Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про визнання фізичної особи недієздатною
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №466/5500/25
Суддя: Шандра М. М.
Справа № 466/5500/25 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.
Провадження № 22-ц/811/941/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Ткачишин Л.А.
за участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,
представника органу опіки та піклування Шевченківської РА
ЛМР – Равойт-Верес Х.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради; ОСОБА_3 , про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просив продовжити строк дії рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06.11.2023 у справі №466/6762/23 про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном.
На обґрунтування клопотання заявник зазначив, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06.11.2023 ОСОБА_3 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку з призначенням ОСОБА_1 опікуном. Строк дії вказаного рішення визначено тривалістю два роки з моменту набрання ним законної сили.
Заявник покликається на те, що станом на час звернення до суду ОСОБА_3 продовжує страждати на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді судинної деменції, внаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. З огляду на це заявник вважає за необхідне продовжити строк дії рішення суду про визнання ОСОБА_3 недієздатним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09.03.2026 клопотання ОСОБА_1 про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки – задоволено частково.
Продовжено строк дії рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06.11.2023 в частині визнання ОСОБА_3 ,, ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним.
У продовженні строку дії рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06.11.2023 в частині продовження дії обов`язків ОСОБА_1 як опікуна над недієздатним ОСОБА_3 ,, ІНФОРМАЦІЯ_1 , – відмовлено.
Тимчасово покладено обов`язки опікуна над недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що попереднім рішенням суду ОСОБА_3 було визнано недієздатним та встановлено над ним опіку, а строк дії рішення про визнання його недієздатним визначено тривалістю два роки. Водночас відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_3 продовжує страждати на стійкий хронічний психічний розлад, внаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У зв`язку з цим апелянт вважає наявними підстави для продовження строку дії рішення суду. Клопотання про таке продовження, за його твердженням, було подано своєчасно – не пізніше ніж за п`ятнадцять днів до закінчення строку дії попереднього рішення. На думку апелянта, суд першої інстанції вийшов за межі предмета розгляду, оскільки при вирішенні питання про продовження строку дії рішення про визнання особи недієздатною суд мав перевірити насамперед наявність або відсутність у такої особи стійкого хронічного психічного розладу, що підтверджується відповідним висновком судово-психіатричної експертизи. Водночас питання щодо анкетних даних, особи та можливості виконання обов`язків опікуна ОСОБА_1 , який уже був призначений опікуном попереднім рішенням суду на підставі відповідного подання органу опіки та піклування, апелянт вважає таким, що не належить до предмета розгляду у справі про продовження строку дії рішення. Також апелянт не погоджується з покладенням судом виконання обов`язків опікуна на орган опіки та піклування при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради. Зазначає, що орган опіки та піклування не звертався до суду з відповідним проханням, а в день розгляду справи подав заяву про розгляд справи без його участі за наявними в матеріалах справи документами. При цьому, за твердженням апелянта, орган опіки не заявляв про намір виконувати обов`язки опікуна щодо ОСОБА_3 . Апелянт також посилається на положення статей 4, 12, 13 ЦПК України, вказуючи на необхідність розгляду судом справи в межах заявлених вимог та на підставі належних доказів. Вважає, що суд першої інстанції без достатніх правових підстав відмовив у продовженні його призначення опікуном, хоча обставини, які були підставою для встановлення опіки, продовжують існувати.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та призначити його опікуном над ОСОБА_3 .
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , представник органу опіки та піклування Шевченківськогї РА ЛМР – Равойт-Верес Х.М. підтримали апеляційну скаргу. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, від представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 надійшло письмове клопотання про розгляд справи за їх відсутності, тому неявка учасників, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06.11.2023 у справі № 466/6762/23 заяву ОСОБА_1 про визнання особи недієздатною та призначення їй опікуна задоволено. Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним, визначено строк дії рішення тривалістю два роки з моменту набрання ним законної сили та призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном недієздатного.
Встановлено, що заявник ОСОБА_1 в межах строку, визначеного ч. 7 ст. 300 ЦПК України, звернувся до суду із клопотанням про продовження строку дії Шевченківського районного суду м. Львова від 06.11.2023.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 1370 від 28.08.2025 ОСОБА_3 за своїм психічним станом не здатний до самостійного соціального та практично-побутового життя, страждає на тяжкий психічний розлад у вигляді помірної розумової відсталості та не здатний усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Оскільки судом встановлено, що психічний розлад у ОСОБА_3 має стійкий характер і продовжує існувати, внаслідок чого він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта, суд першої інстанції дійшов до висновку, що клопотання про продовження строку дії рішення суду про визнання його недієздатним є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Рішення суду першої інстанції у цій частині в апеляційному порядку не оскаржується.
У статті 41 ЦК України визначено, що над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).
При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.1999 № 34/166/131/88 (далі – Правила опіки та піклування).
Відповідно до пункту 3.1 Правил опіки та піклування для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину.
У таких справах із урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, оцінювати їхню здатність виконувати функції саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів заявника як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати критерії, яким має відповідати особа як опікун, визначені Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 № 34/166/131/88 (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2026 у у справі № 305/1557/24).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині продовження дії його обов`язків як опікуна над недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив із того, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне здійснення ним опікунських обов`язків та свідчили про доцільність їх подальшого покладення саме на нього.
Як правильно встановив суд першої інстанції, опікуном над недієздатним ОСОБА_3 призначено його двоюрідного брата ОСОБА_1 , однак матеріали справи не містять об`єктивних доказів їх спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а також відомостей, які б підтверджували здійснення заявником належного догляду за недієздатним, забезпечення його побутових потреб та захисту його прав і законних інтересів. Крім цього, в матеріалах справи немає належних і допустимих доказів, які підтверджували неможливість виконання обов`язків опікуна матір`ю недієздатного, яка проживає за тією ж адресою, що й останній.
Також встановлено, що заявник ОСОБА_1 працює та має на утриманні двох неповнолітніх дітей і наведені обставини додатково дали суду першої інстанції підстави для обґрунтованих сумнівів щодо доцільності продовження опікунських повноважень заявника.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Отже, за відсутності належного підтвердження того, що подальше здійснення опіки саме ОСОБА_1 відповідатиме найкращим інтересам недієздатного ОСОБА_3 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання.
При цьому суд зауважив, що згідно зі статтею 65 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 10.11.2026
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua