Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №646/9757/24
Суддя: Пилипчук Н. П.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Постанова
Іменем України
30 жовтня 2026 року
м. Харків
справа № 646/9757/24
провадження № 22-ц/818/2594/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів – Тичкової О.Ю., Маміної О.В.
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства« Перший Український Міжнародний Банк» про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2025 року, постановлене суддею Серпутько Д.Є.,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2024 року представник позивача звернувся до суду з позовом із вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 27.06.2017 між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви № 200832026301 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
У подальшому АТ «ПУМБ» звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до позовної заяви, представник АТ «ПУМБ» просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 133330,99 грн та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. До матеріалів вказаної позовної заяви було долучено розрахунок заборгованості за договором № 200832026301. Відповідно до вказаного розрахунку загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «ПУМБ» складає 133330,99 грн. Крім того, представником відповідача АТ «ПУМБ» був складений узагальнюючий розрахунок заборгованості за кредитним договором № 200832026301 від 27.06.2017 р. за період з 30.06.2017 по 03.03.2024. У відповідності до узагальнюючого розрахунку заборгованості від 19.06.2024 розмір коштів, сплачених позивачем в рахунок сплати відсотків за наданим кредитом за період з 30.06.2017 р. по 03.03.2024 р. включно, складає 67102,49 грн. У відповідності до узагальнюючого розрахунку заборгованості від 19.06.2024 розмір коштів, сплачених позивачем в рахунок сплати тіла кредиту за наданим кредитом за період з 30.06.2017 по 03.03.2024 включно складає 83773,46 грн. У відповідності до Довідки про збільшення кредитного ліміту без номера та дати станом на 03.03.2024 за договором № 200832026301 від 27.06.2017 кредитний ліміт складає 73700,00 грн. Таким чином, розмір коштів, сплачених позивачем за договором № 200832026301 від 27.06.2017 станом на 19.06.2024 складає: 67102,49 грн (розмір сплачених відсотків) + 83773,46 грн (розмір сплаченого тіла кредиту) = 150875,95 грн. Отже, розмір коштів, надмірно сплачених позивачем за договором № 200832026301 від 27.06.2017 складає: 150875,95 грн (розмір сплачених коштів) - 73700 грн (розмір тіла кредиту – кредитний ліміт) = 77175,95 грн. У зв`язку із зазначеною переплатою по кредитному договору № 200832026301 від 27.06.2017 позивач звернувся до суду з позовною заявою про захист прав споживачів.
Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 07.11.2024 провадження у цій цивільній справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У подальшому ухвалою суду від 12.12.2024 провадження по цивільній справі № 646/9757/24 (провадження № 2/646/3400/2024) за позовною заявою представника ОСОБА_1 адвоката Мариничева Юрія Павловича до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про захист прав споживачів зупинено - до набрання законної сили рішенням в іншій цивільній справі № 646/5350/24 за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2025 року Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про захист прав споживачів – задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ: 14282829) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти за договором № 200832026301 від 27.06.2017 у розмірі 67102 (шістдесят сім тисяч сто дві) гривні 49 копійок.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, код ЄДРПОУ: 14282829) в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
В апеляційній скарзі представник АТ «ПУМБ» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що дії банку про нарахування відсотків за користування кредитними коштами були в межах умов ДКБО та норм чинного законодавства, у тому числі щодо чеговості розподілу грошових коштів згідно ст. 19 ЗУ «Про споживче кредитування» та 534 ЦК України, які передбачають наступне: «У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості,я кщо інше не встановлено законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються процента і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Наведені обставини справи на норми чинного законодавства залишились поза увагою суду перої інстанції, що спричинило прийняття необгрнутованого та незаконного рішення.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обгрнутованості позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.06.2017 між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви № 200832026301 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
У подальшому, АТ «ПУМБ» звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно вище вказаної позовної заяви представника АТ «ПУМБ», останній просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 133330,99 грн. та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.11.2024 Позовні вимоги акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором № 200832026301 від 27 червня 2017 року в розмірі 133330 (сто тридцять три тисячі триста тридцять) грн. 99 коп., з яких: 73619,29 грн. - заборгованість за кредитом; 59711,70 грн. - заборгованість процентами та судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп..
Постановою Харківського апеляційного суду від 20.08.2025 у цивільній справі № 646/5350/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , задоволено. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.11.2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішеннями судів у справі № 646/5350/24, у якій брали участь ті самі особи, установлені, зокрема наступні обставини.
27.06.2017 року між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви № 200832026301 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
У вказаній заяві ОСОБА_1 просила встановити на її поточний рахунок у гривнях, відкритий за цією заявою, кредитний ліміт у сумі 5000,00 грн. розрахунковий день 30 число місяця. Платіжна дата 30 число місяця. Строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюється відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної картки.
Також 27.06.2017 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено детальну інформацію про кредитодавця, суму кредиту, строк кредитування, мету отримання кредиту, спосіб та строк надання кредиту, розмір реальної річної процентної ставки та інші умови. Також зазначено, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 27.06.2017 року.
З довідки про збільшення кредитного ліміту вбачається, що станом на 27.06.2017 року кредитний ліміт становив 5000,00 грн, а станом на 26.05.2023 року – 73 700,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом ОСОБА_1 станом на 03 березня 2024 року має заборгованість за кредитним договором в розмірі 133 330,99 грн, з яких 73 619,29 грн – заборгованість за кредитом; 59 711,70 грн – заборгованість за процентами.
На підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами банком до позовної заяви долучено виписку/особовий рахунок за період з 27.06.2017 року по 03.03.2024 року.
З виписки ОСОБА_1 за період з 27.06.2017 року по 03.03.2024 року вбачається, що останньою внесено в рахунок погашення заборгованості – 151 575,95 грн, а знято з картки – 131 706,34 грн.
Акціонерне товариство «ПУМБ» направило на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення) про необхідність погашення заборгованості у загальному розмірі 133 330,99 грн.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути з відповідача відсотки за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.06.2017 року, посилався на Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту, якими визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цю Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафу, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Публічну пропозицію, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 червня 2017 року шляхом підписання заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
У зв`язку з чим, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за процентами у розмірі 59711,70 грн.
Крім того, як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості, загальний залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 73619,29 грн. Проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту, оскільки банком також нараховувались проценти на заборгованість за кредитом.
ОСОБА_1 неодноразово вносила кошти у рахунок погашення кредитної заборгованості, однак сплачені нею кошти розподілялись банком на погашення процентів, які не передбачені заявою про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим заборгованість зростала.
ОСОБА_1 фактично отримала кредитний ліміт в розмірі 5000,00 грн, який в подальшому збільшено до 73700,00 грн, в свою чергу згідно виписці по картці нею внесено в рахунок погашення заборгованості – 151 575,95 грн, а знято 131 706,34 грн.
Тобто, ОСОБА_1 має переплату за даним кредитним договором в розмірі 19869,61 грн (151575,95 грн – 131706,34 грн). Отже тіло кредиту є повністю погашеним ОСОБА_1 , а домовленості про сплату відсотків за користування коштами підписана відповідачкою заява не містила.
Постанова Харківського апеляційного суду від 20.08.2025 у цивільній справі № 646/5350/24 набрала законної сили 20.08.2025.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Одночасно, стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень ст. 1212 або ст. 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу.
Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується ст. 1212 ЦК України.
Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №607/5422/16-ц, від 23 квітня 2020 року у справі №501/5213/13-ц.
Предметом позову в цій справі є стягнення з АТ «ПУМБ» надмірно сплачених грошових коштів за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2 .
Судом установлено, що 27.06.2017 року між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви № 200832026301 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, який не містив розмір та порядок нарахування відсотків, але слугував підставою для видачі позивачу кредитної картки, за допомогою якої позивач користувався кредитними коштами, що підтверджено виписками з рахунку.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Згідно з ч.1 ст.1212 глави 83 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У відповідності до наведеної норми кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої(потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. При цьому набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним, а ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Як встановлено з матеріалів справи, між сторонами наявні договірні відносини, регламентовані умовами кредитного договору та главою 71 ЦК України, якими визначено підстави та порядок припинення таких договірних зобов`язань.
Враховуючи викладене, заявлена позивачем сума до стягнення, не може вважатися набутою відповідачем безпідставно в розумінні ст.1212 ЦК України.
Крім того, сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21.
Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22, безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Матеріалами справи підтверджено, що з 2017 року ОСОБА_1 користувалася кредитним рахунком, вносила на карту грошові кошти, здійснювала добровільні платежі, знала про регулярні списання коштів банком, однак не вживала заходів щодо їх повернення, що у випадку відсутності договірних зобов`язань та помилково сплачених грошових коштів, очевидно, вказує на те, що вона вважала платежі правомірними.
Тобто, у такому разі, якщо вважати, що кошти відповідачем отримані безпідставно для застосування ст. 1212 ЦК України, позивач достеменно знаючи, що не зобов`язаний перераховувати кошти з огляду на відсутність договірних відносин з відповідачем, а також будь-яких інших зобов`язань, проте здійснював ці платежі та протягом тривалого часу не вважав їх неправомірними, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів, на думку колегії суддів, є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати,та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк»– задовольнити.
Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2025 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства« Перший Український Міжнародний Банк» про захист прав споживачів – відмовити.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК.
Головуючий – Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua