Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №443/978/26 — Жидачівський районний суд Львівської області

Суд: Жидачівський районний суд Львівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №443/978/26

Суддя: СЛИВКА С. І.

Справа №443/978/26

Провадження №2/443/852/26

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

11 листопада 2026 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Сливки С.І.,

за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Яременка І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа територіальна громада села Лисків в особі Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області, про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом, в якому просить: встановити факт її постійного проживання разом із ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, тобто на момент смерті останньої, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , право на земельну частку (пай) на території Зарічненської сільської ради, площею 1,03 умовних кадастрових гектари, згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ №2758 від 24.04.1997 року.

Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові померла її матір ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина до складу якої, окрім іншого, увійшло право на земельну частку (пай) на території Зарічненської сільської ради площею 1,03 умовних кадастрових гектари, належне померлій згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ №2758 від 24.04.1997. Згідно довідки Журавненської селищної ради №216 від 30.04.2025, ОСОБА_3 до дня смерті і на день смерті, яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована в АДРЕСА_2 . В Зарічненській сільській раді від померлої ОСОБА_3 посвідчувався заповіт від 16.02.2015 за № 7. Померла ОСОБА_3 на день своєї смерті була зареєстрована одна в будинку по АДРЕСА_2 . Зазначає, що її матір хворіла та потребувала постійного догляду, саме тому вона забрала свою матір до себе у м. Львів на постійне проживання, де остання проживала без реєстрації більше десяти років, де і померла.

Крім неї, інших спадкоємців за заповітом чи осіб які б претендували на обов`язкову частку у спадщині не було. Батько позивачки ОСОБА_4 із її матір`ю ОСОБА_3 у шлюбі не перебували. Спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 був її син ОСОБА_2 , однак він спадщину не прийняв у жоден із передбачених законом способів. Оскільки вона постійно проживала із своєю матір`ю ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, не заявляла про відмову від спадщини, а тому на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, вважається такою, що її прийняла, однак юридично спадкові права вона не оформляла.

14.05.2026 року вона звернулася в Жидачівську державну нотаріальну контору з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері, однак нотаріус відмовив через пропуск піврічного терміну для подання заяви про прийняття спадщини, а також через відсутність правовстановлюючих документів на земельні ділянки на території Зарічненської сільської ради, що належали померлій і є спадковим майном.

За таких обставин вона змушена звертатися до суду із вимогою про встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини та вимогою про визнання права на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 29.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 23.09.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті.

Позивач та представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримали, з підстав викладених у позовній заяві, просили позов задоволити повністю, а також не заперечили щодо ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, не подав відзиву на позовну заяву, клопотання про проведення судового засідання без його участі не надходило та не повідомив суд про причину неявки, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи.

При цьому, ОСОБА_2 повідомлявся про розгляд справи в суді за зареєстрованим в передбаченому законом порядку місцем проживання. Направлені на його адресу рекомендовані повідомлення повернуто до суду з відміткою органу поштового зв`язку «адресат відсутній», що є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 18 березня 2021 року по справі 911/3142/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17).

Також, у відповідності до ч.11 ст.128 ЦПК України повідомлення відповідача було здійснено через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України (через веб-сайт Жидачівського районного суду Львівської області).

Представник третьої особи – Журавненської селищної ради в судове засідання не з`явився, хоч про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Письмових пояснень та клопотань про проведення судового засідання без його участі до суду не надходило.

У зв`язку з цим суд визнає неявку відповідача та представника третьої особи неповажною та вважає, що справу можливо слухати у відсутності відповідача та представника третьої особи, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Оскільки відповідач відзив на позовну заяву не подав, позивач та представник позивача не заперечують проти винесення заочного рішення, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до ст.ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи ухвалити заочне рішення.

Заслухавши вступне слово позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , то її батьками зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.10).

Як видно із свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_2 , 12.06.2007 розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а.с.11).

Згідно копії паспорта громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 26.11.1990 (а.с.6-8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові померла матір позивачки ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 28.12.2020 (а.с.12).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина до складу якої, окрім іншого, увійшло право на земельну частку (пай) на території Зарічненської сільської ради площею 1,03 умовних кадастрових гектари, належне померлій згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ №2758 від 24.04.1997 (а.с.16).

За життя ОСОБА_3 , 16.02.2015 було складено заповіт, який посвідчений секретарем Зарічненської сільської ради та зареєстрований в реєстрі за № 7, згідно якого остання заповіла усе своє майно дочці – ОСОБА_1 , 1970 р.н. (а.с.14).

Згідно довідки Журавненської селищної ради №216 від 30.04.2025, ОСОБА_3 до дня смерті і на день смерті, яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована в АДРЕСА_2 . В Зарічненській сільській раді від померлої ОСОБА_3 посвідчувався заповіт від 16.02.2015 за № 7. Померла ОСОБА_3 на день своєї смерті була зареєстрована одна в будинку по АДРЕСА_2 (а.с.13).

Стаття 1216 ЦК України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Судом на підставі досліджених письмових доказів встановлено, що єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 була тільки позивачка, та інших спадкоємців за заповітом після смерті ОСОБА_3 не було.

Згідно ч.1 ст.1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

При цьому судом встановлено, що особою яка може претендували на обов`язкову частку у спадщині, після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 був тільки син останньої – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Однак, ОСОБА_2 спадщину за законом після смерті своєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 не прийняв у жоден із передбачених законом способів та на таку не претендує, що також підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №85174244 від 08.05.2026, де відсутня інформація про зареєстровані спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15).

Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Допитана як свідок ОСОБА_1 в судовому засіданні дала покази про те, що її матір – ОСОБА_3 проживала в с.Лисків сама. З 2010 року вона забрала матір проживати до себе у м.Львів. Вона із матір`ю їздила в село, де мама отримувала пенсію. Її матір не перебувала у шлюбі із батьком. Також вона загубила документ на земельний пай.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні дала покази про те, що являється сусідкою ОСОБА_1 . У ОСОБА_1 вдома приблизно із 2010 року проживала її матір, яку кликали ОСОБА_8 . Вона проживала у неї до самої своєї смерті. Вона часто бувала у них вдома.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 , спадщину за заповітом після смерті своєї матері – ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично прийняла, оскільки постійно проживала із спадкодавцем на час смерті останньої, однак юридично своїх спадкових прав на все спадкове майно не оформила.

З метою оформлення права власності на спадкове майно за заповітом, позивач звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Однак, постановою завідувача Жидачівської ДНК Матусеком В.В. №212/02-31 від 14.05.2026, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті її мами – ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із тим, що вона пропустила піврічний строк передбачений цивільним законодавством на подання заяви, а також відсутні правовстановлюючі документи на земельну частку (пай), що знаходиться на території Зарічненської сільської ради, Стрийського району (Жидачівського району) Львівської області, що належала померлій і є спадковим майно (а.с.18).

Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

У п.п. 2,23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах спадкування» №7 від 30.05.2008 року роз`яснено, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з вимогами ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Метою встановлення факту постійного проживання позивачки зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки. Чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Таким чином, суд приходить до переконання, що здобутими під час судового розгляду письмовими доказами та показами свідків, достатньо стверджується той факт, що ОСОБА_1 постійно проживала разом із спадкодавцем – ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, тобто на момент смерті останньої, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому позов у цій частині є підставним та підлягає до задоволення.

Крім того, частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України, встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у вигляді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку, шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України. За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

Статтею 1297 ЦК України, встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у вигляді втрати права на спадщину.

Водночас, згідно з роз`ясненнями, викладеними Міністерством юстиції України у своєму листі № 19-32/319 «Щодо порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна», зазначено, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Крім того, п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Наведене, з урахуванням зазначених вище норм ЦК України, а також позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом щодо спадкового майна.

Враховуючи зазначені норми ЦК України, роз`яснення постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7та листа ВССУ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року № 899-IV право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є сертифікат на право на земельну частку (пай), рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Позивачка стверджує, що правовстановлюючі документи на спадкове майно втрачено.

Доказом того, що покійна ОСОБА_3 отримала право на середню земельну частку (пай) на території Зарічненської сільської ради, маючи Сертифікат на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ №2758, зареєстрованого 24.04.1997 за №718, площа земельної ділянки – 1,03 умовних кадастрових гектарів. Підстава для видачі сертифіката розпорядження голови Жидачівської районної державної адміністрації від 14.04.1997 р. №230, є довідка Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 13.03.2026 (а.с.16).

Інші правовстановлюючі документи, які б посвідчували право власності або право користування вищезазначеною земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Жидачівського району за ОСОБА_3 у відділі не зареєстровано.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Отже, відсутність факту офіційного визнання перешкоджає належному володінню користуванню та розпорядженню успадкованим майном, створює умови правової невизначеності речових прав позивача. При цьому, в даному випадку, нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, зокрема, у зв`язку із тим, що у неї відсутні правовстановлюючі документи на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташовані на території Зарічненської сільської ради, Стрийського району (Жидачівського району) Львівської області.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, тобто на момент смерті останньої, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , право на земельну частку (пай) на території Зарічненської сільської ради, площею 1,03 умовних кадастрових гектари, згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ №2758 від 24.04.1997.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду через Жидачівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя С.І. Сливка

Оригінал: reyestr.court.gov.ua