зазначає, що позов у ній пред`явлено у жовтні 2025 року, а провадження відкрито 05.11.2025, тобто після надсилання спірного листа, отже, на момент його надсилання судового рішення, яким було б встановлено невиконання позивачем зобов`язань за гарантією № 4090-24 від 18.07.2024, не існувало. Саме лише існування спору щодо однієї гарантії не підтверджує правдивості твердження про те, що позивач не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями загалом, звернення до суду є способом вирішення розбіжностей між сторонами, а не доказом порушення зобов`язання. Звільняються від доказування відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України лише обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Крім того, у відповіді на адвокатський запит від 04.09.2025 № 01-10/53839 відповідач як на підставу спірного листа послався лише на відмову позивача у виплаті за гарантією у 2022 році і не згадував гарантію № 4090-24.
Публікації у засобах масової інформації, на які посилався відповідач, є журналістськими матеріалами, що можуть містити припущення та інтерпретації подій, і не є доказом встановлення юридичних фактів невиконання позивачем своїх зобов`язань, а відсутність їх спростування позивачем не створює презумпції їх достовірності.
Натомість позивач надав інформаційну довідку від 22.12.2025, згідно з якою у період з 01.01.2024 по 21.08.2025 банк видав щодо ПрАТ «НЕК «Укренерго» 144 банківські гарантії на загальну суму 1 484 854 975,64 грн, усі вимоги відповідача про виплату за гарантіями виконано в повному обсязі на суму 68 336 387,24 грн, у період з 01.09.2025 по 19.12.2025, тобто після надсилання спірного листа, відповідач прийняв ще 8 банківських гарантій позивача на загальну суму 67 688 250,21 грн. Скаржник зазначених обставин не спростував.
З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що позивач не довів недостовірності поширеної інформації, а суд першої інстанції фактично застосував концепцію «негативного доказу» (постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). На відміну від обставин, розглянутих у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/7795/17, на яку посилається скаржник, позивач у цій справі не обмежився запереченням поширеної інформації, а подав позитивні докази її недостовірності: інформаційну довідку про видані гарантії та виконані вимоги, факт виконання яких визнав сам відповідач, а також відомості про прийняття відповідачем гарантій позивача після надсилання спірного листа. Доказів, які б спростовували ці обставини, відповідач не надав. Тому і за загальним правилом розподілу тягаря доказування, на якому наполягає скаржник, докази позивача є більш вірогідними, ніж докази відповідача.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поширене відповідачем фактичне твердження про те, що позивач не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями, є недостовірним.
Щодо порушення особистих немайнових прав позивача.
Відповідно до статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської діяльності.
Доводи скаржника про недоведеність позивачем розірвання договорів, втрати клієнтів чи реальної майнової шкоди колегія суддів відхиляє, оскільки предметом позову у цій справі є захист немайнового права на ділову репутацію шляхом визнання інформації недостовірною та її спростування, а не відшкодування шкоди. Для такого захисту достатньо встановити, що поширена недостовірна інформація негативно характеризує професійну діяльність позивача та здатна знизити довіру до нього.
Для банку, що надає банківські гарантії, здатність належно виконувати гарантійні зобов`язання є однією з основних складових його ділової репутації, а тому повідомлення клієнтові банку про те, що банк не виконує свої зобов`язання за гарантіями, безпосередньо дискредитує позивача у сфері його професійної діяльності. Крім того, суд першої інстанції встановив, що після отримання листа ФОП Савченко Г.В. звернулася до позивача за роз`ясненнями, а для участі у закупівлі UA-2025-07-17-009710-a подала банківську гарантію №Г/2025/3166-01 від 21.08.2025, видану АТ «Кристалбанк». Скаржник цих обставин не спростував.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність усіх елементів юридичного складу правопорушення та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині визнання недостовірним висловлювання «…АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК АЛЬЯНС» не виконує свої зобов`язання за вже виданими банківськими гарантіями…» та зобов`язання відповідача спростувати його у такий же спосіб, у який його було поширено, тобто шляхом надсилання листа ФОП Савченко Г.В. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог №3 і №4 сторонами не оскаржується, а тому відповідно до статті 269 ГПК України апеляційним судом не переглядається.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції повно встановив обставини, які мають значення для справи, та надав оцінку наявним доказам. Кінцеві висновки про поширення відповідачем щодо позивача недостовірного фактичного твердження і про порушення ним ділової репутації відповідають статтям 94, 277 ЦК України, статті 30 Закону України «Про інформацію» та встановленим обставинам. Наведені в цій постанові мотиви відхилення доводів апеляційної скарги, зокрема щодо розподілу тягаря доказування, змісту спірного висловлювання, висновку експерта та значення судових рішень у справі № 910/3268/22, ґрунтуються на обставинах, встановлених судом першої інстанції, не спростовують його висновків і викладені колегією суддів на виконання вимог статті 282 ГПК України щодо зазначення мотивів відхилення кожного аргументу учасників справи. Отже, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 276 ГПК України є підставою для залишення його без змін.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів перевірила окремо і відхилила з наведених вище мотивів. Доводи про відсутність поширення інформації ґрунтуються на помилковому ототожненні поширення інформації з її публічним оприлюдненням. Доводи про оціночний характер спірного висловлювання не враховують його категоричної стверджувальної форми та можливості перевірити його відповідність дійсності. Доводи щодо розподілу тягаря доказування не впливають на результат вирішення спору, оскільки позивач подав більш вірогідні докази недостовірності поширеної інформації. Доводи щодо висновку експерта зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, а посилання на судові справи та публікації у засобах масової інформації не підтверджують правдивості поширеної інформації.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (п.29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи скаржника не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. За таких обставин апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/14552/25 слід залишити без змін.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі №910/14552/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі №910/14552/25 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.
Матеріали справи № 910/14552/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10.11.2026.
Головуючий суддя В.П. Іванов
Судді О.М. Крижний
С.Є. Чаплян
Оригінал: reyestr.court.gov.ua