Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: купівлі-продажу
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №522/2204/20
Суддя: Коновалова В. А.
Номер провадження: 22-ц/813/176/26
Справа № 522/2204/20
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Коновалова В. А.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІменемУкраїни
15.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О. Ю., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання Шилінскас О.В.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2 ,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 ,
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 ,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Н. В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації права власності, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, обґрунтувавши позовні вимоги тим, що у квітні 2019 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо про укладення 07.05.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В., за реєстраційним номером №570. В момент підписання вказаного договору ОСОБА_3 не являвся власником зазначеного майна, а тому не мав права здійснювати продаж спірної квартири.
Так, 03.11.2016 ОСОБА_1 уклала зі Споживчим товариством «Бєлінський» договір асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28, відповідно до умов якого зобов`язалась внести у споживче товариство долю в сумі 2 834 664,00 грн для подальшого отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_2 . Того ж для, ОСОБА_1 внесла всю суму, а саме 2 834 664,00 грн за вищевказаним договором, проте оформити право власності на квартиру позивач не встигла, оскільки 19.06.2017 ОСОБА_3 подав позов до ОСОБА_1 , в якому просив визнати факт сумісного проживання між ними в період з 30.08.2016 по 30.11.2016, визнати договір асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 частково недійсним в частині пайовика, перевести права і обов`язки пайовика з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 , визнати за ним право власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 по справі №522/25049/16-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 17.01.2018 року, позов ОСОБА_3 задоволено. 27.02.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, скасував ці рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зупинивши ухвалою суду від 20.04.2018 року дію оскаржуваних рішень. Тому здійснити реєстрацію права власності, а потім продаж спірної квартири відповідач законних прав не мав, адже рішення, за яким право власності на майнові права переходять до нього зупинило свою дію з 20.04.2018 року до вирішення справи по суті. Зміст договору купівлі-продажу квартири суперечить чинним на момент його укладення нормам законодавства, а відсутність у продавця права на продаж є значним порушенням, що призводить до недійсності договору купівлі-продажу №570 від 07.05.2018 року. Крім того, продавець не попередив покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається. При посвідченні договору купівлі-продажу квартири вбачається недобросовісність сторін договору. Так, набувач за договором – ОСОБА_2 знав про наявність судового процесу щодо квартири, брав участь у процесі як свідок та допитувався безпосередньо в залі судових засідань, а тому об`єктивно не може визнаватись добросовісним набувачем, у нього був відсутній фактичний намір укласти реальний договір купівлі-продажу. Позивач вважає, що продаж квартири вчинено з усвідомленням відсутності права на такі дії та з метою позбавлення ОСОБА_1 можливості витребувати квартиру із володіння ОСОБА_2 та навмисне відчуження її на користь третьої особи. Спірна квартира придбана ОСОБА_1 та в повному обсязі оплачена, а тому має бути витребувана від недобросовісного набувача, яким на даний час є ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 з урахуванням поданої позовної заяви у новій редакції, просила суд: 1) визнати право власності за ОСОБА_1 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; 2) витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 07 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на підставі судового рішення, що набуло законної сили 18.01.2018 року про визнання недійсним в частині пайовика договору асоційованого членства від 03.11.2016 року та переведення прав і обов`язків з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 . 07.05.2018 року згідно договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 (продавець), та ОСОБА_2 (покупець), продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) квартиру АДРЕСА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за №570. Станом на день посвідчення 07.05.2018 року нотаріусом договору купівлі-продажу спірної квартири існували накладені 20.04.2018 року Верховним Судом обмеження у вигляді зупинення дії заочного рішення суду та апеляційної інстанції. Судом встановлено, що вказаний будинок зданий в експлуатацію та позивач не набула право власності на цю квартиру у встановленому законом порядку. Позивач стала власником майнових прав на об`єкт інвестування. Державна реєстрація споживчого товариства «Бєлінський» припинена 21.05.2018, що ставить під сумнів можливість позивача отримати передбачений законодавством акт прийому-передачі квартири з метою подальшої державної реєстрації права власності на спірну квартиру. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017, яке слугувало однією з підстав набуття права власності за ОСОБА_3 , скасовано Верховним Судом, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку щодо незаконного набуття ним права власності на спірну квартиру. Крім того, ОСОБА_3 продав спірну квартиру відповідачу після подачі ОСОБА_1 касаційної скарги до Верховного Суду та зупинення дії заочного рішення суду та апеляційної інстанції. Суд погодився з позицією представника позивача, що третя особа діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами щодо позивача, оскільки уклала договір, який порушує її майнові інтереси, та договір направлений на позбавлення позивача права на спірну квартиру.
Суд наголосив, що позивач є власником майнових прав на об`єкт інвестування (спірна квартира), що також визнається учасниками справи. Суд вважав, що позивач не довела наявність свого права власності на нерухоме майно. За правилами ст. 388 ЦК України суд не вправі витребувати спірне майно від останнього набувача ОСОБА_2 на користь позивача, оскільки у такий спосіб в судовому порядку захищається порушене право власника майна, яким позивач не є. Оскільки набуття права власності на новостворене майно регулюється окремими нормами, на які позивач не посилалась, то вказані нею підстави позову для набуття права власності, задоволені бути не можуть. Беручи до уваги, що моментом виникнення права власності на нерухоме майно є момент його державної реєстрації, позивач не набула у встановленому законом та договором порядку прав саме на квартиру як на об`єкт нерухомого майна. Отже, вимоги позивача щодо визнання її власником квартири не ґрунтуються на законі та задоволенню не підлягають. Належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі відповідає позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.05.2018 і про визнання права власності на квартиру з інших підстав – неможливості надати державному реєстратору відповідний пакет документів за Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», враховуючи що СТ «Бєлінський» (забудовника) не існує, тобто державна реєстрація припинена, оскільки судове рішення про визнання права власності на будівлю, споруду є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, якщо на момент такої реєстрації власником земельної ділянки, на якій розміщена будівля, споруда, є відповідач, а право власності на будівлю, споруду ні за ким не зареєстроване.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року, та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що на підставі договору від 03.11.2016, укладеного зі Споживчим товариством «Бєлінський», ОСОБА_1 стала власником майнових прав щодо подальшого отримання у власність новозбудованої квартири, оскільки внесла повну суму за цим договором у розмірі 2 834 664,00 грн. Позивач отримала речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. Договір купівлі-продажу вказаної квартири від 07.05.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено з порушенням вимог закону, адже в момент його укладення тривав судовий розгляд щодо належності права власності майнових прав на цю квартиру і станом на 07.05.2018 року власником майнових прав на спірну квартиру саме ОСОБА_1 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 по справі №522/25049/16-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 17.01.2018, визнано за ОСОБА_3 право власності на майнові права на квартиру та 19.01.2018 ОСОБА_3 зареєстрував право власності на це нерухоме майно. Ухвалою Верховного Суду від 20.04.2018 по справі №522/25049/16-ц дію вищезазначених судових рішень зупинено, в подальшому Верховний Суд своєю постановою від 27.02.2019 їх скасував, а 08.05.2023 Приморський районний суд м. Одеси у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовив. Таким чином, реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 відбулась на підставі судових рішень, які в подальшому скасовані Верховним Судом, більш того, на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дія цих скасованих рішень вже була зупинена.
Скаржник зазначає, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 , на час подання позову вже була побудована, здана в експлуатацію та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 . Тобто, квартира, майнові права на яку належать ОСОБА_1 , набула конкретного матеріального виразу та є об`єктом нерухомості, зареєстрованим у встановленому законом порядку, хоч і на підставі неправомірних документів. Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визнати право власності за ОСОБА_1 на вказану квартиру є неможливим, оскільки остання не надала доказів того, що є власником спірного майна. Державна реєстрація не є способом набуття права власності, вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Тобто, позивач набула право власності на квартиру, адже доказами цього є договір асоційованого членства та сплата пайового внеску у повному обсязі. Наразі СТ «Бєлінський», яке повинно було підписувати з ОСОБА_1 акт приймання-передачі спірної квартири, ліквідовано, тому іншого способу захистити своє право, окрім як у судовому порядку, у ОСОБА_1 не існує. ОСОБА_1 в повному обсязі оплатила пайовий внесок, тобто набула права на передання їй у власність квартири та реєстрації права власності на спірне майно за собою, а отже набула право власності на вказану квартиру, проте немає можливості зареєструвати це право за собою.
Скаржник наголошує, що суд першої інстанції помилково застосував до даної справи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.05.2019 у справі №522/1029/18, з огляду на нерелевантність до обставин справи, що є предметом розгляду. В рамках даної справи спірна квартира існувала в натурі на момент подання позову, що дозволяє заявляти вимоги про її витребування від недобросовісного набувача. Судом зроблено висновок, що ОСОБА_1 заявила не належні підстави позову, однак в такому випадку суд мав самостійно визначити, які ж правові норми мають бути застосовані у даній справі, проте суд першої інстанції самоусунувся від розгляду справи та відмовив у задоволенні позову, належним чином не обґрунтувавши своє рішення. Отже, ОСОБА_5 фактично набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , однак не має можливості зареєструвати право власності на спірне майно через його неправомірну реєстрацію за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та у зв`язку з ліквідацією забудовника СТ «Бєлінський» має право на витребування свого майна з незаконної власності сторонніх осіб. Набувач за договором ОСОБА_2 знав про наявність судового провадження щодо спірної квартири, він брав у ньому участь, допитувався як свідок, тобто він усвідомлював яку квартиру він придбає і щодо цього майна триває судовий процес. ОСОБА_2 об`єктивно не може визнаватись добросовісним набувачем, адже знав і міг дізнатися про хід судового процесу, що свідчить про фактичну відсутність наміру укласти реальний договір купівлі-продажу. ОСОБА_3 вчинив продаж спірної квартири, усвідомлюючи відсутність права на такі дії та намагаючи очевидно позбавити ОСОБА_1 можливості витребувати квартиру з її володіння, навмисно відчужив її на корить третьої особи. Тобто, відповідач не є добросовісним набувачем об`єкта нерухомості, а тому наявні підстави для витребування від нього на користь ОСОБА_1 цього нерухомого майна.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.09.2023 року відкрито апеляційне провадження та ОСОБА_2 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі у десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали та апеляційної скарги, який за формою і змістом має відповідати ст. 360 ЦПК України, а третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 – право на подання пояснень у письмовій формі у десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали та апеляційної скарги, які за формою і змістом має відповідати ст. 360 ЦПК України.
ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження від 15.09.2023 року отримала 03.10.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_6 апеляційну скаргу з додатками та копію ухвали про відкриття провадження від 15.09.2023 року отримав 29.11.2023 о 12:03:41 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.
Копію ухвали про відкриття провадження від 15.09.2023 року та апеляційну скаргу з додатками ОСОБА_2 отримав у відповідності до ч. 7 ст. 272 ЦПК України.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 апеляційну скаргу з додатками та копію ухвали про відкриття провадження від 15.09.2023 року отримав в рамках виконання Об`єднаними Арабськими Еміратами судового доручення про надання правової допомоги на підставі ухвали Одеського апеляційного суду від 17.04.2025.
Від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_6 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому сторона відповідача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Так, судом встановлено, що відповідач зареєстрував за собою прав власності на підставі судового рішення, яке набрало законної сили 18.01.2018 року про визнання недійним в частині пайовика договору асоційованого членства від 03.11.2016 року та переведення прав і обов`язків з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 . Щодо обставин справи, то протягом 2016 року ОСОБА_3 , громадянин Об`єднаних Арабських Еміратів відвідав Україну з метою інвестування в економіку держави грошових коштів для будівництва комбінатів харчової промисловості. У липні 2016 він познайомився з ОСОБА_1 , після неодноразових зустрічей між сторонами виникло почуття любові. В ході співмешкання ОСОБА_1 переконала ОСОБА_3 в необхідності придбати нерухомість у м. Одесі по вигідній вартості та 26.10.2016 року ОСОБА_3 перевів на її рахунок 105 000 доларів США. Користуючись довірою ОСОБА_3 та незнанням ним мови та законодавства, ОСОБА_1 здійснила оформлення вказаної квартири на себе шляхом укладання 03.11.2016 року договору асоційованого членства з СТ «Бєлінський», а після укладення договору та сплати повної суми за рахунок грошових коштів ОСОБА_3 . ОСОБА_1 зникла та припинила з ним спілкування. У грудні 2016 року ОСОБА_3 дізнався, що квартира оформлена не на нього, а на ОСОБА_1 та звернувся до суду та правоохоронних органів. В рамках розгляду справи №522/25049/16-ц ОСОБА_1 не навела жодного джерела отримання такої суми грошових коштів для придбання майнових прав на квартиру. ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на підставі судового рішення, що набрало законної сили 18.01.2018, в той час як Верховний Суд зупинив дію цього рішення ухвалою від 20.04.2018 року, тобто ОСОБА_3 цілком правомірно, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, набув право власності на спірну квартиру та в подальшому продав належну йому квартиру відповідачу – ОСОБА_2 . Позивач не надала жодних доказів, що вона є власником майна, а саме договір асоційованого членства таке право не доводить. Щодо витребування майна, то таке право має тільки власник майна, однак позивач не довела свого права власності на нерухоме майно, не довела вибуття майна поза її волею, та у матеріалах справи відсутні докази, які б спростували добросовісність набуття майна ОСОБА_2 . Тобто, за правилами ст. 388 ЦК України суд не вправі витребувати спірне майно від добросовісного набувача ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, оскільки не міг та не повинен був знати, що набув право власності на майно відплатно не у власника, у разі встановлення такого факту під час розгляду справи, оскільки не був стороною по справі №522/25049/16-ц, та набув майно у власність на відплатній основі за договором купівлі-продажу від 07.05.2018, а також придбав майно, яке не вибувало поза волею позивача з її власності.
Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 подав до суду відповідь на відзив, в якому категорично не погодився з доводами сторони відповідача, наголошуючи на порушенні вимог закону під час укладення 07.05.2018 договору купівлі-продажу майна, а саме існування на момент його укладення судового розгляду щодо належності майнових прав на цю квартиру (справа №522/25049/16-ц). Реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 відбулась на підставі судових рішень, які в подальшому були скасовані. Щодо повідомлених обставин, то виписка про переведення грошових коштів ОСОБА_1 не містить жодного цільового призначення, тобто підтвердити переведення таких коштів ОСОБА_1 саме для придбання спірної квартири ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_3 не може. З договору асоційованого членства №1/28 від 03.11.2016 не вбачається, що ОСОБА_1 діє не у власних інтересах, а в інтересах третіх осіб або на підставі доручення. За відсутності інформації щодо цілей переказу вказаних коштів, немає можливості достеменно встановити, що це не був дарунок, чи позика/позичка чи безпідставно набуте майно тощо. Відповідачем не підтверджено надання доручення чи довіреності ОСОБА_1 на придбання від його імені об`єкту нерухомості. З приводу факту сумісного проживання, то такі посилання відповідача ґрунтуються лише на підставі короткострокових зустрічей в готельних номерах та показаннями персоналу готельних комплексів, однак факт проживання однією сім`єю не доведена. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не вели спільне господарство, не проживали разом, тож поділ майна між ними є неможливим.
Окрім того, 16.09.2026 представником позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 до Одеського апеляційного суду подано додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються ЦПК України або судом у передбачених ЦПК України випадках.
На стадії перегляду судових рішень в апеляційній інстанції відповідно до змісту глави 1 розділу п`ятого «Перегляд судових рішень» учасники справи мають право подавати наступні заяви по суті справи: апеляційні скарги, відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заперечення.
Аналіз наведеного свідчить про те, що законодавцем передбачено викладення письмово своїх вимог, заперечень, тощо виключно у заявах по суті справи, якими письмові пояснення не є.
З огляду на викладене, додаткові письмові пояснення скаржника підлягають поверненню.
ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом отримання судової повістки-повідомлення 12.08.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом отримання 18.09.2026 року судової повістки-повідомлення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності тих учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зареєстрував за собою право власності на підставі судового рішення, що набуло законної сили 18.01.2018 року про визнання недійсним в частині пайовика договору асоційованого членства від 03.11.2016 року та переведення прав і обов`язків з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 07.05.2018 року згідно договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 (продавець), та ОСОБА_2 (покупець), продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) квартиру АДРЕСА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за №570. При цьому, в договорі вказано, що продавець свідчить про відсутність прав третіх осіб на квартиру, в спорі та під забороною не перебуває, зазначена квартира є особистою приватною власністю продавця і осіб, які б могли поставити питання про визнання права власності за ними на цю квартиру, у тому числі відповідно до ст. 65, 67 та 97 Сімейного кодексу України, немає. Станом на день посвідчення 07.05.2018 року нотаріусом договору купівлі-продажу спірної квартири існували накладені 20.04.2018 року ВС обмеження у вигляді зупинення дії заочного рішення суду та апеляційної інстанції. Позивач вказує на порушення її прав, які ґрунтуються тим, що 03.11.2016 року між нею та Споживчим товариством «Бєлінський» укладено договір асоційованого членства для подальшого отримання у власність квартири АДРЕСА_5 , та вона внесла повністю суму 105 000 доларів США за вказану квартиру. Також позивач заявляє, що її права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за третьою особою та в подальшому і відповідачем у зв`язку з договором купівлі-продажу квартири. Судом встановлено, що вказаний будинок зданий в експлуатацію та позивач не набула право власності на цю квартиру у встановленому законом порядку. Таким чином, позивач стала власником майнових прав на об`єкт інвестування. Державна реєстрація споживчого товариства «Бєлінський» припинена 21.05.2018, що ставить під сумнів можливість позивача отримати передбачений законодавством акт прийому-передачі квартири з метою подальшої державної реєстрації права власності на спірну квартиру. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017, яке слугувало однією з підстав набуття права власності за ОСОБА_3 , скасовано Верховним Судом, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку щодо незаконного набуття ним права власності на спірну квартиру. Крім того, ОСОБА_3 продав спірну квартиру відповідачу після подачі ОСОБА_1 касаційної скарги до Верховного Суду та зупинення дії заочного рішення суду та апеляційної інстанції. Суд погодився з позицією представника позивача, що третя особа діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами щодо позивача, оскільки уклала договір, який порушує її майнові інтереси, та договір направлений на позбавлення позивача права на спірну квартиру.
Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна. За умовами договору асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 року, позивач отримала не саме право власності на нерухоме майно, а лише право на набуття права власності, яке мало реалізуватись після закінчення будівництва об`єкту і прийняття його в експлуатацію шляхом видачі позивачу акту прийому-передачі новозбудованого житла. Судом встановлено, що будинок введений в експлуатацію, що не заперечується сторонами. Позивач в обґрунтування своєї позовної вимоги не надала жодних належних та допустимих доказів того, що вона є власником нерухомого майна, а сам по собі договір асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 року жодним чином таке право власності не доводить. За правилами ст. 388 ЦК України суд не вправі витребувати спірне майно від останнього набувача ОСОБА_2 на користь позивача, оскільки у такий спосіб в судовому порядку захищається порушене право власника майна, яким позивач не є. Оскільки набуття права власності на новостворене майно регулюється окремими нормами, на які позивач не посилалась, то вказані нею підстави позову для набуття права власності, задоволені бути не можуть. Належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі відповідає позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.05.2018 року і про визнання права власності на квартиру з інших підстав – неможливості надати державному реєстратору відповідний пакет документів за Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», враховуючи що СТ «Бєлінський» (забудовника) не існує, тобто державна реєстрація припинена, оскільки судове рішення про визнання права власності на будівлю, споруду є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, якщо на момент такої реєстрації власником земельної ділянки, на якій розміщена будівля, споруда, є відповідач, а право власності на будівлю, споруду ні за ким не зареєстроване.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, зокрема й на витребування цього майна від добросовісного набувача.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, у тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див.: пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частин першої та третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року № 908/976/19 виснувала, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. До того ж правило частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України».
Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності володільця нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18, від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19).
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц).
Критеріями втручання у право на мирне володіння майном на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, пункт 100).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.11.2016 року Споживче товариство «Бєлінський» та ОСОБА_1 уклали договір асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28, відповідно до умов якого остання зобов`язалась в порядку і на умовах, визначених договором, внести частку у розмірі 2 834 664,00 грн (п. 2.1 договору), а споживче товариство – забезпечити будівництво будинку у строк – другий квартал 2016 року та закріпити квартиру за пайовиком за умови виконання п. 2.1 договору та дотриманні п. 2.2-2.3 договору (п. 4.2.1-4.2.2 договору).
Згідно п. 4.2.4 договору асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28, після здачі будинку в експлуатацію, СТ «Бєлінській» зобов`язується повідомити пайовика про готовність передати квартиру у власність пайовика та про необхідність підписати акт прийому-передачі квартири.
Відповідно до п. 4.2.5 договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28, СТ «Бєлінській» зобов`язується протягом 7 календарних днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі квартири надати пайовику довідку про повну виплату паю, яка є підставою для оформлення пайовиком права власності на належну йому квартиру.
Згідно довідки Споживчого товариства «Бєлінський» за вих. №47-Н від 02.06.2017 року ОСОБА_1 є пайовиком Споживчого товариства «Бєлінський» на підставі договору асоційованого членства у споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 року. На підставі укладеного договору була внесена доля у повному обсязі станом на 02.06.2017 року.
Факт перерахування ОСОБА_1 на користь Споживчого товариства «Бєлінський» грошових коштів у розмірі 2 834 664,00 грн підтверджується також платіжним дорученням АТ «УкрСиббанк» №1 від 03.11.2016 року на суму 2 663 584,00 грн, квитанцією Споживчого товариства «Бєлінський» до прибуткового касового ордера №947 від 03.11.2016 року на суму 149 900,00 грн, квитанцією Споживчого товариства «Бєлінський» до прибуткового касового ордера №958 від 04.11.2016 року на суму 21 180,00 грн.
Отже ОСОБА_1 , виконавши умови договору про оплату пайових внесків, як інвестор набула майнові права на спірну квартиру.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 17.01.2018 року, по справі №522/25049/16-ц, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання факту спільного проживання, визнання договору частково недійсним та визнання права власності задоволено у повному обсязі. Визнано факт сумісного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_1 в період з 30.08.2016 року по 30.11.2016 року. Визнано договір асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 року, укладений між Споживчим товариством «Бєлінський» та ОСОБА_1 частково недійсним в частині пайовика. Переведено права і обов`язки пайовика Споживчого товариства «Бєлінський» за договором асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 року з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_2 згідно договору асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 року.
В рамках розгляду даної судової справи ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.05.2020 задоволено клопотання сторони позивача та витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н. В. належним чином завірену копію договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_1 ) від 07.05.2018 за реєстраційним номером №570 та всю наявну документацію, на підставі якої посвідчено вказаний договір та зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
Так, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111697106 від 25.01.2018 року вбачається, що право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , 19.01.2018, тобто одразу після перегляду апеляційним судом заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року по справі №522/25049/16-ц, зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі: акту прийому-передачі, серії та номер б/н, виданого 19.01.2018 року, видавник СТ «Бєлінський», договору асоційованого членства, серія та номер 1/28, виданого 03.11.2016 року, видавник СТ «Бєлінський», додаткової угоди, серія та номер б/н, виданої 19.01.2018, видавник СТ «Бєлінський», рішення суду, заочне, серія та номер: 522/25049/16-ц, виданого 08.08.2017, видавник Приморський районний суд м. Одеса.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20.04.2018 року відкрито касаційне провадження у справі №522/25049/16-ц, та зупинено дію заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року та постанови Апеляційного суду Одеської області від 17.01.2018 до закінчення касаційного провадження.
Однак, з наданих приватним нотаріусом на виконання ухвали суду першої інстанції документів вбачається, що 07.05.2018 року, тобто в період зупинення дії заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року та постанови Апеляційного суду Одеської області від 17.01.2018, громадянин Об`єднаних ОСОБА_7 та громадянин України ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири від АДРЕСА_4 , відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність (продав), а ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) вказану квартиру.
Вказаний договір містить інформацію, що відчужувана квартира зареєстрована за продавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (розділ) №1469155451101, номер запису про право власності 24525440, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Одеської області від 25.01.2018, індексний номер витягу: 111697106.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.02.2019 по справі №522/25049/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17.01.2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.05.2023 року по справі №522/25049/16-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору частково недійсним, переведення прав та обов`язків за договором, визнання права на майнові права на квартиру відмовлено.
Вказане судове рішення не набрало законної сили, справа №522/25049/16-ц перебуває у провадженні Одеського апеляційного суду.
Доказів набуття ОСОБА_3 майнових прав або права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , суду не надано.
Отже, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку, що спірний об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , вибув з володіння ОСОБА_1 поза її волею, оскільки ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири відчужив цей об`єкт нерухомості ОСОБА_2 , попередньо здійснивши державну реєстрацію цього об`єкта нерухомості за собою на підставі судового рішення – заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року по справі №522/25049/16-ц, яке постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.02.2019 було скасовано.
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц
Судове рішення спрямоване на захист порушеного права позивача на майно, а також переслідує загальносуспільні цілі з утвердження у державі суспільного правопорядку, недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав на нерухоме майно.
Витребування належного позивачу об`єкту нерухомості з володіння відповідача не порушуватиме критерії пропорційності втручання у право останнього, сприятиме забезпеченню справедливого балансу між інтересами сторін спору та не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У контексті забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін спору, відповідач, як кінцевий набувач, з володіння якого витребовується нерухоме майно, не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до особи, в якої було придбано майно, про відшкодування збитків (схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №206/4841/20).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111697106 від 25.01.2018 року вбачається, що право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , 19.01.2018 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі: 1) акту прийому-передачі, серії та номер б/н, виданого 19.01.2018 року, видавник СТ «Бєлінський», 2) договору асоційованого членства, серія та номер 1/28, виданого 03.11.2016 року, видавник СТ «Бєлінський», додаткової угоди, серія та номер б/н, виданої 19.01.2018, видавник СТ «Бєлінський», 3) рішення суду, заочне, серія та номер: 522/25049/16-ц, виданого 08.08.2017, видавник Приморський районний суд м. Одеса.
Однак, наявними матеріалами справи, що підтверджені відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, достеменно встановлено, що рішення суду, що слугувало підставою для державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 , а саме заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року по справі №522/25049/16-ц скасовано постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.02.2019, тож наразі підстава для реєстрації такого права власності відсутня.
Звертаючись до суду із позовом позивач зазначає, що її права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за третьою особою та в подальшому і відповідачем у зв`язку з договором купівлі-продажу квартири.
Судом першої інстанції встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_6 , є зданий в експлуатацію.
Колегія суддів звертає увагу на те, що покупець, який інвестував у будівництво, однак не отримав правовстановлюючі документи після його завершення та прийняття нерухомого майна в експлуатацію, має звернутися із позовом до продавця про визнання права власності на відповідний об`єкт нерухомості, а не на майнові права. Якщо такий об`єкт відчужений третім особам, належним способом захисту є вимога про витребування від них цього майна (див. постанову Верховного Суду від 09.09.2026 року у справі № 490/577/21).
З огляду викладені вище обставини, беручи до уваги повне виконання позивачем договору асоційованого членства у споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 року шляхом внесення коштів у повному обсязі, введення будинку в експлуатацію, та відчуження спірної квартири третій особі, то вимога про визнання права власності на цю квартиру є неналежним способом захисту прав позивача. Належним способом є вимога про витребування квартири. Тому вимога позивача про визнання права власності на квартиру не підлягає задоволенню.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див.: постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18, від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21, провадження № 61-2058сво23).
Верховний Суд у постановах від 10 грудня 2025 року у справі № 372/790/23, провадження № 61-17136св24, та від 25 лютого 2026 року у справі № 932/3042/24, провадження № 61-4962св25, зазначив, що добросовісний набувач, окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, повинен оцінювати й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер правочину. До таких обставин, зокрема, можуть належати: істотно занижена ціна договору; неодноразовий перепродаж майна протягом короткого проміжку часу; зміна вигляду або стану об`єкта нерухомості (наприклад, багаторазове об`єднання чи поділ об`єкта нерухомості без очевидної необхідності); наявність та значна кількість судових спорів щодо продавця стосовно цього або аналогічного майна у подібних правовідносинах; наявність кримінальних проваджень щодо незаконних дій продавця стосовно такого чи іншого аналогічного майна тощо.
Позивач посилається на те, що ОСОБА_2 знав про наявність судового провадження щодо спірної квартири, він брав у ньому участь, допитувався як свідок, тобто він усвідомлював яку квартиру він придбає і щодо цього майна триває судовий процес. ОСОБА_2 об`єктивно не може визнаватись добросовісним набувачем, адже знав і міг дізнатися про хід судового процесу, що свідчить про фактичну відсутність наміру укласти реальний договір купівлі-продажу. Відповідач не є добросовісним набувачем об`єкта нерухомості, а тому наявні підстави для витребування від нього на користь ОСОБА_1 цього нерухомого майна.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.02.2019 по справі №522/25049/16-ц вказано, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 повідомив суду, що працює перекладачем з арабської мови на російську, та в 2016 році працював особистим перекладачем ОСОБА_3 а та постійно супроводжував останнього під час його перебування в Україні. Зазначив, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було почуття любові, вони спільно мешкали разом в готелях, в тому числі готелі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ОСОБА_9 », «М1», « ІНФОРМАЦІЯ_2 », спільно приймали їжу та спільно витрачали грошові кошти, з чого вбачалось, що вказані особи вели себе як чоловік і жінка.
Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 знав про наявність судового спору з приводу придбаної ним за договором купівлі-продажу від 07.05.2018 року квартири.
Крім того, за договором асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28, укладеного 03.11.2016 року між Споживчим товариством «Бєлінський» та ОСОБА_1 вартість спірної квартири склала 2 834 664,00 грн.
Пунктом 2 договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 (гр. ОАЄ) та ОСОБА_2 (гр. України) від 07.05.2018 року вартість нерухомого майна, що відчужується складає 367361 грн.
Отже, спірна квартира відчужена за договором купівлі-продажу від 07.05.2018 року за ціною у декілька разів меншою, ніж вказана квартира придбавалась за договором асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28, тобто істотно занижена ціна продажу.
Як зазначалось вище, станом на день посвідчення 07.05.2018 року нотаріусом договору купівлі-продажу спірної квартири існували накладені 20.04.2018 року Верхом Судом обмеження у вигляді зупинення дії заочного рішення суду та апеляційної інстанції.
Ураховуючи встановлені у сукупності обставини, які свідчать про обізнаність ОСОБА_2 із правовим статусом спірної квартири та про відсутність необхідного рівня обачності при його набутті, тому ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем спірного майна
Порушене право ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом витребування із володіння недобросовісного набувача, яким є ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 спірного об`єкту нерухомості – квартири АДРЕСА_4 .
Колегія суддів наголошує, що для вирішення спору між сторонами визначальним є встановлення юридичної підстави набуття права кожною зі сторін, а не формальне порівняння відомостей державного реєстру, на що суд першої інстанції уваги не звернув, знівелювавши факт того, що зобов`язання ОСОБА_1 як пайовика перед Споживчим товариством «Бєлінський», що виникли на підставі договору асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 року, нею повністю виконані шляхом внесення частки у розмірі 2 834 664,00 грн, що підтверджує як довідка Споживчого товариства «Бєлінський» за вих. №47-Н від 02.06.2017 року, так і інші докази, зокрема платіжне доручення АТ «УкрСиббанк» №1 від 03.11.2016 року на суму 2 663 584,00 грн, квитанція Споживчого товариства «Бєлінський» до прибуткового касового ордера №947 від 03.11.2016 року на суму 149 900,00 грн, квитанція Споживчого товариства «Бєлінський» до прибуткового касового ордера №958 від 04.11.2016 року на суму 21 180,00 грн.
Цілком слушними є доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, про те, що відсутність державної реєстрації права власності саме за ОСОБА_1 обумовлена не відсутністю правової підстави для набуття нею такого права чи невиконанням нею умов вищенаведеного договору.
Матеріалами справи встановлено, що юридичну особу – Споживче товариство «Бєлінський», яке мало оформити з ОСОБА_1 акт приймання-передачі спірної квартири, 21.05.2018 припинено у зв`язку з визнанням її банкрутом на підставі судового рішення. Відтак, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що завершення оформлення права на квартиру у позасудовому порядку шляхом отримання від товариства необхідних документів є об`єктивно неможливим. За таких обставин, покладення факту відсутності державної реєстрації в основу висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на спірний об`єкт фактично означає співвіднесення необхідного судового захисту у залежність від обставини, усунути яку позивач не може.
Майно, що вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, вважається таким, що вибуло з його володіння поза його волею (постанова Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/4573/16).
Встановивши, що підстава для державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірний об`єкт нерухомості, а саме заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року по справі №522/25049/16-ц наразі відсутня з огляду на скасування вказаного судового рішення постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.02.2019 колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , та скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року як такого, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи сторони відповідача про те, що ОСОБА_1 не довела, що вона є власником майна, адже договір асоційованого членства такого права не доводить, підлягають відхиленню з огляду на наступне.
Матеріалами справи достеменно підтверджено, що позивач правомірно набула право на квартиру як новостворене майно у зв`язку з повним та належним виконанням умов договору.
По завершенню будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації «майнові права» трансформуються у «право власності» на цей об`єкт нерухомості, яке підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку (схожі висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 911/899/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17(провадження №14-8цс21) вказано, що інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).
Отже, саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.
Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України).
Колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Натомість, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14- ц (провадження №14-256цс18), від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (провадження №14-93цс20).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 148).
З огляду на викладене, порушені права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту саме шляхом витребування із незаконного володіння недобросовісного набувача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , спірного об`єкту нерухомості – квартири АДРЕСА_4 .
Суд першої інстанції посилаючись на те, що належним способом захисту прав та інтересів позивачки у цій справі відповідає позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.05.2018 року, не врахував висновків викладених у постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Суд першої інстанції також помилково зазначив, що належним способом захисту прав та інтересів позивачки у цій справі є вимога про визнання права власності на квартиру з інших підстав - неможливості надати державному реєстратору відповідний пакет документів за Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», враховуючи що СТ «Бєлінський» (забудовник) не існує, оскільки позивачем заявлені належні вимоги у спірних правовідносин, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 липня 2026 року у справі № 727/6125/23.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року слід скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити. Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити.
Щодо судових витрат
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 11 141,80 грн, що підтверджується квитанцією №ПН2913 від 03.02.2020 року.
При зверненні з апеляційною скаргою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 15765 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №ПН952 від 31.08.2023 року.
Позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 5570,90 грн та подання апеляційної скарги у розмірі 7882,50 грн, разом 13453,40 грн.
Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити.
Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір в сумі 13453,40 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 09 листопада 2026 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді В.В. Кострицький
О.Ю. Карташов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua