Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №136/560/26
Суддя: Панасюк О. С.
Справа № 136/560/26
Провадження № 22-ц/801/2118/2026
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Присяжний О. І.
Доповідач:Панасюк О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 рокуСправа № 136/560/26м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, що продовжує навчання, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Нюні О. І. на рішення Липовецького районного суду Вінницької області у складі судді Присяжного О. І. від 08 липня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення: 13 липня 2026 року),
встановив:
У березні 2026 року ОСОБА_1 через свою представницю – адвокатку Якименко Ю. О. звернулася до суду з цим позовом, за яким просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що продовжує навчання, в розмірі 15 000 грн 00 к. щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення цього позову до суду і до досягнення сином двадцяти трьох років.
Позовна заява мотивована тим, що з 26 червня 2007 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 02 квітня 2014 року. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 , який після досягнення повноліття продовжує навчання у Республіці Польща, є учнем 2ТЕ класу Технікуму № 2 ім. 1-го Корпусу Панцернего Войска Польскєго (термін закінчення навчання – 2028 рік), у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги для покриття щомісячних витрат на проживання, харчування, медичне страхування, проїзд, підручники, шкільні екскурсії, ліки, вітаміни, засоби гігієни, зв`язок та інші побутові потреби, що сукупно становить не менше ніж 2 403 злотих на місяць (близько 30 000 грн 00 к.).
Вказувала, що самостійно не в змозі повністю утримувати сина на період навчання, зважаючи також на утримання неповнолітньої дочки, яка проживає разом із нею у Республіці Польща. Натомість ОСОБА_2 добровільно матеріальної допомоги на утримання повнолітнього сина не надає, хоча має таку можливість, тому що є військовослужбовцем Збройних Сил України, отримує грошове забезпечення із відповідними виплатами і надбавками, а також за ним збережено місце роботи та заробітна плата у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АНГО АЛЬП» (далі ТОВ «АНГО АЛЬП»).
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що продовжує навчання, у розмірі 8 000 грн 00 к. щомісячно, починаючи з 27 березня 2026 року і до закінчення ним навчання, але не довше ніж до досягнення двадцяти трьох років.
В решті позову відмовлено.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах одного місяця допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 666 грн 50 к.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 709 грн 93 к.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 є повнолітнім сином ОСОБА_2 , який продовжує навчання у навчальному закладі, не досяг двадцяти трьох років і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а ОСОБА_2 може надавати таку допомогу. Врахувавши, що ОСОБА_2 проходить військову службу за мобілізацією, стан його здоров`я, наявність хронічних захворювань і необхідність нести витрати на лікування, часткове визнання позовних вимог та рівність обов`язків обох батьків, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з нього аліментів на сина, що продовжує навчання, у твердій грошовій сумі в розмірі 8 000 грн 00 к. щомісяця, що, на думку суду, є справедливим розміром аліментів.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог – у сумі 2 666 грн 50 к., тому що відповідач не заявляв клопотань про їх неспівмірність. Також пропорційно до задоволених вимог з відповідача стягнуто в дохід держави судовий збір у розмірі 709 грн 93 к., оскільки позивачка під час подання позову була звільнена від його сплати.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Нюня О. І., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на повнолітнього сина ОСОБА_3 , що продовжує навчання, в розмірі 1/6 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення цього позову і до закінчення ним навчання, але не довше ніж до досягнення двадцяти трьох років; відмовити у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 666 грн 50 к.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що ОСОБА_2 має погіршення стану здоров`я: 09 квітня 2026 року його було прооперовано, 11 травня 2026 року встановлено III групу інвалідності, 29 травня 2026 року визнано непридатним до військової служби, а 19 червня 2026 року звільнено з лав Збройних Сил України. Наразі він є безробітним, а його єдиним доходом є пенсія по інвалідності у розмірі 2 595 грн 00 к., що унеможливлює сплату аліментів у розмірі 8 000 грн 00 к. щомісячно. Також він не отримує доходів від ТОВ «Анго Альп», а під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 мав значні витрати на придбання засобів захисту, спорядження (тепловізор, прилад нічного бачення, дрони Mavic 3 та FPV) і екіпірування. Позивачка не довела, що матеріальний стан відповідача дозволяє стягувати аліменти у твердій грошовій сумі 8 000 грн 00 к., оскільки сума обґрунтована лише стандартними потребами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 02 квітня 2014 року у справі № 136/424/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26 червня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 1202. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі по 1 000 грн 00 к. щомісячно, починаючи стягнення з 19 лютого 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.
08 липня 2020 року рішенням Липовецького районного суду Вінницької області у справі № 136/2065/19 змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 02 квітня 2014 року у справі № 136/424/14-ц, на 1/4 частку заробітку (доходу) ОСОБА_2 , щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
19 квітня 2018 року ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 ).
Відповідно до довідки № ZS2-838/2024/2025 від 09 червня 2025 року, виданої директором Комплексу Шкіл номер 2 у Вроцлаві, вул. Боровська, 105, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , PESEL НОМЕР_3 , є учнем 2ТЕ класу Технікум номер 2 ім. 1-го Корпусу Панцерного Войска Польскєго у 2024/2025 навчальному році. За програмою завершить навчання у 2027/2028 році.
Згідно з договором оренди, укладеним 30 липня 2025 у Вроцлаві, ОСОБА_6 орендує двокімнатну квартиру, у якій також проживають ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та кіт. Місячна орендна плата – 2 800 злотих.
З письмових пояснень ОСОБА_3 від 02 червня 2026 року видно, що він проживає разом із матір`ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час навчається на денній формі навчання, у зв`язку із чим не має можливості повноцінно працювати та самостійно забезпечувати себе. Усі основні витрати на його утримання несе його мати. Мати забезпечує його житлом, харчуванням, одягом, засобами зв`язку, оплачує транспортні та побутові витрати, а також витрати, пов`язані з його навчанням та розвитком. Частина витрат на його утримання здійснюється готівкою, у зв`язку із чим не всі витрати можуть бути підтвердженні банківськими переказами або іншими платіжними документами. Окрім навчання, він займається малюванням та творчою діяльністю. Для цього мати придбала йому необхідне приладдя, зокрема графічний планшет для малювання, олівці, ручки та інші художні матеріали. Також мати забезпечила його мобільним телефоном, навушниками, одягом та іншими необхідними речами для повсякденного життя і навчання. Протягом двох років мати оплачувала для нього курси польської мови.
Згідно з підтвердженнями переказу коштів від 27 травня 2026 року ОСОБА_6 надала ОСОБА_9 матеріальну допомогу членам родини у розмірі 400,00 польських злотих 09 квітня 2026 року та 400,00 польських злотих 27 травня 2026 року.
На підтвердження щомісячних витрат на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 позивачкою надано копії відповідних фіскальних чеків, а також довідки про рух коштів на її рахунках у Акціонерному товаристві Комерційний Банк «ПриватБанк» та Акціонерному товаристві «Універсал Банк».
Відповідно до підтвердження переказу коштів від 27 травня 2026 року 14 квітня 2026 року ОСОБА_1 отримала заробітну плату за березень 2026 року у розмірі 3 791,69 польських злотих, що в перерахунку на грошову одиницю України становить близько 48 843 грн 00 к.
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідь на запит у електронному вигляді від 25 травня 2026 року ОСОБА_2 за період з січня по квітень 2026 року отримав наступні доходи:
- у січні 2026 року: з в/ч НОМЕР_1 (виплати військовослужбовця) – 24 430 грн 03 к., сума утриманого податку – 4 397 грн 41 к., сума військового збору – 366 грн 45 к. та з ТОВ «АНГО АЛЬП» (заробітна плата) – 8 700 грн 00 к., сума утриманого податку – 1 566 грн 00 к., сума військового збору – 435 грн 00 к.;
- у лютому 2026 року: з в/ч НОМЕР_1 (виплати військовослужбовця) – 31 778 грн 25 к., сума утриманого податку – 5 720 грн 09 к., сума військового збору – 476 грн 67 к. та з ТОВ «АНГО АЛЬПП» (заробітна плата) – 8 700 грн 00 к., сума утриманого податку – 1 566 грн 00 к., сума військового збору – 435 грн 00 к.;
- у березні 2026 року: з в/ч НОМЕР_1 (виплати військовослужбовця) – 25 971 грн 80 к., сума утриманого податку – 4 674 грн 92 к., сума військового збору – 389 грн 58 к. та з ВСЗОЗН Гусятинської селищної ради (соціальна виплата з бюджету) – 15 000 грн 00 к., сума утриманого податку – 0 грн., сума військового збору – 0 грн.
Як видно з довідки, виданої ТОВ «АНГО АЛЬП» № 09/04 від 09 квітня 2026 року, товариство не нараховує та не виплачує заробітну плату монтажнику систем утеплення будівель ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , з 01 березня 2026 року по теперішній час на підставі отриманої довідки № 1776/1/ф5/753 від 28 лютого 2026 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі по мобілізації.
Згідно з направлення, виданим військовою частиною НОМЕР_5 № 10157 від 07 квітня 2026 року, солдат військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 направлявся на стаціонарне лікування. Діагноз: тиреотоксикоз, важка форма, рецидив. Дифузний зоб 2 ст. Тиреотоксична енцефалоофтольмопатія.
Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого № 12266 ОСОБА_2 07 квітня 2026 року був госпіталізований до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 4» Дніпровської міської ради з діагнозом тиреотоксикоз, дифузний зоб.
Між сторонами виникли правовідносини з приводу утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання.
Ці правовідносини регулюються главою 16 Сімейного кодексу України (далі – СК України), яка зокрема передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжуються навчання і у зв`язку з чим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).
Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та / або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Стягнення аліментів на утримання повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
СК України виходить із принципів рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи дочці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітніх дочки, сина в матеріальній допомозі у зв`язку з продовженням навчання та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.
Стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, пов`язано не лише з необхідністю оплатити навчання, але покликано також забезпечити дитині достатній матеріальний стан (певні побутові речі, соціальний і культурний розвиток), адже через навчання дитина практично не має змоги працювати і самостійно заробляти кошти.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки ОСОБА_3 після досягнення повноліття у зв`язку із навчанням продовжує потребувати матеріальної допомоги, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення аліментів з відповідача.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на повнолітнього сина, що продовжує навчання у розмірі 15 000 грн 00 к. щомісячно.
Відповідач не заперечував обов`язок щодо утримання сина, що продовжує навчання, проте не погоджувався з розміром аліментів, який просила стягнути позивачка.
Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення врахував той факт, що ОСОБА_2 проходив військову службу за мобілізацією, стан його здоров`я, наявність у нього хронічних захворювань і необхідність нести постійні витрати на лікування, а також часткове визнання позовних вимог та рівність обов`язків обох батьків щодо утримання повнолітньої дитини, реальну можливість надання такої допомоги.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що визначений розмір аліментів у розмірі 8 000 грн 00 к. щомісячно є обґрунтованим, справедливим та відповідає матеріальному стану обох сторін.
Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір аліментів є непомірним, а матеріальне становище ОСОБА_2 , зокрема наявність пенсії по інвалідності та відсутність інших доходів після звільнення зі служби, унеможливлює їх сплату, апеляційний суд відхиляє, тому що на час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції дослідив належним чином доходи та матеріальний стан відповідача, а визначений розмір аліментів відповідає вимогам статей 182, 199, 200 СК України та інтересам повнолітньої дитини, яка здобуває освіту і об`єктивно потребує матеріальної допомоги.
Колегія суддів також звертає увагу, що ОСОБА_2 просив визначити розмір аліментів у частці від його заробітку (доходу), але частина перша статті 184 СК України імперативно надає право одержувачу аліментів визначати їх розмір у твердій грошовій сумі, а тому суд не може визначити їх розмір у частці від заробітку (доходу) відповідача, зважаючи на зміст позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційний суд не бере до уваги докази щодо встановлення відповідачу ІІІ групи інвалідності, звільнення з військової служби та розміру пенсійних виплат, надані ним безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тому що в порушення вимог частини третьої статті 367 ЦПК України відповідачем не доведено наявності поважних причин, які об`єктивно перешкоджали йому подати ці докази під час розгляду справи судом першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У частині третій статті 137 ЦПК України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження №61-44217св18).
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачкою надано Договір про надання професійної правничої допомоги від 05 березня 2026 року, укладений між Адвокатським об`єднанням «Адвокатська Компанія «Якименко та Партнери» та ОСОБА_1 , а також платіжну інструкцію від 09 березня 2026 року про сплату 5 000 грн 00 к.
Оскільки ОСОБА_2 у суді першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подавав, зауважень щодо їх неспівмірності не висловлював, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на 53,33 %, суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 2 666 грн 50 к., а також судового збору в дохід держави у розмірі 709 грн 93 к. відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права і з додержанням норм процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 – 383 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Нюні О. І. залишити без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2026 року – без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. В. Ковальчук
Т. Б. Сало
Оригінал: reyestr.court.gov.ua