Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №340/197/20
Суддя: Соколов В.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
справа №340/197/20
адміністративне провадження № К/990/30864/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Білак М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 340/197/20
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року (суддя - Хилько Л.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року (головуючий суддя - Бишевська Н.А., судді: Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ГТУЮ у Кіровоградській області), Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - скаржник), у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати наказ ГТУЮ у Кіровоградській області від 26 грудня 2019 року № 997/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити її з 28 грудня 2019 року на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника відділу персоналу ГТУЮ у Кіровоградській області, у його правонаступника - Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса);
- стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2019 року по день ухвалення рішення суду.
На обґрунтування позову позивачка зазначала, що ГТУЮ у Кіровоградській області фактично не ліквідовано, а реорганізовано з переходом його майна, прав та обов`язків до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а всупереч статтям 40, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) їй не запропонували вакантних посад у новоутвореному органі.
Відповідачі у відзивах на позов просили відмовити в його задоволенні, зазначаючи, що діяли відповідно до положень Закону України «Про державну службу». Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) після розгляду справи Верховним Судом зазначило, що в разі поновлення позивачки на роботі це має відбутися лише в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) як правонаступнику ГТУЮ у Кіровоградській області.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивачка працювала в органах юстиції з 2003 року.
Наказом від 18 лютого 2015 року № 16/к позивачку призначено на посаду заступника начальника відділу кадрової роботи та державної служби ГТУЮ у Кіровоградській області з 23 травня 2017 року. Після перейменування відділу вона обіймала посаду заступника начальника відділу персоналу ГТУЮ у Кіровоградській області.
За результатами оцінювання службової діяльності у 2019 році позивачка отримала позитивну оцінку; висновок щодо результатів оцінювання затверджено наказом ГТУЮ у Кіровоградській області від 11 грудня 2019 року № 849.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, серед них ГТУЮ у Кіровоградській області.
На виконання цієї постанови Міністерство юстиції України 16 жовтня 2019 року видало наказ № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України».
28 жовтня 2019 року позивачку попередили про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області.
Наказом ГТУЮ у Кіровоградській області від 26 грудня 2019 року № 997/к позивачку звільнено із займаної посади з 28 грудня 2019 року на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області.
Позивачка, вважаючи прийняття вищевказаного наказу протиправним, звернулася із цим позовом до суду.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року ці судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що судам необхідно перевірити, чи дотримав роботодавець процедури вивільнення позивачки: чи запропонував їй усі наявні вакантні рівнозначні або нижчі посади як на момент попередження про звільнення, так і до дня звільнення, чи існувала реальна можливість її переведення і чи вжив роботодавець заходів для збереження її роботи. У разі встановлення незаконності звільнення суду необхідно з`ясувати можливість поновлення позивачки на попередній або відповідній посаді у правонаступника, оскільки це питання суди не досліджували. Від цього залежить і вирішення похідної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 року № 997/к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації посаді заступника начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса) з 29.12.2019 року.
Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.12.2019 року по 27.12.2023 року у розмірі 972330,75 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації посаді заступника начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса) з 29.12.2019 року та стягнення середнього заробітку у розмірі 18 789,00 гривень за час вимушеного прогулу за один місяць.
Суди дійшли висновку, що ГТУЮ у Кіровоградській області фактично не ліквідовано без правонаступництва, а реорганізовано шляхом злиття: до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перейшли його функції, повноваження, майнові права та обов`язки. Тому роботодавець мав дотриматися процедури вивільнення, встановленої законодавством про працю та Законом України «Про державну службу».
Суди встановили, що з дня попередження про звільнення до припинення державної служби позивачці не запропонували жодної вакантної посади в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), хоча такі вакансії були. Відповідач також не довів, що розглядав можливість її переведення чи оцінював її професійну підготовку та компетентність з метою працевлаштування в новоствореному органі. Тому суди визнали наказ від 26 грудня 2019 року № 997/к протиправним і скасували його.
Оскільки ГТУЮ у Кіровоградській області припинено, а Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) також перебуває в стані припинення і його фактичним правонаступником є Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), суди поновили позивачку саме в цьому органі на посаді, рівнозначній за категорією та кваліфікацією раніше займаній, з 29 грудня 2019 року.
Суд першої інстанції також стягнув на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 грудня 2019 року по 27 грудня 2023 року в розмірі 972 330,75 грн і допустив негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 18 789,00 грн.
ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
Скаржник (Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Підставами касаційного оскарження він визначив пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Скаржник зазначає, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, Великої Палати Верховного Суду - у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 та Верховного Суду - у постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22. За цими висновками суд визначає суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов`язкових платежів, які утримує роботодавець під час виконання рішення, і зазначає про це в резолютивній частині рішення. Суд першої інстанції цього не зробив, а суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив.
Скаржник також вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили період і розмір середнього заробітку, оскільки включили до періоду вимушеного прогулу день звільнення позивачки - 28 грудня 2019 року; визначили тривалість прогулу в 1035 робочих днів, а у формулі розрахунку зазначили 1015 днів; не врахували, що за графіками роботи відповідачів кількість робочих днів у цьому періоді становить 1016 днів.
Крім того, скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 лютого 2024 року у справі № 380/8112/20, щодо вимог до повноти та вмотивованості судового рішення. На його думку, апеляційний суд не оцінив його аргументів щодо періоду та розміру середнього заробітку і не навів мотивів їх відхилення.
Верховний Суд ухвалою від 23 вересня 2024 року відкрив касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Цією ж датою Верховний Суд ухвалою відмовив у задоволенні клопотання скаржника про зупинення виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року.
Від позивача надійшов відзив у справі, у якому вона просить залишити касаційну скаргу Мінюсту без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
V. Релевантні джерела права
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За змістом частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзац третій пункту 2 Порядку № 100 передбачає, що середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Частина третя статті 78 КАС України визначає, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
VІ. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права.
За змістом частини другої цієї статті суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність доказів, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилається, зокрема, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо зазначення суми середнього заробітку без утримання податків і зборів.
Надаючи оцінку зазначеним доводам касаційної скарги, Верховний Суд перевіряє, чи врахували суди попередніх інстанцій висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник. .
Питання визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов`язкових платежів і зазначення про це в резолютивній частині рішення неодноразово досліджувалося Верховним Судом.
Зокрема, у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц Верховний Суд зазначив, що суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів і вказує про це в резолютивній частині рішення, а податки нараховує та утримує роботодавець під час виконання рішення.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в пунктах 85- 90 постанови від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19. У зазначеній постанові Суд вказав, що у пункті 164.6 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).
Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу…».
Цього підходу Верховний Суд дотримується і в подальшій практиці, зокрема в постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 200/14747/16-ц, від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22 та від 18 жовтня 2024 року у справі № 757/27799/21-ц.
Суд першої інстанції стягнув на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 972 330,75 грн і допустив негайне виконання рішення в частині стягнення 18 789,00 грн за один місяць, однак не зазначив, що ці суми визначено без утримання податків і зборів. Апеляційний суд цієї помилки не виправив.
Суд не повинен розраховувати розмір податків, що підлягають утриманню, проте має вказати в резолютивній частині рішення, що суму визначено без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Отже, доводи скаржника в цій частині є обґрунтованими.
Щодо періоду та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу Верховний Суд зазначає таке.
Час вимушеного прогулу охоплює період, протягом якого працівник унаслідок незаконного звільнення був позбавлений можливості виконувати трудові (службові) обов`язки та отримувати заробітну плату. Тому день звільнення до цього періоду не належить: вимушений прогул починається з наступного дня після звільнення і триває до дня ухвалення рішення про поновлення на роботі. Такий підхід Верховний Суд застосував у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 816/1093/17 (пункт 53) та від 11 квітня 2024 року у справі № 640/22750/19.
Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, поновив позивачку на посаді з 29 грудня 2019 року, тобто з наступного дня після звільнення, однак період вимушеного прогулу визначив з 28 грудня 2019 року - дня звільнення.
Водночас 28 грудня 2019 року - субота, тобто вихідний день. Ця обставина є загальновідомою і відповідно до частини третьої статті 78 КАС України не потребує доказування, тому її врахування не є встановленням касаційним судом нових обставин.
За пунктом 8 Порядку № 100 середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислюється множенням середньоденного заробітку на кількість робочих днів, які підлягають оплаті. Вихідний день до цієї кількості не входить, тому зазначення 28 грудня 2019 року початком періоду вимушеного прогулу не збільшує кількості робочих днів, які підлягають оплаті, і не свідчить про неправильне визначення розміру середнього заробітку.
Таким чином, включення дня звільнення 28 грудня 2019 року до періоду вимушеного прогулу не вплинуло на визначення розміру середнього заробітку, оскільки цей день був вихідним і не враховувався під час обчислення кількості робочих днів, які підлягають оплаті.
Скаржник також звертає увагу, що суд першої інстанції визначив тривалість вимушеного прогулу в 1035 робочих днів, а у формулі розрахунку зазначив 1015 днів. Проте присуджена сума 972 330,75 грн відповідає добутку середньоденного заробітку 939,45 грн на 1035 робочих днів. Отже, зазначення « 1015 днів» є технічною неточністю, яка не створює невизначеності щодо кількості днів, покладеної в основу розрахунку.
Доводи скаржника про те, що за графіками роботи відповідачів кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу становить 1016, а не 1035, потребують дослідження графіків роботи, встановлення режиму роботи відповідачів у спірному періоді та нового розрахунку.
Між тим, з огляду на частину другу статті 341 КАС України Верховний Суд не може встановлювати іншу кількість робочих днів чи перевіряти достовірність графіків роботи, тому власний розрахунок скаржника не може бути покладений в основу касаційного рішення.
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09 лютого 2024 року у справі № 380/8112/20 (неврахування висновків та вимог про повноту та вмотивованість судового рішення) Верховний Суд зазначає, що в ній предметом спору було звільнення прокурора за наслідками атестації, а висновки стосувалися вмотивованості рішення кадрової комісії. Ці правовідносини не є подібними до спірних, тому зазначений висновок не підлягає врахуванню в цій справі. Доводи ж про неповне дослідження апеляційним судом доказів щодо кількості робочих днів стосуються підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, з якої касаційне провадження не відкривалося.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Отже, суди попередніх інстанцій визначили розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі встановлених ними обставин, однак, усупереч висновкам Верховного Суду, не зазначили, що стягнуті суми визначено без утримання податків і зборів.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Частина четверта цієї статті передбачає, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки суди попередніх інстанцій встановили обставини, достатні для вирішення спору, але не врахували висновку Верховного Суду щодо зазначення суми середнього заробітку без утримання податків і зборів, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду належить змінити в цій частині без направлення справи на новий розгляд.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Зміна судових рішень не впливає на обсяг задоволених позовних вимог, тому підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі № 340/197/20 змінити, доповнивши абзаци четвертий та п`ятий резолютивної частини рішення суду першої інстанції після зазначення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу словами «без утримання податків і зборів».
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі № 340/197/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько М.В. Білак
Оригінал: reyestr.court.gov.ua