Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: зупинення, відмова в реєстрації податкових накладних
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №320/12592/24
Суддя: Шишов О.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 320/12592/24
адміністративне провадження № К/990/17900/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Васильєвої І.А., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарма Старт» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року (прийняте у складі головуючого судді Горобцової Я.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Кузьмишиної О.М., суддів Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.)
У С Т А Н О В И В:
РУХ СПРАВИ
І. Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фарма Старт» (далі- позивач, Товариство) звернулось в суд із позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі- відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 2729/Ж10/31-00-04-03-06-15 від 11.12.2023.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство зазначило, що висновки контролюючого органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом у періоді, що перевірявся, є помилковими та спростовуються належним чином оформленими первинними документами, які підтверджують дійсність господарських операцій, їх економічну та ділову мету.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року, залишеним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року, позов задоволено.
3.1. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № 2729/Ж10/31-00-04-03-06-15 від 11.12.2023.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з чим погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що первинні документи досліджені в ході судового розгляду та долучені до матеріалів справи складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом, з дотриманням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій, а відтак позивачем правомірно сформовано дані податкового обліку за такими господарськими операціями.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. Податковий орган не погодившись з рішенням и суду першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права щодо задоволення позовних вимог, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
6. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №320/12592/24 стало оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на пункт 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
6.1. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права - п. 188.1 статті 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1, п.200.4 статті 200 Податкового кодексу України, з урахуванням п.п.14.1.36, п.п.14.1.108, п.п.14.1.185 п.14.1 статті 14, п.44.1 статті 44 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та процесуального права - статті 72, 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України , без урахування висновку щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №320/14719/23, № 160/25897/21, №380/14347/24.
7. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач доводить, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини у справі, не дали оцінки усім доказам, якими обґрунтовані висновки в акті перевірки про безтоварний характер господарських операцій.
7.1. Відповідач звертає увагу, що перевіркою зроблено висновок, що ТОВ «ФАРМА СТАРТ» в порушення п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, з урахуванням п.п.14.1.36, п.п.14.1.108, п.п.14.1.185 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44 ПК України, неправомірно сформовано податковий кредит в частині отримання маркетингових послуг від ТОВ «АСІНО УКРАЇНА» на загальну суму ПДВ 86 763 624 грн.
Маркетингові послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Для формування податкового кредиту за операціями з отримання таких послуг необхідною умовою, яка надає таке право суб`єкту господарювання є доведення безпосереднього зв`язку таких операцій з господарською діяльністю платника податків та підтвердження їх (операцій) належними первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.
7.2. Скаржник зазначає, що надані ТОВ «ФАРМА СТАРТ» первинні документи за отриманими маркетинговими послугами від ТОВ «АСІНО УКРАЇНА» не підтверджують зміст та умови укладеного Договору про надання маркетингових послуг та відповідних додатків до нього, оскільки складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та Звіти, мають загальний характер та не містять відомостей про конкретні результати наданих маркетингових послуг та їх вплив на збільшення обсягів реалізації товарів, розширення ринків збуту в результаті проведених заходів, та результатів зібраних досліджень, щодо побічних реакцій та/або відсутність ефективності лікарських засобів, додаткової інформації щодо подальшого спостереження випадків та відомостей щодо безпеки застосування лікарських засобів, виробником яких є ТОВ «ФАРМА СТАРТ».
Крім того, під час перевірки обставини, а саме велику кількість візитів працівниками ТОВ «АСІНО УКРАЇНА» до закладів охорони здоров`я та спеціалістів охорони здоров`я (зокрема, лікарів), перевіркою встановлено відсутність відомостей про конкретні результати наданих маркетингових послуг та їх вплив на збільшення обсягів реалізації товарів, розширення ринків збуту в результаті проведених заходів, та відсутності звітів- дослідження про побічні реакції (непередбачені і передбачені, серйозні і несерйозні) та/або відсутність ефективності лікарських засобів, додаткової інформації щодо подальшого спостереження випадків та відомостей щодо безпеки застосування лікарських засобів, виробником яких є ТОВ «ФАРМА СТАРТ», як це передбачено умовами Договору про надання маркетингових послуг та Додатків до зазначеного договору
8. У відзиві на касаційну скаргу податкового органу, товариство вважаючи її доводи безпідставними та необґрунтованими, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
9. Суди попередніх інстанцій установили, Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків у період з 24.10.2023 по 13.11.2023 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фарма Старт» з питань законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн по декларації з податку на додану вартість за серпень 2023 року (від 20.09.2023 № 9243854471) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.
10. За результатами перевірки складено акт від 17.11.2023 №2650/Ж5/31-00-04-03-06- 15/30117001.
11. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 188.1 статті 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1, п.200.4 статті 200 Податкового кодексу України, з урахуванням п.п.14.1.36, п.п.14.1.108, п.п.14.1.185 п.14.1 статті 14, п.44.1 статті 44 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 68 213 542 грн.
12. Уважаючи неправомірність дій відповідача щодо прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
V. Позиція Верховного Суду
13. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.
14. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
15. Так, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).
16. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
17. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).
18. Згідно з положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
19. У відповідності до положень пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
20. З аналізу вказаних положень податкового законодавства вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
21. Указана правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28 квітня 2020 року у справі № 826/15568/16, від 10 квітня 2020 року у справі № 808/954/17, від 09 вересня 2021 року у справі № 460/2315/19.
22. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Самі по собі такі обставини, як-от: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів чи відсутність деяких із них - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
23. Так, зробивши акцент на реальному здійсненні господарської операції як складової юридичного факту, що породжує у платника податків право на податковий кредит та на збільшення витрат, Велика Палата в вказаній постанові акцентувала увагу також на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
24. Тобто, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
25. При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду також зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
26. Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум витрат та податкового кредиту, є підставною для врахування таких при формування доходів та одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
27. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
28. За висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.
29. Колегія суддів зазначає, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
30. Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.
31. Відповідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
32. Так, нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.
33. Колегія суддів звертає увагу, що за спірними операціями надавались маркетингові послуги, які належать до безтоварних операцій та конкретного переліку документів, які мають оформлятись при їх проведенні законодавчо не визначено, проте за загальним правилом (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») документи, які фіксують здійснення господарських операцій та є підставою для бухгалтерського обліку повинні мати обов`язкові реквізити, а саме: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис. Тобто у підтвердження фактичного отримання маркетингових послуг можуть бути надані акти приймання-передачі послуг, звіти про надання послуг (проведення робіт), які повинні мати відповідні обов`язкові реквізити первинних документів та розкривати суть наданих (отриманих) послуг (робіт).
34. Так, у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій зі змісту вказаного акта перевірки встановлено та зазначено, що контролюючим органом у ході проведення перевірки проаналізовано укладення позивачем договорів про надання маркетингових послуг, ТОВ «Асіно Україна», яка згідно таких забезпечує функціонування діяльності позивача у сфері стимулювання та просування збуту товарів у каналах дистрибуції, організації та управління рухом номенклатури товарів до споживача з метою досягнення встановлених економічних показників та виконання плану продажу, зокрема, але не виключно, шляхом просування на ринку товару, формування зручної політики збуту, вивчення, дослідження та аналіз споживчого попиту (визначення, обсягів продажів товарів, визначення залишків продукції, визначення відносної динаміки продажів товарів), збір та розповсюдження інформації про лікарські засоби (в межах норм чинного законодавства України).
35. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що не заперечується відповідачем та не спростовано жодними належними, достатніми та допустимими доказами, що зі змісту вказаного акта перевірки неможливо встановити, на підставі чого контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником податків вимог податкового законодавства шляхом відображення ним в податковій звітності результатів господарських операцій щодо отримання від зазначеного контрагента маркетингових послуг на виконання спірного договору. Зокрема, в акті перевірки не зазначено про несплату позивачем коштів за послуги, визначені в досліджених службовими особами контролюючого органу договорах та про відсутність зміни майнового стану позивача (рух активів). Не ставиться контролюючим органом під сумнів і можливість (наявність достатніх людських та матеріальних ресурсів) для виконання контрагентами зобов`язань за договорами про надання маркетингових послуг.
36. Колегія суддів наголошує, що навіть у касаційній скарзі відповідач звертає увагу лише на невідповідність наданих позивачем первинних документів критерію «змісту та обсягу господарської операції» (визначеному Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») не конкретизуючи такі.
37. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Відповідач в акті перевірки не зазначив обставин щодо неподання платником податків первинних документів для підтвердження здійснення господарських операцій з отримання від контрагента маркетингових послуг. Тоді як, відповідач вказує, що акти наданих послуг до маркетингових договорів недостатньо деталізовані, а саме: не містять інформації щодо вивчення умов, що впливають на продаж товарів, надання замовнику рекомендацій по збільшенню збуту продукції.
38. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, зі змісту укладеного позивачем з ТОВ «Асіно Україна» договору, що сторони погодили детальний перелік маркетингових послуг, чіткі умови отримання винагороди за просування конкретних товарів, наслідки невиконання таких умов та ін. Крім того, у додатках до спірної угоди визначено умови (критерії) розрахунку вартості наданих послуг, а у наданих позивачем актах приймання-передачі отриманих маркетингових послуг міститься розрахунок вартості послуг, який здійснено на підставі Звіту про закупівлю Виконавцем товару Замовника та фактичних підтверджуючих показників (зокрема, відомості про найменування препаратів, кількість упаковок попрепаратно, фактичне виконання плану у кількісному і вартісному вираженні тощо).
39. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та зазначено, що в ході проведення перевірки контролюючим органом охоплено лише один тип маркетингового договору, а саме - Договір про надання маркетингових послуг №АСINO-FS/1/2019 від 02.01.2019 і на підтвердження його виконання позивачем було надано контролюючому органу додатки до договорів, звіти про надання маркетингових послуг, акти приймання-передачі наданих послуг, податкові накладні, платіжні доручення та ін. первинні документи, які у повній мірі відображають зміст та обсяг господарських операцій з надання маркетингових послуг, що не спростовано відповідачем жодними належними, достатніми та допустимими доказами.
40. Так, факт надання таких послуг підтверджується відповідними актами приймання-передачі наданих послуг, звітами про надані послуги, податковими накладними, платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи.
41. Відповідно до п. 12.14 договору: «Виконавець надає Замовнику Інформацію про побічні реакції та/або відсутність ефективності, додаткову інформацію щодо подальшого спостереження, інформацію щодо безпеки застосування лікарських засобів Замовника за формою, передбаченою в Додатку № 2 до цього Договору, протягом 24 годин від дати одержання первинної Інформації» (т.2, а.с. 11).
42. Договором передбачено, що вищевказана інформація (щодо фармаконагляду) передається ТОВ «Асіно Україна» на користь позивача лише у випадку її отримання від медичних працівників, які безпосередньо призначали такі лікарські засоби пацієнтам, якщо були такі в їх медичній практиці.
43. Тобто, надання маркетингових послуг / складення актів наданих маркетингових послуг чи звітів про надання таких послуг та надання вищезазначеної інформації це дві різні в часі події, які не залежать один від одного.
44. Окрім того, ТОВ «Асіно Україна» звернулося із листом від 08.01.2024 № 03/24 до Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДЕЦ МОЗ) стосовно надання інформації про кількість отриманих повідомлень про побічні реакції та/або відсутність ефективності лікарських засобів, які були надіслані ТОВ «Асіно Україна» через персональний електронний кабінет заявника до Автоматизованої інформаційної системи з фармаконагляду (далі - АІСФ) за період 2021-2023 років.
45. Листом від 19.01.2024 № 17/ПР ДЕЦ МОЗ надало інформацію щодо переліку повідомлень ТОВ «Асіно Україна» про побічні реакції та/або відсутність ефективності лікарських засобів, які надсилалися до АІСФ.
46. Зі змісту вказаної інформації вбачається, що ТОВ «Асіно Україна» за період з 2021-2023 роки надіслало всього 3 442 повідомлень стосовно побічних реакцій та/або відсутності ефективності лікарських засобів, виробником більшості з яких є позивач. Кожне повідомлення містило дані щодо реєстраційного номеру такого повідомлення, віку / дати народження пацієнтів, їхні ініціали, назву лікарського засобу, дату отримання повідомлення ДЕЦ МОЗ.
47. Наведене підтверджує, що ТОВ «Асіно Україна» в повній мірі виконало свої зобов`язання з фармаконагляду, надавши ДЕЦ МОЗ інформацію про побічні реакції та/або відсутність ефективності лікарських засобів, виробником яких є позивач.
48. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що інформація про побічні реакції та/або відсутність ефективності лікарських засобів, виробником яких є позивач, жодним чином не стосується безпосередньо надання маркетингових послуг, а тому така інформація не повинна була зазначатися ТОВ ««Асіно Україна» в актах приймання-передачі наданих послуг / звітах про надані послуги.
49. Той факт, що договір між позивачем та ТОВ «Асіно Україна» містить посилання на необхідність надання ТОВ «Асіно Україна» на користь позивача такої інформації жодним чином не свідчить про те, що вказані дані мають зазначатися саме в актах наданих послуг / звітах про надані послуги в якості підтвердження надання ТОВ «Асіно Україна» на користь позивача маркетингових послуг за договором.
50. Більше того, положення договору чітко визначають, що ТОВ «Асіно Україна» надає позивачу таку інформацію протягом 24 годин після одержання первинної інформації (тобто інформації про побічні реакції та/або відсутність ефективності лікарських засобів безпосередньо від лікарів). З огляду на це, посилання контролюючого органу на дефектність актів наданих послуг / звітів про надані послуги через відсутність в них інформації про побічні реакції та/або оцінки ефективності лікарських засобів, а також інформації про подальше спостереження випадків, безпеку застосування лікарських засобів, є необґрунтованим та безпідставним.
51. Крім того, Суд звертає увагу, що ні в акті перевірки, ні в касаційній скарзі не обґрунтовано та не зазначено про відсутність в діях позивача економічної вигоди з витрат на дані послуги та відсутність економічної доцільності отримання таких послуг. При цьому, факт реалізації виробленої позивачем продукції встановлений контролюючим органом у вказаному акті перевірки та ним не заперечується і не спростовується.
52. Стосовно доводів податкового органу, що ТОВ «Фарма Старт» не надано підтвердження щодо отримання економічного ефекту від отримання маркетингових послуг за договором від 02.01.2019 №ACINO-FS/1/2019 при здійсненні власної господарської діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу, та підтвердження результатів отриманих маркетингових послуг із просування лікарських засобів, що виконуються фахівцями з медичних питань, старшими фахівцями з медичних питань, менеджерами з питань регіонального розвитку, досліджень про побічні реакції по лікарських препаратах, виробником яких є ТОВ «Фарма Старт», колегія суддів зазначає наступне.
53. Так, позивач є виробником та власником прав на реєстраційне досьє на лікарські засоби, які реалізуються на ринку України. У позивача відсутній персонал, необхідний для просування лікарських засобів на території України, а також фахівці для координації діяльності такого персоналу, у зв`язку із цим необхідним є залучення третьої сторони для надання маркетингових послуг/послуг з просування продукції.
54. У зв`язку з цим, реалізація лікарських засобів на ринку України здійснюється позивачем через ТОВ «Асіно Україна» відповідно до договорів поставки, а їх просування - на підставі договору. Тобто, діловою метою укладення позивачем договору є просування лікарських засобів, стимулювання їх збуту з метою отримання економічного ефекту.
55. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем додано Додатки № 1-3 стосовно дослідження ринку рецептурних лікарських засобів за 2021-2023 роки, отримані у тому числі від ТОВ «Проксіма Рісерч Інтернешенл», які підтверджують економічний ефект (ділову мету) для позивача від отримання маркетингових послу, наданих ТОВ «Асіно Україна» (т.1, а.с.26-138).
56. ТОВ «Асіно Україна» має кращі результати приросту суми продажів продукції, виробленої позивачем, у порівнянні із загальними показниками фармацевтичного ринку у 2021-2022 роках. У 2023 року також зберігається приріст суми продажів продукції в абсолютній величині (грн).
57. Окрім цього, позивач отримав від ТОВ «Проксіма Рісерч Інтернешенл» лист № 379 від 17 січня 2024 року (т.3, а.с.176-177), яким підтверджено, що згідно з даними інформаційно-аналітичної бази «Pharmxplorer» (моніторинг промоційної активності на фармацевтичному ринку) компанія Асіно (Швейцарія), яка є власником позивача, посідає перше місце в Україні (24 %) по кількості згадувань лікарями (неврологи, психіатри, терапевти / сімейні лікарі) лікарських засобів, що діють на нервову систему за періоди 2021-2023 роки.
58. Тобто, вищезазначений лист підтверджує той факт, що маркетингові послуги, надані Виконавцем на користь позивача суттєво підвищує обізнаність серед лікарів / споживачів лікарських засобів виробництва позивача. В результаті, така обізнаність призводить до збільшення кількості продажів лікарських засобів позивача та відповідно збільшення доходів від їх продажу.
59. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що зміст маркетингових послуг, які надавалися ТОВ «Асіно Україна» на користь позивача, зводиться до промоції лікарських засобів, виробництва позивача, шляхом здійснення візитів медичними представниками ТОВ «Асіно Україна» до спеціалістів охорони здоров`я. Такі візити є загальноприйнятим методом промоції лікарських засобів, рецептурного профілю, на фармацевтичному ринку України.
