Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №930/2073/26
Суддя: Копаничук С. Г.
Справа № 930/2073/26
Провадження № 22-ц/801/2657/2026
Категорія: 83
Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С. М.
Доповідач:Копаничук С. Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 рокуСправа № 930/2073/26м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.,
за участі секретаря судового засідання: Ходакової М.Г.
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 31.08.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про виключення майна з акту опису та арешту,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про виключення майна з акту опису та арешту. Посилаючись на те, що вона є боржником у виконавчому провадженні в рамках якого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Пращук В.В. склав акт опису акту і наклав арешт на належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно, просила :
визнати неправомірними його дії щодо включення до акту опису та накладення арешту на належного їй на праві приватної власності нерухомого майна і виключити з акту опису та арешту належне ОСОБА_1 на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 73 кв. м, житловою площею 24,2 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами у складі: літ. «А» — житловий будинок, літ. «а» — веранда, літ. «Б», «В», «в», «в1», «Г» — сараї, літ. «Бпід» — погріб, літ. «Д» — навіс, літ. «Т» — туалет, № 1–3 — огорожа, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1802558105230; земельну ділянку площею 1,6161 га, кадастровий номер 0523082500:01:001:0020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1243588205230, цільове призначення — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Немирівський район, Головеньківська сільська рада; земельну ділянку площею 1,6161 га, кадастровий номер 0523082500:01:001:0021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 767555205230, цільове призначення — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Немирівський район, Головеньківська сільська рада.
скасувати арешт, накладений на нерухоме майно позивача на підставі постанови старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Пращука В.В. № 69213687 від 14.06.2022 року, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за записами про обтяження майна № 53859864 від 06.09.2022 року, № 53859979 від 06.09.2022 року та № 47771605 від 06.09.2022 року.
зобов`язати Відповідача вчинити необхідні дії щодо припинення зазначених обтяжень та виключення відповідних записів про арешт нерухомого майна Позивача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Немирівського районного суду від 31.08.2026 року у відкритті провадження у справі було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вказала, що судом застосовано нечинну редакцію статті 447 ЦПК України під час роз`яснення належного порядку захисту прав позивача. Окрім того, питання про кваліфікацію заявлених вимог вирішено на стадії, яка за сталою практикою Верховного Суду традиційно передбачає дослідження цього питання лише після відкриття провадження.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи , рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги , колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду зміні , виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив із того, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № 69213687, а заявлені нею позовні вимоги фактично спрямовані на оскарження правомірності рішень та дій державного виконавця під час примусового виконання судового рішення, зокрема, щодо опису належного їй майна та накладення на нього арешту, а не на вирішення спору про право власності на таке майно з іншими особами. Суд виходив із того, що заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку позовного провадження, оскільки ОСОБА_1 ,як боржник у виконавчому провадженні , захищає свої права шляхом оскарження рішень, дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
Суд дійсно послався на нечинну редакцію статті 447 ЦПК України. Законом України № 4094-IX від 21.11.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» розділ VII ЦПК України було структурно змінено: право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця з 21.11.2024 регулюється окремою статтею 447-1 ЦПК України, тоді як чинна стаття 447 ЦПК України після цих змін визначає зовсім інше коло питань - загальні засади судового контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах.
Разом із тим, незважаючи на те, що доводи апеляційної скарги щодо посилання суду на неправильну редакцію норми права заслуговують на увагу , колегія суддів тим не менше вважає, що в цілому висновок суду про відмові у відкритті провадження, є обгрунтованим, виходячи із наступного.
Згідно з ч.1 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 року у справі № 577/4541/20 дійшов висновку, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші доводи касаційної скарги Верховний Суд до уваги не бере, оскільки суди повинні були відмовити у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядати спір по суті. Верховний Суд зауважує, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Отже, доводи про застосування судом нечинної редакції статті 447 ЦПК України заслуговують на увагу, оскільки після внесення змін Законом України від 21.11.2024 № 4094-IX право сторони виконавчого провадження на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця врегульовано статтею 447-1 ЦПК України. Водночас зазначена помилка не вплинула на правильність висновку суду, оскільки, як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, а заявлені нею вимоги фактично спрямовані на оскарження дій державного виконавця щодо опису та арешту належного їй майна. За таких обставин належним способом судового захисту є подання скарги в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, а не звернення з позовом про зняття арешту.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про передчасність вирішення питання щодо належного порядку судового захисту на стадії відкриття провадження у справі, оскільки саме під час вирішення питання про відкриття провадження суд зобов`язаний перевірити, чи підлягають заявлені вимоги розгляду в порядку цивільного судочинства та чи правильно обрано процесуальну форму звернення до суду. При цьому така перевірка передбачає з`ясування характеру спірних правовідносин і правової природи заявлених вимог, що не є вирішенням спору по суті. Тому встановлення судом того, що заявлені вимоги фактично стосуються оскарження дій державного виконавця, не свідчить про передчасність висновків суду чи вихід за межі його процесуальних повноважень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове або змінити рішення .
Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Отже, суд першої інстанції, попри помилкове посилання на нечинну редакцію статті 447 ЦПК України, правильно визначив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню ,а мотивувальна частина ухвали суду - зміні апеляційним судом із залишенням висновку суду про відмову у відкритті провадження без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України , -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 31.08.2026 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у тексті цієї постанови.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач С. Г. Копаничук
судді: Л.О. Голота
В.П. Рибчинський
Оригінал: reyestr.court.gov.ua