Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №450/926/24 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, з них:

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №450/926/24

Суддя: Цяцяк Р. П.

Справа № 450/926/24 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І. І.

Провадження № 22-ц/811/1893/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.;

за участю: секретаря Іванової О.О.;

адвоката Івашківа Ю.В. - представника заявника ОСОБА_1 ;

адвоката Сторонського І.О.

– представника заінтересованої особи Личака О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Івашківа Юрія Володимировича, представника ОСОБА_1 , та апеляційною скаргою адвоката Сторонського Івана Олександровича, представника ОСОБА_2 , на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 квітня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , звернувся до суду з заявою, заінтересовані особи Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області як орган опіки та піклування та ОСОБА_2 , у якій просив визнати недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном ОСОБА_2 .

Вимоги заяви обґрунтовувалися тим, що дядько заявника, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є інвалідом ІІ групи з дитинства, страждає на психічний розлад, що підтверджується довідкою МСЕК Серії ЛВА-1 № 449352 від 27.11.2009 року, та пенсійним посвідченням серія № НОМЕР_1 від 19.01.2010 року. Маючи психічний розлад з дитинства ОСОБА_2 не завжди усвідомлює свої дії та поведінку, у зв`язку із чим йому постійно потрібно проходити курс лікування. На даний час він проживає разом із мамою – ОСОБА_4 (бабцею заявника), ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є пенсіонеркою та в силу свого віку не в змозі займатись його доглядом та опікою.

У епікризах виписних №23731 та №30846 зазначено, що основне захворювання ОСОБА_2 – параноїдальна шизофренія з безперервним перебігом, у довідці МСЕК серії ЛВА-1 № 449352 вказано, що друга група інвалідності встановлена безтерміново (а.с. 1-3).

Оскаржуваним рішенням заяву задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , недієздатним.

Призначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , опікуна.

Тимчасово покладено обов`язки опікуна над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на Орган опіки та піклування Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області, до вирішення питання про призначення опікуна, в порядку визначеному законодавством.

Строк дії рішення визначено тривалістю два роки з моменту набрання ним законної сили.

В задоволенні решти вимог заяви відмовлено (а.с. 120 -122).

Дане рішення оскаржив адвокат Івашків Юрій Володимирович, представник ОСОБА_1 , та адвокат Сторонський Іван Олександрович, представник ОСОБА_2 .

Апелянти просять оскаржуване рішення скасувати в частині покладення обов`язків опікуна над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на Орган опіки та піклування Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна задовольнити в повному обсязі та призначити ОСОБА_1 опікуном недієздатного ОСОБА_2 .

Вважають, що оскаржуване рішення суду в частині відмови в задоволенні вимоги заяви про призначення заявника опікуном недієздатного є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясуванням обставин справи в частині відмови у задоволенні вимоги про призначення заявника опікуном.

Зазначають, що відповідно до статей 63 і 67 Цивільного кодексу України, опікуном може бути особа з повною цивільною дієздатністю, яка має можливість та бажання здійснювати догляд. При цьому повинні враховуватись особисті взаємини між опікуном і підопічним. Верховний Суд у своїх рішеннях наголошує, що при призначенні опікуна першочергово мають братися до уваги якнайкращі інтереси підопічного.

Вважають, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено фактичні обставини справи та не дано цим обставинам належної оцінки, зокрема: що ОСОБА_2 спілкується лише з матір`ю та племінником Нестором, який є заявником у справі, а інших родичів, здатних здійснювати догляд за ним, не має. Орган опіки Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області провів перевірку і дійшов висновку, що саме ОСОБА_1 є єдиною особою, яка може забезпечити належний догляд і нормальні умови життя підопічного.

Вважає необґрунтованим висновок суду про те, що факт проходження ОСОБА_5 військової служби перешкоджає його призначенню опікуном, оскільки Верховний Суд у постанові від 27.11.2024 року (справа № 341/1526/23) зазначив, що проходження військової служби не є підставою для відмови у призначенні особи опікуном, адже закон не містить відповідної заборони (а.с. 130-133, 150-157).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2025 року апеляційне провадження у даній справі було зупиненим - до закінчення розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у касаційному порядку справи №305/1557/24 (а.с. 229-230).

22 червня 2026 року Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 305/1557/24 ухвалено постанову, а відтак закінчено розгляд цієї справи у касаційному порядку.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2026 року апеляційне провадження у даній справі було поновленим (а.с. 244-245).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників заявника та заінтересованої особи на підтримання доводів апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, відмову у задоволенні вимоги заяви про призначення заявника опікуном над його недієздатним дядьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, та тимчасове покладення обов`язків такого опікуна на орган опіки та піклування Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області суд мотивував тим, що «конституційний обов`язок оборони незалежності та територіальної цілісності України, має перевагу над бажанням заявника бути опікуном недієздатної особи»; тим, що «подання органу опіки та піклування … про можливість призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном над недієздатним дядьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не містить належної мотивації, а також будь-яких обґрунтувань чи мотивів з посиланням на наявні докази щодо можливості таким бути опікуном та визначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність такого призначення», а також тим, що заявник «вважається призваним … на військову службу 30.08.2022 року».

Колегія суддів вважає, що наведені вище висновки судом зроблені з порушенням норм процесуального права та за неправильного застосування норм матеріального права, виходячи з наступного.

ЦПК України встановлено, що:

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання особи недієздатною (ч.ч. 1 та 2 статті 293);

- під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частини 1-3 статті 294);

- заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги (частина 3 статті 296);

- суд, ухвалюючи рішення про (зокрема) визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна (частина 1 статті 300);

- суд за заявою (зокрема) особи, призначеної опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу (частина 2 статті 300);

- клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун (частина 7 статті 300).

Цивільним кодексом (ЦК) України встановлено, що:

- опіка встановлюється над (зокрема) фізичними особами, які визнані недієздатними (частина 1 статті 58);

- суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування (частина 1 статті 60);

- фізична особа може бути призначена (зокрема) опікуном лише за її письмовою заявою. Опікун призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів (частини 3-5 статті 63). Аналогічні положення містяться також і у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 року № 34/166/131/88;

- до встановлення опіки і призначення опікуна опіку над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування (стаття 65);

- суд, якщо він призначив опікуна, за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна. Ця заява розглядається судом протягом одного місяця (частина 1 статті 75).

Оскаржуваним рішенням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним: рішення суду в цій частині ніким не оскаржується, а відтак судом апеляційної інстанції і не переглядається.

Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма учасниками справи (а тому доказуванню не підлягає) те, що заявник ОСОБА_6 є племінником недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особи з інвалідністю ІІ групи з дитинства,

Статтею 64 ЦК України встановлено, що опікуном не може бути фізична особа, яка позбавлена батьківських прав, а також особа, поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки: цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

За змістом статті 64 ЦК України вбачається, що у ній відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією.

Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення – звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією.

Так, згідно з пунктом «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять службу за мобілізацією, звільняються зі служби через такі сімейні обставини, як необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною.

Відповідно до абз. 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у звязку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Наведені положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець передбачив виключні та чітко визначені підстави звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, у тому числі за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.

Підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є сукупність юридичних фактів, зокрема: особа проходить військову служб за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи.

Положення статті 64 Конституції України допускають можливість обмеження окремих прав і свобод в умовах воєнного стану, однак такі обмеження не можуть стосуватися прав, гарантованих, зокрема, статтею 24 Конституції України, а саме рівності конституційних прав і свобод громадян.

Абзац 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» конкретизує, що військовослужбовець не може здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що опіку чи піклування щодо такої особи не здійснює/може здійснювати інша особа.

Тобто єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку.

Указана норма права не містить застережень щодо неможливості призначення опікуном особи, яка проходить військову службу, а також не ставить реалізацію цієї підстави у залежність від попереднього припинення військової служби цією особою.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною.

У таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун.

Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо застосування положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У постанові від 26 червня 2024 року в справі № 420/23353/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що законодавець через призму статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» реалізував завдання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», у якій виокремив підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як, зокрема, у звязку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі №580/4512/23 в підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко визначено обставини, за яких можливе звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а саме: необхідність постійного догляду за хворою дружино (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. З конструкції цієї норми слідує, що законодавець визначив дві самостійні підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, тобто: утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І групи; необхідність постійного догляду за хворою дитиною, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. Наведене в сукупності не дає підстав стверджувати про відсутність можливості звільнити позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 380/16966/24 зазначено, що відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. З змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Верховний Суд у справі № 380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».

Наведені справи стосуються споріднених підстав звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за непрацездатною особою або особою із захворюванням, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи.

Верховний Суд у наведених вище справах звернув увагу на необхідність урахування спеціальних норм статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка діє в умовах воєнного стану з метою захисту осіб з інвалідністю та недієздатних, дітей з інвалідністю та інших осіб, що потребують постійного догляду.

З огляду на викладене слід зробити висновок, що законодавство не містить заборони або обмеження щодо призначення опікуном недієздатної особи саме військовослужбовця, який проходить військову службу, у тому числі за призовом під час мобілізації. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави виключно з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою, і не ставить її у залежність від попереднього звільнення військовослужбовця з військової служби.

Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).

Наведені вище висновки знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року у справі № 305/1557/24.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В той же час, висновки суду першої інстанції в цій справі суперечать постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року в справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25) стосовно проходження військової служби як підстави для відмови в призначенні військовослужбовця опікуном недієздатної особи.

Судом при ухваленні оскаржуваного рішення також не враховано висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 742/887/23, від 27 листопада 2024 року в справі № 341/1526/23, від 28 травня 2025 року в справі №641/7190/23, про те, що сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном, оскільки законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою; саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань у цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

У частинах третій, четвертій статті 63 ЦК України чітко визначено, що фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

Тобто опіка ґрунтується на добровільності, суд не наділений повноваженням «оглянути» коло родичів і визначити, кому «ніщо не перешкоджає» бути опікуном, без волевиявлення цієї особи, без дослідження стану її здоров`я, стосунків з підопічним, бажання і спроможності.

Іншою умовою призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи є обставина, за якої інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Матеріалами справи стверджується, що недієздатний ОСОБА_7 проживає разом зі своєю мамою, ОСОБА_4 (бабцею заявника), ІНФОРМАЦІЯ_5 . На переконання колегії суддів, остання в силу свого віку (85 років) не в змозі виконувати обов`язки опікуна 51-літнього мужчини ( ОСОБА_8 ) хворого на параноїдальну шизофренію з безперервним перебігом.

В оскаржуваному рішенні відсутні посилання на інших осіб, які б відносились до першого та/чи другого ступеня споріднення з недієздатним ОСОБА_2 , і доказів про наявність таких матеріали справи не містять.

Суд тимчасово поклав обов`язки опікуна над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства безтерміново, на орган опіки та піклування Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області.

В той же час, відповідно до статті 61 ЦК України орган опіки та піклування є суб`єктом, який призначає опікуна, а не є ним за замовчуванням.

Передбачений статтею 65 ЦК України механізм щодо покладення обов`язків опікуна на орган опіки та піклування має тимчасовий характер – до встановлення опіки і призначення опікуна, та не є способом ухилитися від призначення персонального опікуна за наявності придатного кандидата.

За наявності близької для недієздатного ОСОБА_2 особи, яка бажає та може виконувати обов`язки опікуна, «номінальна» опіка стороннього органу без особистого зв`язку з підопічною суперечить інституту опіки, оскільки фактично залишає недієздатну особу без догляду й турботи на невизначений термін.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимоги заяви про призначення заявника опікуном недієздатного підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення: про задоволення цієї вимоги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 3 і 4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката Івашківа Юрія Володимировича, представника ОСОБА_1 , та апеляційну скаргу адвоката Сторонського Івана Олександровича, представника ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 квітня 2025 року в частині тимчасового покладення обов`язків опікуна над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на Орган опіки та піклування Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Встановити над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце реєстрації проживання АДРЕСА_1 ) опіку, призначивши його опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У зв`язку з задоволенням вимог заяви ОСОБА_1 у повному обсязі, у першому абзаці резолютивної частини рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 квітня 2025 року словосполучення «задовольнити частково» замінити словом «задовольнити».

В іншій частині рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 12 листопада 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua