Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №129/3632/26 — Гайсинський районний суд Вінницької області

Суд: Гайсинський районний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №129/3632/26

Суддя: Капуш І. С.

Справа № 129/3632/26

Провадження по справі № 2/129/2901/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2026 р. Гайсинський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Капуша І.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

21.09.2026 представник ТОВ «ФК «ЕЙС» Сахарова О.І. через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 753878784 від 20.02.2020 у розмірі 40 781,70 грн, з яких 14 749,20 грн заборгованості за тілом кредиту та 26 032,50 грн заборгованості за процентами. Також просила стягнути з відповідача 2 662,40 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позов обґрунтовано тим, що 20.02.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір, за яким відповідач отримав 14 750,00 грн. Позичальник частково виконав свої зобов`язання, однак кредит у повному обсязі не повернув. Право грошової вимоги за цим договором послідовно перейшло від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», від нього до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а надалі до позивача.

Ухвалою від 25.09.2026 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» відомості щодо належності відповідачу платіжної картки, фінансового номера телефону та зарахування кредитних коштів. На виконання ухвали банк надав лист від 13.10.2026 та виписку з рахунку відповідача.

27.10.2026 представник відповідача адвокат Хейніс О.Г. подав відзив, у якому просив задовольнити позов у частині стягнення 14 749,20 грн основного боргу. Проти стягнення процентів заперечував. Зазначив, що строк кредитування становив 15 днів та закінчився 06.03.2020. Цього дня відповідач сплатив 2 855,00 грн, чим повністю погасив проценти за первісний строк кредитування. На думку представника відповідача, після закінчення цього строку підстав для подальшого нарахування процентів за користування кредитом не було. Просив зменшити витрати позивача на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн, розподілити судовий збір та стягнути з позивача на користь відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

01.11.2026 представник позивача подала відповідь на відзив, у якій підтримала позовні вимоги. Послалася на те, що додатковою угодою від 06.03.2020 сторони продовжили строк кредитування на 30 днів та погодили на цей період ставку 1,35 % на день. Після закінчення продовженого строку проценти нараховувалися за ставкою 1,70 % на день. Право на їх стягнення позивач обґрунтував, зокрема, пунктом 4.3 договору та частиною другою статті 625 ЦК України. Заперечував проти покладення на нього витрат відповідача на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, вважаючи їх завищеними з огляду на складність справи та обсяг наданих послуг.

Справу розглянуто без участі сторін та їхніх представників за наявними письмовими матеріалами. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази та оцінивши доводи сторін, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої — четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Учасник справи на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. У цій справі позивач заявив до стягнення залишок основної суми кредиту та проценти. Тому суд перевіряє підстави виникнення і розмір заборгованості за кожною із цих складових у межах заявлених сум.

Згідно з частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України докази подають сторони та інші учасники справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на підстави позову на позивача покладається обов`язок довести укладення кредитного договору, надання коштів відповідачу, набуття права вимоги, а також обставини, що визначають розмір заявленої заборгованості. Оскільки сторони по-різному визначають дату закінчення строку кредитування, перевірці підлягають докази погодження його продовження, ставка і період нарахування процентів та порядок зарахування здійсненого відповідачем платежу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у сукупності й наводить мотиви їх врахування або відхилення. З огляду на це відомості, наведені у розрахунках кредиторів, підлягають зіставленню з умовами договору та додаткової угоди, даними про дії позичальника в інформаційній системі, банківською випискою та відомостями про проведені платежі. частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Отже, електронна форма є одним зі способів дотримання вимоги закону про письмову форму правочину.

За змістом частин першої та другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час укладення спірного договору, письмової форми правочину дотримано, якщо його зміст зафіксовано в одному чи кількох документах, у тому числі електронних, а правочин підписано його стороною або сторонами. Воля сторін може бути виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Тому для встановлення факту укладення електронного договору суд з`ясовує, які умови були зафіксовані в електронному документі та яким способом кожна зі сторін висловила згоду на них.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов. До них належать умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів такого виду, а також умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Укладення договору відбувається шляхом направлення однією стороною пропозиції укласти договір та прийняття цієї пропозиції другою стороною.

Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі. Ця норма визначає форму договору, тоді як факт прийняття конкретною особою запропонованих їй умов установлюється на підставі доказів її волевиявлення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Для визначення обсягу грошового зобов`язання позичальника мають значення сума фактично наданого кредиту, погоджені сторонами умови його повернення і сплати процентів, а також платежі, здійснені на виконання договору.

Статтею 1055 ЦК України встановлено обов`язкову письмову форму кредитного договору. Недодержання цієї форми має наслідком нікчемність договору. У разі оформлення кредиту дистанційно дотримання письмової форми встановлюється з урахуванням правил про фіксацію змісту договору в електронному документі та його підписання сторонами в передбачений законом спосіб.

Частинами третьою та шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Такий договір укладається шляхом направлення однією стороною оферти та її акцепту другою стороною і вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила оферту, відповіді про її прийняття. Акцепт може бути здійснений шляхом надсилання підписаного електронного повідомлення, заповнення та підписання електронної форми або вчинення дій, що визнаються прийняттям пропозиції, якщо зміст таких дій чітко роз`яснений в інформаційній системі та ці роз`яснення логічно пов`язані з пропозицією. За частиною дванадцятою цієї статті електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо за законом або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, одним із передбачених законом способів його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. При оцінці такого підпису суд враховує, на який засіб зв`язку надіслано ідентифікатор, коли його введено та з яким саме електронним документом пов`язана ця дія. У цій справі обставини підписання первісного кредитного договору від 20.02.2020 та погодження продовження строку кредитування 06.03.2020 підлягають окремій оцінці за доказами, що стосуються кожної із цих подій.

Суд установив, що 20.02.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 753878784. За пунктами 1.1–1.3 договору розмір кредиту становив 14 750,00 грн, первісний строк кредитування — 15 днів, дисконтна процентна ставка — 1,29 % на день. За графіком розрахунків строк повернення кредиту та сплати процентів припадав на 06.03.2020.

У примірнику договору та довідці про дії позичальника в інформаційній системі первісного кредитора відображено, що 20.02.2020 о 19 год 19 хв 22 с на номер телефону відповідача надіслано одноразовий ідентифікатор 7QM5KC59, який введено о 19 год 19 хв 55 с. АТ КБ «ПриватБанк» підтвердило, що в цей період зазначений номер був фінансовим номером відповідача за платіжною карткою із закінченням 9608. Реквізити картки відповідають зазначеним у заявці на отримання кредиту та довідці первісного кредитора про переказ коштів.

З виписки АТ КБ «ПриватБанк» видно, що 20.02.2020 за картковим рахунком ОСОБА_1 проведено переказ на суму 14 750,00 грн. У виписці окремо відображено комісію банку 73,75 грн та суму в валюті картки 14 676,25 грн. Дата, сума операції та картка одержувача узгоджуються з даними первісного кредитора. Відповідач укладення договору й отримання кредиту не оспорює.

06.03.2020 ОСОБА_1 сплатив 2 855,00 грн. Згідно з розрахунком первісного кредитора 2 854,20 грн зараховано на погашення фактично нарахованих процентів, а 0,80 грн — на погашення основної суми кредиту. Отже, на кінець цього дня несплачених процентів за первісний строк кредитування не залишилося, а заборгованість за тілом кредиту становила 14 749,20 грн. У цій частині доводи відзиву відповідають даним обліку самого кредитора.

Разом із тим доводи відповідача про те, що погоджений сторонами строк кредитування остаточно закінчився 06.03.2020, спростовується сукупністю досліджених доказів.

За пунктом 1 додаткової угоди від 06.03.2020 до договору № 753878784 сторони у зв`язку зі зверненням позичальника погодили продовження строку кредитування на 30 днів. Пунктом 2 передбачено сплату фактично нарахованих процентів на дату укладення додаткової угоди, а пунктом 3 погоджено дисконтну ставку 1,35 % на день. Угода містить номер і дату первісного договору, прізвище, ім`я, по батькові та ідентифікаційні дані позичальника. У довідці про дії позичальника в інформаційній системі кредитора окремо зафіксовано саме таке продовження із зазначенням його дати, тривалості та ставки.

Відомостей про надсилання та введення окремого одноразового ідентифікатора 06.03.2020 надані документи не містять. Одноразовий ідентифікатор 7QM5KC59 стосується підписання первісного договору 20.02.2020. Оцінюючи докази погодження продовженого строку кредитування, суд враховує, що у додатковій угоді від 06.03.2020 зазначено про звернення позичальника та визначено строк продовження і процентну ставку. Ці умови збігаються з відомостями, зафіксованими в інформаційній системі первісного кредитора. Того самого дня відповідач сплатив фактично нараховані проценти, як це передбачено пунктом 2 додаткової угоди. Хоча цей платіж припадав також на останній день первісного строку кредитування, у сукупності з індивідуальними умовами додаткової угоди та відомостями про її облік він підтверджує доводи позивача щодо продовження кредитування на 30 днів під 1,35 % на день.

За період з 07.03.2020 до 05.04.2020 включно первісний кредитор нараховував по 199,11 грн процентів на день на залишок основного боргу 14 749,20 грн. Розрахунок відповідає погодженій ставці 1,35 % на день з округленням щоденного нарахування до копійок. За 30 днів сума процентів становить 5 973,30 грн. Нарахування за 06.03.2020 до цієї суми не включено. Доказів сплати зазначених 5 973,30 грн матеріали справи не містять.

За розрахунками первісного та наступного кредиторів, у період із 06.04.2020 до 24.06.2020 включно на залишок основного боргу нараховано ще 20 059,20 грн, тобто по 250,74 грн за кожний із 80 календарних днів. Увесь зазначений період виходить за межі 30 днів користування кредитом, погоджених додатковою угодою від 06.03.2020.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Такі проценти є платою за користування наданими коштами протягом строку, на який позичальник отримав їх за домовленістю сторін.

За змістом частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути надані йому кредитодавцем кошти та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено положеннями про кредит або не випливає із суті кредитного договору. Отже, для визначення належних кредитодавцю процентів за користування кредитом суд виходить із погоджених сторонами строку кредитування та процентної ставки, у тому числі з урахуванням їх зміни за додатковою угодою.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено наслідки прострочення грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Підставою для нарахування передбачених цією нормою процентів є порушення боржником обов`язку своєчасно сплатити належну кредиторові грошову суму.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється. Подальший захист прав кредитодавця у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання забезпечується частиною другою статті 625 ЦК України.

У постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що проценти за статтею 1048 ЦК України сплачуються за період, протягом якого позичальник має право користуватися коштами, а проценти за частиною другою статті 625 ЦК України є мірою відповідальності за прострочення їх повернення. Оскільки поведінка позичальника протягом одного й того самого періоду не може бути водночас правомірною та неправомірною, зазначені норми не застосовуються одночасно за один період користування тими самими коштами.

У цій справі останнім днем погодженого сторонами продовженого строку кредитування було 05.04.2020. Отже, нараховані за період із 07.03.2020 до 05.04.2020 проценти в сумі 5 973,30 грн є платою за користування кредитом на умовах додаткової угоди. Щодо нарахованих із 06.04.2020 до 24.06.2020 ще 20 059,20 грн суд має оцінити підстави для їх стягнення з урахуванням пункту 4.3 договору та положень законодавства, які регулювали відповідальність позичальника у відповідний період прострочення.

Суд враховує доводи позивача про те, що пунктом 4.3 договору сторони віднесли проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, до процентів у розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Відтак для вирішення цієї частини вимог має значення правовий режим відповідальності позичальника, чинний у період прострочення.

Пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» споживача звільнено від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у визначений законом карантинний період, починаючи з 01.03.2020. Пункт 2 цього ж розділу передбачає поширення пункту 6 на всі договори про споживчий кредит. Спірний кредит надано фізичній особі для споживчих потреб, відомостей про його зв`язок із підприємницькою або професійною діяльністю відповідача немає. Первісний договір укладено на 15 днів, проте до виникнення спірного прострочення сторони продовжили строк ще на 30 днів. Увесь період, за який позивач просить стягнути 20 059,20 грн, припадає на час дії передбаченого законом звільнення від відповідальності.

За таких обставин підстав для стягнення 20 059,20 грн не вбачається. Як проценти за користування кредитом ця сума нарахована за межами погодженого строку, а покладенню її на відповідача як міри відповідальності за прострочення перешкоджає зазначена спеціальна норма закону.

Право позивача вимагати виконання зобов`язання підтверджується наданими договорами факторингу та витягами з відповідних реєстрів. Зокрема, вимогу за договором № 753878784 передано від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 згідно з реєстром № 82 від 11.06.2020, надалі — до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором № 05/0820-01 від 05.08.2020 згідно з реєстром № 6 від 15.07.2021, а від останнього — до ТОВ «ФК «ЕЙС» за договором № 06/12/2021-01 від 06.12.2021. Відповідно до статей 512, 514 ЦК України до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу. Включення нарахованої суми до реєстру не звільняє позивача від доведення підстав для її стягнення з боржника.

Таким чином, зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягає стягненню 20 722,50 грн, з яких 14 749,20 грн основного боргу та 5 973,30 грн процентів. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить із такого.

За частинами четвертою — шостою статті 137 ЦПК України суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, з огляду на складність справи, час і обсяг виконаних адвокатом робіт, ціну позову та значення справи для сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка просить про їх зменшення. За частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову судовий збір та інші судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно результату розгляду вимог.

На підтвердження 7 000,00 грн витрат позивач надав договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-01 від 20.01.2026, додаткову угоду від 19.06.2026 та акт від 25.06.2026. За актом вартість складання позову становить 5 000,00 грн, вивчення матеріалів — 1 000,00 грн, підготовки та подання адвокатського запиту — 500,00 грн, підготовки клопотання про витребування доказів — 500,00 грн. Ці документи ідентифікують відповідача, кредитний договір та надані послуги. Тому доводи представника відповідача про відсутність погодженої вартості послуг спростовується матеріалами справи. Відсутність окремої квитанції про оплату за наявності документів, що підтверджують обов`язок оплатити прийняті послуги, сама по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.

Водночас суд частково погоджується із запереченнями відповідача щодо вартості складання позову. Значну частину позовної заяви становить виклад загальних положень законодавства щодо укладення електронного договору та відступлення права вимоги. Вивчення матеріалів кредитної справи сторони акта оцінили й облікували окремо. З урахуванням цього співмірною зі змістом підготовленої заяви суд вважає суму 3 000,00 грн. Інші роботи, зокрема вивчення документів щодо переходу права вимоги та підготовка звернень для одержання банківських доказів, безпосередньо пов`язані з цією справою, а їх загальна вартість у 2 000,00 грн відповідає обсягу виконаного. Отже, розподілу підлягають 5 000,00 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідач надав договір з адвокатом Хейнісом О.Г. від 28.09.2026, додаткову угоду № 1 від тієї ж дати, якою погоджено фіксований гонорар у цій справі, та квитанцію про сплату 10 000,00 грн. Ці докази підтверджують оплату правничої допомоги. Разом із тим позивач заперечив проти відшкодування всієї суми з огляду на обсяг фактично виконаної роботи.

З опису послуг, наведеного у відзиві, вбачається, що підготовка письмових документів та участь у судових засіданнях охоплені двома позиціями вартістю 1 500,00 грн та 7 000,00 грн. Справа розглянута без виклику сторін, адвокат участі в судових засіданнях не брав. Підтвердженим результатом його роботи є вивчення документів, консультація клієнта, добір судової практики та складення одного відзиву із запереченнями щодо процентів і судових витрат. Обсяг роботи з підготовки відзиву не дає підстав у повному розмірі покладати на опонента вартість послуг, частина яких повторно охоплена описом або фактично не надавалася. Врахувавши обсяг матеріалів, які потребували вивчення, зміст підготовлених заперечень та письмовий порядок розгляду, суд визначає співмірними витрати відповідача на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у сумі 4 000,00 грн.

Із заявлених 40 781,70 грн задоволено вимоги на 20 722,50 грн, відмовлено у стягненні 20 059,20 грн. Тому відповідач має відшкодувати позивачу 2 540,66 грн витрат на професійну правничу допомогу (5 000,00 ? 20 722,50 / 40 781,70), а позивач відповідачу — 1 967,47 грн таких витрат (4 000,00 ? 20 059,20 / 40 781,70).

За подання позову ТОВ «ФК «ЕЙС» сплатило судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Пропорційно до задоволеної частини позовних вимог відшкодуванню відповідачем підлягає 1 352,85 грн судового збору. Решта сплаченого збору в розмірі 1 309,55 грн залишається за позивачем.

Загалом на користь позивача підлягають відшкодуванню 3 893,51 грн судових витрат, а на користь відповідача — 1 967,47 грн. Оскільки витрати покладено на обидві сторони, суд відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача різницю між цими сумами в розмірі 1 926,04 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263–265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 753878784 від 20 лютого 2020 року в розмірі 20 722 (двадцять тисяч сімсот двадцять дві) гривні 50 копійок, з яких 14 749,20 грн — заборгованість за основною сумою кредиту, 5 973,30 грн — заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

За результатами розподілу судових витрат стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» різницю між сумами судових витрат, що підлягають відшкодуванню сторонам, у розмірі 1 926 (одна тисяча дев`ятсот двадцять шість) гривень 04 копійки.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи

Позивач — Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13.

Відповідач — ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua