Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №449/1783/25 — Перемишлянський районний суд Львівської області

Суд: Перемишлянський районний суд Львівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №449/1783/25

Суддя: Борняк Р. О.

Справа № 449/1783/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2026 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:

головуючого: судді Борняк Р.О.,

секретаря: Вовк О.С.,

за участю:

представника позивача: адвоката Гайової Г.Б.,

відповідача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання спільної сумісної власності подружжя та права власності на нерухоме майно,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить Визнати будинковолодіння в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та визнати за ним право власності на спадкове майно ОСОБА_4 - 1/2 житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями в АДРЕСА_1 . Свої вимоги аргументує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , яка була зареєстрована в АДРЕСА_2 , разом із ним, а фактично проживала у будинку в АДРЕСА_1 , який збудований його батьками під час шлюбу, відповідно даний будинок належить на праві сумісної власності моєму батькові ОСОБА_1 та матері ОСОБА_4 . Після смерті матері позивач, як спадкоємиць 1 черги звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, тобто 1/2 будинковолодіння в АДРЕСА_1 , яке належне їй на праві спільної сумісної власності, однак в оформленні спадщини їй було відмовлено з посиланням на те, що за ОСОБА_4 не було визнано 1/2 частку у спільному майні подружжя.

Під час судового розгляду представник позивача просила позовну вимогу про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями в АДРЕСА_1 - залишити без розгляду, а позовну вимогу про визнання спільної сумісної власності - задоволити.

Представник відповідача у судовому засіданні визнав позовні вимоги в частині визнаня спільної сумісної власності житлового будинку, не заперечував проти залишення позовної вимоги про визнання права власності без розгляду.

Вислухавши пояснення сторін, проаналізувавши обставини та документальні докази по справі, суд вважає, що позовна заява підлягає до задоволення в частині визнання спільної сумісної власності подружжя, а позовна вимога, щодо визнання права власності на нерухоме майно підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у звязку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Оскільки відповідач визнав, предявлений до нього позов і визнання відповідачем позову не суперечить закону, тому суд вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні та ухвалити рішення у справі.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).

Судом встановлено, що 11 червня 1983 року у Короснянській сільській раді Перемишлянського району Львівської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, та змінено прізвище ОСОБА_5 на Петльована.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , стверджено що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно витягу про державну реєстрацію прав, встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок в АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Судом встановлено, що за час подружнього проживання сторони набули право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , власником якою є ОСОБА_1 .

Даний житловий будинок відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи наведене, суд вважає за доцільне позовну вимогу про визнання спільного майна подружжя задоволити, зважаючи також на думку відповідача, який визнав заявлений позов в даній частині.

Виходячи з положень п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення заяви без розгляду.

Ст. 13 ЦПК України передбачає право позивача на власний розсуд розпоряджатись своїми правами щодо предмета спору, у зв`язку з чим виключно позивачу належить право вибору характеру своїх процесуальних дій: залишити позов без розгляду, чи закінчити судовий розгляд справи.

Оскільки позивач користуючись своїм правом на ініціювання про залишення без розгляду позовної вимоги про визнання права власності, що не суперечить чинному законодавству, суд знаходить, що дану позовну вимогу слід залишити без розгляду.

Керуючись ст. ст.258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 60, 69-71 СК України, суд

вирішив:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання спільної сумісної власності подружжя – задоволити.

Визнати будинковолодіння в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Позовну вимогу про визнання за ОСОБА_3 права власності на спадкове майно ОСОБА_4 - 1/2 житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями в АДРЕСА_1 – залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Львівського Апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жит. с. Сивороги, Львівського району Львівської області.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жит. с. Коросно Львівського району Львівської області.

СуддяР. О. Борняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua