Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №607/7165/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Суд: Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №607/7165/26

Суддя: Черніцька І. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.11.2026Справа №607/7165/26

12 листопада 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

-головуючої судді Черніцької І.М.

-за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.

-сторони в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» (далі – ТОВ «Таліон плюс») звернулось в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за №353331490 від 29 травня 2025 року в розмірі 83 161,14 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що 29 травня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №353331490 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та перерахувало відповідачу кошти в розмірі 27 478 грн.

Всупереч умовам договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 83 161,14 грн, з яких: 27 477,42 грн – заборгованість за кредитом, 54 035,04 грн – заборгованість за відсотками та 1648,68 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту.

09 вересня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/52, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №353331490 від 29 травня 2025 року.

Посилаючись на наведене, позивач просить задовольнити позов та стягнути з відповідача усі судові витрати, у тому числі 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року витребувано в ТОВ «НоваПей» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: виписку про рух коштів по банківському рахунку за карткою № НОМЕР_1 про перерахування грошових коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), за період з 29 травня 2025 року до 19 липня 2025 року включно.

У судове засідання представник позивача не з`явився. У позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, зокрема шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації та розміщення оголошення про виклик до суду на сайті Судова влада України. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подавав.

На підставі вимог ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Судом встановлено, що 29 травня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі був укладений договір кредитної лінії за №353331490 (далі – Договір), підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором: QHRT.

Відповідно до умов п. 2.1 Договору, Кредитодавець зобов?язався надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов?язався повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно з умовами п.п. 2.2 -2.4 Договору, загальний розмір Кредиту за цим Договором становить Загальний розмір наданого одразу після укладення цього Договору Кредиту - 7056 грн та додаткові суми грошових коштів, що можуть бути надані шляхом переказу додаткових Траншів Позичальнику в межах встановленого Кредитного ліміту – 29 900 грн.

Кредитодавець надає Позичальнику перший Транш за Договором у розмірі, що дорівнює Загальному розміру наданого Кредиту 29.05.2025 (що є датою надання Кредиту).

Позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може отримати черговий Транш у рамках Кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 9 (дев`ять) днів від дати отримання Позичальником першого Траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором (п.3.1).

Кожен окремий Транш за цим Договором надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 5175-47XX-XXXX-9075, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором (п. 5.1).

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 28 червня 2023 року (п.7.3).

Базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 (триста п`ятдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних (п.8.3).

Розмір Комісії, що нараховується за надання першого Траншу за цим Договором становить 423 грн 36 коп (п.8.5).

Відповідно до умов п.11.1. Договору, договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє протягом 5 (п`яти) років або до його дострокового розірвання/припинення його дії, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання.

Згідно довідки ТОВ «ПрофітГід» встановлено, що 29 травня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на рахунок № НОМЕР_3 кошти в розмірі 7056 грн, призначення платежу: переказ кредиту за договором №353331490 від 29 травня 2025 року (а.с. 34).

06 липня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду. Вказана додаткова угода підписана відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором: 2339.

Згідно умов п. 1.1 Додаткової угоди сторони дійшли згоди про надання Кредитодавцем Позичальнику Траншу в сумі 2300 грн.

Після надання Траншу відповідно до цієї Додаткової угоди сума Кредиту, яка була надана Позичальнику за Договором та неповернута на момент укладення цієї Додаткової угоди, разом із сумою Траншу, що видається відповідно до цієї Додаткової угоди, буде складати 9355,42 грн (п.1.2).

З моменту отримання Траншу вказаного в п. 1.1. Договору, Базова процентна ставка за Договором (для суми всіх наступних Траншів в рамках Договору та для суми, яка вже є в користуванні) буде складати 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 відсотків річних. З моменту підписання цієї Додаткової угоди, незалежно від зазначеного в Договорі, розмір Дисконтної чи Індивідуальної ставки не може бути більшим за Базову процентну ставку вказану вище (п.1.4).

Сторони підтверджують, що на момент укладення цієї Додаткової угоди сума нарахованих та несплачених процентів за користування Кредитом становить 112,88 грн (п.1.5).

Під час надання суми Траншу, вказаного в п. 1.1. цієї Додаткової угоди, Кредитодавцем нараховується Комісія за надання кредиту в розмірі 138 грн (п.1.6).

Сторони підтверджують, що на момент укладення цієї Додаткової угоди, сума нарахованої та несплаченої Комісії за надання Кредиту становить 423,36 грн (п.1.8).

Згідно довідки ТОВ «ПрофітГід» встановлено, що 06 липня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на рахунок № НОМЕР_3 кошти в розмірі 2300 грн, призначення платежу: переказ кредиту за договором №353331490, 3544106691 ОСОБА_1 договір (оферта): 353331490 від 29 травня 2025 року (а.с. 34).

14 липня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду. Вказана додаткова угода підписана відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором: 6174.

Згідно умов п. 1.1 Додаткової угоди сторони дійшли згоди про надання Кредитодавцем Позичальнику Траншу в сумі 10 000 грн.

Після надання Траншу відповідно до цієї Додаткової угоди сума Кредиту, яка була надана Позичальнику за Договором та неповернута на момент укладення цієї Додаткової угоди, разом із сумою Траншу, що видається відповідно до цієї Додаткової угоди, буде складати 19 355,42 грн (п.1.2).

З моменту отримання Траншу вказаного в п. 1.1. Договору, Базова процентна ставка за Договором (для суми всіх наступних Траншів в рамках Договору та для суми, яка вже є в користуванні) буде складати 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 відсотків річних. З моменту підписання цієї Додаткової угоди, незалежно від зазначеного в Договорі, розмір Дисконтної чи Індивідуальної ставки не може бути більшим за Базову процентну ставку вказану вище (п.1.4).

Сторони підтверджують, що на момент укладення цієї Додаткової угоди сума нарахованих та несплачених процентів за користування Кредитом становить 846,32 грн (п.1.5).

Під час надання суми Траншу, вказаного в п. 1.1. цієї Додаткової угоди, Кредитодавцем нараховується Комісія за надання кредиту в розмірі 600 грн (п.1.6).

Сторони підтверджують, що на момент укладення цієї Додаткової угоди, сума нарахованої та несплаченої Комісії за надання Кредиту становить 561,36 грн (п.1.8).

Згідно довідки ТОВ «ПрофітГід» встановлено, що 14 липня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на рахунок № НОМЕР_3 кошти в розмірі 10 000 грн, призначення платежу: переказ кредиту за договором №353331490, 3544106691 ОСОБА_1 договір (оферта): 353331490 від 29 травня 2025 року (а.с. 34).

19 липня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду. Вказана додаткова угода підписана відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором: 4544.

Згідно умов п. 1.1 Додаткової угоди сторони дійшли згоди про надання Кредитодавцем Позичальнику Траншу в сумі 8122 грн.

Після надання Траншу відповідно до цієї Додаткової угоди сума Кредиту, яка була надана Позичальнику за Договором та неповернута на момент укладення цієї Додаткової угоди, разом із сумою Траншу, що видається відповідно до цієї Додаткової угоди, буде складати 27 477,42 грн (п.1.2).

З моменту отримання Траншу вказаного в п. 1.1. Договору, Базова процентна ставка за Договором (для суми всіх наступних Траншів в рамках Договору та для суми, яка вже є в користуванні) буде складати 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 відсотків річних. З моменту підписання цієї Додаткової угоди, незалежно від зазначеного в Договорі, розмір Дисконтної чи Індивідуальної ставки не може бути більшим за Базову процентну ставку вказану вище (п.1.4).

Сторони підтверджують, що на момент укладення цієї Додаткової угоди сума нарахованих та несплачених процентів за користування Кредитом становить 1794,72 грн (п.1.5).

Під час надання суми Траншу, вказаного в п. 1.1. цієї Додаткової угоди, Кредитодавцем нараховується Комісія за надання кредиту в розмірі 487,32 грн (п.1.6).

Сторони підтверджують, що на момент укладення цієї Додаткової угоди, сума нарахованої та несплаченої Комісії за надання Кредиту становить 1161,36 грн (п.1.8).

Згідно довідки ТОВ «ПрофітГід» встановлено, що 19 липня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на рахунок № НОМЕР_3 кошти в розмірі 8122 грн, призначення платежу: переказ кредиту за договором №353331490 , 3544106691 ОСОБА_1 договір (оферта): 353331490 від 29 травня 2025 року (а.с. 35).

Як вбачається з відповіді ТОВ «НоваПей» № 27-05/2026/18/90-Т від 27 травня 2026 року, картковий рахунок № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 .

Як вбачається з розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором №353331490 від 29 травня 2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 58 662,09 грн, з яких: 27 477,42 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15 797,28 грн – заборгованість за відсотками, 1648,68 грн – заборгованість за комісією та 13 738,71 – заборгованість за неустойкою. Проценти нараховані до 09 вересня 2025 року.

Крім того, з вказаного розрахунку заборгованості встановлено, що ОСОБА_1 прострочив сплату щомісячної плати за процентами та сплатив на погашення заборгованості 1588 грн.

09 вересня 2025 року між ТОВ «Таліон плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено договір факторингу за №МВ-ТП/52.

Відповідно до положень п. 2.1 Договору, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Як слідує з положень п. 4.1 Договору, наявне Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання Реєстру прав вимоги. Майбутнє Право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує.

09 вересня 2025 року між ТОВ «Таліон плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підписано Реєстр прав вимоги від 09 вересня 2025 року, згідно із яким від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №353331490 від 29 травня 2025 року в сумі 58 662,09 грн (а.с. 14-15).

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон плюс» за кредитним договором №353331490 від 29 травня 2025 року встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 станом на 29 січня 2026 року становить 96899,85 грн, з яких: 27 477,42 грн – заборгованість за кредитом, 54035,04 грн – заборгованість за відсотками, 1648,68 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту та 13 738,71 грн – заборгованість за неустойкою.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В силу вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін цього договору відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов`язки, які випливають із кредитного договору.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до вимог абз. 1 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно абз. абз. 1, 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію»).

У силу ч. 3 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Вищенаведене свідчить про належне укладення кредитних договорів, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.

Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так, у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

Отже, між сторонами досягнута згода щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В силу вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

В силу вимог ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

З матеріалів справи встановлено, що 29 травня 2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір кредитної лінії № 353331490, за умовами якого відповідач отримав кредит на загальну суму 27 478 грн, на строк до 28 червня 2030 року, зі сплатою процентів.

Встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» належним чином виконало взяті на себе зобов`язання, надавши відповідачу банківську послугу з кредитування шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок у розмірі 27 478 грн.

На підтвердження факту укладення кредитного договору, отримання коштів, позивачем надано договір кредитної лінії, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості по кредиту, з яких вбачається факт отримання відповідачем кредитних коштів та часткове виконання кредитного договору.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував умов кредитного договору та допустив виникнення простроченої заборгованості.

Згідно з вимогами ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII, споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Отже, у цій справі регулювання правовідносин ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із споживачем ОСОБА_1 щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1734-VIII.

Згідно із вимогами ч.4 ст. 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Як видно з умов договору, сторонами погоджено строк кредитування до 28 червня 2030 року, який ще не сплинув.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач не надав доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання ним вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.

Тому, в суду відсутні підстави стягувати суму боргу, строк повернення якої ще не настав.

Разом із тим, виходячи із розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 29 січня 2026 року заборгованість за простроченими відсотками становить 54 035,04 грн, враховуючи вимоги статтей 530, 610 ЦК України, в цій частині позов підлягає до задоволення.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18). Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за проценти в розмірі 54 035,04 грн є обгрунтовані та їх слід задовольнити.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 1648,68 грн, слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до вимог ч. 5 ст 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов договору кредитної лінії №353331490 від 29 травня 2025 року свідчить про те, що комісія за видачу кредиту, встановлена в п.8.5 Договору.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що положення кредитного договору щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за видачу кредиту суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за видачу кредиту.

Від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 згідно кредитного договору №353331490 від 29 травня 2025 року, на підставі договору факторингу за №МВ-ТП/52 від 09 вересня 2025 року та реєстру боржників до вказаного договору.

Докази про те, що вказаний договір визнаний недійсним чи його дійсність оспорюється в судовому провадженні суду не надані.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кредитні кошти у добровільному порядку позивачу, як новому кредитору, не повернуті, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Таліон плюс» заборгованості за кредитним договором за №353331490 від 29 травня 2025 року у розмірі 54 035,05 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Положеннями ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В силу вимог п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Положеннями ч. 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Встановлено, що у позові позивач зазначив про те, що попередній (орієнтований) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомог, які вона очікує понести у даній справі становить 5000 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача подав суду:

- договір про надання правової допомоги № 5 від 02 грудня 2024 року, укладений між адвокатським об`єднанням «ЛІГА ЮРИДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІННОВАЦІЙ» та ТОВ «Таліон плюс»;

- ордер серії СВ №1116266 від 02 грудня 2024 року;

- додаткову угоду№ 2981 від 12.03.2026 року про надання правової допомоги до Договору № 5 від 02 грудня 2024 року;

- акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 5 від 02 грудня 2024 року;

- платіжну інструкцію АТ «ОТП Банк» №236 від 12 березня 2026 року.

Відповідно до вимог ч. 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 6 цієї ж статті ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Відповідач будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, будь-яких заперечень щодо розумності та співмірності розміру судових витрат суду не надав.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що заявником доведено понесення ним витрат на надання правової допомоги у розмірі 5 000 грн під час розгляду у суді даної справи.

Водночас, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, та вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1729,93 грн (54 035,04 * 2662,40 / 83 161,14) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3248,82 грн (54 035,04 * 5000 / 83 161,14), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» заборгованість за кредитним договором №353331490 від 29 травня 2025 року у розмірі 54 035,04 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» 1729,93 грн в рахунок сплаченого судового збору та 3248,82 грн витрат на правову допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс», вул. Жабинського, 13, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 39700642.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 12 листопада 2026 року.

Головуюча суддя І.М. Черніцька

Оригінал: reyestr.court.gov.ua