Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №640/32087/21 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №640/32087/21

Суддя: Білак М.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 640/32087/21

адміністративне провадження № К/990/16984/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Уханенко С.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гніденко Ольги Миколаївни

на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року (головуючий суддя - Діска А. Б.)

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року (головуючий суддя - Беспалов О.О., судді: Грибан І.О., Парінов А. Б.)

у справі № 640/32087/21

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України, Одеського державного університету внутрішніх справ

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив суд:

- визнати колективну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ, зареєстровану в Міністерстві внутрішніх справ України 25 серпня 2021 року (вх. № О-26918), такою, що не підлягає розгляду;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 03 вересня 2021 року № 327 про відрядження правників МВС;

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, що виявились у застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 08 жовтня 2021 року № 398 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності;

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, що виявились у звільненні позивача з посади ректора Одеського державного університету внутрішніх справ на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 жовтня 2021 року № 591 о/с про звільнення позивача;

- поновити позивача на посаді ректора Одеського державного університету внутрішніх справ з 12 жовтня 2021 року;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення по день прийняття судового рішення у справі.

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року, провадження у справі закрито.

3. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4. Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

5. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, зазначив, що спірні правовідносини є за своєю суттю цивільно-правовими (трудовими), а тому не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

6. Суди попередніх інстанцій констатували, що у розумінні статті 4 КАС України посада ректора не належить до посад публічної служби.

7. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

8. Також суди послалися на пункт 15 частини третьої статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», згідно з яким дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами

9. Суди встановили, що відповідно до Статуту, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 травня 2012 року № 429, Одеський державний університет внутрішніх справ є державним закладом вищої освіти зі специфічними умовами навчання. Названий університет перебуває у сфері управління МВС України та є бюджетною неприбутковою установою.

10. Як підкреслили суди попередніх інстанцій, позивач не обіймав політичну посаду, не перебував на державній чи патронатній службі, а також не проходив службу в інших органах державної влади чи органах місцевого самоврядування.

11. З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку, що в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України посада, яку обіймав позивач, не належить до посад публічної служби. Незважаючи на те, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим, оскільки спір не стосується захисту прав, свобод і інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, а заявлений позивачем на захист порушених трудових прав.

12. Як зазначили суди, зміст та підстави позовних вимог свідчать про те, що звернення до адміністративного суду має на меті захист прав позивача у відносинах із роботодавцем, а саме: поновлення на посаді ректора Одеського державного університету внутрішніх справ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

13. З огляду на це, позов подано з метою відновлення прав особи саме у сфері трудових відносин.

14. Відтак, суди констатували, що спір між сторонами виник поза межами публічно-правових відносин, а тому він віднесений до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

15. Враховуючи суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин та предмет заявлених вимог, а також зважаючи на те, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, суди дійшли висновку, що провадження у справі слід закрити.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме - положень пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.

17. Представник скаржника вказав, що підставами для звільнення позивача з посади ректора стали дії посадових осіб МВС України (органу державної влади) в процесі реалізації своїх владно-управлінських функцій (під час проведення перевірки можливих неправомірних дій позивача в процесі виконання своїх повноважень).

18. На думку представника скаржника, вимоги трудового характеру є похідними від вимог, що відносяться до публічно-правового спору в розумінні КАС України. Для встановлення правомірності або неправомірності звільнення позивача необхідно досліджувати обставини спірної перевірки, а саме - дії посадових осіб Міністерства під час виконання владно-управлінських функцій, що відносяться до юрисдикції адміністративного суду. Міністерство діяло як суб`єкт владних повноважень, коли приймало та розглядало анонімну скаргу, порушуючи встановлений законом порядок, ініціювало перевірку без законних підстав, направляло на перевірку комісію з осіб, не уповноважених на проведення перевірки поставлених питань, притягнуло до відповідальності позивача з порушенням законодавства та видало наказ про звільнення - як остаточний акт владного впливу.

19. У касаційній скарзі зазначено, що суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, вказали, що зміст позовних вимог та їх підстави вказують на те, що звернення до адміністративного суду із цим позовом спрямоване на поновлення порушеного права позивача до роботодавця щодо поновлення на посаді ректора Університету та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, при цьому, суди повністю проігнорували заявлені попередні позовні вимоги, розгляд яких, на думку представника позивача, належить до юрисдикції адміністративного суду.

20. Також у скарзі наголошено, що суди, посилаючись на пункт 15 частини третьої статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», зазначили, що дія цього закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами. Однак, на думку представника позивача, судами не взято до уваги, що трудовий колектив Університету складається в тому числі з державних службовців-поліцейських, відряджених до Університету із залишенням на службі у поліції в порядку, визначеному статтею 71 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) і МВС були делеговані позивачу відповідні повноваження державного службовця.

21. Міністерство подало відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просило оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. У відзиві вказано, що ОСОБА_1 12 вересня 2019 року звільнено з посади заступника керівника Національної поліції, а наказом МВС від 04 жовтня 2019 року призначено ректором Одеського державного університету внутрішніх справ. Отже, оскільки при призначенні на посаду ректора позивач не проходив службу в органах поліції та не мав спеціального звання, тобто не мав статусу поліцейського, норми Закону № 580-VIII та Дисциплінарного статуту Національної поліції України на нього не поширюються. Тому Міністерство внутрішніх справ України у відносинах із скаржником виступало як роботодавець останнього та відносини, що склалися між ними, не пов`язані зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тобто є трудовими відносинами, а не публічно-правовими.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

23. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України (ухвала про закриття провадження у справі), та посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

24. Ключовим питанням, яке належить вирішити Верховному Суду у межах підстави касаційного оскарження, з якої відкрито касаційне провадження, полягає передусім у визначенні юрисдикційної належності цього спору з огляду на його предмет, характер та суб`єктний склад, а саме: чи підлягає цей спір розгляду в порядку адміністративного судочинства.

25. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірні правовідносини у цій справі за своєю суттю є цивільно-правовими (трудовими), а тому не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим закрили провадження у справі.

26. Колегія суддів погоджується із цим висновком з огляду на таке.

27. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

28. Пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

29. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

30. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

31. Публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

32. З аналізу вказаних норм убачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише на ті, які пов`язані з перебуванням особи на публічній службі.

33. Верховний Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору. При цьому участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

34. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а та від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16 сформувала правовий висновок щодо розмежування предметної юрисдикції, який полягає в тому, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть, зміст та характер спору (його матеріально-правовий аспект), а не лише суб`єктний склад його учасників.

35. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

36. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції, як зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а та від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16, є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене суб`єктивне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

37. Беручи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду сформовану у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а та від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16, колегія суддів наголошує, що для визначення юрисдикції спору судам необхідно виходити, перш за все, з суті (змісту, характеру) спору, його учасників, зокрема і за допомогою визначення їхнього правового статусу.

38. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив суд:

- визнати колективну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ, зареєстровану в Міністерстві внутрішніх справ України 25 серпня 2021 року (вх. № О-26918), такою, що не підлягає розгляду;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 03 вересня 2021 року № 327 про відрядження правників МВС;

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, що виявились у застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 08 жовтня 2021 року № 398 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності;

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, що виявились у звільненні позивача з посади ректора Одеського державного університету внутрішніх справ на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 жовтня 2021 року № 591 о/с про звільнення позивача;

- поновити позивача на посаді ректора Одеського державного університету внутрішніх справ з 12 жовтня 2021 року;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення по день прийняття судового рішення у справі.

39. Зміст позовних вимог та їх підстави вказують на те, що позивач оскаржує законність процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності та у подальшому його звільнення з посади ректора Одеського державного університету внутрішніх справ, поновлення на вказаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04 жовтня 2019 року № 952 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду ректора Одеського державного університету внутрішніх справ.

41. Наказом від 08 жовтня 2021 року № 398 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, що виразилось у неналежному виконанні посадових обов`язків з організації роботи, забезпечення дотримання законності та трудової дисципліни, безсистемності організації навчального процесу.

42. В подальшому наказом від 11 жовтня 2021 року № 591 о/с ОСОБА_1 звільнено із займаної посади ректора Одеського державного університету внутрішніх справ на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

43. Досліджуючи правову природу відносин, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає таке.

44. Відповідно до вимог статті 42 Закону України «Про вищу освіту» визначальними критеріями для керівника закладу вищої освіти є громадянство України, вільне володіння державною мовою, наявність наукового ступеня, вченого звання та стажу науково-педагогічної роботи. Наявність спеціального чи військового звання не є обов`язковою умовою для обрання чи призначення на таку посаду.

45. Водночас, Одеський державний університет внутрішніх справ, згідно зі статутом, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 травня 2012 року № 429 (далі - Статут), є державним закладом вищої освіти зі специфічними умовами навчання, який належить до сфери управління МВС України.

46. Згідно з підпунктом 11 пункту 2 розділу ІІ Статуту («Права та обов`язки засновника») до компетенції Міністерства як засновника та органу управління належить призначення на посаду та звільнення з посади ректора Університету.

47. Оцінюючи правовий статус керівника закладу вищої освіти, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 420/3453/19 дійшла висновку, що заклад вищої освіти, хоча і реалізує публічні інтереси держави під час здійснення освітньої діяльності, не є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України. Належність такого закладу до юридичних осіб публічного права вказує лише на юридичний порядок його створення.

48. Отже, у спірних правовідносинах Міністерство внутрішніх справ України виступає виключно як роботодавець.

49. Специфіка правового статусу університету згідно Статуту передбачає, що посаду ректора може обіймати як цивільна особа, так і особа, яка має спеціальне звання поліції.

50. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до призначення на посаду ректора обіймав посаду першого заступника Голови Національної поліції України, з якої його звільнено 12 вересня 2019 року.

51. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на момент призначення на посаду ректора університету та протягом усього часу виконання цих обов`язків позивач службу в поліції не проходив.

52. Крім того, позивач не складав присягу державного службовця, а його посада не належить до посад державної служби у розумінні Закону України «Про державну службу».

53. Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

54. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

55. Згідно з пунктом 15 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

56. Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 04 жовтня 2019 року № 952 о/с про призначення ОСОБА_1 на посаду ректора Одеського державного університету внутрішніх справ, йому було визначено посадовий оклад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», а також встановлено надбавку за високі досягнення в праці та доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук.

57. Відтак, застосування до позивача постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» додатково підтверджує, що його правовий статус відповідав статусу працівника навчального закладу, а не державного службовця чи іншого службовця, що перебуває на публічній службі.

58. З огляду на наведене, призначення позивача на посаду ректора, виконання ним повноважень та його подальше звільнення регулювалися нормами трудового законодавства, зокрема Кодексом законів про працю України.

59. Отже, позивач, виконуючи повноваження ректора Одеського державного університету внутрішніх справ, не проходив публічну службу, що згідно зі статтею 19 КАС України є необхідною ознакою для віднесення справи до юрисдикції адміністративних судів.

60. Доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги частково належать до публічно-правового спору через процедурні порушення відповідача (зокрема, щодо розгляду анонімної скарги, призначення безпідставної перевірки та формування неповноважної комісії), є необґрунтованими.

61. Усі зазначені дії та рішення МВС України передували звільненню та складали єдину процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності в межах трудових відносин. Оскарження таких дій є елементом обґрунтування позову про поновлення на роботі, а не самостійним публічно-правовим спором.

62. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спір за своєю правовою природою є трудовим і підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

63. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними допущено порушення норм матеріального чи процесуального права при ухваленні судових рішень.

64. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

65. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. За таких обставин, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

67. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 345, 350, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гніденко Ольги Миколаївни - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 640/32087/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

С.А. Уханенко

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду

Оригінал: reyestr.court.gov.ua