Суд: Сумський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про розірвання шлюбу
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №591/5769/25
Суддя: Замченко А. О.
Справа №591/5769/25
Номер провадження 22-ц/816/3146/26
Категорія - 69
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Черних О.М.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12 жовтня 2026 року в складі судді Клименко А.Я., постановлену в м. Суми (повний текст виготовлено 12 жовтня 2026 року)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
в с т а н о в и в :
26.05.2025 ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, в якому просила розірвати шлюб, зареєстрований 24.04.2024 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 05.12.2025 провадження в справі зупинено.
28.05.2026 адвокат Ільїчов С.Д. в інтересах ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення провадження в справі.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 12.10.2026 у задоволенні клопотання про поновлення провадження в справі відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, адвокат Ільїчов С.Д. інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про поновлення провадження в справі.
Вказує, що відмовляючи в задоволенні заяви про поновлення провадження в справі, суд першої інстанції не надав належної оцінки жодному з доводів, наведених позивачкою в заяві, не проаналізував викладені нею обставини та не зазначив мотивів їх відхилення. Суд першої інстанції фактично обмежився формальним посиланням на положення ст. 254 ЦПК України, не навівши належного обґрунтування висновку про відсутність підстав для поновлення провадження та не надавши відповіді на істотні доводи позивачки.
Звертає увагу, що вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно позначитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
Вважає, що обов`язок суду зупинити провадження в справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї з передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження в справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Необґрунтоване зупинення провадження в справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
Зупинення провадження в справі за вказаних в ухвалі суду обставин порушує гарантоване право на захист прав, свобод та інтересів позивачки, що є неприпустимим.
Позивачкою зверталась увага суду першої інстанції на підстави, які зумовили звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, зокрема те, що з 29.04.2024 шлюбні стосунки з відповідачем були припинені, як сім`я сторони не проживали, спільного господарства не вели, дітей не мають, позивачка не має наміру зберігати шлюб з відповідачем, а тому наполягає на його розірванні. Подальше зупинення провадження в справі фактично ставить реалізацію права ОСОБА_1 на розірвання шлюбу в залежність від встановлення місцезнаходження відповідача або зміни його правового статусу, строки настання яких об`єктивно передбачити неможливо. Таким чином, обмеження права позивачки набуває невизначеного в часі характеру.
Звертає увагу, що суд першої інстанції, відмовляючи в поновленні провадження в справі, не врахував наведених обставин, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами, її послідовно вираженої волі на розірвання шлюбу та ризику невизначеного в часі обмеження права останньої на судовий захист.
Зауважує, що суд не з`ясував, чи є подальше зупинення провадження необхідним і пропорційним заходом з огляду на предмет спору та наявні в справі докази, не надав належної оцінки тому, що таке тривале перебування справи в суді про розірвання шлюбу, яка не знаходить свого вирішення майже півтора роки, фактично змушує позивачку перебувати в шлюбних відносинах з відповідачем всупереч її волі.
Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 , її адвокат Ільїчов С.Д., відповідач ОСОБА_2 не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 87, 90).
Адвокат Ільїчов С.Д. подав клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивачки ОСОБА_1 , апеляційну скаргу просить задовольнити (а. с. 91).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26.05.2025 ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, в якому просила розірвати шлюб, зареєстрований 24.04.2024 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а. с. 1-2).
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 05.12.2025 провадження в справі зупинено, оскільки 13.05.2025 відповідач зник безвісти (а. с. 47).
28.05.2026 адвокат Ільїчов С.Д. в інтересах ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення провадження в справі (а. с. 62-64).
Постановляючи ухвалу про відмову в поновленні провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, які стали підставою для зупинення провадження в справі не були усунуті.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251, п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження в справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв`язку з військовою агресією проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З огляду на положення п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства належить розумність строків розгляду справи судом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Для тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця в запровадженні цього припису.
Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які в запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, військовослужбовців.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 звернула увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження в справі можуть бути припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі в складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу в певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження/збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
За нинішньої редакції пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження в справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження в судовій справі.
Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.
Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження в справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 вказала, що судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження в справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Тому при вирішення питання наявності підстав для зупинення провадження в справі відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, приписи якої є імперативними, суд, насамперед, має перевірити, чи є учасник справи військовослужбовцем.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 12, 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, щоб задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Відмовляючи в поновленні провадження в справі, суд першої інстанції не врахував викладеного вище та не перевірив чи не змінилися обставини, які стали підставою зупинення провадження в справі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову поновити провадження в справі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, через порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про поновлення провадження в справі, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду (для вирішення питання про поновлення провадження в справі).
Керуючись ст. 367, 374, 379, 381-382, 389 ЦПК України,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12 жовтня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.О. Замченко
Судді: Я.Л. Петен
О.М. Черних
Оригінал: reyestr.court.gov.ua