60. Отже, Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено, що маркетингові послуги безпосередньо стосувались продукції позивача, яку він реалізовує на ринку України та метою отримання таких маркетингових послуг було збільшення обсягів продажу продукції позивача, а тому доводи відповідача щодо відсутності економічної вигоди з витрат на дані послуги є необґрунтованими та безпідставними.
61. Також є помилковими посилання податкового органу про нереальність промоції лікарських засобів рецептурного характеру шляхом здійснення візитів медичних представників ТОВ «Асіно Україна» до лікарів є безпідставними та необґрунтованими, оскільки реальність маркетингових послуг, а саме промоції лікарських засобів рецептурного характеру шляхом здійснення візитів медичних представників ТОВ «Асіно Україна» до лікарів з метою інформування про характеристики та властивості лікарських засобів, підтверджується по кожному візиту, протягом періоду що перевірявся, даними CRM системи, що знаходиться під постійним контролем Департаменту ТОВ «Асіно Україна», витяги із якої надавались відповідачу, а саме:
- витягами із CRM системи стосовно візитів медичних представників Левчук К.В., Тимоніна В.М. до лікарів Нікітчин В.П., Овчаренко М.А., Кондратюк В.В.
Указані витяги містять інформацію стосовно GPS трекінгу переміщення медичних представників до лікарень, маршрут руху, ПІБ лікаря, ПІБ медичного представника, дату та час візиту, назву лікарні;
- анкетами оцінки якості співпраці з фахівцями з медичних питань Левчук К.В., Тимоніна В.М. У такий спосіб лікарі оцінювали якість інформування медичними представниками ТОВ «Асіно Україна» про лікарські засоби виробництва позивача за останні три роки.
62. Стосовно посилань відповідача, що контролюючим органом направлено листи до закладів охорони здоров`я щодо підтвердження здійснених візитів до них працівниками ТОВ «Асіно Україна» та здійснення заходів щодо просування лікарських засобів, що виконуються фахівцями з медичних питань, старшими фахівцями з медичних питань, менеджерами з питань регіонального розвитку, колегія суддів зазначає, що податковий орган указує, що за результатами отриманих відповідей від закладів охорони здоров`я відсутня будь-яка інформація та документальне підтвердження щодо здійснених візитів представників ТОВ «Асіно Україна» до спеціалістів медичних закладів (лікарів) (копії листів до закладів охорони здоров`я та відповідей наявні в матеріалах справи).
63. Однак листи-запити направлені до закладів охорони здоров`я вже після завершення податкової перевірки позивача, що свідчить про те, що останні не були підставою для висновків акту перевірки від 17.11.2023 №2650/Ж5/31-00-04-03-06-15/30117001 про нереальність маркетингових послуг, які позивач отримав від ТОВ «Асіно Україна».
64. При цьому, податковий орган не заперечує того, що ТОВ «Асіно Україна» має у власності / користуванні необхідні основні засоби та матеріальні ресурси чи інші можливості для надання маркетингових послуг. Також не заперечує, що ТОВ «Асіно Україна» має у штаті необхідну кількість працівників чи інших залучених осіб для надання маркетингових послуг на користь позивача.
65. Указане підтверджується актом перевірки, який не містить претензій відповідача щодо наявності у ТОВ «Асіно Україна» матеріальних / трудових ресурсів, необхідних для надання маркетингових послуг.
66. Таким чином, суди дослідивши документи, які, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, встановили, що надані позивачем документи містять дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, розкривають суть проведених операцій, на підставі чого дійшли обґрунтовано висновку, що такі підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем послуг.
67. При цьому контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судами під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими, що ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
68. Щодо доводів скаржника, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду сформованих у окремих постановах Верховного Суду, Суд звертає увагу на наступне.
69. Податковий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених відповідачем рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. При цьому у наведених контролюючим органом постановах Верховного Суду, зокрема наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.
70. Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, є безпідставними.
71. Доводи податкового органу по наведених вище, на думку останнього, порушеннях позивачем вимог податкового законодавства, зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів.
72. Однак, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
73. Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин господарських операцій позивача з контрагентами проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
74. Крім того, колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
75. По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
76. Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
77. Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №2729/Ж10/31-00-04-03-06-15 від 11.12.2023.
78. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
79. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
80. Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги податкового органу слід відмовити.
81. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
82. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
83. З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. ,
VІІ. Судові витрати
84. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
85. Керуючись статтями 3, 328, 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд-
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.
2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 320/12592/24-залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.А. Васильєва
М.М. Яковенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua