Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: надання послуг
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №484/1453/26
Суддя: Локтіонова О. В.
11.11.26
22-ц/812/1436/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 року м. Миколаїв
справа №484/1453/26
провадження №22-ц/812/1411/26
провадження №22-ц/812/1436/26
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Локтіонової О. В.,
суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року та додаткове рішення суду від 11 травня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Максютенко О. А. у приміщенні суду у м. Первомайську Миколаївської області, за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за надану послугу водопостачання,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2026 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( далі – ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги водопостачання.
Позивач зазначав, що він є новим кредитором на підставі договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року та акту про придбання майна на аукціоні від 09 лютого 2026 року до споживачів- боржників КП «Первомайськводоканал» за комунальними платежами згідно з додатком №1 до договору від 09 лютого 2026 року, зокрема до боржників за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Відповідно до вказаного особового рахунку за період з червня 2022 року по грудень 2023 року розмір заборгованості за надані послуги становить 19 147,40 грн
Актом зміни показників лічильника підтверджується, що показники передавалися, нарахування за надані послуги є правильними.
Власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 . ОСОБА_3 зареєстрований за вказаною адресою.
Відповідачі не погасили заборгованість перед ФОП ОСОБА_1 як правонаступником КП «Первомайськводоканал».
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь заборгованість у сумі 24 813,09 грн, яка складається з 19 147,40 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з червня 2022 року по грудень 2023 року, інфляційні втрати в розмірі 4395,67 грн, 3 % річних в розмірі 1270,02 грн, а також судовий збір у розмірі 1331,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн.
Позивач зазначив, що документальне підтвердження понесених позивачем витрат буде надано у строк, визначений у ч.8 ст.141 ЦПК України.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у частині позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку зі смертю відповідачки ОСОБА_4 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позовних вимог провадження у справі було відкрито.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року у задоволені позову ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 є власником або користувачем житлового будинку, а відтак, споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення. Оскільки позивачем не доведено факту виникнення у відповідача зобов`язання щодо сплати боргу за спожиті послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення, то підстави для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.
Зміст заяви про ухвалення додаткового рішення
28 квітня 2026 року ФОП ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 за допомогою системи «Електронний суд» подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення з ОСОБА_3 на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7962,62 грн, які не були розподілені при ухвалення рішення суду від 27 квітня 2026 року.
Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції
Додатковим рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 травня 2026 року у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у задоволені позову ФОП ОСОБА_1 було відмовлено.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись із рішенням суду від 27 квітня 2026 року та додатковим рішенням суду від 11 травня 2026 року, ФОП ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ці рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення судових витрат.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначав, що висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог протирічить дослідженим доказам. Відповідач ОСОБА_3 є зареєстрованим у будинку АДРЕСА_1 . Отже, він користувався комунальними послугами і має їх оплатити.
Щодо понесених витрат на правничу допомогу, то позивач вказував, що всі належні та допустимі докази понесення таких витрат в суді першої інстанції, були надані та підтверджені. Відповідач взагалі не подавав відзиву на позовну заяву, а відтак, не подавав і жодних заяв чи клопотань про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги або доказів їх неспівмірності.
Крім вказаного позивач зазначав, що попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які він очікує понести, будуть становити 4000,00 грн. Документальне підтвердження цих витрат буде надано у строк, визначений у ч.8 ст.141 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 31 березня 2025 року у справі №915/28/24 Комунальне підприємство «Первомайськводоканал» Первомайської міської ради (код ЄДРПОУ 42700456) визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
02 лютого 2026 року відбувся електронний аукціон №BRD001-UA-20260121-20415 з продажу майна банкрута по лоту №4, а саме: право вимоги грошової (дебіторської) заборгованості Комунального підприємства «Первомайськводоканал» Первомайської міської ради (код ЄДРПОУ 42700456) станом на 31 березня 2025 року.
Відповідно до протоколу про результати аукціону №BRD001-UA-20260121-20415 від 02 лютого 2026 року переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 , ІПН/РНОКПП (ФОП): НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
09 лютого 2026 року на підставі електронного аукціону №BRD001-UA-20260121-20415 між Комунальним підприємством «Первомайськводоканал» Первомайської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору права вимоги дебіторської заборгованості первісного кредитора до контрагентів (боржників/солідарних боржників) за надані послуги, зазначених у додатку №1 до цього договору, у тому числі до боржників за адресою: будинок АДРЕСА_1 . Продаж дебіторської заборгованості здійснена разом з усіма пов`язаними та похідними правами вимоги, у тому числі правом на стягнення штрафних санкцій, пені, інфляційних втрат, 3% річних, а також процесуальними правами кредитора.
У додатку №1 до вказаного договору зазначено, що до ФОП ОСОБА_1 перейшло право вимоги заборгованості до споживачів за адресою: будинок АДРЕСА_1 на суму 19 147,40 грн.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області №205 від 12 червня 2020 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення комунальному підприємству «Первомайськводоканал» з 01 липня 2020 року послуги з централізованого водопостачання для населення, бюджетних установ і організацій, інших споживачів, які не є суб`єктами господарювання у сфері центрального водопостачання встановлені у сумі 27,30 грн за один кубічний метр, з податком на додану вартість, послуги з централізованого водовідведення – у сумі 20,25 грн за один кубічний метр, з податком на додану вартість.
З відомостей ліквідатора КП «Первомайськводоканал» вбачається, що за адресою: будинок АДРЕСА_1 був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я власниці будинку – ОСОБА_4 . Будинок обладнаний лічильником №4332071. Норма на 1 людину – 6,6 куб.м.
Згідно з розрахунком заборгованості з червня 2022 року по грудень 2023 року за вказаною адресою рахується заборгованість за водопостачання на суму 19 147,40 грн.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 03.03.2026 вбачається, що власником будинку АДРЕСА_1 з 1992 року була ОСОБА_4 . Перереєстрація права власності на іншого власника відсутня.
Згідно з довідкою виконкому Первомайської міської ради Миколаївської області від 30.03.2026 ОСОБА_4 знята з реєстрації місця проживання у вказаному вище будинку у зв`язку зі смертю, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки виконкому Первомайської міської ради Миколаївської області від 30.03.2026 та відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2658001 від 27.04.2026 за адресою: АДРЕСА_1 з 02 вересня 2020 року зареєстрований ОСОБА_3 .
Акт змін показників лічильника свідчить, що після смерті ОСОБА_4 користування водою у будинку відбувалося. Періодично здійснювалася передача показників лічильника та сплата заборгованості за водопостачання.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Норми статей 1, 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VІІІ, який набрав чинності 10.12.2017 р., визначають, що житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Індивідуальний споживач – це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Кількісний показник комунальних послуг – це кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги, визначена відповідно до показань вузла обліку та/або вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Норми споживання комунальних послуг – кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до статей 7, 23, 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VІІІ послуга з централізованого водопостачання та водовідведення надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із частинами першою, третьою статті 9 цього ж Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання.
Стаття 322 ЦК України регламентує, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 156 ЖК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.
Відповідно до правової позиції, що неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №904/7183/17, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16, від 18 березня 2019 року у справі №210/5796/16-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному розмірі.
Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов`язання, підстави виникнення яких передбачені у ст.11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідальність за порушення грошового зобов`язання визначена статтею 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та стягненні судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 є власником або користувачем житлового будинку, а відтак, споживачем послуг з централізованого постачання холодної води. Оскільки позивачем не доведено факту виникнення у відповідача зобов`язання щодо сплати боргу за спожиті послуги з централізованого постачання холодної води, то підстави для стягнення з нього 3 % річних, інфляційних втрат та судових витрат відсутні.
Колегія суддів не може у повній мірі погодитися з таким висновком суду, оскільки він протирічить встановленим обставинам справи та вимогам законодавства.
Матеріали справи свідчать, що за життя власниці будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 було зареєстровано у вказаному будинку (02 вересня 2020 року).
Після смерті ОСОБА_4 власність на будинок у встановленому законом порядку переоформлена не була. Між тим, ОСОБА_3 зареєстрованого місця проживання не змінив, продовжив бути зареєстрованим у вказаному вище будинку. Згідно з актами зміни показників лічильника у вказаному будинку відбувалося користування водою, періодично передавалися показники лічильника, здійснювалася оплата послуги водопостачання.
Стаття 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
З матеріалів справи вбачається, що у вказаному будинку зареєстрованим є тільки ОСОБА_3 . Доказів того, що у період, за який стягується заборгованість, ОСОБА_3 як споживач послуг відмовлявся від надання цих послуг у встановленому законом порядку, зокрема, звернувшись з відповідною заявою із документальним підтвердженням його відсутності у житловому приміщенні – суду надано не було.
Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу за надану послугу водопостачання є помилковим.
Оскільки ОСОБА_3 неналежно виконував зобов`язання щодо сплати послуги водопостачання, то позивач має право на стягнення з нього боргу за надання вказаної послуги у сумі 19 147,40 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 5 договору про відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року визначено, що продаж дебіторської заборгованості здійснена разом з усіма пов`язаними та похідними правами вимоги, у тому числі правом на стягнення штрафних санкцій, пені, інфляційних втрат, 3% річних, а також процесуальними правами кредитора.
Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.
З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) – вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Таким чином, у позивача, як у нового кредитора, виникло право на стягнення з відповідача визначених статтею 625 ЦК України нарахувань на прострочену заборгованість за надані послуги, що передбачено ЦК України та договором про відступлення права вимоги, а тому такі вимоги також підлягають задоволенню, а саме інфляційні втрати на суму 4395,67 грн, а 3% річних на суму 1270,02 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Між тим, у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 у справі №211/3113/16-ц зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 вказано, що «у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 виснувала, що «водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою – сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19».
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем 28 квітня 2026 року було надано: копію довіреності від 19 березня 2026 року про те, що ОСОБА_2 уповноважена представляти інтереси ФОП ОСОБА_1 у судах; копію договору від 19 березня 2026 року №01 про надання професійної правничої допомоги, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Юлії Біжко»; копію додатку №1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 березня 2026 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію довіреності від 19 березня 2026 року про те, що Адвокатське бюро «Юлії Біжко», серед іншого, уповноважило ОСОБА_2 здійснювати подання до судів документів за її підписом, підготовлених адвокатами бюро на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 19 березня 2026 року; копію акту №05 від 20 березня 2026 року приймання-передачі документів до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 березня 2026 року №01, складеного ФОП ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Юлії Біжко»; копію акту №05 від 28 квітня 2026 року здачі-приймання наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 березня 2026 року №01.
За змістом вказаних вище документів вбачається, що професійна правнича допомога ФОП ОСОБА_1 у суді першої інстанції надавалася Адвокатським бюро «Юлії Біжко». Цю допомогу позивач визначив у сумі 7962,62 грн, яка складається з: аналізу наданих замовником документів щодо правовідносин Замовника з ОСОБА_3 задля стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги – 500,00 грн (0,25 год); підготовки та складання позовної заяви про стягнення заборгованості, здійснення розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних – 2500,00 грн (1,25 год); гонорару успіху – 4962,62 грн.
Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням критеріїв розподілу судових витрат, визначених у ч.3 ст.141 ЦПК України, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає у повному розмірі судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1331,20 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1996,80 грн, а також у частковому розмірі витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а саме на суму 2500,00 грн.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів враховує предмет позову – стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, ціну позову, розумність розміру витрат для сторони, яка має борг за отримані комунальні послуги.
Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року та додаткове рішення суду від 11 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за надану послугу водопостачання задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) борг за надану послугу водопостачання з інфляційними втратами та 3% річних у загальній сумі 24 813,09 грн, судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1331,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 2500,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1996,80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді Т. В. Крамаренко
О. О. Ямкова
Повне судове рішення складено 12 листопада 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua