Суд: Сумський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №576/892/26
Суддя: Нестеренко М. В.
Справа №576/892/26
Номер провадження 22-ц/816/3031/26
Категорія - 39
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Щербаченко М.В., Воронкова Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на заочне рішення Буринського районного суду Сумської області від 16 вересня 2026 року, ухвалене у м. Бурині, у складі судді Гука Т.Р.,
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
АТ «АКЦЕНТ-БАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 квітня 2017 року, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі чого йому було встановлено кредитний ліміт на платіжну картку. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, банк просив стягнути з нього заборгованість у розмірі 16 789,68 грн, яка, за розрахунком позивача, складалася із заборгованості за тілом кредиту, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.
Заочним рішенням Буринського районного суду Сумської області від 16 вересня 2026 року позов АТ «АКЦЕНТ-БАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 05 квітня 2017 року в розмірі 5 419,66 грн та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 859,42 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт укладення між сторонами кредитного договору та користування відповідачем кредитними коштами підтверджується матеріалами справи, зокрема анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг і випискою за картковим рахунком. Водночас суд зазначив, що підписана відповідачем анкета-заява не містить відомостей про розмір процентної ставки та умови відповідальності за порушення зобов`язань, а надані банком витяги з тарифів та Умов і Правил надання банківських послуг не підписані відповідачем, тому відсутні належні докази погодження сторонами відповідних умов кредитування. З огляду на це суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог про стягнення процентів за користування кредитом і штрафних санкцій.
Визначаючи розмір заборгованості за тілом кредиту, суд урахував, що відповідач фактично використав кредитні кошти в сумі 8 645,22 грн та повернув 3 225,56 грн, у зв`язку із чим визначив суму неповернутих кредитних коштів у розмірі 5 419,66 грн. Судові витрати розподілено пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із заочним рішенням Буринського районного суду Сумської області від 16 вересня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, АТ «АКЦЕНТ-БАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги банк зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність погодження відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів через відсутність на них його підпису, оскільки в підписаній анкеті-заяві відповідач підтвердив ознайомлення з відповідними умовами та зобов`язався ознайомлюватися з їх змінами, оприлюдненими на сайті банку. На думку апелянта, фактичне отримання кредитної картки та користування кредитними коштами свідчать про прийняття відповідачем пропозиції укласти кредитний договір і погодження з умовами кредитування.
Також апелянт вважає безпідставною відмову в стягненні процентів за користування кредитом, посилаючись на положення статей 1048, 1054 ЦК України та зазначаючи, що навіть за відсутності погодженого сторонами розміру процентної ставки суд мав визначити її на рівні облікової ставки Національного банку України. Крім того, банк вказує на необхідність урахування правових висновків Верховного Суду, на які він посилався в апеляційній скарзі, та стверджує, що правильність розрахунку заборгованості підтверджується наданою банківською випискою.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Фактичні обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судом установлено, що 05 квітня 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського (поточного) рахунку (а.с.14).
У заяві зазначено про згоду клієнта на те, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами та іншими документами, на які в ній є посилання, становить договір про надання банківських послуг.
Згідно з довідкою за лімітами, 05 квітня 2017 року за кредитним договором без номера, внутрішньобанківський референс SAMABWFC00000967813, ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт у розмірі 7 600 грн (а.с.17).
Відповідно до довідки за картами, на ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано платіжні картки № НОМЕР_2 зі строком дії до грудня 2031 року і № НОМЕР_3 зі строком дії до січня 2021 року (а.с.18).
На підтвердження руху коштів за рахунком банк надав виписку по картці за період із 05 квітня 2017 року до 07 квітня 2026 року, сформовану 07 квітня 2026 року. У виписці зазначено загальну суму витрат за цей період у розмірі 20 015,24 грн, суму зарахувань - 3 225,56 грн, суму комісій - 116,76 грн (а.с.15-16).
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість за договором б/н від 05 квітня 2017 року станом на 07 квітня 2026 року становить 16 789,68 грн, з яких 7 551,07 грн — заборгованість за тілом кредиту, 7 256,03 грн — заборгованість за процентами та 1 982,58 грн — пеня (а.с. 10–13).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Частиною першою статті 1049 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 526, частиною першою статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, колегія суддів виходить із необхідності встановлення змісту погоджених сторонами умов кредитування та перевірки підстав включення заявлених банком сум до складу кредитної заборгованості.
Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 05 квітня 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», за змістом якої анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг становить договір про надання банківських послуг. На підставі зазначеної анкети-заяви здійснювалося обслуговування банківського рахунку відповідача із встановленим кредитним лімітом.
Водночас підписана відповідачем анкета-заява не містить відомостей про розмір процентної ставки за користування кредитом, строк повернення кредиту, а також умов щодо застосування неустойки за порушення грошового зобов`язання.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення процентів та пені, банк посилався на Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи, витяги з яких долучено до позовної заяви. Однак надані документи не містять підпису відповідача на підтвердження ознайомлення з їх змістом та погодження викладених у них умов. При цьому банк не довів, що саме така редакція зазначених документів діяла на час підписання анкети-заяви 05 квітня 2017 року, була доведена до відома відповідача та погоджена ним.
Оцінюючи ці обставини, колегія суддів ураховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якого, оскільки умови договору приєднання розробляє банк, саме він має підтвердити, що на час укладення договору діяли відповідні умови та що вони були доведені до відома позичальника. За відсутності підтвердження конкретних запропонованих і погоджених умов загальне посилання на них в анкеті-заяві не є достатньою підставою для визнання наданих банком витягів складовою укладеного договору. Саме по собі отримання кредитних коштів та користування ними також не підтверджує погодження позичальником конкретного розміру договірних процентів і умов нарахування пені.
Отже, за відсутності доказів того, які саме Умови та правила надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» були запропоновані відповідачу та з якими він ознайомився під час укладення договору, надані банком витяги з Умов та правил і Тарифів не можуть розцінюватися як складова частина укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують погодження відповідачем зазначених у них умов. Позивач також не надав інших належних і допустимих доказів повідомлення відповідача про конкретний розмір процентної ставки, порядок її нарахування та умови відповідальності у вигляді пені й погодження цих умов сторонами.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів. Цей висновок узгоджується із зазначеним підходом Великої Палати Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що підписання анкети-заяви та фактичне користування кредитними коштами свідчать про прийняття відповідачем усіх умов кредитування, наведеного не спростовують. Самі по собі підписання анкети-заяви, відкриття банківського рахунку, встановлення кредитного ліміту та користування платіжною карткою підтверджують виникнення між сторонами правовідносин щодо надання банківських послуг, однак не свідчать про погодження позичальником усіх умов, які банк в односторонньому порядку виклав у наданих витягах з Умов та правил і Тарифів.
Із цих же підстав колегія суддів відхиляє посилання апелянта на положення статей 638, 641, 642 ЦК України, оскільки вчинення дій, які свідчать про прийняття пропозиції укласти договір, саме по собі не підтверджує погодження тих конкретних умов щодо процентів і неустойки, які не відображені в підписаній відповідачем анкеті-заяві та не підтверджені іншими належними доказами.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про виконання банком вимог законодавства щодо інформування споживача про умови кредитування. Сам факт надання до суду витягів з Умов та правил і Тарифів не підтверджує, що саме ці редакції документів були доведені до відома відповідача під час укладення договору та погоджені ним.
Посилання апелянта на судову практику також не дають підстав для іншої оцінки зазначених обставин. Висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 09 липня 2018 року у справі № 202/19403/13-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 705/6051/15-ц та від 14 лютого 2018 року у справі № 265/7652/15-ц, зроблено з урахуванням установлених у відповідних справах обставин укладення договорів, погодження умов кредитування та досліджених судами доказів.
Зокрема, у справі № 202/19403/13-ц суди досліджували укладений між сторонами договір про відкриття карткового рахунку й обслуговування платіжної картки від 12 жовтня 2007 року та встановили зміст кредитних зобов`язань сторін. Натомість у справі, що переглядається, умови щодо розміру процентної ставки, порядку нарахування процентів та відповідальності у вигляді пені в підписаній відповідачем анкеті-заяві не викладені, а належність наданих банком витягів з Умов та правил і Тарифів до укладеного сторонами договору не доведена.
Таким чином, визначальним для вирішення питання про стягнення процентів та пені є не сам факт виникнення кредитних правовідносин, який судом першої інстанції встановлено, а доведеність погодження сторонами конкретних умов, на підставі яких банк нарахував ці платежі. Висновки про наявність підстав для стягнення заборгованості в інших справах не звільняють позивача від обов`язку довести ці обставини у справі, що переглядається, та не спростовують застосування до неї наведеного вище підходу Великої Палати Верховного Суду.
Безпідставними є й посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 203/7644/13-ц (провадження № 61-963св18) та у справі № 2604/29253/12 (провадження № 61-2741св18). У першій справі предметом розгляду були вимоги щодо стягнення вартості електричної енергії, спожитої внаслідок самовільного підключення, а в другій - заборгованості за житлово-комунальні послуги. Питання погодження позичальником умов кредитування та включення банківських Умов та правил і Тарифів до змісту кредитного договору в цих справах не вирішувалося. Тому викладені в зазначених постановах висновки не підтверджують наявності підстав для стягнення з відповідача договірних процентів та пені, погодження яких у цій справі банк не довів.
З огляду на викладене, оскільки анкета-заява не містить домовленості сторін щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а погодження відповідних умов в інших документах не доведено, підстави для покладення на відповідача обов`язку зі сплати процентів у заявленому банком розмірі відсутні.
Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування облікової ставки Національного банку України також не є підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині. Заявлена банком сума процентів обґрунтована нарахуваннями за умовами, викладеними в наданих ним Умовах та правилах і Тарифах, погодження яких відповідачем належними доказами не підтверджено. Водночас окремого обґрунтованого розрахунку процентів, визначених із застосуванням облікової ставки Національного банку України, та доказів на підтвердження заявленої в такий спосіб суми позивач не надав.
Щодо вимог про стягнення пені колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статей 549, 551 ЦК України неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання, а її розмір та підстави застосування мають ґрунтуватися на законі або належним чином погоджених сторонами умовах договору.
Оскільки підписана відповідачем анкета-заява не містить умов щодо відповідальності у вигляді пені, а надані банком витяги з Умов та правил і Тарифів не підтверджують погодження відповідачем відповідних положень, правові підстави для стягнення заявленої пені відсутні. Сам розрахунок заборгованості, складений банком, не підтверджує виникнення у відповідача обов`язку сплатити неустойку за відсутності належних доказів погодження відповідної договірної умови.
Окремої оцінки потребують доводи апеляційної скарги щодо розміру заборгованості за тілом кредиту. Банк наполягає на стягненні 7 551,07 грн, посилаючись на складений ним розрахунок та банківську виписку, тоді як суд першої інстанції визначив до стягнення 5 419,66 грн.
Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції виходив із необхідності повернення фактично використаних і неповернутих кредитних коштів, урахувавши відображені у виписці видаткові операції та зарахування на рахунок. При цьому загальний обсяг списань за рахунком не можна ототожнювати із сумою отриманого відповідачем кредиту, оскільки до нього включено також нараховані банком проценти, комісії та інші платежі.
Зіставлення розрахунку заборгованості з випискою свідчить, що визначений банком обліковий розмір основного боргу сформовано, зокрема, з урахуванням нарахованих процентів та комісій. Саме по собі відображення таких сум у складі тіла кредиту не змінює їх правової природи та не підтверджує фактичного отримання відповідачем кредитних коштів у відповідному розмірі. Відтак наявність у розрахунку банку заборгованості, визначеної як тіло кредиту, не є достатньою підставою для її стягнення без перевірки складових цієї суми та підстав їх нарахування.
Посилаючись на правильність свого розрахунку та наявність банківської виписки, апелянт не навів конкретного обґрунтування того, які саме операції суд першої інстанції безпідставно не врахував як отримання кредитних коштів або помилково врахував як їх повернення та яким чином це зумовлює необхідність збільшення стягнутої суми до 7 551,07 грн. Наявність виписки підтверджує рух коштів за рахунком, однак не звільняє банк від доведення підстав віднесення спірних складових до заборгованості за тілом кредиту.
За таких обставин наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для стягнення додаткової суми основного боргу. Посилання банку на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 щодо обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти цього не спростовує, оскільки такий обов`язок судом першої інстанції визнано, а вимогу про повернення непогашеного тіла кредиту частково задоволено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів погодження сторонами умов про сплату договірних процентів і пені та не підтверджують підстав для збільшення стягнутої суми заборгованості за тілом кредиту. За результатами перевірки рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів не встановила підстав для його скасування або зміни в оскаржуваній частині.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права, і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.
Таким чином, апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін.
Висновки суду щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша та друга статті 141 ЦПК України).
Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Буринського районного суду Сумської області від 16 вересня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - М.В. Нестеренко
Судді: М.В. Щербаченко
Д.В. Воронков
Оригінал: reyestr.court.gov.ua