Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №926/1456/26 — Західний апеляційний господарський суд

Суд: Західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №926/1456/26

Суддя: Кравчук Наталія Миронівна

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/1456/26

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Манюк П.Т.

Матущак О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької міської ради від 27.08.2026 (вх. №ЗАГС 01-05/2837/26 від 27.08.2026)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.08.2026 (повний текст рішення складено та підписано 24.08.2026, суддя - В.П. Ярошенко)

у справі №926/1456/26

за позовом Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до відповідача Фізичної особи-підприємця Любецького Геннадія Броніславовича (надалі - ФОП Любецького Геннадія Броніславовича), м. Чернівці

про стягнення орендної плати за земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ФОП Любецького Г.Б. про стягнення орендної плати за земельну ділянку в розмірі 93 414,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами було укладено договір оренди землі від 29.10.2007 на земельну ділянку комунальної власності строком до 27.02.2052. Рішенням Чернівецької міської ради від 26.02.2021 №118 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішення Чернівці міської ради V скликання від 12.02.2008 №510” з 01.01.2022 введено в дію нову нормативну грошову оцінку земель міста Чернівці. Однак, як вказує позивач, згідно з інформацією, наданою листами Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області від 07.11.2025 за вих. №7664/5/24-13-24-12, вих. №1987/5/24-13-24-12 від 26.03.2026 задекларовані суми орендної плати відповідно до поданої Любецьким Г.Б. звітності за 2022-2025 роки не відповідають вищезазначеним нормам та вимогам. Таким чином, несплата відповідачем орендної плати у встановленому новому розмірі, визначеному після зміни нормативної грошової оцінки порушує майнові права та інтереси територіальної громади м. Чернівці. Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради проведено розрахунок орендної плати за землю, не сплаченої орендарем у зв`язку із введенням в дію з 01.01.2022 нормативно грошової оцінки земель міста Чернівці, яка підлягає стягненню з орендаря земельної ділянки комунальної власності за період з 2022 по 2025 рік на суму 93 413,97 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 14.08.2026 у справі № 926/1456/26 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення суд першої інстанції встановив, що чинна редакція пункту 5 договору оренди землі №4193 від 29.10.2007 (в редакції, викладеній рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/01/20, яке набрало законної сили) встановлює орендну плату у твердій грошовій сумі 118 265,55 грн, а не у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. При цьому, суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22, згідно з яким автоматична зміна орендної плати внаслідок зміни нормативної грошової оцінки, застосовується лише до випадків, коли договором орендна плата прямо визначена у відсотковому відношенні для нормативної грошової оцінки і є не застосованим до спірних правовідносин сторін. Суд також зазначив, що позивачем не доведено правової підстави для застосування до нової нормативної грошової оцінки ставки 3% при обчисленні заборгованості, оскільки чинна редакція пунктів 5, 6 та 9 договору не містить умови про автоматичне визначення орендної плати як 3% від нормативної грошової оцінки. Відтак, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виникнення у відповідача грошового зобов`язання у заявленому розмірі та, відповідно, відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому, судом частково задоволено вимогу відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 20 000,00 грн, врахувавши те, що справа не є складною і підготовка до її розгляду не потребувала великої кількості доказів, законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль, розрахунки заявлених до стягнення сум не є складними.

Не погодившись з вказаним рішенням, Чернівецька міська рада звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецького області від 14.08.2026 у справі №926/1456/26 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

Скаржник покликається на постанову від 05.06.2024 Великої Палати Верховного Суду у справі №914/2848/22, у якій, зокрема, зазначено, що з моменту початку застосування п.271.2 ст. 271 Податкового кодексу України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати. Вважає, що суд застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду вужче, ніж це випливає з її змісту, звузивши сферу її дії до суто формальної ознаки договору, а не до суті імперативного регулювання, на якому цей висновок ґрунтується. Застосовуючи ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції, на думку скаржника, звузив її зміст до суто договірної підстави зміни ціни, залишивши поза увагою, що ця ж норма передбачає й альтернативу, законну підставу зміни ціни, а також окремо згадує регульовані ціни, що встановлюються уповноваженими органами місцевого самоврядування, якою за своєю правовою природою і є орендна плата за землі комунальної власності у м. Чернівцях, врегульована рішенням Чернівецької міської ради від 23.10.2008 №715 «Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях». Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою та не надав оцінки доводу позивача про те, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, що відповідає правовій позиції, викладеній у п. 7.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Щодо стягнення 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, позивач вказує, що оскільки рішення суду першої інстанції по суті спору є таким, що підлягає скасуванню, тому вимога про стягнення витрат на правничу допомогу є такою, що залежить від результату вирішення справи, також підлягає перегляду. Окрім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що визначена судом першої інстанції сума в розмірі 20 000,00 грн є завищеною та непропорційною складності справи.

23.09.2026 представником відповідача – ФОП Любецького Г.Б. адвокатом Максимчук А.В. подано відзив на апеляційну скаргу від 23.09.2026, в якому просить поновити пропущений строк для його подання, вказуючи на те, що 09.09.2026 адвокат звернулась до суду із клопотанням про надання доступу до матеріалів справи і цього ж дня отримала доступ до матеріалів справи. Однак, з 10.09.2026 по 21.09.2026 перебувала у щорічній відпустці, що підтверджується наказом №3 від 09.09.2026, який долучено до відзиву.

Згідно з частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Відтак, враховуючи положення ст. 119 Господарського процесуального кодексу України та поважність причин пропуску строку на подання відзиву, суд апеляційної інстанції поновлює пропущений строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та враховує поданий відзив при розгляді апеляційної скарги в даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечує проти доводів скаржника, вказуючи на те, що суд першої інстанції правильно застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №914/2848/22, у якому встановлено, що автоматична зміна орендної плати у разі введення нової нормативної грошової оцінки (надалі – НГО) відбувається виключно тоді, коли розмір плати у договорі визначений у відсотковому співвідношенні до НГО. У чинній редакції договору, затвердженій рішенням суду у справі № 926/01/20, умова про відсоткову ставку відсутня – орендна плата встановлена у твердій грошовій сумі (118 265,55 грн), отже механізм автоматичної зміни ціни за законом до спірних правовідносин не застосовується. Вважає, що зміна НГО є підставою для перегляду договору, а не для одностороннього нарахування боргу – зміна НГО з 01.01.2022 створювала для міської ради право ініціювати внесення змін до договору в порядку ст. 30 Закону України «Про оренду землі» та ст. ст. 651, 652 Цивільного кодексу України (шляхом укладення додаткової угоди або через позов про зміну умов договору). Відтак, зазначає відповідач, не реалізувавши це право та не змінивши умови договору у встановленому законом порядку, позивач позбавлений права самовільно нараховувати та стягувати заборгованість у розмірі, який суперечить чинному тексту договору. Вказує на безпідставність аргументу про «спосіб вираження ціни», а саме спроби позивача розділити ціну на «спосіб вираження» та «правову підставу» суперечать судовому рішенню у справі № 926/01/20, яке набрало законної сили та встановило новий правовий стан між сторонами (ч. 4 ст. 75 ГПК України). Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то, на думку відповідача, суд першої інстанції дослідив обсяг наданих адвокатом послуг, оцінив співмірність та пропорційність витрат і зменшив суму відшкодування з початково заявленої суми 48 423,20 грн до 20 000,00 грн. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У відзиві представник відповідача – адвокат Максимчук А.В. просить судові витрати, в тому числі, витрати на правову (правничу) допомогу покласти на позивача, в обґрунтування даного долучає договір про надання правової (правничої) допомоги від 08.09.2026, повний розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи на суму 20752,80 грн, ордер на надання правничої допомоги від 08.09.2026 серія СЕ №1149753, виданий ФОП Любецьким Г.Б. на підставі договору про надання правничої допомоги від 08.09.2026 у Західному апеляційному господарському суду справа № 926/1456/26.

29.09.2026 через систему «Електронний суд» представником позивача подано доповнення до апеляційної скарги від 29.09.2026 (вх. № ЗАГС 01-04/8232/26 від 29.09.2026) з пропуском строку, встановленого ст. 251 ГПК України без клопотання про поновлення строку на їх подання, відповідно до чого судом апеляційної інстанції такі не беруться до уваги та залишаються без розгляду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2026 (головуючий суддя Кравчук Н.М., судді – Манюк П.Т., Матущак О.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Чернівецької міської ради від 27.08.2026 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.08.2026 у справі № 926/1456/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

14.09.2026 до суду надійшли матеріали справи №926/1456/26.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи №926/1456/26 в порядку письмового провадження ухвалою суду від 28.08.2026, шляхом надіслання ухвали до електронних кабінетів і така отримана ними, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвали суду від 28.08.2026), які підписані відповідальним працівником суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи та перебування колегії суддів у відпустці (суддя Манюк П.Т. - 12.10.2026 по 30.10.2026, судді Кравчук Н.М. та Матущак О.І. з 26.10.2026 по 06.11.2026), застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

Рішенням Чернівецької міської ради від 31.05.2007 №323 “Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну та внесення змін в раніше прийняті рішення” (пункт 19.2) надано підприємцю Любецькому Геннадію Броніславовичу земельну ділянку за адресою: м. Чернівці, провул. Миколаївський, 14, площею 0,2036 га, в оренду терміном до 27.02.2052 для обслуговування нежитлової будівлі (а.с.21).

29.10.2007 між Чернівецькою міською радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Любецьким Г.Б. (орендар) укладено договір оренди землі №4193 на земельну ділянку комунальної власності (а.с.40-42), згідно з п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться в м. Чернівці, на пров. Миколаївському, 14.

Пунктом 4 договору визначено, що земельна ділянка надається в оренду терміном до 27.02.2052 для обслуговування нежитлової будівлі.

Згідно з пунктом 9 договору розмір орендної плати переглядається у разі : зміни умов господарювання, передбачених цим договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Рішенням Чернівецької міської ради від 26.02.2021 №118 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішення Чернівці міської ради V скликання від 12.02.2008 №510” з 01.01.2022 введено в дію нормативну грошову оцінку земель міста Чернівці (а.с.31).

Вказане рішення, як нормативний акт, доведено до відома населення серед іншого і шляхом опублікування на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради: https://city.cv.ua/search/documents/rmr_2_118_20210226.docx.

Позивач стверджує, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відповідно до вимог Податкового кодексу України є базою для визначення розміру орендної плати, є випадком, передбаченим законом, та підставою для перегляду розміру орендної плати у розумінні пункту 9 договору.

Відповідно до пункту 6.2. Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки в місті Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23.10.2008 №715 (зі змінами, внесеними рішенням Чернівецької міської ради від 28.07.2011р. №221), розмір орендної плати переглядається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України, в тому числі рішеннями Чернівецької міської ради, що набрали чинності, у порядку визначеному законодавством, або умовами договору оренди землі.

Позивач вважає, що, починаючи з 2022 року річний розмір орендної плати визначається за нормами Податкового кодексу України та обчислюється відповідно до рішення міської ради від 26.02.2021 №118 “Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішення міської ради V скликання від 12.02.2008 № 510”.

Також, на думку позивача, згідно з листами Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області від 07.11.2025 за вих. №7664/5/24-13-24-12 (а.с.12) та за вих. №1987/5/24-13-24-12 від 26.03.2026 (а.с.13) задекларовані суми орендної плати відповідно до поданої ФОП Любецьким Г.Б. звітності за 2022-2025, не відповідають вищезазначеним нормам та вимогам.

Таким чином, несплата відповідачем орендної плати у встановленому новому розмірі, визначеному після зміни нормативної грошової оцінки, порушує майнові права та інтереси територіальної громади м. Чернівці.

З посиланням на витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 22.10.2025 №НВ-9982864352025, виданого автоматично в електронній формі з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:37:001:0024 становить 6 764 621,63 грн (станом на 2025 рік) (а.с.9).

Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради проведено розрахунок орендної плати за землю, не сплаченої орендарем у зв`язку із введенням в дію з 01.01.2022 нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці за період з 2022 по 2025 рік на суму 93 413,97 грн.

14.11.2025 Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради на адресу Любецького Г.Б. надіслано лист №24/01-08/3-04/4/1927 (а.с.10-11), в якому останньому запропоновано подати уточнену податкову декларацію за періоди з 2022 по 2024 роки до Головного управління ДПС у Чернівецькій області та сплатити суму несплаченої орендної плати, зазначену в розрахунку.

Вказані підстави слугували підставою для звернення Чернівецькою міською радою до суду з даним позовом.

При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У ст. 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що між сторонами у даній справі виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору оренди землі від 29.10.2007, а саме земельної ділянки загальною площею 0,2036 га (а.с.40-41).

Статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до Закону.

Згідно з інформацією з витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7300153862026 від 08.04.2026 встановлено, наступну інформацію: земельна ділянка з кадастровим номером 7310136600:37:001:0024, площа 0,2036 га, право власності – Чернівецька міська рада (а.с.14-17).

Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та ст. 270 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктами оподаткування орендною платою є земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Подібні за змістом положення містяться в ст. 24 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з п. 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пп. 288.5.1, 288.5.2. ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України), з іншого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Такий висновок наведено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №908/929/24, від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20, 09.06.2020 у справі № 911/2685/18.

Подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону України № 161-XIV необхідно враховувати і вимоги Податкового кодексу України (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №635/4233/19).

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка (надалі – НГО) земельних ділянок.

За змістом ст. 1 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок, зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (абз. 2 ч. 1 ст. 13).

Пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

З умов договору оренди землі №4193 від 29.10.2007 вбачається, що пунктом 5 договору річну орендну плату було визначено у грошовій формі в сумі 22 251,64 грн (а.с.40-41).

В подальшому рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.03.2021 у справі № 926/01/20 (а.с.77-80), яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 (а.с.81-83), внесено зміни до пункту 5 договору оренди землі №4193 від 29.10.2007 та викладено його у редакції, відповідно до якої річна орендна плата становить 118 265,55 грн та вноситься орендарем у грошовій формі.

Чинна редакція пункту 5 договору не містить умови про визначення орендної плати у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не встановлює ставки 3% від НГО та не передбачає формули, відповідно до якої кожна наступна зміна НГО автоматично спричиняє визначення нового розміру орендної плати шляхом множення актуальної НГО на 3%.

Відтак, дослідивши зміст договору у редакції чинній у спірний період, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що розмір річної орендної плати за спірним договором визначено у твердій грошовій сумі - 118 265,55 грн , а не у відсотковому відношенні до нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Сам факт того, що сума 118 265,55 грн при її попередньому визначенні могла бути арифметично розрахована із застосуванням певного відсоткового співвідношення до НГО, не змінює змісту чинної редакції пункту 5 договору.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що арифметичний спосіб, за допомогою якого була отримана грошова сума при попередньому вирішенні спору, не може бути ототожнений зі змістом встановленої судом договірної умови та без відповідної правової підстави перетворений на постійно діючу формулу для наступних розрахункових періодів.

Скаржник в апеляційній скарзі стверджує про те, що суд першої інстанції фактично надав пріоритет виключно договірній підставі зміни ціни, залишивши поза увагою законну підставу, а саме зміну нормативно грошової оцінки, яка є самостійною і достатньою підставою для зміни розміру орендної плати відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» та п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №914/2848/22 виснувала, що нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема , договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.

Водночас обов`язковість урахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (абз. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель"). Відповідно, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає положенням ч. 2 ст. 632 ЦК України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій висновок щодо застосування у сукупності статей 5, 13 Закону України "Про оцінку земель", статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, викладений у постанові від 09.11.2021 у справі №635/4233/19, про те, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, та виснувала, що з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної або комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов`язок сторін вносити зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки обов`язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки. За подібних обставин належному способу захисту орендодавця відповідає позовна вимога про стягнення орендної плати, не сплаченої орендарем. Водночас несплачена орендна плата підлягає стягненню за весь період прострочення з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення ради щодо зміни розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що автоматична зміна орендної плати, щодо якої висловилася Велика Палата Верховного Суду у справі №914/2848/22, не може бути застосована без установлення того, що чинними умовами договору розмір орендної плати був визначений у відсотковому співвідношенні до НГО. Сам факт того, що сума 118 265,55 грн при її попередньому визначенні могла бути арифметично розрахована із застосуванням певного відсоткового співвідношення до НГО, не змінює редакцію пункту 5 договору.

Отже, арифметичний спосіб, за допомогою якого була отримана грошова сума при попередньому вирішенні спору не може бути ототожнена зі змістом встановленої судом договірної умови та без відповідної правової підстави перетворений на постійно діючу формулу для наступних розрахункових періодів.

Обставинами справи встановлено, що рішенням Чернівецької міської ради №118 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці та введено нову нормативну грошову оцінку в дію з 01.01.2022 (а.с.31).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що сам факт введення з 01.01.2022 нової НГО, її значення як бази для визначення орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та передбачену законодавством необхідність її індексації не заперечується.

Однак, встановлення нового розміру НГО земельної ділянки та встановлення сталого розміру орендної плати за користування нею є взаємопов`язаними, однак не є тотожними.

Зміна НГО з 01.01.2022 сама по собі не підтверджує наявності правової підстави для застосування до неї ставки 3%, оскільки НГО є базою обчислення платежу, тоді як застосований до неї коефіцієнт є окремою складовою такого розрахунку.

Судом першої інстанції досліджено пункт 6 договору, відповідно до якого розмір орендної плати індексується відповідно до чинного законодавства України, а орендар самостійно щорічно станом на 01 січня поточного року проводить перерахунок річної орендної плати за результатами середньорічного індексу інфляції.

Зазначений пункт, рішенням суду, яким внесено зміни до пункту 5 договору, не змінювався, а тому продовжує регулювати правовідносини сторін.

Отже, положення пунктів 5 та 6 договору підлягають застосуванню у взаємозв`язку, оскільки пунктом 5 у чинній редакції встановлено конкретний розмір річної орендної плати у грошовій сумі, тоді як пунктом 6 врегульовано порядок індексації такого розміру орендної плати.

Враховуючи наведене, вбачається, що чинна редакція пункту 5 договору та пункту 6 договору не містять умови, відповідно до якої після кожної зміни або індексації НГО орендна плата автоматично визначається як 3% від НГО.

Відтак, посилання скаржника на індексацію НГО не усуває необхідності доведення правової підстави застосування до отриманої величини саме ставки 3%.

Поряд з цим, судом першої інстанції також досліджено і пункт 9 договору щодо перегляду розміру орендної плати згідно якої передбачена договором можливість перегляду орендної плати не є тотожною автоматичній зміні способу її визначення та сама по собі не встановлює формули, за якою після зміни НГО орендна плата безумовно повинна становити 3% від її нового значення.

Отже, суд апеляційної інстанції з врахуванням вказаного вище, приходить до висновку, що позивач, здійснивши розрахунок заявленої до стягнення заборгованості із застосуванням до НГО ставки 3%, не довів правової підстави застосування саме такого способу визначення орендної плати. Окрім того, застосована позивачем формула обчислення заборгованості суперечить умовам пунктів 5, 6 та 9 договору оренди землі від 29.10.2007.

У пункті 103 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №914/2848/22 від 05.06.2024 вказано, що з моменту початку застосування відповідно до п. 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині орендної плати, якщо він визначений у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки.

Як зазначалось вище, чинна редакція пункту 5 договору, яка затверджена судом у справі №9 26/01/20 не передбачає механізму автоматичного перерахунку плати відповідачем у разі прийняття позивачем нових рішень про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста.

Отже, зміна НГО, з врахуванням правовідносин що скалились по договору в даній справі, не є підставою для стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку, адже відповідач сплачував визначену судом у справі №926/01/20 суму 118 265,55 грн на вимогу Чернівецької міської ради та самостійно здійснював її індексацію, що визначається позивачем у позові у таблиці на аркуші 7 за 2022 рік сплачено 130 092,11 грн, за 2023 рік сплачено 149605,92 грн, за 2024 рік сплачено 157 235,82 грн, за 2025 рік сплачено 176 104,12 грн, що підтверджує виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

З врахуванням наведеного, вбачається висновок, що зміна нормативно грошової оцінки земель м. Чернівців з 01.01.2022 створювала для Чернівецької міської ради підставу для ініціювання перегляду умов договору в порядку ст. 30 Закону України «Про оренду землі» та ст. ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, що позивачем не було зроблено.

Посилання скаржника на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, сформульовано у спорі про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без належно оформлених правовстановлюючих документів (стаття 1212 ЦК України). Натомість у даній справі спір стосується заборгованості з орендної плати за земельну ділянку і між сторонами наявний договір оренди землі від 29.10.2007. Ці правовідносини не є подібними за критеріями, які Велика Палата Верховного Суду визначила в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Щодо вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 14.08.2026 стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на надання правничої допомоги в розмірі 20 000,00 грн, з чим не погоджується позивач в апеляційній скарзі, вказуючи на те, що дана сума є явно завищеною та не відповідає критеріям співмірності, розумності та пропорційності, встановленим ч. 4 ст. 126 ГПК України, майже у шість разів перевищує розмір сплаченого позивачем судового збору (3328,00 грн) та не узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За змістом статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 ГПК установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК).

За змістом статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правничої допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Інтереси відповідача в суді першої інстанції представляла адвокат – Максимчук Анжела Вікторівна, яка діє на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 12.06.2026 (а.с.84-85) і яка є адвокатом, що підтверджується копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧЦ №000165 від 28.07.2017 (а.с.87).

12.06.2026 ФОП Любецький Г.Б. (клієнт) та адвокат Максимчук Анжела Вікторівна (адвокат) уклали договір про надання правової (правничої) допомоги (а.с.84-85), згідно з п.1.1. якого адвокат надає клієнту консультаційні , юридичні послуги та інші види правової (правничої) допомоги, а також захищає та представляє права та інтереси клієнта у справі №926/1456/26 за позовом Чернівецької міської ради до ФОП Любецького Г.Б. про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку в розмірі 93414,00 грн у Господарському суді Чернівецької області та інших судах, крім того, вчиняє окремі правові дії в інших органах, що необхідні для захисту інтересів клієнта в цій справі.

Згідно з п.3.1. договору гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. За виконану (надану) правову (правничу) допомогу зазначену в п.1.1. договору клієнт протягом 3 (трьох) місяців з дати оголошення судового рішення у справі за позовом Чернівецької міської ради до ФОП Любецького Г.Б. про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку в розмірі 93414,00 грн, після отримання або ознайомлення його з відповідним актом виконаних робіт, або розрахунком виконаних робіт за надання правничої допомоги зобов`язаний оплатити адвокату гонорар (на підставі акту виконаних робіт), а також судові та фактичні витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду ….

16.06.2026 сторонами складено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести, у зв`язку із розглядом справи на суму 27670,40 грн (а.с.86).

30.07.2026 сторонами складено повний розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести, у зв`язку із розглядом справи (а.с.104-105), де пунктом 4 визначено, що на виконання предмета договору, адвокат з метою виконання умов договору про надання правової (правничої) допомоги ФОП Любецькому Г.Б. встановлюється гонорар у сумі 48 423,20 грн, який складається з наступних сум:

- 12.06.2026-00.07.2026 – збір, перевірка, належне засвідчення копій письмових та електронних доказів по справі клієнта – 1 год;

- 12.06.2026 – підготовка клопотань-заяв про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №2818) та ознайомлення з матеріалами справи – 1 год;

- 17.06.2026 – підготовка відзиву, направлення копій відзиву та доданих до неї документів сторонами по справі , подача відзиву до Господарського суду Чернівецької області та стороні по справі – 5 год;

- 28.06.2026 – підготовка заперечення, направлення копій заперечення, подача заперечення на відповідь на відзив до Господарського суду Чернівецької області та стороні по справі – 3 год;

- 31.07.2026 підготовка письмових судових дебатів, подача до Господарського суду Чернівецької області та стороні по справі – 1 год;

- 17.06.2026-30.06.2026 – підготовка до розгляду справи у підготовчому провадженні, представн6ицтво клієнта та участь у підготовчих засіданнях – 2 год;

- 31.07.2026 підготовка до розгляду справи по суті, представництво клієнта та участь у судовому засіданні з розгляду справи по суті – 1 год.

Загальна вартість виконаної (наданої) адвокатом правової (правничої) допомоги пов`язаної з розглядом справи склала 14 год *3458,80 (вартість 1 год) =48 423,20 грн. Даний повний розрахунок складено та підписано сторонами без зауважень.

Суд апеляційної інстанції при дослідженні питання щодо правильності відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за заявою відповідача враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “East/West Alliance Limited” проти України” від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

При цьому на предмет відповідності критеріям, зазначеним у частині 5 статті 129 ГПК, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 ГПК.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК).

04.08.2026 представником позивача через систему «електронний суд» подано заперечення на заяву відповідача щодо витрат на правову допомогу від 04.08.2026 (а.с.110-112), у якому вказує, що представником відповідача завищено вартість витрат на професійну правничу допомогу, оскільки дана справа не містить як значної кількості доказів на підтвердження обставин, які підлягають встановленню так і потребує вирішення складних правових питань, які мають значення для даної справи. Зазначає, що дана категорія справ відноситься до малозначних, оскільки сума стягнення складає 93 414,00 грн, в противагу цього представник відповідача хоче відшкодувати з позивача більше половини суми заборгованості, що в свою чергу є безпідставним, суперечить фактичним і неминучим витратам. Зазначає, що такі витрати не можуть перевищувати 2000,00 грн відповідно просить зменшити такі до даної суми.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 169 ГПК).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Вивчивши заяву представника відповідача щодо витрат на правничу допомогу в сукупності з запереченнями позивача та доводами апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно констатував та взяв до уваги те, що справа є нескладною і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль та враховано те, що розрахунки заявлених до стягнення сум не є складними і не потребують значного час , а відтак, правомірно зменшено такі витрати до 20 000,00 грн.

Щодо питання витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу від 23.09.2026 просив судові витрати в тому числі витрати на правову (правничу) допомогу покласти на позивача. До відзиву долучив копії: договору правової (правничої) допомоги від 08.09.2026 та повний розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з розрахунком суми судових витрат від 23.09.2026 в п. 4 вказано, що на виконання предмета договору адвокат з метою виконання умов договору про надання правової (правничої) допомоги ФОП Любецькому Г.Б. встановлюється гонорар у сумі 20 752,80 грн, який складається з наступних сум:

- 22.09.2026-23.09.2026 - збір , перевірка , належне засвідчення копій письмових та електронних доказів по справі клієнта – 1 год - вартість 3458,80 грн;

- 08.09.2026 – підготовка клопотань – заяв про надання доступу до електронних матеріалів справи та ознайомлення з матеріалами справи від 08.09.2026 вх. №01-04/7552/26) та ознайомлення з матеріалами справи 22.09.2026 – 1 год. - вартість 3458,80 грн;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу , направлення копій відзиву та доданих до неї документів сторонами по справі, подача відзиву до Господарського суду Чернівецької області та сторонам у справі – 5 год *3458,80 = 17294,00 грн

Загальна вартість виконаної (наданої) адвокатом правової (правничої) допомоги, пов`язаної з розглядом справи, як вказує відповідач, склала 20752,80 грн. Однак, згідно з розрахунком заявника, судом апеляційної інстанції встановлено, що, адвокатом витраченого 7 годин, вартістю 3458,80грн за 1 год (7 год *3458,80 (вартість 1 год) =24 211,6 грн).

Позивачем не подано заперечення, щодо витрат на правничу допомогу заявлену представником відповідача в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, яку заявив відповідач в суді апеляційної інстанції, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи враховує наступне:

Як в суді першої так і апеляційної інстанцій представником відповідача була адвокат Максимчук Анжела Вікторівна, відтак їй добре відомі матеріали та обставини справи. Щодо збору, перевірки та належного засвідчення копій письмових та електронних доказів, вартість чого становить 3458,80 грн в розрахунку, то суд зазначає, що в апеляційну інстанцію такі не подавались, відповідно дана вимога не підлягає відшкодуванню. Представником подавалась заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та надання доступу до матеріалів 08.09.2029, відповідно вимога щодо витрат про ознайомлення з матеріалами справи в сумі 3458,80 грн є реальною та підлягає відшкодуванню. Щодо підготовки та подання відзиву, то представником відповідача визначено 5 год і розраховано вартість 17294,00 грн, однак дана сума підлягає зменшенню, з огляду на те, що представник відповідача приймала участь в суді першої інстанції, подавала відзив, заперечення на відповідь на відзив, письмові судові дебати, брала участь в судовому засіданні, а відтак такій достеменно відомі матеріали та обставини справи, а тому складання відзиву не повинно було зайняти багато часу для спеціаліста в сфері права в зв`язку з чим підлягають зменшенню витрати щодо складання відзиву на 50% до 8647,00 грн. Відповідно до цього, обґрунтованими є витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 12 105,80 грн (3458,80 грн ознайомлення з матеріалами справи +8647,00 грн складання відзиву), решту витрат слід покласти на відповідача.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, покладених в основу рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.08.2026 у справі №926/1456/26.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись п. 10 ч. 3 ст. 2, ст. ст. 114, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ухвалив:

1. Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради від 27.08.2026 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.08.2026 у справі №926/1456/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Стягнути з Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 1, код ЄДРПОУ 36068147) на користь Фізичної особи – підприємця Любецького Геннадія Броніславовича ( АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 ) 12105,80 грн витрат на надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

5. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.

7. Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

Судді П.Т. Манюк

О.І. Матущак

Оригінал: reyestr.court.gov.ua