Вирок від 03 листопада 2026 р. у справі №953/8889/26 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Зловживання впливом

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №953/8889/26

Суддя: Шабельніков С. К.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/8889/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/2011/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.2 ст.28 ч.2 ст.369-2 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Київського районного суду м.Харкова від 28 липня 2026 року стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ялавадж, Імишлінський район, Азербайджан, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу на користь держави у розмірі 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 85 000 гривень;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Елабад, Ахсуінського району, Азербайджан, громадянина України, одруженого, не працюючого, маючого на утриманні 3-х неповнолітніх дітей, з вищою освітою, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу на користь держави у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 гривень.

Обраний ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишено без змін. Після набрання вироком законної сили грошові кошти, внесені на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області: UA208201720355299002000006674, в якості застави за ОСОБА_9 , в сумі 133 120 гривень повернуто заставодавцю ОСОБА_10 .

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова у справі №953/4853/26, 1-кс/953/2226/26.

Долю речових доказі вирішено згідно ст.100 КПК України.

Як встановив суд, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , за попередньою змовою одержали неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави за наступних обставин.

У січні 2026 року між ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулась розмова, в ході якої ОСОБА_11 , повідомив, що хотів би придбати транспортний засіб типу мікроавтобус, для керування яким необхідне водійське посвідчення із відкритою категорією «С».

В ході вказаної розмови у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, реалізуючи який останній повідомив ОСОБА_11 , що для отримання права керування транспортними засобами категорії «С» йому необхідно сплатити ОСОБА_9 неправомірну вигоду у розмірі 30 000 гр., 15 000 з яких для проходження навчання в автошколі, без її фактичного відвідування та 15 000 за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме працівників РСІД ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях, щодо успішного складання практичного іспиту для отримання права керування транспортними засобами категорії «С».

27.02.2026 під час особистої зустрічі ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_11 першу частину неправомірної вигоди в сумі 15 000 гривень, разом із документацією, необхідною для документального оформлення навчання в автошколі, при цьому ОСОБА_9 зазначив, що документальне оформлення навчання в автошколі буде тривати близько 2 місяців та фактично не треба відвідувати автошколу, а другу частину суми неправомірної вигоди в сумі 15 000 гривень ОСОБА_11 необхідно буде надати вже безпосередньо після успішного проходження практичного іспиту на отримання водійської категорії.

14.04.2026 ОСОБА_9 в ході телефонної розмови з ОСОБА_11 повідомив останньому, що навчання в автошколі завершено та необхідно взяти талон для проходження практичного екзамену на водійську категорію «С» у ТСЦ МВС № 6341, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 26. Далі ОСОБА_11 в режимі онлайн отримав талон для проходження практичного іспиту із записом № 1084 у ТСЦ МВС № 6341 за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 26 на 13:00 21.04.2026 категорії СІ, С, DІ, D.

20.04.2026 ОСОБА_9 , будучи раніше знайомим із ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, з метою конспірації своєї злочинної діяльності, запропонував ОСОБА_7 створити групу з метою вчинення кримінального правопорушення, при цьому обговоривши злочинний план дій, на що останній, вислухавши злочинний план, погодився, надав свою добровільну згоду на участь у вчиненні кримінального правопорушення в складі групи осіб за попередньою змовою.

21.04.2026 о 12:24 ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , з метою реалізації спільного злочинного умислу, зустрілись із ОСОБА_11 , після чого ОСОБА_9 проїхав із ОСОБА_11 по завчасно обраному маршруту № 5, вплив на прийняття рішення про обрання якого являється складовою частиною злочинного плану ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

Далі, з метою виконання кожним учасником групи осіб за попередньою змовою відведеної ролі у спільному злочинному плані, ОСОБА_9 надав вказівку ОСОБА_7 провести ОСОБА_11 до приміщення ТСЦ МВС № 6341, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 26, з метою внесення обов`язкових платежів та надання неправомірної вигоди в сумі 500 гривень, не встановленій під час досудового розслідування особі, після чого ОСОБА_11 отримав у кабінеті № 305 документацію, необхідну для проходження практичного іспиту на категорію «С» та успішно склав практичний іспит для отримання права керування транспортними засобами категорії «С», складаючи іспит саме за завчасно обраним маршрутом № 5.

Того ж дня, близько 15 год. 00 хв. ОСОБА_9 , перебуваючи за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 38, реалізуючи спільний злочинний корисливий умисел, з метою незаконного особистого збагачення, з метою конспірації своєї протиправної діяльності та ускладнення фіксації процесу вчинення кримінального правопорушення, завчасно розподіливши ролі із ОСОБА_7 , якому необхідно безпосередньо отримати грошові кошти у якості неправомірної вигоди, надав ОСОБА_11 вказівку передати грошові кошти у транспортному засобі TOYOTA CAMRY д.н.з. НОМЕР_1 . ОСОБА_11 на виконання вказівки ОСОБА_9 сів на заднє пасажирське сидіння вказаного транспортного засобу та передав грошові кошти ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходився у вказаному транспортному засобі.

Цього ж дня ОСОБА_11 одержав посвідчення водія із відкритою категорією «С», яка була відсутня до цього.

На зазначений вирок суду першої інстанції прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подана апеляційна скарга.

В своїй апеляційній скарзі прокурор просить частково скасувати вирок Київського районного суду м. Харкова від 28.07.2026 стосовно ОСОБА_7 , скасувати частково, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 369-2 КК України, і призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 гривень.

В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України та роз`яснень, що містяться в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання", згідно яких суд призначає покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину (класифікації, обставин і способу його вчинення, характеру і тяжкості наслідків), даних про особу винного (вік, поведінку до вчинення злочину, наявність судимостей, адміністративних стягнень, тощо), обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, і призначив йому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину внаслідок його м`якості та не є необхідним і достатнім для запобігання вчиненню особою інших злочинів.

При цьому, прокурором звертається увага на те, що судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 65 КК України, не враховано обтяжуючи покарання обставину, яка передбачена п.2 ч. 1 ст. 67 КК України та була зазначена в обвинувальному акті, а саме вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.

Крім того, прокурор зазначає, що суд першої інстанції, в порушення вимог ч.3 ст.374 КПК України, при ухваленні оскаржуваного вироку, не зазначив мотиви призначення штрафу ОСОБА_7 меншого розміру ніж ОСОБА_9 .

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали справи та перевіривши оскаржуваний вирок, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 - ч.2 ст.369-2 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегією суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряються.

Перевіряючи вирок суду в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що доводи прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, заслуговують на увагу.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом статей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи роз`яснення, які містяться у п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (ч.1 ст.414 КПК України).

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 - ч.2 ст.369-2 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, а також особу обвинуваченого, який є громадянином України, має зареєстроване місце проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має ряд хронічних захворювань, раніше не судимий, має на утриманні 3-х неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштований.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 , відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України, судом визнано щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , відповідно до ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено.

З урахуванням всіх вказаних обставин в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у межах санкцій, встановленої у ч.2 ст.369-2 КК України, у виді штрафу в дохід держави у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 гривень.

Разом з цим, на думку колегії суддів, при призначенні обвинуваченому покарання у виді штрафу, суд першої інстанції не в достатній мірі врахував, що обвинувачений ОСОБА_7 за попередньою змовою із ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, та останні одержали неправомріну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого правопорушення, яке за своїм характером може сприяти зниженню рівня довіри суспільства до державних органів в цілому.

При цьому, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами прокурора про наявність обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України, а саме вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою, з огляду на наступне.

Як убачається із обвинувального акта та із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, було встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.28 - ч.2 ст.369-2 КК України, а саме одержали неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Також як органом досудового розслідування, відповідно до вимог ст. 67 КК України було визнано обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.

Диспозицією ч.2 ст.369-2 КК України передбачено відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди.

Тобто в диспозиції цієї статті не передбачено такої ознаки складу кримінального правопорушення, як його вчинення за попередньою змовою групою осіб. В цій справі застосування у формулі кваліфікації інкримінованого особі діяння посилання на положення ч.2 ст. 28 КК України таку ознаку до вказаної диспозиції не додає. Вказана ознака не впливає на вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності, адже перебуває поза межами відповідного складу кримінального правопорушення, проте має значення для з`ясування кримінально-правових наслідків вчиненого злочину, зокрема призначення покарання.

Склад кримінального правопорушення, вчиненого виконавцем, визначається виключно в нормі особливої частини КК України. У разі вчинення кримінального правопорушення декількома особами, які діяли як співвиконавці, кваліфікація їх дій не пов`язана із застосуванням норм ст. 28 КК України, де визначено ознаки відповідних форм співучасті.

Враховуючи викладене, зазначення у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб й відповідно визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання, відповідає в цьому випадку положенням ч. 4 ст. 67 КК України.

Зазначене вище повністю відповідає правовим висновкам Верховного Суду, що викладені у постанові від 22.07.2026 у справі №644/9444/24.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами прокурора щодо наявності обставини, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до п.2 ч.1 ст.67 КК України, а саме вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.

Крім того, в порушення вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК України, суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного вироку не зазначив мотиви призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафу меншого розміру, ніж призначений за цей злочин обвинуваченому ОСОБА_9 , хоча інкриміноване кримінальне правопорушення вони вчинили за попередньою змовою та спільно вчиняли протиправні дії, які були спрямовані на отримання неправомірної вигоди для себе.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що розмір штрафу, визначений за вироком суду при призначенні ОСОБА_7 покарання, не відповідає ступеню тяжкості та обставинам вчиненого останнім кримінального правопорушення, у наслідок його недостатності для досягнення мети, визначеної у ст.50 КК України.

Таким чином, призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості, у зв`язку з чим вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.

Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

У відповідності до ч.1 ст.413 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно з п 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

З огляду на викладену, колегія суддів, з урахуванням всіх встановлених обставин, зазначених вище, дійшла висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.28 - ч.2 ст.369-2 КК України у виді штрафу, але у максимальному розмірі що передбачений санкцією цього Закону, про що слушно зазначає прокурор в своїй апеляційній скарзі.

Саме таке покарання, на думку колегії суддів, буде відповідати меті, визначеній у ст.50 КК України, та, у відповідності до ст. 65 КК України, достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Разом з цим, з урахуванням тієї обставини, що прокурор в своїх апеляційних вимогах просить повністю скасувати оскаржуваний вирок та визнати винним ОСОБА_7 за ч.2 ст.28 - ч.2 ст.369-2 КК України, але при цьому в своїй апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи, не наводить відповідних доводів та підстав, подана апеляційна скарга задовольняється частково.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.

Поряд із цим, належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 – задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м.Харкова від 28 липня 2026 року у цій справі в частині призначеного ОСОБА_7 покарання - скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.28-ч.2 ст.369-2 КК України у виді штрафу на користь держави в розмірі 5000 (п`ять тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) гривень.

В решті вирок Київського районного суду м.Харкова від 28 липня 2026 року стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_7 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий –

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua