Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: оренди
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №484/1310/26
Суддя: Ямкова О. О.
12.11.26
22-ц/812/2335/26
Справа № 484/1310/26 Головуюча у 1-й інстанції Медведєва Н. А.
Провадження № 22ц/812/2335/26
Провадження № 22ц/812/2379/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
11 листопада 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючої: Ямкової О. О.,
суддів: Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.,
із секретарем: Коростієнко Н. С.,
за участі: представниці позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідачки - Бєлоущенка А. Ж.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційними скаргами
ОСОБА_2 ,
подану від її імені представником ОСОБА_3 ,
та Фермерського господарства «ГНОМ»
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 серпня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Медведєвої Н. А. у місті Первомайську Миколаївської області о 10 годині 30 хвилині зі складанням повного рішення, у справі
за позовом
ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ,
третя особа – Фермерське господарство (ФГ) «ГНОМ»,
про стягнення грошових коштів,
В С Т А Н О В И Л А:
18 березня 2026 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих відповідачкою грошових коштів в загальному розмірі 127 724 грн 10 коп., що належать позивачу, але отримані відповідачкою на підставі виданої на її ім`я довіреності, що надала їй право отримати від імені ОСОБА_4 належну йому орендну плату за договором оренди, укладеним 3 вересня 2018 року між позивачем та Фермерським господарством «ГНОМ», сума якої в подальшому позивачу передана не була.
В обґрунтування позову зазначив, що 17 травня 2011 року видав на ім`я відповідачки та іншої особи нотаріально посвідчену довіреність, за умовами якої відповідачка ОСОБА_2 мала право від його імені розписуватися, отримувати документи та орендну плату тощо. У зв`язку з чим нею від Фермерського господарства «ГНОМ», членкинею якого вона є, отримані суми орендної плати за укладеним між фермерським господарством та позивачем договором оренди.
На підстав видаткового касового ордеру (далі ВКО) від 15.10.2018 відповідачкою ОСОБА_2 отримана належна позивачу орендна плата на суму 14 366 грн 77 коп. за 2018 рік. За ВКО від 18.09.2019 орендна плата за 2019 рік в сумі 14 366 грн 77 коп., а на підставі ВКО від 11.08.2020 отримана орендна плата за період 2020-2024 років на загальну суму 98 990 грн 56 коп.
Отримані ОСОБА_2 суми орендної плати позивачу не передано і збережено відповідачкою на власну користь, тобто ці кошти нею безпідставно набуті за рахунок позивача.
Посилаючись на ці обставини та положення статей 237, 244, 1004, 1006 ЦК України, позивач просив стягнути на його користь з відповідачки ОСОБА_2 безпідставно набуті нею кошти під час виконання повноважень повіреної за довіреністю на загальну суму 127 724 грн 10 коп.
У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , вимоги не визнала, з огляду на те, що у 2011 році до неї та її чоловіка ОСОБА_5 , як засновників ФГ «ГНОМ», звернувся позивач з пропозицією продати належну йому земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
За наявністю у країні мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, позивачем ОСОБА_4 видана розписка про отримання від чоловіка відповідачки, який є головою ФГ «ГНОМ», грошей в розмірі 8 000 доларів США із обов`язком в майбутньому переоформити право власності на землю, або в іншому випадку ці гроші позивач зобов`язується повернути, як позику, з виплатою сум за її використання.
У цей же день, 17 травня 2011 року позивачем на підставі усного доручення строком на десять років видана довіреність на ім`я відповідачки та її чоловіка, що посвідчена нотаріально.
Оскільки мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення декілька разів продовжено, до його зняття, а саме 3 вересня 2018 року сторонами вирішено укласти договір оренди належної позивачу земельної ділянки.
Тому виконуючи надані відповідачці повноваження строком з 17.05.2011 по 17.05.2021, нею від імені позивача подані усі необхідні документи зі сплати податків та отримані кошти за договором оренди, так як виданою ним довіреністю не передбачена передача цих коштів на його користь.
Зазначала, що зміст виданої позивачем розписки, довіреності та інших документів, а також передача їй оригіналів правовстановлюючих документів на землю, свідчать про здійснення ОСОБА_4 передачі права власності на належну йому земельну ділянку сільськогосподарського призначення новому власнику, визначеному у розписці, внаслідок чого у ОСОБА_2 не було підстав для передачі довірителеві всього отриманого у зв`язку з виконанням доручення на підставі статті 1006 ЦК України.
Вважала, що позивач пред`явивши цей позов до неї, обрав недобросовісну поведінку, та не підтвердив належними доказами наявність у неї як повіреної обов`язку з передачі йому грошей, отриманих в якості орендної плати.
12 травня 2026 року відповідачкою ОСОБА_2 , від імені якої діє представник Бєлоущенко А. Ж., до суду подано клопотання про залучення до участі у справі ФГ «ГНОМ» в якості третьої особи.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 травня 2026 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ФГ «ГНОМ».
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 серпня 2026 року позов ОСОБА_4 задоволено, ухвалено про стягнення на його користь з ОСОБА_2 коштів в загальному розмірі 127 724 грн 10 коп. та судові витрати зі сплати судового збору.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою, як повіреною особою, отримані за договором оренди належні позивачу кошти, які йому не передані, а отже це майно набуто відповідачкою безпідставно та підлягає поверненню його власнику.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Бєлоущенко А. Ж., посилалася на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, внаслідок чого просила скасувати судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Неповним з`ясуванням обставин справи вважала залишення судом першої інстанції без уваги складення позивачем розписки про отримання грошей за передачу у власність належної йому земельної ділянки новому власнику та одночасну видачу ним довіреності, в якості забезпечення виконання зобов`язань за розпискою, на ім`я відповідачки та її чоловіка, як уповноважених осіб фермерського господарства. Тому судом не враховано, що в день видачі довіреності ОСОБА_4 отримав за розпискою кошти в розмірі 8 000 доларів США від чоловіка відповідачки та став боржником у зобов`язанні щодо передачі права власності на належну йому земельну ділянку. Тобто видача позивачем розписки, заповіту та довіреності в один день, 17.05.2011, та укладення в подальшому договору оренди, свідчать про намір позивача отримати від засновників третьої особи позику, так і в рахунок її погашення передати право власності на земельну ділянку, внаслідок чого судом не з`ясовано які права позивача були порушені на захист чого він звернувся до суду з цим позовом.
Висновки суду стосовно не виконання відповідачкою повноважень за довіреністю не відповідають встановленим обставинам справи, а саме відсутністю у справі письмового договору доручення, за яким складена та нотаріально посвідчена довіреність, у якій, в свою чергу, відсутній обов`язок повіреної передати ОСОБА_4 отримані за договором оренди кошти. Відсутність у справі договору доручення та такого обов`язку повіреної у змісті виданої на її ім`я довіреності не відповідають висновку суду першої інстанції про доведення позивачем факту безпідставного утримання відповідачкою коштів позивача, які нею отримані як орендна плата за договором оренди.
В апеляційній скарзі третя особа ФГ «ГНОМ» просило скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, навівши тотожні аргументи, що викладені у змісті апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2 . Додатково зазначило, що у справі відсутні належні докази укладення сторонами договору доручення відповідно до статей 1000-1009 ЦК України, а видана позивачем довіреність не містить покладення обов`язків на повірених передавати довірителю грошові кошти, звітувати про них, надавати підтверджуючи документи. Навпаки, довіреність містить лише право повірених вчиняти від імені позивача певні дії, як то отримувати кошти у вигляді орендної плати без передачі їх позивачу, оскільки вони є платою за договором позики та йдуть на погашення відсотків відповідно до пункту 2 розписки від 17.05.2011.
Суд першої інстанції даних фактів не дослідив та не встановив зміст правовідносин сторін, які випливають із зазначених обставин та не надав ним належної правової кваліфікації.
Не враховано судом, що дія виданої позивачем довіреності яка є підставою для отримання грошових коштів, закінчилася 17.05.2021, але жодних висновків стосовно безпідставності отриманих коштів(стаття 1212 ЦК України), судом так і не зроблено. Натомість враховані докази, що надані позивачем стосовно наміру продати належну йому земельну ділянку та наявність в провадженні суду іншої справи за позовом до ОСОБА_4 про стягнення з нього коштів за договором позики.
У відзивах на апеляційні скарги відповідачки ОСОБА_2 та третьої особи ФГ «ГНОМ», представниця позивача вважала їх доводи необґрунтованими, а рішення суду таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення із наступних підстав.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України договір за своєю правовою природою є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
За змістом частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє, відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України є представництвом, яке виникає, зокрема на підставі договору.
За договором доручення одна сторона (повірений) згідно з частиною 1 статті 1000 ЦК України зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. У цьому разі, правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_4 на підставі власності належить земельна ділянка, площею 9,9543га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4825487600:06:000:0136, та яка відповідно до договору оренди від 3 вересня 2018 року передана у платне строкове користування, строком на 49 років, третій особі ФГ «ГНОМ» (а.с.11-14).
За умовами договору оренди передбачено, що третя особа вносить орендну плату в грошовій формі в розмірі 16 214 грн 80 коп., з якої сплачує відповідні податки та збори. Орендну плату третя особа виплачує орендодавцю ОСОБА_4 через касу господарства або за згодою сторін перераховує на банківський рахунок чи видає за дорученням ОСОБА_4 його уповноваженому представнику.
На підставі видаткових касових ордерів (ВКО) орендна плата виплачена готівкою відповідачці ОСОБА_2 , як представниці орендодавця та уповноваженій особі за нотаріально посвідченою довіреністю від 17.05.2011 (а.с.9-10), а також особисто позивачу в якості авансу.
Так, за ВКО від 15.10.2018 ФГ «ГНОМ» представниці орендодавця ОСОБА_2 виплачена належна позивачу орендна плата на суму 14 366 грн 77 коп. за 2018 рік. За ВКО від 18.09.2019 орендна плата за 2019 рік в сумі 14 366 грн 77 коп., а на підставі ВКО від 11.08.2020 відповідачці видана орендна плата за період 2020-2024 років на загальну суму 98 990 грн 56 коп.
Тобто на користь уповноваженої представниці орендодавця третьою особою видано орендної плати за період 2018-2024рр на загальну суму 127 724 грн 10 коп. (а.с.15-23).
Крім того за ВКО від 10.08.2022 особисто позивачу ФГ «ГНОМ» видано в якості авансу орендної плати за 2023 рік 15 000 грн (а.с.53).
Тому, стверджуючи, що отриману відповідачкою орендну плату на суму 127 724 грн 10 коп. йому не передано, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь безпідставно утриманих ОСОБА_2 коштів, що їй не належать.
Відповідачка ОСОБА_2 , в свою чергу, не заперечуючи обставини отримання нею, на підставі нотаріально посвідченої довіреності, орендної плати, що видана позивачу за договором оренди, посилалася на відсутність у неї обов`язку з передачі цих коштів позивачу, як за відсутністю обов`язку з передачі коштів у змісті довіреності, так і за наявністю у позивача боргових зобов`язань за договором позики перед її чоловіком – головою третьої особи ФГ «ГНОМ» ОСОБА_5 та передачею ОСОБА_4 права власності на належну йому земельну ділянку новому власнику.
Із змісту нотаріально посвідченої довіреності, виданої 17 травня 2011 року позивачем ОСОБА_4 на ім`я відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 строком на десять років (а.с.9-10, 50) вбачається, що вона видана позивачем на виконання усного договору доручення, з уповноваженням відповідачки та її чоловіка представляти інтереси позивача та захищати його права, брати участь та виступати від його імені, зокрема, укладати правочини, визначаючи їх суттєві умови на свій розсуд, отримувати належні йому грошові кошти, в тому числі орендну плату, розписуватися за нього, а також виконувати усі інші юридично значимі дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень так, як належало б виконувати позивачу, якби він особисто займався цими питаннями, та які будуть правильні для ефективного введення та захисту його інтересів.
У змісті довіреності не вказано окремого обов`язку повірених передати довірителю майно чи кошти, які отримані ними за нього, як одночасно не зазначено про їх право залишити ці кошти у власності повірених, наприклад на виконання ними повноважень чи інших дій. Натомість, у довіреності зазначено про обов`язок повірених виконувати усі інші юридично значимі дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень.
Сам договір доручення у письмовому вигляді між повіреними та довірителем не складено, так як за усіма його умовами досягнуто усної згоди, на підставі якої усі суттєві умови покладених на повірених повноважень визначено у нотаріально посвідченій довірителем довіреності відповідно до частин 1 та 3 статті 237, 239, 244-245, 1000, 1003 ЦК України.
За правилами пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
За змістом частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя (статті 1000 ЦК України).
Статтею 1003 ЦК України визначається, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.
За змістом частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Тому повірений відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1006 ЦК України зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.
У статті 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За наведеного та аналізуючи положення частини 2 статті 13 ЦК України слід дійти висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
За змістом частин 2 і 3 статті 12 ЦПК України здійснення всіх процесуальних прав і обов`язків, передбачених законом, учасниками справи відбувається за рівних прав. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Предметом доказування у справі є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).
Тому дослідження обставин, що входять до предмету доказування, може бути предметом висновку експерта (частина 2 статті 102 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. При тому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5 і 6 статті 81 ЦПК України).
Аналіз наведених норм матеріального та процесуального права свідчить про те, що сторона, яка зазначає про відсутність у змісті довіреності обов`язку повіреного передати довірителю гроші, отримані повіреним за правочином, вчиненим в інтересах довірителя, оскільки між ними договір доручення письмово не укладено, діє виключно в своїх інтересах або інтересах іншої особи, але не в інтересах довірителя, яким не надано право залишити повіреним гроші, належні та отримані в інтересах довірителя.
Тобто, в цьому разі, визначення окремого обов`язку повіреного передати довірителю усе отримане у зв`язку з виконанням доручення у змісті довіреності, виданої довірителем на підставі усного договору доручення, укладеного з повіреним, не вимагається, оскільки цей обов`язок повіреного визначено самим законом.
Тому залишення повіреним грошей, отриманих в інтересах довірителя, є формою зловживання правом та дією в своїх інтересах та інтересах члена своєї родини, направлених на визначення способу отримання компенсації, на власний розсуд, на підставі раніше виданої довірителем розписки на користь іншої особи.
За наведеного, усі доводи відповідачки, третьої особи та їх представника стосовно неналежної форми укладеного договору доручення та відсутності обов`язку у повіреної на передачу орендної плати на користь позивача, який був її довірителем, не заслуговують на увагу, оскільки є помилковим тлумаченням норм матеріального права, які регулюють порядок та способи виконання повіреним покладеного на нього обов`язку з передачі довірителю усього, що отримано у зв`язку з виконанням доручення у формі довіреності.
Таким чином судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 , отримавши в межах строку покладених на неї повноважень довіреністю, орендну плату за період 2018-2024рр, що належить орендодавцю ОСОБА_4 , повинна була передати усе отримане за дорученням позивачу відразу або за закінченням строку повноважень, але такого обов`язку не здійснила, утримавши з довірителя кошти на власну користь та користь члена своєї родини.
Посилання на наявність у відповідачки права не передавати позивачу отримані в якості орендної плати кошти за наявністю виданої ним розписки на користь її чоловіка, який є головою фермерського господарства, на підставі якої 17 травня 2011 року позивач передав право власності на належну йому земельну ділянку сільськогосподарського призначення іншій особі, яку повинен визначити голова господарства не відповідає не лише обов`язкам повіреної, а ще і не узгоджується з нормами, які регулюють підстави виникнення право власності на земельну ділянку.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Сам правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлені законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
За змістом пункту 15 Перехідних положень ЗК України (в редакції 7.05.2011 на час видачі розписки та довіреності) визначається, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, не вправі до 1 січня 2012 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої абзацом першим цього пункту, в частині відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
В подальшому і до червня 2021 року включно законодавцем були встановлені обмеження для фізичних осіб з розпорядження належними їм на праві власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення, внаслідок чого усі угоди, зокрема і довіреності, які видані протягом цього часу на підставі договорів доручення, в частині відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє визнаються недійсними з моменту їх укладення (посвідчення), тобто такі правочини протягом цього часу є нікчемними у відповідності до закону, внаслідок чого оспорювання їх недійсності в судовому порядку не вимагається.
Таким чином усі доводи про передачу позивачем у 2011 році права власності на належну йому земельну ділянку на підставі виданої розписки на користь голови фермерського господарства, яка в подальшому, у 2018 році була передана ним господарству в оренду, є нікчемними, а посилання на наявність у повіреної підстав для утримання нею орендної плати в якості відшкодування позивачем позики за нездійснення ОСОБА_4 оформлення прав власності на землю є формою зловживання правом та набуттям особою майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Саме на ці підстави та підстави не виконання повіреною свого обов`язку за довіреністю посилався позивач та його представник.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Ці кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту.
Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Таким чином, для виникнення недоговірного зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України.
За наведеного слід дійти висновку, що відповідачка ОСОБА_2 набула кошти, отримані нею на підставі довіреності, як орендну плату, що належить ОСОБА_4 , але не виконала свій обов`язок з передачі в подальшому позивачу усього, що нею було отримано у зв`язку з виконанням доручення, і тому зберегла це майно за рахунок позивача без достатньої правової підстави, а отже зобов`язана його повернути.
Таким чином і на переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування чи зміни немає.
Усі інші доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які належним чином встановлені судом на підставі наданих сторонами доказів, та ретельно досліджені судом першої інстанції, з наведенням мотивів відхилення чи прийняття до уваги тих чи інших арґументів сторін, а тому не впливають на обґрунтованість висновків суду.
На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін.
Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка подана від її імені представником ОСОБА_3 , та Фермерського господарства «ГНОМ» залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 серпня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, починаючи з дати складення її повного тексту.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді В. В. Коломієць
Т. В. Серебрякова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua