Суд: Західний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №921/90/26
Суддя: Бонк Тетяна Богданівна
ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/90/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М., Галушко Н.А.,
секретар судового засідання Шатан Т.О.,
представники сторін:
позивача: Дем`яненко А.С.,
відповідача: не з`явився,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Снятовського Сергія Ярославовича б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/2167/26)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2026 (повне рішення складено 16.06.2026, суддя Шумський І.П.)
у справі № 921/90/26
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бакаліст", м. Київ
до відповідача: Фізичної особи – підприємця Снятовського Сергія Ярославовича,
м. Тернопіль
про: стягнення 629 264,15 грн заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бакаліст" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Снятовського Сергія Ярославовича про стягнення 548 085 грн основного боргу, 7 546,70 грн інфляційних втрат, 5 592,35 грн 3% річних та 68 040,10 грн пені.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №Б/0711-25 від 07.11.2025 в частині оплати за отриманий товар.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Снятовського Сергія Ярославовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бакаліст" 548 085 грн основного боргу, 4 842,50 грн інфляційних нарахувань, 3 489,10 грн 3 % річних, 35 843,76 грн пені, 7 107,14 грн судового збору в повернення сплачених судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що передача товару за договором на загальну суму 848 085 грн підтверджується первинними документами: копіями оформлених відповідно до договору видаткових накладних; копіями товарно-транспортних накладних, відповідно до яких позивач є вантажовідправник, а відповідач - вантажоодержувач товару, пункт розвантаження товару: Тернопільська обл., м. Підгайці, вул. Шевченка, 64-Е відповідно до п. 5 специфікації.
Тому враховуючи часткову оплати відповідачем товару на загальну суму 300000 грн, реєстрацію позивачем податкових накладних для можливості оформлення податкового кредиту, яким відповідач скористався, суд застосувавши стандарт доказування вірогідності доказів дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець Снятовський Сергій Ярославович звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2026 у справі № 921/90/26 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції визнав факт поставки товару та його отримання відповідачем без наявності належних, допустимих доказів, оскільки товаро-транспортні накладні, видаткові накладні та акт взаємних розрахунків не містять підпису відповідача, що унеможливлює стверджувати про отримання них товару.
Також скаржник вказує, що податкові накладні були зареєстровані лише позивачем, а тому не можна стверджувати що відповідач скористався податковим кредитом.
Крім того апелянт наголошує, що наявна в матеріалах справи виписка щодо трьох платежів здійснена ним може підтверджувати лише оплату по рахунку №579, однак доказів отримання товару та хоча б часткової оплати по рахунку №580 позивачем не надано.
01.10.2026 сформовано в системі «Електронний суд» та 02.10.2026 зареєстровано в суді відзив позивача на апеляційну скаргу, у якому він просить апеляційну скаргу ФОП Снятовського С.Я. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2026 у справі № 921/90/26 залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що посилання апелянта на відсутність його підпису на документах щодо отримання товару є необґрунтованим, оскільки позивач після доставки товару надсилав відповідачу документи на підпис, однак відповідач ухилився від їх підписання (поштове відправлення було повернуто відправнику).
На думку позивача, відповідач фактично стверджує, що позивачем не доведено саме використання податкового кредиту за зареєстрованими ним же накладними. Однак позивач вказує, що реєстрація податкових накладних є обов`язком позивача, що створило умови для надання податкового кредиту контрагенту – відповідачу.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 справу № 921/90/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Шаповала Д.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Снятовського Сергія Ярославовича б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/2167/26) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2026 у справі № 921/90/26, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
У зв`язку з перебуванням судді Шаповала Д.В. у відпустці з 31.07.2026 по 28.08.2026, головуючого судді Бонк Т.Б. та судді Бойко С.М. з 17.08.2026 по 04.09.2026, для призначення справи до розгляду в судовому засіданні, керівник апарату розпорядився провести повторний автоматизований розподіл апеляційної скарги у цій справі.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 для розгляду справи № 921/90/26 визначено такий склад суду: Бонк Т.Б. – головуючий суддя, судді Бойко С.М. та Галушко Н.А.
Ухвалою суду від 12.08.2026 розгляд справи № 921/90/26 призначено на 05.10.2026.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 відкладено розгляд справи на 02.11.2026.
У судовому засіданні 02.11.2026 позивач просив суд задоволити клопотання про поновлення строку на подання відзиву.
Як зазначено вище, ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження встановлено позивачу строк на подання відзиву в десять днів з дня вручення ухвали.
Враховуючи наявність у позивача кабінету в системі ЄСІТС, ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 27.07.2026 доставлено до електронного кабінету ТОВ "Бакаліст" 27.07.2026 о 18:40 год.
Відповідно до абз. 2 п. 5 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Оскільки ухвалу про відкриття апеляційного провадження скаржник отримав 28.07.2026, останнім днем на подання відзиву було 07.08.2026, в той час як скаржник подав відзив на апеляційну скаргу, як зазначено раніше 01.10.2026.
Суд зазначає, що ч. 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Заслухавши пояснення позивача, порадившись на місці суд, в порядку ч.10 ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 02.11.2026, постановив відмовити у поновленні строку на подання відзиву. В той же час, керуючись принципом змагальності господарського судочинства, суд враховує поданий відзив як додаткові пояснення у справі.
У судове засідання 02.11.2026 скаржник не з`явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Апеляційний суд враховує, що ФОП Снятовський С.Я. є скаржником у справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладено доводи, на підставі яких він не погоджується з рішенням суду першої інстанції.
У постанові Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 916/3011/21 вказано, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного ГПК України.
Водночас колегія суддів враховує принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
За таких обставин, колегія суддів вважала за можливе розглянути апеляційну скаргу за участі позивача, що з`явився у судове засідання 02.11.2026.
Позивач надав суду усні пояснення в межах доводів врахованих судом як письмові пояснення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
07.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бакаліст" (постачальником) та Фізичною особою-підприємцем Снятовським Сергієм Ярославовичем (покупцем) укладено договір поставки №Б/0711-2, відповідно до умов якого сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити і передати покупцю у власність, а покупець прийняти і оплатити на умовах даного договору паливні гранули з лушпиння соняшника або з деревини чи брикети паливні (товар) (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1, п. 2.2 договору сторони погодили, що ціна товару встановлюється у специфікації, вказується в рахунку-фактурі, та не підлягає подальшій зміні. Загальна вартість цього договору визначається сукупністю проведених відвантажень товару, згідно видаткових накладних протягом строку дії договору.
Розрахунок за товар здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника вказаний в даному договорі. Порядок сплати - 100% післяплата згідно виставленого рахунку - фактури протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту передачі товару, якщо інше не буде погоджено сторонами у специфікації (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 4.1 договору право власності на товар, зазначений в пункті 1.1. даного договору, переходить до покупця з моменту отримання товару та підписання видаткової накладної.
Фактична передача товару покупцю підтверджується підписанням двома сторонами, або їх представниками, видаткової накладної на товар (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 4.4 договору доставка товару здійснюється постачальником на склад покупця за адресою: Тернопільська обл., м. Підгайці, вул. Шевченка, 64-Е, у передбачений відповідною специфікацією строк. Вартість доставки та упаковки (за наявності) включено у вартість товару.
Постачальник зобов`язаний забезпечити своєчасне складання та реєстрацію податкових накладних у ЄРПН відповідно до вимог законодавства України. У випадку прострочення або порушення порядку реєстрації податкових накладних з вини постачальника, останній відшкодовує покупцю завдані прямі документально підтверджені збитки. Відповідальність постачальника не поширюється на випадки, коли реєстрація податкової накладної була зупинена чи відхилена контролюючими органами з причин, що не залежать від дій постачальника (п. 4.6 договору).
Відповідно до п. 5.1.5 договору постачальник зобов`язаний надати покупцю необхідні документи на кожну партію товару, а саме: рахунок-фактуру (оригінал) на товар; видаткову накладну (оригінал) на отримання товару; товарно-транспортну накладну (оригінал) на доставку товару; сертифікат (посвідчення) про якість товару.
Згідно з п. 5.2.1, п. 5.2.5 договору покупець зобов`язаний: своєчасно та у повному обсязі здійснити оплату за поставлений товар у порядку та строки, передбачені цим договором; прийняти поставлений товар відповідно до умов цього договору та підписати необхідні документи, що підтверджують його отримання (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні тощо).
Пунктом 7.3 договору сторони обумовили, що у разі порушення строків оплати покупцем поставленого товару, останній сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1 % (однієї десятої відсотка) від простроченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення. Крім того, покупець зобов`язаний відшкодувати постачальнику всі документально підтверджені збитки, завдані таким порушенням.
У разі порушення грошових зобов`язань за цим договором до покупця також застосовуються наслідки, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, а саме нарахування та стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми (п. 7.4 договору).
Відповідно до п. 8.1 договору він набуває чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2026.
07.11.2025 сторонами також підписано специфікацію №1 (до договору поставки №Б/0711-25 від 07.11.2025, згідно з п. 1, п. 2 якої постачальник зобов`язався поставити покупцю, а останній оплатити і прийняти товар – пелети паливні з лушпиння соняшника, кількістю 88 т, загальною вартістю 1 082 400 грн з ПДВ.
У п. 3 специфікації сторонами обумовлено умови оплати: оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем за договірною ціною, вказаною у п.1. цієї специфікації, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника 80% вартості товару згідно умов розділу 3 «Порядок розрахунків» договору, а саме: протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання товару покупцем, решту 20% вартості товару з моменту надання постачальником покупцеві оригіналів наступних документів на поставлену партію товару: видаткової накладної, належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, реєстрації податкової накладної на товар.
Відповідно до п. 4 специфікації поставка товару здійснюється в термін до 20.11.2025.
Постачальник здійснює поставку товару відповідно до правил Інкотермс 2020, на умовах DDP за адресою: Тернопільська обл., м. Підгайці, вул. Шевченка, 64-Е (п. 5 специфікації).
Специфікація набирає чинності з дати її укладення та є невід`ємною частиною договору (п. 7 специфікації).
Вказані договір та специфікація підписані уповноваженою особою позивача, відповідачем та скріплені печатками сторін договору та у справі.
На виконання умов договору та специфікації, позивач поставив відповідачу:
- товар в кількості 45,23 т, вартістю 463607,50 грн, сума ПДВ 92721,50 грн, загальною вартістю 556329 грн з ПДВ, згідно з видатковою накладною №675 від 15.11.2025 та товарно-транспортними накладними №675 від 15.11.2025, №675/1 від 15.11.2025;
- товар в кількості 23,72 т, вартістю 243130 грн, сума ПДВ 48626 грн, загальною вартістю 291756 грн з ПДВ, згідно з видатковою накладною №676 від 17.11.2025 та товарно-транспортною накладною №676 від 17.11.2025.
Загальна вартість поставленого товару складає 848 085 грн.
Вищевказані видаткові та товарно-транспортні накладні скріплені підписами та печатками постачальника (вантажовідправника) – позивача у справі.
Матеріали справи містять рахунки на оплату №579 від 15.11.2025 на суму 556 329 грн та №580 від 17.11.2025 на суму 291 756 грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Бакаліст" (постачальником/продавцем) на здійснені поставки видано Фізичній особі-підприємцю Снятовському Сергію Ярославовичу (покупцю) податкові накладні №43 від 15.11.2025 та №102 від 17.11.2025, які згідно Податкового кодексу України є податковими документами та складаються на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Вищевказані податкові накладні зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно 04.12.2025 та 17.12.2025, підтвердженням чого являються відповідні квитанції про реєстрацію податкових накладних.
Позивачем до позову долучено видану йому АБ «Кліринговий дім» довідку №02-01/701 від 11.02.2026, в якій зазначено про надходження від контрагента ФОП Снятовського С.Я.:
21.11.2025 часткової оплати на суму 100000 грн згідно рахунку 579 від 15.11.2025;
21.11.2025 часткової оплати на суму 100000 грн згідно рахунку 579 від 15.11.2025;
25.11.2025 часткової оплати на суму 100000 грн згідно рахунку 579 від 15.11.2025.
Загальна сума здійснених відповідачем оплат склала 300000 грн.
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Укладений між сторонами Договір від 07.11.2025 № Б/0711-25 за своєю правовою природою є договором поставки.
Як зазначено вище, 07.07.2025 між сторонами укладено специфікацію №1 до вказаного договору, за умовами якої постачальник зобов`язався поставити покупцю, а останній оплатити і прийняти товар – пелети паливні з лушпиння соняшника, кількістю 88 т, загальною вартістю 1 082 400 грн з ПДВ.
На виконання умов специфікації позивачем складено видаткові накладні №675 від 15.11.2025 та №676 від 17.11.2025, відповідно до яких позивачем поставлено товару в кількості 68,95 т. та загальною вартістю 848 085 грн.
Після здійснення поставки, позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату №579 від 15.11.2025 на суму 556 329 грн та №580 від 17.11.2025 на суму 291 756 грн.
Відповідно до наданої довідки АБ «Кліринговий дім» контрагентом ФОП Снятовського С.Я. на рахунок позивача здійснено три платежі по 100 000 грн на суму 300 000 грн: 21.11.2025, 21.11.2025 та 25.11.2025 із зазначенням призначення платежу «часткова оплата згідно рахунку 579 від 15.11.2025».
Згідно з п.1. цієї специфікації, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника 80% вартості товару згідно умов розділу 3 «Порядок розрахунків» договору, а саме: протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання товару покупцем, решту 20% вартості товару з моменту надання постачальником покупцеві оригіналів наступних документів на поставлену партію товару: видаткової накладної, належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, реєстрації податкової накладної на товар.
Пунктом 3 специфікації сторони погодили умови оплати: оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем за договірною ціною, вказаною у п.1. цієї специфікації, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника 80% вартості товару згідно умов розділу 3 «Порядок розрахунків» договору, а саме: протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання товару покупцем, решту 20% вартості товару з моменту надання постачальником покупцеві оригіналів наступних документів на поставлену партію товару: видаткової накладної, належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, реєстрації податкової накладної на товар.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У вказаній статті закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.
Суд враховує, що укладений договір № 07.11.2025 № Б/0711-25 у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, є чинним. Матеріали справи також не містять направлення вимог чи претензій відповідача щодо виконання умов підписаної специфікації в частині поставки товару.
Відповідно до пп. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України змагальність сторін є одною з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Згідно пп. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому суд апеляційної інстанції також застосовує ст. 79 ГПК України щодо вірогідності доказів. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (чч. 1-2 ст. 79 ГПК України).
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/1
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", зокрема, змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За положеннями частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, учасники справи зобов`язані подати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює надані учасниками справи докази під час розгляду справи.
Суд також бере до уваги те, що за фактом постачання товару позивачем було сформовано та зареєстровано податкові накладні.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце." (висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справи № 910/23097/17).
У постанові Верховного суду від 20.01.2022 у справі № 916/2869/19 зазначено, що податкова накладна, як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Враховуючи наведене, беручи до уваги характер спірних правовідносин між сторонами, дослідивши наявні у справі докази, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог про стягнення боргу за поставлений позивачем товар.
Щодо нарахування інфляції, 3 % річних та пені суд зазначає таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що відповідач в порушення умов договору не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару за специфікаціє №1 до укладеного сторонами договору.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
У разі порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Пунктом п. 7.3 договору сторони обумовили, що у разі порушення строків оплати покупцем поставленого товару, останній сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1 % (однієї десятої відсотка) від простроченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення. Крім того, покупець зобов`язаний відшкодувати постачальнику всі документально підтверджені збитки, завдані таким порушенням.
Позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на користь позивача 7 546,70 гривень інфляційних нарахувань, 5 592,35 грн 3% річних та 68 040,10 грн пені за періоди з 21.11.2025 по 12.02.2026 (оплата 80% вартості поставленого товару) та з 04.12.2025 по 12.02.2026 (оплата 20% вартості поставленого товару).
Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок вказаних сум, з врахуванням часткової оплати відповідачем товару дійшов висновку щодо правомірності стягнення з відповідача 4842,50 гривень інфляційних нарахувань, 3 489,10 гривень 3% річних та 35 843,76 гривень пені за періоди з 22.11.2025 по 12.02.2026 (дата звернення позивача до суду).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо методологічної та арифметичної правильності здійсненого перерахунку.
В контексті наведеного апеляційний суд відхиляє твердження скаржника про те, що судом не визначено моменту виникнення обов`язку сплати 20% товару, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що прострочення оплат по видаткової накладної №675 від 15.11.2025 (щодо оплати 80% вартості товару) - 22.11.2025 та 06.12.2025 (решти вартості 20%), а видаткової накладної №676 від 17.11.2025 - 25.11.2025 (щодо оплати 80% вартості товару) та 19.12.2025 (решти вартості 20%).
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, надав їм правильну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2026 у справі № 921/90/26 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника необґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України), тому сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця Снятовського Сергія Ярославовича б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/2167/26) – залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2026 у справі № 921/90/26 – залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції – покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Н.А. Галушко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua