Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №394/360/26 — Кропивницький апеляційний суд

Суд: Кропивницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №394/360/26

Суддя: Дьомич Л. М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 листопада 2026 року м. Кропивницький

справа № 394/360/26

провадження № 22-ц/4809/1618/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді – Єгорова С. М., Карпенко О. Л.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал»

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2026 року (суддя Краснопольська Л. П.).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Кредит Капітал») звернулось до Новоархангельського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №Z62.00410.003435971 від 21 грудня 2017 року у загальному розмірі 25123,15 грн. Також позивач просив відшкодувати за рахунок відповідачки судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 21 грудня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк», Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено кредитний договір № Z62.00410.003435971 (далі – Кредитний договір), на підставі якого відповідачка отримав кредит у розмірі 12066,00 грн на умовах повернення, сплати кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені договором.

Стверджується, що Кредитодавець повністю виконав свої зобов`язання. Однак, відповідачка не повернула банку отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила інші платежі, передбачені Кредитним договором.

На підставі укладеного з ТОВ «ФК «Кредит Капітал» договору факторингу від 26 листопада 2020 року № 12/84, ПАТ «Ідея Банк» відступило своє право вимоги до відповідачки за Кредитним договором позивачу.

Вказує, що станом на дату подання позову заборгованість відповідачки за Кредитним договором складає 25123,15 грн, з яких: 11765,95 грн – заборгованість за тілом кредиту; 5016,51 грн – заборгованість за відсотками та 8340,69 грн – заборгованість за комісією.

Заява про застосування строку позовної давності

У поданій до суду першої інстанції заяві відповідачка просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача та відмовити у задоволенні позову. Вказує, що загальний строк позовної давності складає три роки. Оскільки останній платіж за Кредитним договором був здійснений нею у 2017 році, вважає, що позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності (а.с. 49).

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит Капітал» відмовлено.

Вирішуючи спір у даній справі по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Останній платіж за кредитним договором було здійснено 02 лютого 2018 року. Позовна давність за останнім платежем спливла в 2021 році.

Судом зауважено, що з 2 квітня 2020 року, через пандемію COVID-19, строки позовної давності за основними цивільними вимогами (загальний трирічний та спеціальні строки) були фактично продовжені на весь період дії карантину. З березня 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, було продовжено строки за окремими категоріями справ на час дії воєнного стану. Починаючи з 30 січня 2024 року зупинено перебіг усіх строків позовної давності, визначених Цивільним кодексом, на весь період дії воєнного стану. Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14 травня 2025 року скасовано норму ЦК України (п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення»), яка встановлювала загальне зупинення перебігу строків позовної давності на час воєнного стану. Однак, порушення відповідачкою умов Кредитного відбулися у 2018–2019 роках, тобто ще задовго до введення карантину.

Оскільки укладення договору факторингу 26 листопада 2020 року не відновлює і не подовжує строк позовної давності, судом зауважено, що ані ПАТ «Ідея Банк» після порушень зобов`язань відповідачкою, ані ТОВ «ФК «Кредит капітал» після відступлення права вимоги, не скористались своїм правом звернення до суду з позовними вимогами до відповідачки про стягнення заборгованості, що утворилася внаслідок порушення зобов`язань за Кредитним договором.

З урахуванням наведеного, суд виснував, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2026 року у даній справі скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит капітал» задовольнити в повному обсязі

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення формально перерахував законодавчі акти, якими продовжувався та зупинявся перебіг позовної давності, проте фактично повністю проігнорував їхній юридичний зміст та не застосував їх до спірних правовідносин.

Зазначає, що із 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року перебіг строку позовної давності був зупинений через дію карантинних обмежень (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК). Крім того, відповідно до п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України в редакції, яка діяла з 30 січня 2024 року по 03 вересня 2025 року, у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.

На переконання скаржника, оскільки позивач звернувся до Новоархангельського районного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_1 26 березня 2026 року, з урахуванням вказаних «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України позивачем не пропущено строк для звернення з вказаним позовом до суду.

Також звертає увагу, що суд поклав в основу рішення заяву відповідачки про застосування позовної давності, проте позивач фактично був позбавлений можливості надати свої заперечення щодо зазначеної заяви. Матеріали справи не містять доказів направлення відповідачкою такої заяви на адресу позивача або його представника. До того ж, зазначена заява була подана лише за один день до ухвалення судом рішення у справі.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Кредит капітал» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2026 року; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачка не скористалась.

Згідно з ухвалою апеляційного суду від 29 липня 2026 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до наказів голови Кропивницького апеляційного суду у періоди з 24 серпня 2026 року по 07 вересня 2026 року (включно), з 16 вересня 2026 року по 18 вересня 2026 року (включно) та з 16 жовтня 20206 року по 25 жовтня 2026 року (включно) головуючий суддя у даній справі Дьомич Л. М. перебувала у відпустці, а у період з 02 листопада 2026 року по 06 листопада 2026 року - брала участь в онлайн - підготовці суддів судових палат у цивільних справах апеляційних судів, що проводиться Національною школою суддів України. Також на підставі відповідних наказів у період з 07 вересня 2026 року по 25 вересня 2026 року (включно) у відпустці перебував член колегії з розгляду вказаної справи суддя Карпенко О.Л., а у період з 28 вересня 2026 року по 23 жовтня 2026 року (включно) – член колегії з розгляду вказаної справи суддя Єгорова С.М.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 грудня 2017 року між ПАТ «Ідея Банк» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір №Z62.00410.003435971 (Кредитний договір, а.с. 13-14), за умовами п.п. 1.1., 1.2. якого Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби у сумі 12066,00 грн, включаючи витрати нас страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору. Банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 24 місяці. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок Позичальника, вказаний а п. 1.14. договору.

Згідно з п.п. 1.3., 1.4. Кредитного договору за користування кредитом Позичальник сплачує річну змінювану ставку у розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,5% (маржу Банку). Станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9,5%, що разом з маржею Банку складає змінювану процентну ставку у розмірі 15%.

За обслуговування кредиту Банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС – повідомлень щодо суми платежу за цим договором щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної адреси Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням каналів зв`язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за Кредитним договором (п. 1.10 Кредитного договору).

У п. 6.1. Кредитного договору сторони погодили Графік щомісячних платежів за договором.

Сторонами також підписано Паспорт споживчого кредиту (а.с. 14 на звороті -15).

Як убачається з банківської виписки з рахунку Позичальника, Банк виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, надавши відповідачці кредитні кошти у сумі 12066,00 грн. Однак, відповідачка свої зобов`язання за Кредитним договором виконала лише частково (а.с. 18).

Згідно з наданою Банком довідкою-розрахунком заборгованості за Кредитним договором станом на 26 листопада 2020 року заборгованість відповідачки складає 25123,15 грн, де: 11765,95 грн – заборгованість за основним боргом; 5016,51 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками, 8340,69 грн – заборгованість за комісією (а.с. 18 на звороті).

26 листопада 2020 року між АТ «Ідея Банк» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Кредит капітал» (Фактор) укладено договір факторингу № 12/84 (а.с. 19-21), згідно з п.п. 2.1 – 2.2. якого за цим договором Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Права вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим договором відступаються (передаються) у розмірі заборгованості боржників перед Клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу від 26 листопада 2020 року № 12/84 Клієнт передав, а Фактор прийняв на умовах, визначених договором, право вимоги до боржника – ОСОБА_1 за Кредитним договором у загальному розмірі 25123,15 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 11765,95 грн, заборгованість за відсотками - 5016,51 грн, заборгованість за комісіями - 8340,69 грн (а.с. 22).

Матеріали справи містять докази здійснення Фактором оплати за договором факторингу від 26 листопада 2020 року № 12/84 (а.с. 22 на звороті).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає.

Так, вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції констатував пропуск позивачем загального строку позовної давності та з цих підстав дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому, місцевим судом не враховано, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

Всупереч наведеному, питання обґрунтованості вимог позову ТОВ «ФК «Кредит капітал» до відповідачки місцевим судом фактично не розглядалось та не вирішувалось.

У зв`язку з викладеним колегія суддів враховує наступне.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ч.ч. 1-3 ст. 1056 - 1 визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З усталеної судової практики Верховного Суду (зокрема, постанови від 15 червня 2023 року у справі № 910/15023/21, постанови від 12 червня у справі № 175/966/21, постанови від 30 листопада 2022 року у справі № 214/6975/15-ц, постанови від 25 листопада 2022 року у справі № 1512/2-214/11; постанови від 21 вересня 2022 року у справі № 381/1647/21 тощо) вбачається, що виписка по особовому рахунку Позичальника є тим документом, який підтверджує факт видачі кредиту.

Суть цього висновку зводиться також до того, що виписка по рахунку клієнта банку є належним та допустимим доказом, який підтверджує наявність заборгованості та її розмір.

Отже, належними у справі доказами підтверджується те, що Кредитодавець свої зобов`язання за Кредитним договором виконав належним чином, надавши відповідачці кредитні кошти у сумі 12066,00 грн.

Однак, відповідачка свої зобов`язання за Кредитним договором виконала неналежним чином та не у повному обсязі. Так, як убачається з наявної у справі банківської виписки, 22 січня 2018 року у рахунок погашення кредиту відповідачкою було сплачено 840,00 грн, з яких 686,29 грн Банком було зараховано у рахунок погашення заборгованості за кредитом, 153,71 грн – у рахунок погашення відсотків за користування кредитом. У подальшому порядок зарахування сплаченої відповідачкою суми заборгованості було змінено таким чином: 300,05 грн – у рахунок погашення заборгованості за кредитом (299,70 грн + 0,35 грн); 153,71 грн – у рахунок погашення відсотків за користування кредитом та 386,24 грн – у рахунок оплати за обслуговування кредиту.

Виходячи з викладеного, пред`явлена до стягнення з відповідачки сума заборгованості за тілом кредиту у сумі 11765,95 грн (12066,00 грн – 300,05 грн =11765,95 грн) підтверджується наявними у справі доказами та є обґрунтованою.

У частині вимог позову про стягнення з відповідачки з відсотків за користування кредитом у сумі 5016,51 грн, колегією суддів зважено на те, що відповідно до умов п. 6.1. Кредитного договору Позичальник взяла на себе зобов`язання погасити у межах строку кредитування відсотки за користування кредитом, розмір яких згідно з Графіком щомісячних платежів складає загалом 2145,84 грн.

При цьому, розрахунку відсотків за користування кредитом саме у пред`явленій позивачем до стягнення сумі матеріали справи не містять, оскільки довідка Банку із зазначенням сум складових заборгованості таким розрахунком фактично не являється.

Таким чином, враховуючи здійснену часткову сплату заборгованості у сумі 153,71 грн, стягненню з відповідачки підлягають відсотки за користування кредитом у сумі 1992,13 грн (2145,84 грн - 153,71 грн = 1992,13 грн). Отже, саме у вказаному розмірі вимоги позову у відповідній частині підлягають задоволенню.

Крім того, у справі, яка переглядається, установлено, що умовами укладеного між Кредитодавцем та Позичальником Кредитного договору передбачено обов`язок Позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості.

Так, відповідно до п. 1.10 Кредитного договору за обслуговування кредиту Банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС – повідомлень щодо суми платежу за цим договором щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної адреси Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням каналів зв`язку тощо Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за Кредитним договором.

У Паспорті споживчого кредиту передбачено, що плата за обслуговування кредитної заборгованості складає 2,10% щомісячно від початкової суми кредиту, що згідно з Графіком щомісячних платежів за Кредитним договором дорівнює 839,65 грн щомісячно.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (тут і надалі – в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору), загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У даній справі обов`язок внесення Позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості передбачений п. 1.10 Кредитного договору, а її розмір - відповідною колонкою Графіку щомісячних платежів за кредитним договором у п. 6.1. Кредитного договору.

При цьому, вказані положення Кредитного договору зводяться до права Банку стягувати плату за інформування Позичальника про стан його рахунку різними засобами зв`язку, проте не враховують обов`язок Банку надавати таку інформацію один раз на місяць без здійснення будь-яких оплат Позичальником.

Таким чином, умови Кредитного договору уможливлюють сплату Позичальником комісії за банківські послуги, які мають надаватися Кредитодавцем безоплатно в силу вимог Закону України «Про споживче кредитування».

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Ураховуючи викладене, на переконання колегії суддів, п. 1.10 Кредитного договору та п. 6.1 Кредитного договору у частині, яка передбачає щомісячну сплату комісії є нікчемними відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, у задоволенні вимоги позову про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією у сумі 8340,69 грн належить відмовити з підстав її необґрунтованості.

При цьому, колегією суддів враховується, що Банком у рахунок плати за обслуговування кредиту були зараховані сплачені відповідачкою кошти у сумі 386,24 грн.

Оскільки відповідно до п. 2.1. Кредитного договору погашення заборгованості за договором здійснюється у першу чергу для оплати простроченої заборгованості по кредиту, сплачену відповідачкою суму комісії у розмірі 386,24 грн необхідно зарахувати у рахунок погашення заборгованості Позичальника за тілом кредиту.

За викладеного, з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у сумі 11379,71 грн (11765,95 грн – 386,24 грн = 11379,71 грн).

Однак, зазначеного судом першої інстанції безпідставно враховано не було.

У вирішенні питання застосування строку позовної давності до вимог позову, які апеляційним судом визнано обґрунтованими, а саме: заборгованості за тілом кредиту в сумі 11379,71 грн та відсотків за користування кредитом в сумі 1992,13 грн, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це закріплено положеннями ст. 257 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України.

За правилами ч. 5 ст. 216 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

Відповідно до ст. 262 ЦК України зміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Усталена практика суду касаційної інстанції свідчить про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору зазначено періодичними/щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Дослідивши Графік щомісячних платежів за Кредитним договором, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності та вважає, що строк позовної давності за жодним із платежів, що мали бути здійснені відповідачкою, позивачем не пропущений.

Так, законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст.ст. 263, 264 ЦК України.

Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу,продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до ЦК України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

У контексті обставин справи, що переглядається, апеляційним судом враховано, що 22 січня 2018 року шляхом сплати коштів у сумі 840,00 грн відповідачкою було погашено у повному обсязі заборгованість по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом за першим платежем згідно з Графіком та частково – за другим платежем. Відтак, прострочення сплати залишку заборгованості за другим платежем настало 22 лютого 2018 року, а тому навіть за цим платежем загальний строк позовної давності не сплив станом на 02 квітня 2020 року, оскільки мав закінчитися 22 лютого 2021 року, але спочатку продовжився, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до 03 вересня 2025 року. Тому загальний строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за другим платежем тривав до 27 липня 2026 року (04 вересня 2025 року + 326 днів залишку строку).

Враховуючи, що з позовом у даній справі позивач до суду звернувся 12 березня 2026 року, ним не пропущено загальний строк позовної давності як щодо другого передбаченого Графіком платежу, так і тим більше - щодо решти передбачених Графіком платежів за Кредитним договором, прострочення сплати яких допущено відповідачкою.

Отже, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами позову є хибним.

Оскільки з підстав, наведених вище, вимоги позову підлягають частковому задоволенню, подану позивачем апеляційну скаргу також необхідно задовольнити частково.

За викладеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Судові витрати

Щодо витрат позивача на правову допомогу у суді першої інстанції, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.ч. 1 – 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результати розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Дослідивши надані докази, оцінивши їх на предмет підтвердження понесення позивачем заявлених витрат, апеляційний суд зважає на наступне.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Апеляційним судом встановлено, що надання позивачу правової допомоги під час розгляду даної справи у суді першої інстанції Адвокатським об`єднанням «Апологет» в особі адвоката, керуючого партнера Усенка Михайла Ігоровича підтверджується договором про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2025 року № 0107 з додатком, яким є акт наданих послуг від 09 березня 2026 року № 302 (а.с. 26), детальним описом наданих послуг (а.с. 27), ордером на надання правничої допомоги (а.с. 27 на звороті).

Відповідно до п.п. 2.1., 2.3. договору про надання правової (правничої) допомоги порядок розрахунків та інші аспекти виконання договору визначаються Додатком № 1 до договору; вартість наданих послуг правничої допомоги за одну кредитну справу складає 8000,00 грн без ПДВ.

Позивачем та Адвокатським об`єднанням підписано акт наданих послуг, що є невід`ємною частиною договору про надання правової (правничої), яким погоджено, зокрема, що сума наданих послуг відповідно до договору складає 8000,00 грн; боржник - ОСОБА_1 .

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У даній справі встановлено та підтверджується змістом договору, що розмір гонорару адвоката позивача за надання правової допомоги є фіксованим та складає 8000,00 грн.

У додатковій постанові від 13 лютого 2024 року Верховний Суд вказав, що у разі встановлення фіксованого розміру гонорару, фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас, зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, сторона може доводити неспівмірність витрат, а суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити розмір, зважаючи на розумну необхідність судових витрат у справі.

У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у розумінні умов ч.ч. 4-6 ст.137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22).

Зваживши на те, що відповідачка про зменшення витрат позивача на правову допомогу не заявляла, наявні визначені законом підстави для відшкодування нею витрат позивача на правову допомогу у суді першої інстанції.

Водночас, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, враховуючи скасування апеляційним судом оскаржуваного судового рішення, понесені позивачем у суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачки пропорційно задоволеним вимогам (53,23%), а саме у сумі 4258,40 грн.

У відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційним судом також здійснений відповідний перерахунок витрат позивача зі сплати судового збору.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті спору про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» задовольнити частково.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2026 року скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» заборгованість за кредитним договором №Z62.00410.003435971 від 21 грудня 2017 року у загальному розмірі 13 371,84 грн, з яких: 11 379,71 грн – заборгованість за тілом кредиту, 1 992,13 грн – заборгованість за відсотками.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 417,20 грн, витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 4 258,40 грн, а також витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2 125,79 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді С. М. Єгорова

О. Л. Карпенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua