Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №607/5602/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Суд: Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №607/5602/26

Суддя: Якімець Т. І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.10.2026 Справа №607/5602/26 Провадження №2/607/3925/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Назаренко Яна Володимирівна, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

12 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 – адвокат Назаренко Я.В. – звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, зокрема, визнати за позивачкою право власності на (одну другу) частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 21 вересня 1984 року між сторонами було укладено шлюб, який розірвано 17 грудня 2013 року. Адвокат зауважує, що у 1995 році в період шлюбу та до моменту фактичного припинення шлюбних відносин, сторони придбали за спільні кошти спірну квартиру, а 15 червня 2005 року здійснили реєстрацію цієї квартири, в якій проживали та були зареєстровані з 31 березня 1995 року. У позові зазначено, що титульним власником спільної квартири вказаний ОСОБА_2 , утім, оскільки майно набуте у період шлюбу, воно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Представник позивача акцентує увагу суду на тій обставині, що позивач з 20 листопада 1987 року й до теперішнього часу працює у Тернопільській обласній дитячій клінічній лікарні, тобто перебуваючи у шлюбі з відповідачем працювала, отримувала заробітну плату та за спільні кошти вони придбали оскаржувану квартиру. У позові також зазначено, що відповідач відмовив позивачці у поділі спільного майна подружжя в позасудовому порядку, а тому вона змушена звернутися до суду з відповідним позовом.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач – ОСОБА_2 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористався.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 березня

2026 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 28 липня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 28 липня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Назаренко Я.В. – позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні 28 липня 2026 року не заперечив того факту, що спірний об`єкт нерухомого майна набуто подружжям під час їхнього перебування у шлюбі.

У судове засідання, призначене судом на 07 серпня 2026 року, сторони не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Статтею 128 ЦПК України унормовано особливості виклику учасників справи у судове засідання судовими повістками про виклик.

Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).

Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник позивача скористалася вимогами цієї норми.

Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).

Крім того, суд зазначає, що у зв`язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що 21 вересня 1984 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який розірвано 17 грудня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис за № 189, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, серія НОМЕР_1 (а.с. 8).

ОСОБА_1 Тернопільським МУ УМВС України в Тернопільській області 18 червня 1997 року видано паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 (а.с. 4–5); присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 (а.с. 6); місце реєстрації: АДРЕСА_2 , про що свідчить витяг з реєстру територіальної громади від 19 лютого 2026 року № 2026/002667775 (а.с. 7).

Згідно з довідкою КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» від 18 лютого 2026 року № 78-06/07, виданою ОСОБА_1 , вона дійсно працює в цій установі на посаді сестри господині отоларингологічного та стоматологічного дитячого відділення з 20 листопада 1987 року (наказ № 171 від 20 листопада 1987 року) по теперішній час (а.с. 11).

05 травня 2005 року Тернопільським міським бюром технічної інвентаризації на замовлення ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 51,5 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м. (а.с. 37, 38).

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради «Про оформлення права власності на кооперативні квартири» від 25 травня 2005 року № 586 вирішено оформити право власності за ОСОБА_2 на квартиру

АДРЕСА_3 , загальною площею 51,5 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м. Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності (а.с. 30).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на квартиру АДРЕСА_4 від 15 червня 2005 року, виданим виконавчим комітетом Тернопільської міської ради на підставі рішення від 25 травня 2005 року № 586, квартира АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Право власності зареєстровано за реєстровим № 49696 (а.с. 31).

Відповідно до довідки ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 12 лютого 2026 року № 240 власником квартири АДРЕСА_3 , є ОСОБА_2 . Право власності належить на підставі: свідоцтва про право власності виданого 15 червня 2005 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради; право власності зареєстровано Тернопільським міським бюром технічної інвентаризації 15 червня 2005 року за № 49696 (а.с. 10).

Як вбачається з інформації від 16 лютого 2026 року № 464338510 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відомості про зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_3 відсутні (а.с. 9).

Згідно з висновком про вартість майна двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 51,5 кв.м., житловою площею

29,5 кв.м., станом на 10 червня 2026 року ринкова вартість об`єкта оцінки становить 1 912 230 грн (а.с. 49).

Як убачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу від 06 жовтня 2026 року № 00061363010 між сторонами відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб 21 вересня 1984 року, актовий запис № 1045.

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України). Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша); законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (частина друга); судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя); при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта); обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята).

Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

2.2. Правовідносини виникли між сторонами з приводу майна, на яке поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, а тому при вирішенні цього спору суд застосовує відповідні норми Сімейного кодексу України (далі – СК України) та Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України).

За приписами частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Крім того, у цій статті зазначено, що майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга); право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом (частина третя); спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша та друга статті 60 СК України).

Верховний Суд зазначив, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., відповідні висновки, сформульовані у постановах від 24 травня 2023 року, справа № 278/2482/21, від 16 січня 2023 року, справа № 754/3132/16-ц).

Судом встановлено, що спірне майно – квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,5 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м., придбано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

2.3. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша); при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга).

Частинами першою, другою та четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69–72

СК України; вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22). Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо (абзац другий пункту 23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року (справа № 209/3085/20) зазначено, що у разі відсутності домовленості між подружжям щодо порядку поділу спільного майна суд має вирішити спір таким чином, щоб ухвалене рішення остаточно врегулювало спірні правовідносини між співвласниками та не зумовлювало необхідності подальших домовленостей щодо поділу цього ж майна (пункт 27).

Відповідно до частин першої – третьої статті 12, частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, суд вважає, що спірна квартира набута сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі та є об`єктом їхньої спільної сумісної власності. Доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна подружжя або свідчили про наявність підстав для відступу від засади рівності часток, суду не надано.

Суд ураховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року (справа № 523/14489/15-ц) зазначено, зокрема, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (пункт 70).

Тож з огляду на наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що окреме визнання зазначеного майна спільною сумісною власністю подружжя в резолютивній частині рішення не є необхідним, оскільки належним та ефективним способом захисту порушеного права за встановлених обставин є поділ цього майна шляхом визначення за кожною зі сторін права власності на частку відповідного об`єкта нерухомості.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Таким чином, зважаючи на норми чинного законодавства, дослідивши долучені до матеріалів справи докази щодо їх належності та допустимості, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частку спірної квартири підлягають задоволенню.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, а позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7 987,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1.555252973.1 від 03 березня 2026 року (а.с. 18), суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в зазначеному розмірі.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 49, 76–78, 81, 141, 244, 258–268, 273, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Назаренко Яна Володимирівна, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

2. Провести поділ спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : 1) визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) право власності на (одну другу) квартири АДРЕСА_5 ; 2) визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на (одну другу) квартири АДРЕСА_5 .

3. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 7 987 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

7. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 22 жовтня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя Т. І. Якімець

Оригінал: reyestr.court.gov.ua