Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: містобудування; архітектурної діяльності
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №420/5560/25
Суддя: Берназюк Я.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 420/5560/25
адміністративне провадження № К/990/38726/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 420/5560/25
за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича в інтересах держави в особі Міністерства культури України
до Одеської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради,
треті особи: Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації, Управління капітального будівництва Одеської міської ради,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Одеської міської ради
на рішення Одеського окружного адміністративного суду (у складі судді Дубровної В.А.) від 24 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Шляхтицького О.І., Семенюка Г.В., Федусика А.Г.) від 16 липня 2026 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2025 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (далі - Мінкульт) звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради та Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради (далі - КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня»), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16 травня 2025 року, просив:
- визнати протиправною бездіяльність КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» та Одеської міської ради щодо неутримання в належному стані, непроведення ремонту та незахисту від пошкодження і руйнування об`єкта культурної спадщини - пам`ятки архітектури національного значення «Будівля Міської лікарні, в якій працювали М.І. Пирогов, М.В. Скліфосовський (головний циркульний корпус)», спорудженої у 1804- 1820 роках за проєктом архітекторів Ж. Тома де Томона, Д. Фраполлі та Ф. Фраполлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5 (5/7), шляхом здійснення консерваційних робіт;
- зобов`язати КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» та Одеську міську раду привести до належного стану зазначений об`єкт культурної спадщини шляхом здійснення консерваційних та реставраційних робіт.
2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що власником пам`ятки є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, а в оперативному управлінні пам`ятка перебуває у КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня». Акти обстеження від 11 травня 2006 року та від 07 червня 2011 року зафіксували аварійний і незадовільний стан пам`ятки та загрозу втрати частини головного (циркульного) корпусу лікарні. Виконавчий комітет Одеської міської ради рішенням від 31 травня 2011 року № 249 планував завершити реконструкцію циркульного корпусу у 2014 році, однак роботи так і не розпочалися. У 2019 році, після того як частина правого крила головного циркульного корпусу зруйнувалася і залишилася без даху та стін, Одеська міська рада повторно розглянула питання його консервації та реконструкції, проте коштів на капітальний ремонт не виділила, а роботи з розроблення проєктної документації, розпочаті у 2020 році на замовлення Управління капітального будівництва Одеської міської ради, замовник призупинив. Унаслідок такої бездіяльності в січні 2024 року обвалилася ще одна частина стіни пам`ятки.
На думку Прокурора, для збереження пам`ятки Одеська міська рада повинна забезпечити проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення та погодження науково-проєктної документації, а також отримати дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Повноцінне приведення пам`ятки до належного стану можливе лише шляхом комплексу консерваційних і реставраційних робіт, а оскільки власник та користувач добровільно таких заходів не вживали, ефективним способом захисту є зобов`язання відповідачів провести такі роботи.
Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор зазначав, що Мінкульт, тривалий час знаючи про порушення пам`яткоохоронного законодавства, не видав розпорядження, передбаченого частиною другою статті 27 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III), і не звернувся до суду, а в листах від 06 грудня 2024 року та 10 січня 2025 року повідомив, що не планує пред`являти позов до КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» та/або Одеської міської ради, оскільки проєкт охоронного договору передбачає консерваційні та ремонтно-реставраційні роботи.
Прокурор наголошував, що проєкт охоронного договору не передбачав відновлення зруйнованих частин пам`ятки та встановлював тривалі строки виконання робіт, а КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» як неприбуткове підприємство, яке фінансується з місцевого бюджету, не здатне самостійно виконати такі роботи, тому співвідповідачем Прокурор визначив Одеську міську раду як власника пам`ятки. Про намір звернутися до суду Прокурор повідомив Мінкульт у порядку статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
3. Одеська міська рада позову не визнала та у відзиві зазначала, що Прокурор не мав підстав для представництва інтересів держави в особі Мінкульту, оскільки закон не надає цьому органу права звертатися до суду з позовом про зобов`язання привести пам`ятку до належного стану.
Одеська міська рада не заперечувала необхідності консерваційних і реставраційних робіт і вказувала, що розпорядженням міського голови від 30 серпня 2000 року № 845-01р було доручено організувати ремонтно-реставраційні роботи циркульного корпусу, а виконавчий комітет рішенням від 22 квітня 2008 року № 478 призначив Управління капітального будівництва Одеської міської ради замовником проєктування і робіт із реконструкції будівель лікарні. Виконавчий комітет Одеської міської ради неодноразово змінював це рішення, поділяв роботи на пускові комплекси та переносив строки реставрації циркульного корпусу, востаннє - до 31 грудня 2018 року. У 2019- 2020 роках Управління капітального будівництва Одеської міської ради уклало договори на виконання інженерно-геологічних вишукувань, розроблення проєктної та науково-проєктної документації щодо окремих частин корпусу, покрівлі й фасадів, проте частину цих договорів розірвали, а інші не виконали або виконали частково, оскільки через пандемію COVID-19 і воєнний стан фінансування і проєктування призупинили. Після обвалу стіни пам`ятки в січні 2024 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради огородило небезпечну частину будівлі, Одеська міська рада рішенням від 18 вересня 2024 року № 2373-VIII передбачила в бюджеті кошти на проєктування і першочергові протиаварійні та консерваційні роботи, а Управління капітального будівництва Одеської міської ради уклало договір від 30 грудня 2024 року № 126 на розроблення проєктної документації таких робіт, який на момент подання відзиву перебував на стадії виконання.
Крім того, Одеська міська рада вважала, що Прокурор обрав неефективний спосіб захисту, оскільки заявив однакові вимоги до двох суб`єктів з різною компетенцією - представницького органу місцевого самоврядування та комунального закладу охорони здоров`я, а зобов`язати одночасно провести консерваційні і реставраційні роботи неможливо, адже реставрація охоплює консервацію.
Одеська міська рада також вважала себе неналежним відповідачем, оскільки не здійснює функцій замовника робіт, не укладає договорів на розроблення проєктно-кошторисної документації та виконання реставраційних робіт і не є розпорядником бюджетних коштів, тоді як такі повноваження має Управління капітального будівництва Одеської міської ради.
4. Прокурор у відповіді на відзив зазначав, що предметом спору є бездіяльність щодо утримання пам`ятки національного значення, а не реконструкція лікарні як діючого медичного закладу, і включення пам`ятки до запланованих пускових комплексів відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 квітня 2008 року № 478 (зі змінами) не призвело до виконання робіт. Одеську міську раду Прокурор визначив відповідачем не як орган місцевого самоврядування, а як власника пам`ятки, на якого, як і на КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня», статті 24 та 27 Закону № 1805-III покладають обов`язок утримувати пам`ятку в належному стані. Відсутність охоронного договору не звільняє Одеську міську раду та КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» від цього обов`язку, а необхідність отримати погодження органу охорони культурної спадщини не перешкоджає задоволенню позову, оскільки таке погодження відповідачі можуть отримати в установленому порядку після ухвалення судового рішення.
5. Одеська міська рада в запереченнях на відповідь на відзив наполягала, що Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Мінкульту, який не наділений повноваженнями звертатися до суду з позовом про зобов`язання привести пам`ятку до належного стану шляхом здійснення консерваційних і реставраційних робіт.
6. У додаткових поясненнях Одеська міська рада повідомила, що Мінкульт листом від 03 березня 2025 року № 11/13/98-25 погодив охоронний договір, а 14 березня 2025 року Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації (далі - Департамент) і КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» уклали охоронний договір № 803/10/05-10/2-25, який визначає конкретні заходи щодо приведення пам`ятки до належного стану та строки їх виконання, що, на думку Одеської міської ради, підтверджує передчасність позову Прокурора. Одеська міська рада також зазначала, що закон не дозволяє проводити роботи з консервації та реставрації пам`ятки без погодженої Мінкультом науково-проєктної документації.
7. Одеська міська рада також заявила клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України і заперечувала проти прийняття до розгляду заяви Прокурора про збільшення позовних вимог, вважаючи, що під виглядом збільшення позовних вимог Прокурор одночасно змінив предмет і підстави позову.
8. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 червня 2025 року залишив позов Прокурора без розгляду на підставі частини восьмої статті 240 КАС України, однак П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2025 року скасував цю ухвалу, а справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
9. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 02 січня 2026 року залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент - на стороні позивача, та Управління капітального будівництва Одеської міської ради - на стороні відповідачів.
10. Мінкульт у поясненнях підтримав позов Прокурора, зазначивши, що бездіяльність відповідачів триває з 2006 року, внаслідок неї частина пам`ятки зруйнувалася, у 2024 році обвалилася інша її частина, необхідних протиаварійних і ремонтно-реставраційних робіт відповідачі досі не провели, а міністерство не має відомостей про виділення коштів на ці роботи, тому існує небезпека втрати пам`ятки в цілому.
11. Департамент також підтримав позов Прокурора, а КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» відзиву на позов не подало.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 24 березня 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року, позов задовольнив:
- визнав протиправною бездіяльність КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» та Одеської міської ради щодо неутримання в належному стані, непроведення ремонту та незахисту від пошкодження і руйнування об`єкта культурної спадщини - пам`ятки архітектури національного значення «Будівля Міської лікарні, в якій працювали М.І. Пирогов, М.В. Скліфосовський (головний циркульний корпус)», спорудженої у 1804- 1820 роках за проєктом архітекторів Ж. Тома де Томона, Д. Фраполлі та Ф. Фраполлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5 (5/7);
- зобов`язав КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» та Одеську міську раду привести до належного стану зазначений об`єкт культурної спадщини шляхом здійснення консерваційних робіт з урахуванням вимог Закону № 1805-III та умов охоронного договору від 14 березня 2025 року № 803/10/05-10/2-25, укладеного між Департаментом і КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня»;
- зобов`язав КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» та Одеську міську раду привести до належного стану зазначений об`єкт культурної спадщини шляхом здійснення реставраційних робіт з урахуванням вимог Закону № 1805-III та умов охоронного договору від 14 березня 2025 року № 803/10/05-10/2-25.
13. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Одеська міська рада не виконує вимог частини першої статті 24 Закону № 1805-III щодо утримання пам`ятки в належному стані, проведення її ремонту, захисту від пошкодження, руйнування або знищення; КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» розпочало вчиняти дії щодо укладення охоронного договору лише у 2024 році, через п`ять років після закріплення за ним пам`ятки на праві оперативного управління, а заходів, передбачених підпунктами 1- 3 пункту 13 охоронного договору, відповідачі у визначені строки не виконали.
Суди попередніх інстанцій вважали, що Мінкульт як орган, уповноважений здійснювати функції держави у сфері охорони культурної спадщини, може звернутися до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Одеської міської ради та КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня», а обов`язок привести пам`ятку до належного стану закон однаковою мірою покладає на власника та на особу, в управлінні якої вона перебуває; значні витрати на такі роботи в умовах воєнного стану не звільняють відповідачів від цього обов`язку.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ефективним способом захисту є зобов`язання відповідачів привести пам`ятку до належного стану шляхом консерваційних і реставраційних робіт з урахуванням вимог Закону № 1805-III та умов охоронного договору, оскільки бездіяльність відповідачів з кожним роком погіршує стан пам`ятки, збільшує обсяг і вартість робіт та може спричинити її повне руйнування.
Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що стаття 21 Закону № 1805-III, яка передбачає примусовий викуп пам`ятки, не виключає застосування інших способів захисту; суд першої інстанції, прийнявши заяву про збільшення позовних вимог, не вийшов за їх межі, оскільки лише врахував чинний охоронний договір, а надана апеляційному суду науково-проєктна документація не погоджена в установленому порядку.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
14. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Одеська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
15. На обґрунтування касаційної скарги Одеська міська рада зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статті 17, 21, 23, 24 та 26 Закону № 1805-III, статті 23 та 24 Закону № 1697-VII, а також не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постановах від 24 лютого 2025 року у справі № 420/28679/23 та від 08 квітня 2026 року у справі № 400/8333/24 (про відсутність у прокурора права звертатися до суду з позовом про зобов`язання власника відновити пам`ятку, якщо такого права не має орган охорони культурної спадщини); від 02 квітня 2024 року у справі № 140/14556/23 та від 25 листопада 2024 року у справі № 520/10611/23 (про передчасність позову про зобов`язання провести консерваційні та реставраційні роботи за відсутності погодженої органом охорони культурної спадщини науково-проєктної документації); від 20 березня 2025 року у справі № 320/2713/20 (про неприпустимість виходу суду за межі позовних вимог у справі за позовом суб`єкта владних повноважень до осіб, які у спірних правовідносинах не є суб`єктами владних повноважень).
Також Одеська міська рада просить Верховний Суд сформулювати висновок щодо застосування положень статті 23 Закону № 1805-III у взаємозв`язку з пунктом 16 частини першої статті 4 КАС України у питанні ефективності такого способу захисту, як зобов`язання власника і (або) користувача пам`ятки провести консерваційні та реставраційні роботи, коли ці самі заходи передбачені охоронним договором і строк їх виконання не сплив, а також статті 24 Закону № 1697-VII у питанні повноважень прокурора нижчого рівня (прокурора обласної прокуратури) змінювати в судовому засіданні прохальну частину заяви про збільшення позовних вимог, підписаної та поданої заступником керівника обласної прокуратури.
На думку Одеської міської ради, Мінкульт не наділений правом звертатися до суду з позовом про зобов`язання привести пам`ятку до належного стану, тому провадження у справі підлягало закриттю. Водночас Одеська міська рада вважає позов передчасним, оскільки роботи на пам`ятці можна проводити лише за дозволом Мінкульту на підставі погодженої науково-проєктної документації, а охоронний договір уже визначив заходи і строки їх виконання, які не сплили. Крім того, вона вважає себе неналежним відповідачем, оскільки функції замовника робіт і розпорядника бюджетних коштів виконує Управління капітального будівництва Одеської міської ради.
Одеська міська рада зазначає, що суд першої інстанції прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, яка за змістом змінює одночасно предмет і підстави позову; прохальну частину цієї заяви в судовому засіданні змінив прокурор, який її не підписував і не мав таких повноважень. Суд першої інстанції відмовив відкласти розгляд справи для подання відзиву на нову вимогу і вийшов за межі позовних вимог, оскільки після переходу до ухвалення рішення з власної ініціативи дослідив стан виконання охоронного договору, зокрема акт огляду пам`ятки, складений уже після стадії дослідження доказів. Суд апеляційної інстанції цих процесуальних, на думку Одеської міської ради, порушень не усунув і не врахував доданих до апеляційної скарги листів Управління капітального будівництва Одеської міської ради про направлення науково-проєктної документації на погодження до Мінкульту.
Одеська міська рада також посилається на порушення принципів рівності та змагальності сторін і вимог частини дев`ятої статті 44 КАС України.
16. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. На думку Прокурора, право Мінкульту звертатися до суду з таким позовом ґрунтується на законі та підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 09 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21 і від 18 грудня 2025 року у справі № 160/4161/24. Прокурор звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2025 року у справі № 160/4161/24, від 27 січня 2026 року та від 11 серпня 2026 року у справі № 400/1773/25 дійшов висновку, що викуп пам`ятки є крайнім заходом і не виключає інших способів захисту, зокрема зобов`язання власника привести пам`ятку до належного стану.
Обов`язок утримувати пам`ятку в належному стані, за доводами Прокурора, виникає з моменту набуття права власності та не залежить від укладення охоронного договору. Одеська міська рада не є стороною цього договору, тому зобов`язання її в судовому порядку провести роботи є єдиним ефективним способом захисту. До того ж частину передбачених договором робіт відповідачі не виконали, хоча строки їх виконання сплили. Одеську міську раду Прокурор визначив відповідачем як власника пам`ятки, а необхідність отримати погодження Мінкульту стосується, на його думку, стадії виконання судового рішення.
Прокурор зазначає, що вимога про визнання бездіяльності протиправною, викладена у заяві про збільшення позовних вимог, лише узгодила первісну вимогу Прокурора з вимогами процесуального закону, а суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, бо лише витребував докази виконання охоронного договору, укладеного під час розгляду справи.
17. Департамент у відзиві на касаційну скаргу також просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Департамент зазначає, що обов`язок власника і користувача утримувати пам`ятку в належному стані та привести її до належного стану в разі загрози руйнування випливає безпосередньо зі статей 24 та 27 Закону № 1805-III, має постійний характер і не залежить від укладення охоронного договору, а укладення цього договору під час розгляду справи, розроблення науково-проєктної документації та її направлення на погодження не усувають тривалої бездіяльності відповідачів, яка цьому передувала. Посилання Одеської міської ради на постанови Верховного Суду у справах № 420/28679/23 та № 400/8333/24, на думку Департаменту, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій з огляду на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 09 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21, від 18 грудня 2025 року у справі № 160/4161/24 та від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25.
Департамент наголошує, що оскаржувані судові рішення не вимагають проведення робіт з порушенням установленої законом процедури, оскільки прямо передбачають їх здійснення з урахуванням вимог Закону № 1805-III та умов охоронного договору. Водночас, як зазначає Департамент, Будівля Міської лікарні розташована в межах об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Історичний центр міста-порту Одеса», тому проведенню робіт має передувати отримання висновку Мінкульту щодо впливу запланованих робіт на видатну універсальну цінність цього об`єкта, однак відповідачі такого висновку не отримали, науково-проєктної документації не погодили та дозволу на проведення робіт не отримали, попри те, що мали зробити це в строки, визначені підпунктами 1 та 2 пункту 13 охоронного договору (до 14 вересня 2025 року та 14 березня 2026 року відповідно). Департамент також вважає, що Одеська міська рада є належним відповідачем, вимога про визнання бездіяльності відповідачів протиправною не змінила фактичних підстав спору, а дослідження стану виконання охоронного договору, укладеного під час розгляду справи, не є виходом за межі позовних вимог.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
18. 17 серпня 2026 року Одеська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
19. Верховний Суд ухвалою від 07 вересня 2026 року відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
20. У касаційній скарзі Одеська міська рада також просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
21. 18 вересня 2026 року Прокурор подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, а 21 вересня 2026 року відзив подав Департамент.
22. Управління капітального будівництва Одеської міської ради не скористалося правом подати відзив на касаційну скаргу.
23. Верховний Суд ухвалою від 10 листопада 2026 року відмовив Одеській міській раді у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 11 листопада 2026 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
24. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установили, що у 1804- 1820 роках у найстарішій частині міста Одеси по вул. Пастера, 5 (зареєстрована адреса - вул. Пастера, 5/7) за проєктом архітекторів Ж. Тома де Томона, Д. Фраполлі, Ф. Фраполлі та інженера Е.Х. Фейстера спорудили Будівлю Міської лікарні. За паспортом об`єкта культурної спадщини пам`ятка має й іншу назву - головний циркульний корпус інфекційної лікарні загальною площею 7786,2 кв. м, який у технічному паспорті КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» значиться під літ. А.
25. 24 серпня 1963 року Рада Міністрів Української РСР постановою № 970 надала Будівлі Міської лікарні статус пам`ятки архітектури республіканського значення (нині - національного значення) (охоронний № 550).
26. 25 грудня 1984 року виконавчий комітет Одеської обласної ради рішенням № 652 «Про взяття під державну охорону вперше споруджених та вперше виявлених пам`яток археології, історії та мистецтва по м. Одесі та районам області» взяв будівлю по вул. Пастера, 5 у м. Одесі під державну охорону та зобов`язав виконком міської ради забезпечити охорону, ремонт і реставрацію пам`ятки.
27. 30 серпня 2000 року Одеський міський голова розпорядженням № 845-01р «Про проведення капітального ремонту циркульного корпусу міської інфекційної лікарні, що є пам`ятником національно-культурного успадкування, за адресою: вул. Пастера, 5» доручив Управлінню охорони здоров`я укласти з управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому договір на виконання ремонтно-реставраційних і будівельних робіт на циркульному корпусі, управлінню житлово-комунального господарства - до 01 листопада 2000 року розробити та узгодити проєктно-кошторисну документацію на реставрацію та реконструкцію, Управлінню архітектури та містобудування - до 15 листопада 2000 року видати дозвіл на проведення робіт, а Управлінню фінансів - передбачити асигнування на ці цілі в бюджеті на 2001 рік.
28. 11 травня 2006 року Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації склало акт обстеження пам`ятки містобудування та архітектури, яким установило аварійний і незадовільний стан пам`ятки.
29. 22 квітня 2008 року виконавчий комітет Одеської міської ради рішенням № 478 призначив Управління капітального будівництва Одеської міської ради замовником з проєктування та проведення робіт з реконструкції будівель Комунальної установи «Міська клінічна інфекційна лікарня».
30. 11 грудня 2008 року виконавчий комітет Одеської міської ради рішенням № 1487 виклав пункт 1 рішення від 22 квітня 2008 року № 478 у новій редакції, розподіливши роботи на пускові комплекси, зокрема щодо циркульного комплексу: ліве та центральне крило - II пусковий комплекс (строк завершення робіт - III квартал 2011 року), праве крило - III пусковий комплекс (строк завершення робіт - IV квартал 2012 року). 20 грудня 2008 року виконавчий комітет рішенням № 1606 знову змінив рішення від 22 квітня 2008 року № 478.
31. 28 лютого 2011 року Одеська міська рада рішенням № 384-VI затвердила Положення про Управління капітального будівництва Одеської міської ради, за яким Управління капітального будівництва Одеської міської ради здійснює функції замовника, укладає з будівельними організаціями договори на реконструкцію і реставрацію об`єктів охорони здоров`я та культури та є розпорядником бюджетних коштів за цими напрямами.
32. 31 травня 2011 року виконавчий комітет Одеської міської ради рішенням № 249 змінив рішення від 22 квітня 2008 року № 478.
33. 07 червня 2011 року Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації склало акт обстеження пам`ятки, у якому зазначило, що через деструктивні процеси матеріалу кладки (черепашнику) у фундаментах і несучих конструкціях, відсутність системи водовідведення, віконних і дверних заповнень та аварійний технічний стан споруди в цілому виникла загроза повної втрати частини пам`ятки (південно-східного корпусу), тому необхідно терміново виконати першочергові протиаварійні роботи з подальшою комплексною реставрацією циркульного корпусу.
34. Надалі виконавчий комітет Одеської міської ради змінював рішення від 22 квітня 2008 року № 478 рішеннями від 30 липня 2015 року № 257, від 29 листопада 2018 року № 530 та від 24 січня 2019 року № 44.
35. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником нежитлових будівель і споруд лікарні загальною площею 21228,7 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5/7, є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради.
36. 30 травня 2019 року виконавчий комітет Одеської міської ради рішенням № 202 закріпив ці будівлі та споруди на праві оперативного управління за Комунальною установою «Міська клінічна інфекційна лікарня», про що 01 серпня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесли запис. КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» є правонаступником цієї комунальної установи.
37. 25 липня 2019 року виконавчий комітет Одеської міської ради рішенням № 272 призначив Управління капітального будівництва Одеської міської ради замовником з проєктування та виконання ремонтно-реставраційних робіт головного (циркульного) корпусу літ. «А».
38. 15 листопада 2019 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради уклало з Одеською державною академією будівництва та архітектури договір № 107 про виконання інженерно-геологічних вишукувань і пошуку підземних гірничих виробок («катакомб») у межах майданчика об`єкта зі строком виконання до 31 грудня 2021 року.
39. 16 квітня 2020 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради уклало:
- з Товариством з обмеженою відповідальністю «Гіпроград Плюс» (далі - ТОВ «Гіпроград Плюс») договори № 24/А1, № 24/А2 та № 24/А3 про розроблення проєктної документації ремонтно-реставраційних робіт головного (циркульного) корпусу літ. «А-1», «А-2» та «А-3», строк виконання яких сторони згодом продовжили до 31 грудня 2023 року;
- з Товариством з обмеженою відповідальністю «КІНАП-БУД» договір № 74 про розроблення науково-проєктної документації ремонтно-реставраційних протиаварійних робіт покрівлі корпусу, строк виконання якого сторони продовжили до 31 грудня 2024 року, однак через запровадження воєнного стану та перебування підрядника в стані припинення договір залишився невиконаним;
- з Товариством з обмеженою відповідальністю «Скайстрой» договір № 73 про розроблення науково-проєктної документації ремонтно-реставраційних робіт фасадів корпусу, строк виконання якого сторони продовжили до 31 грудня 2024 року, однак через запровадження воєнного стану підрядник виконав роботи частково;
- з Одеською державною академією будівництва та архітектури договір № 75 про науково-технічний супровід розроблення проєктної документації ремонтно-реставраційних робіт фасадів корпусу, строк виконання якого сторони продовжили до 31 грудня 2023 року, проте робіт за ним не виконують, оскільки вирішують питання їх доцільності з огляду на стан будівлі.
40. За поясненнями Одеської міської ради, проєктування цих робіт призупинили через спрямування коштів місцевого бюджету на протидію поширенню COVID-19, а згодом - через додаткове навантаження на місцевий бюджет в умовах воєнного стану.
41. 16 грудня 2022 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради і ТОВ «Гіпроград Плюс» додатковими угодами № 3 розірвали договори № 24/А1, № 24/А2 та № 24/А3 за домовленістю сторін, а за розроблену проєктну документацію Управління капітального будівництва Одеської міської ради сплатило по 700 000,00 грн за кожним договором.
42. 18 січня 2024 року посадові особи Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради (далі - Департамент культури міської ради) склали акт візуального обстеження пам`ятки, яким зафіксували, що в січні 2024 року стався обвал фрагмента дворової фасадної стіни прямокутної центральної частини будівлі (літ. А1) у межах двох поверхів у правій (північно-східній) частині площею близько 70- 90 кв. м. У місці обвалу провисає дах, частково зруйновані дерев`яні балки перекриття між першим і другим поверхами, по торцю центральної частини в місці примикання до двоповерхової частини наявна вертикальна тріщина значного розкриття, стан чільних фасадів незадовільний (значні ділянки відшарування тиньку, фрагментарне руйнування архітектурних елементів, локальні ділянки оголеного мурування колон портика), а праве крило будівлі, де обвалення конструкцій мали місце в попередні роки, огороджене, доступ до нього відсутній. Через близьке розташування до Одеського порту будівля може зазнавати впливу вибухових хвиль під час ракетно-дронових ударів. За висновком акта, пам`ятка потребує першочергових протиаварійних і ремонтно-реставраційних робіт.
43. 26 січня 2024 року Департамент культури міської ради листом № 09-17/36 поінформував Мінкульт та Департамент про пошкодження пам`ятки.
44. 31 січня 2024 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради листом № 02-03/55, 02-04/97 повідомило, що після обвалу огородило небезпечну частину будівлі та дійшло висновку про необхідність консерваційних робіт.
45. З метою з`ясування підстав для вжиття заходів представницького характеру Прокурор звертався до Мінкульту, Департаменту, Одеської міської ради та КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня».
46. 16 лютого 2024 року КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» листом № 01-08/60 повідомило Прокурора, що має охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення «Валіховський корпус», а документи для укладення охоронного договору на циркульний корпус у 2018 році направило до Управління охорони об`єктів культурної спадщини у м. Києві, однак договору не отримало. Протягом другої половини XX століття та у XXI столітті лікарня не отримувала коштів на капітальний ремонт і реконструкцію циркульного корпусу; до 2022 року власними силами проводила косметичний ремонт приміщень, частковий ремонт покрівлі, поточний ремонт водопроводу, внутрішньої каналізації, систем опалення та електропостачання, опалювала функціонуючу частину корпусу та неодноразово інформувала Департамент охорони здоров`я Одеської міської ради і керівництво міста про аварійний стан корпусу та необхідність термінових ремонтно-реставраційних робіт.
47. 23 лютого 2024 року КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» листом № П177/10/01-12 звернулося до Департаменту з проханням укласти охоронний договір на циркульний корпус.
48. 01 березня 2024 року Департамент листом № 694/01-33/2-24/130 повідомив Прокурора, що опрацьовує звернення КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» щодо укладення охоронного договору, а з огляду на загальний стан пам`ятки та обвал її частини у січні 2024 року звернувся до КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» та Одеської міської ради з вимогою невідкладно вжити заходів для збереження пам`ятки та надати правовстановлювальні документи для укладення охоронного договору.
49. Департамент підготував проєкт охоронного договору, істотними умовами якого визначив розроблення науково-проєктної документації, спрямованої на збереження пам`ятки, протягом року з дня підписання договору та проведення робіт на підставі погодженої науково-проєктної документації протягом двох років після її погодження. Сторони підписали цей проєкт, і 25 квітня 2024 року Департамент направив його на погодження до Мінкульту, про що повідомив Прокурора листом від 02 травня 2024 року № 1351/10/01-12/2-24/489.
50. 03 травня 2024 року Департамент культури міської ради листом № 09-13/137 повідомив Прокурора, що триває оформлення охоронного договору, а за інформацією Управління капітального будівництва Одеської міської ради циркульний корпус багато років перебуває у вкрай незадовільному (аварійному) стані та потребує комплексу консерваційних і реставраційних робіт. У 2020 році Управління капітального будівництва Одеської міської ради розпочало проєктно-вишукувальні роботи, вирішивши з огляду на великий обсяг і високу очікувану вартість реставрації розробити окремі проєкти (протиаварійних робіт покрівлі, ремонтно-реставраційних робіт фасадів і корпусів літ. «А-1», «А-2», «А-3»); загальний обсяг фінансування проєктування становив 5,53 млн грн. Однак через збройну агресію роботи з розроблення проєктної документації призупинили, а для безпечної роботи лікарні небезпечну частину корпусу огородили.
51. 28 червня 2024 року Департамент листом № 1903/10/01-12/2-24/489 повідомив Прокурора про відсутність інформації щодо погодження науково-проєктної документації на проведення робіт на пам`ятці.
52. 19 липня 2024 року Мінкульт листом № 06/15/6601-24 повідомив Прокурора, що охоронний договір перебуває на стадії доопрацювання і міністерство погодить його після усунення формальних недоліків, а сам договір передбачає обов`язок власника протягом року з моменту його укладення розробити проєктну документацію та провести невідкладні протиаварійні роботи на пам`ятці. Звернень щодо погодження науково-проєктної документації на ремонтно-реставраційні роботи чи отримання дозволів на проведення робіт на пам`ятці міністерство у своїй системі електронного документообігу не виявило.
53. 22 серпня 2024 року Департамент листом № 2486/10/05-10/2-24/807 направив до Мінкульту доопрацьований проєкт охоронного договору, який міністерство зареєструвало 06 листопада 2024 року.
54. 18 вересня 2024 року Одеська міська рада рішенням № 2373-VIII внесла зміни до рішення від 29 листопада 2023 року № 1618-VIII «Про бюджет Одеської міської територіальної громади на 2024 рік», передбачивши 1 500 000 грн на проєктування та першочергові протиаварійні, консерваційні роботи з реставрації будівлі циркульного комплексу.
55. 22 жовтня 2024 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр Екострой+» договір № 93 про складання кошторису вартості проєктної документації та вихідних даних для отримання експертної оцінки об`єкта «Першочергові протиаварійні, консерваційні роботи з реставрації будівлі Циркульного корпусу - пам`ятки архітектури національного значення у складі КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5/7».
56. 16 грудня 2024 року сторони підписали акт здачі-приймання виконаних робіт № 1, і Управління капітального будівництва Одеської міської ради сплатило за цим договором 49 086,00 грн.
57. 30 грудня 2024 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Екострой і К» договір № 126 про розроблення проєктної документації цього об`єкта зі строком виконання з грудня 2024 року до червня 2025 року та ціною 1 490 948,37 грн. На час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій цей договір перебував на стадії виконання.
58. 10 січня 2025 року Мінкульт листом № 06/113/2/4-25 повідомив Прокурора, що після отримання листа Департаменту культури міської ради від 26 січня 2024 року № 09-17/36 про пошкодження пам`ятки міністерство додаткових заходів реагування не вживало, оскільки проєкт охоронного договору передбачає проведення протиаварійних, консерваційних і ремонтно-реставраційних робіт.
59. 17 лютого 2025 року Одеська обласна прокуратура листом № 15/3/2-247ВИХ-25 надіслала Мінкульту повідомлення в порядку статті 23 Закону № 1697-VII про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Мінкульту, зазначивши, що міністерство знає про порушення пам`яткоохоронного законодавства, однак протягом тривалого часу не вжило достатніх заходів для захисту пам`ятки, зокрема не видало розпорядження і не звернулося до суду, попри обвал частини пам`ятки в січні 2024 року. На час звернення Прокурора до суду охоронний договір на пам`ятку залишався неукладеним.
60. 28 лютого 2025 року Департамент фінансів Одеської міської ради листом № 06-13/155/515 повідомив, що бюджет на 2024 рік передбачав для Управління капітального будівництва Одеської міської ради як головного розпорядника бюджетних коштів призначення на зазначений об`єкт у сумі 750 000 грн у межах бюджетних призначень Управління капітального будівництва Одеської міської ради, з яких протягом 2024 року за заявками Управління капітального будівництва Одеської міської ради надійшло фінансування в сумі 49 086 грн, а бюджет на 2025 рік - 500 000 грн.
61. 03 березня 2025 року Мінкульт листом № 11/13/98-25 погодив охоронний договір, і 14 березня 2025 року Департамент і КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» його уклали.
62. Пункт 12 охоронного договору зобов`язує уповноважену особу власника (користувача) проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи на підставі науково-проєктної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом центрального органу охорони культурної спадщини.
63. Пункт 13 охоронного договору з метою збереження пам`ятки та створення належних умов для її використання зобов`язує власника (користувача):
- розробити науково-проєктну документацію на проведення протиаварійних та консерваційних робіт протягом шести місяців з дня підписання договору та надати її на погодження відповідному органу охорони культурної спадщини (підпункт 1);
- провести протиаварійні роботи на підставі погодженої науково-проєктної документації протягом року з дня підписання договору (підпункт 2);
- розробити науково-проєктну документацію з реставрації пам`ятки протягом року з дня підписання договору та надати її на погодження відповідному органу охорони культурної спадщини (підпункт 3);
- провести роботи на підставі погодженої науково-проєктної документації протягом двох років після її погодження (підпункт 4);
- проводити реставраційний ремонт приміщень та інженерних мереж пам`ятки протягом експлуатації приміщень (підпункт 5).
64. 28 листопада 2025 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради за результатами публічної закупівлі уклало підрядний договір № 46-25/П на виконання робіт «Першочергові протиаварійні, консерваційні роботи з реставрації будівлі Циркульного корпусу пам`ятки архітектури національного значення у складі КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5/7» вартістю 68 558 379,73 грн.
65. 11 березня 2026 року суд першої інстанції ухвалою витребував докази виконання охоронного договору, проте КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» таких доказів не надало.
66. 18 березня 2026 року головний спеціаліст Департаменту склав акт огляду пам`ятки, у якому зафіксував, що з боку внутрішньодворового простору на фасаді в рівнях першого та другого поверхів наявне обвалення частини будівлі, на фасадах наявні численні тріщини, ділянки замокання, обвалення оздоблювального шару та руйнування кладки, а на території внутрішнього двору (доступ до якої відсутній) без інформаційного щита тривають будівельні роботи зі зведення двоповерхової споруди. За результатами огляду Департамент дійшов висновку, що роботи, передбачені підпунктами 1- 3 пункту 13 охоронного договору, залишилися невиконаними, а строки їх виконання закінчилися.
67. Станом на 19 березня 2026 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради вчиняло дії щодо отримання дозволу на виконання будівельних робіт за підрядним договором від 28 листопада 2025 року № 46-25/П.
68. 23 березня 2026 року Мінкульт повідомив суд першої інстанції, що не погоджував науково-проєктну документацію щодо пам`ятки, перелічену в листі Департаменту міжнародного співробітництва, культури та маркетингу Одеської міської ради від 15 грудня 2025 року № 09-13/446, і заперечив перебування на погодженні в міністерстві будь-яких документів щодо головного (циркульного) корпусу, зокрема за зверненням Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 13 січня 2026 року.
69. Науково-проєктна документація щодо циркульного корпусу, відомості про яку Одеська міська рада надала суду апеляційної інстанції, не погоджена в установленому порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
70. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також ураховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.
71. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
72. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
73. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
74. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у частині визначення способу виконання обов`язку відповідачів привести пам`ятку до належного стану не відповідають; в іншій частині доводи касаційної скарги Одеської міської ради є необґрунтованими.
75. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд застосовує норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин, з урахуванням їх триваючого характеру, зокрема, Закон № 1805-III - у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 30 жовтня 2024 року № 4051-IX; Закон № 1697-VII - у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 20 серпня 2024 року № 3894-IX; Закон України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI) - у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4017-IX.
(І) Щодо права Мінкульту на звернення до суду та підстав для представництва Прокурором інтересів держави
76. Частини четверта і п`ята статті 54 Конституції України визначають, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
77. Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 04 жовтня 1988 року № 6673-XI, у преамбулі звертає увагу на те, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.
78. Відповідно до статті 4 цієї Конвенції кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. До культурної спадщини стаття 1 Конвенції відносить, зокрема, пам`ятки - твори архітектури, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки.
79. Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року, ратифікована Законом України від 20 вересня 2006 року № 165-V, визначає, що архітектурна спадщина включає, зокрема, пам`ятки - усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення (пункт 1 статті 1). Кожна Сторона зобов`язується вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини (пункт 1 статті 3) та запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються (пункт 2 статті 4). З цією метою кожна Сторона зобов`язується запровадити законодавство, яке, зокрема, дозволяє державним органам вимагати від власника об`єкта архітектурної спадщини, що охороняється, здійснювати необхідні роботи або виконувати такі роботи самим, якщо власник не може їх виконати (підпункт «c» пункту 2 статті 4).
80. Закон № 1805-III у преамбулі визначає, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
81. Стаття 1 Закону № 1805-III визначає охорону культурної спадщини як систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.
82. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
83. За змістом частини другої статті 5 Закону № 1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини (пункт 1); реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини (пункт 2); здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування та музеєфікації пам`яток, об`єктів всесвітньої спадщини та інших робіт на них (пункт 13); призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт (пункт 15); надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення (пункт 17); видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини (пункт 18); погодження охоронних договорів на пам`ятки національного значення (пункт 21); здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на нього актами Президента України (пункт 25).
84. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1185 зі змінами), Мінкульт є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.
85. Отже, у правовідносинах щодо охорони та збереження пам`ятки архітектури національного значення «Будівля Міської лікарні, в якій працювали М.І. Пирогов, М.В. Скліфосовський (головний циркульний корпус)» Мінкульт є органом охорони культурної спадщини, уповноваженим здійснювати функції держави, зокрема контроль за виконанням Закону № 1805-III, нагляд за роботами на пам`ятці та видання дозволів на їх проведення.
86. Спосіб реалізації цих повноважень у судовому порядку визначає частина перша статті 28 Закону № 3166-VI, яка передбачає, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
87. Зміст обов`язків, виконання яких Мінкульт може вимагати в судовому порядку, визначає Закон № 1805-III. Частина перша статті 24 цього Закону передбачає, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
88. За змістом частини другої статті 25 Закону № 1805-III юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини.
89. Стаття 23 Закону № 1805-III в абзаці першому визначає, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Водночас відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону (абзац четвертий статті 23 Закону № 1805-III).
90. Частина перша статті 27 Закону № 1805-III передбачає, що у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
91. Якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов`язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження (частина друга статті 27 Закону № 1805-III).
92. Стаття 30 цього Закону покладає на органи охорони культурної спадщини обов`язок заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини, і визначає, що приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами (абзаци перший, другий).
93. У постанові від 09 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21 Верховний Суд дійшов висновку, що Мінкульт є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у правовідносинах щодо охорони культурної спадщини, і в разі невиконання власником або користувачем пам`ятки вимог законодавства у цій сфері має право звернутися до суду з позовом щодо оскарження їхньої бездіяльності та з вимогами про зобов`язання укласти охоронний договір і привести пам`ятку до належного стану.
94. Такий правовий підхід Верховний Суд розвинув у постановах від 18 грудня 2025 року у справі № 160/4161/24 (пункт 78) та від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25 (пункт 60), зазначивши, що право органу охорони культурної спадщини на звернення до суду випливає із системного тлумачення покладених на нього контрольних і наглядових повноважень, статті 28 Закону № 3166-VI та пункту 5 частини першої статті 19 КАС України як процесуального способу реалізації цих повноважень у разі порушення публічного інтересу.
95. Наявність в органу охорони культурної спадщини повноважень щодо видання розпоряджень та приписів не виключає можливості звернення до суду. Видання приписів є ефективним лише за умови їх добровільного виконання власником, а в разі ухилення власника від їх виконання виникає необхідність у судовому захисті публічного інтересу (постанова Верховного Суду від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25, пункти 53, 54).
96. Отже, Мінкульт як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання власника та користувача пам`ятки національного значення привести її до належного стану. Таке право не залежить від того, чи укладено на час звернення до суду охоронний договір, чи видавав орган охорони культурної спадщини розпорядження або приписи.
97. Протилежний висновок, за яким такий спір не підлягає розгляду в порядку жодної юрисдикції, фактично означав би відмову у правосудді (denial of justice) у сфері охорони культурної спадщини.
98. Положення статті 54 Конституції України щодо обов`язку держави забезпечувати збереження історичних пам`яток та інших об`єктів культурної цінності набули б декларативного характеру за відсутності реального механізму їх реалізації, зокрема можливості застосування судового примусу до недобросовісного власника об`єкта культурної спадщини (постанова Верховного Суду від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25, пункти 92, 93).
99. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що на час звернення Прокурора до суду існував лише проєкт охоронного договору, а Департамент і КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» уклали договір 14 березня 2025 року вже під час розгляду справи.
100. 01 березня 2024 року Департамент повідомив Прокурора, що звернувся до КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» та Одеської міської ради з вимогою невідкладно вжити заходів для збереження пам`ятки.
101. Оскільки спір виник з публічно-правових відносин щодо виконання власником і користувачем пам`ятки обов`язків, установлених Законом № 1805-III, а Мінкульт має право на звернення до суду з таким позовом, доводи Одеської міської ради про наявність підстав для закриття провадження у справі є необґрунтованими.
102. Відсутність охоронного договору на час звернення Прокурора до суду не виключає публічно-правового характеру спору, оскільки заявлені ним позовні вимоги спрямовані на виконання обов`язків, установлених законом, а не лише договором.
103. При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2026 року у справі № 520/29107/24 (пункт 36), охоронний договір має адміністративно-правову природу. Водночас у цій справі спір стосується виконання безпосередньо встановлених законом обов`язків власника та користувача пам`ятки, які згідно з абзацом четвертим статті 23 Закону № 1805-III не залежать від укладення такого договору.
104. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 червня 2026 року у справі «Саманюк проти України» (Samanyuk v. Ukraine, заява № 65686/17, пункти 27-30) нагадав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає від національних судів обґрунтовувати свої рішення. Суд констатував порушення цієї статті, оскільки Верховний Суд відмовив у розгляді заяви, не визнавши наведені заявником рішення вищих судів прикладами різного застосування норм права, хоча з викладених ним самим обставин справ убачалася їх подібність. Суд дійшов висновку, що Верховний Суд не виконав свого обов`язку щодо обґрунтування судового рішення та не розглянув доречні і важливі аргументи заявника.
105. З огляду на це, Верховний Суд надає оцінку постановам, на висновки в яких посилається Одеська міська рада, і зазначає, чим обставини відповідних справ відрізняються від обставин цієї справи та чому ці висновки не перешкоджають задоволенню позову.
106. Посилання Одеської міської ради на постанови Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 420/28679/23 та від 08 квітня 2026 року у справі № 400/8333/24 Верховний Суд відхиляє. Позови в зазначених справах стосувалися відновлення вже зруйнованих або демонтованих пам`яток.
107. Натомість у спорі, в якому пам`ятка продовжує існувати, але перебуває у незадовільному стані та під загрозою подальшого руйнування, позов спрямований на припинення триваючого невиконання власником установленого статтями 24 і 27 Закону № 1805-III обов`язку щодо її утримання та збереження (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2026 року у справі № 400/1773/25, пункт 77).
108. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що пам`ятка продовжує існувати, однак щонайменше з 2006 року перебуває в аварійному стані, а в січні 2024 року зазнала обвалу частини стіни.
109. Отже, за змістом спірних правовідносин, який є основним критерієм їх подібності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, пункт 26), зазначена справа відрізняється від справ № 420/28679/23 та № 400/8333/24 предметом позовних вимог, характером порушеного обов`язку та фактичним станом пам`ятки, збереження якої є предметом спору.
110. У постановах від 02 квітня 2024 року у справі № 140/14556/23 та від 25 листопада 2024 року у справі № 520/10611/23 Верховний Суд дійшов висновку про передчасність вимог про проведення конкретних робіт (консерваційних, реставраційних і ремонтних) без належного визначення порядку їх виконання.
111. На відміну від зазначених справ, у цій справі строки виконання підпунктів 1- 3 пункту 13 охоронного договору сплили, однак відповідні заходи залишилися невиконаними.
112. У цій справі Верховний Суд лише конкретизує передбачені статтею 26 Закону № 1805-III дії, необхідні для виконання обов`язку зі збереження пам`ятки, і не визначає наперед виду, обсягу та технології робіт.
113. Висновок Верховного Суду у постанові від 20 березня 2025 року у справі № 320/2713/20 про те, що суд не вправі застосовувати до власника пам`ятки інший, ніж заявлений позивачем, захід реагування, не виключає такої конкретизації, яка лише визначає порядок виконання відповідачами обов`язку привести пам`ятку до належного стану.
114. Щодо доводів Одеської міської ради про викуп пам`ятки, частина друга статті 21 Закону № 1805-III передбачає, що суд може постановити рішення про її викуп за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини, якщо власник пам`ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв`язку з неможливістю створення необхідних для цього умов.
115. Проте застосування статті 21 Закону № 1805-III не виключає можливості застосування інших способів захисту, зокрема зобов`язання власника привести пам`ятку до належного стану, оскільки примусовий викуп пам`ятки є крайнім заходом і застосовується лише у разі систематичного грубого порушення законодавства про охорону культурної спадщини, коли інші способи захисту виявилися неефективними.
116. Таким чином, статті 21, 24 та 27 Закону № 1805-III встановлюють різні способи захисту публічного інтересу у збереженні культурної спадщини, які не виключають, а доповнюють один одного. Вибір конкретного способу захисту залежить від фактичних обставин справи та ступеня порушення законодавства про охорону культурної спадщини.
117. Пред`явлення позову про зобов`язання власника пам`ятки виконати свої обов`язки є необхідною складовою механізму захисту публічного інтересу у збереженні культурної спадщини, що передує застосуванню крайніх заходів реагування, і відповідає вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективного засобу юридичного захисту та принципу пропорційності втручання у право власності, закріпленому у статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.
118. Системне тлумачення статей 21, 24, 27 та 30 Закону № 1805-III свідчить, що законодавець передбачив такі заходи реагування на порушення власником обов`язків щодо утримання пам`ятки:
- видання розпорядження про здійснення заходів щодо збереження пам`ятки (частина друга статті 27 Закону № 1805-III);
- видання органом охорони культурної спадщини припису про усунення порушень (стаття 30 Закону № 1805-III);
- звернення до суду з позовом про зобов`язання власника виконати свої обов`язки (статті 24, 27 Закону № 1805-III у поєднанні зі статтею 28 Закону № 3166-VI та пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України);
- примусовий викуп пам`ятки як крайній захід у разі систематичного грубого порушення режиму використання або неналежного утримання, що загрожує втратою культурного значення (стаття 21 Закону № 1805-III).
119. Обов`язок власника утримувати пам`ятку в належному стані є безумовним і не залежить від того, чи має власник конкретні плани щодо реконструкції або іншого використання об`єкта. Цей обов`язок існує протягом усього часу перебування об`єкта у власності особи, а його невиконання становить триваюче правопорушення, яке продовжується доти, доки пам`ятку не приведено у належний стан. Обов`язок власника щодо консервації та невідкладного захисту пам`ятки підлягає виконанню незалежно від дії правового режиму воєнного стану (постанова Верховного Суду від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25, пункти 68, 71, 88, 90, 91, 120, 122).
120. Пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначає, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
121. Частина третя статті 23 Закону № 1697-VII (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
122. За змістом абзаців першого і третього частини четвертої цієї статті Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.
123. Частина четверта статті 53 КАС України передбачає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
124. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 КАС України).
125. Прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16).
126. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Така бездіяльність не обмежується незверненням до суду і охоплює також невжиття інших належних заходів для усунення порушення, відновлення порушених прав чи запобігання настанню негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25, пункти 99, 102).
127. Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. У такому разі прокурор виконує субсидіарну роль і замінює в судовому провадженні компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18; постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21, від 06 серпня 2024 року у справі № 160/17086/23).
128. Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25 (пункт 108), ці приписи втрачають чинність з 01 січня 2027 року, а Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності цих приписів та продовжують існувати після втрати ними чинності.
129. Правовідносини щодо представництва Прокурором інтересів держави у цій справі виникли у 2025 році, тому зазначене Рішення Конституційного Суду України не впливає на оцінку підстав такого представництва.
130. Прокурор у позовній заяві зазначив Мінкульт як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і обґрунтував порушення інтересів держави тим, що Мінкульт не вжив належних заходів для захисту пам`ятки національного значення.
131. Суди попередніх інстанцій встановили, що Мінкульт щонайпізніше в січні 2024 року дізнався про пошкодження пам`ятки; у листах від 19 липня 2024 року та 10 січня 2025 року повідомив Прокурора, що звернень щодо погодження науково-проєктної документації не виявив, а додаткових заходів реагування не вживав, оскільки проєкт охоронного договору передбачає проведення відповідних робіт; 17 лютого 2025 року Одеська обласна прокуратура повідомила Мінкульт про намір звернутися до суду, проте останній до суду не звернувся.
132. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Прокурор мав підстави для звернення до суду в інтересах держави відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII і дотримав порядку, визначеного частиною четвертою цієї статті.
133. У такому разі Прокурор не підміняв суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, оскільки Мінкульт прямо повідомив про невжиття заходів реагування.
(ІІ) Щодо доводів про передчасність позову
134. Обов`язок власника та користувача утримувати пам`ятку в належному стані та захищати її від пошкодження і руйнування, встановлений статтями 24 і 27 Закону № 1805-III, має триваючий характер; виникає з моменту набуття відповідного права на пам`ятку і триває доти, доки пам`ятку не буде приведено до належного стану.
135. Такий обов`язок реалізується через визначену Законом № 1805-III сукупність робіт.
136. Стаття 1 цього Закону визначає консервацію як сукупність науково обґрунтованих заходів, які дозволяють захистити об`єкти культурної спадщини від подальших руйнувань і забезпечують збереження їхньої автентичності з мінімальним втручанням у їхній існуючий вигляд; ремонт - як сукупність проектних, вишукувальних і виробничих робіт, спрямованих на покращення технічного стану та підтримання в експлуатаційному стані об`єкта культурної спадщини без зміни властивостей, які є предметом охорони об`єкта культурної спадщини; реставрацію - як сукупність науково обґрунтованих заходів щодо укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об`єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їхньої автентичності.
137. Абзац перший частини першої статті 26 Закону № 1805-III передбачає, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. Розробленню проектів консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам`яток передує проведення необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних і геологічних (абзац третій частини першої статті 26 Закону № 1805-III).
138. Тобто реалізація заходів щодо охорони пам`яток передбачає проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення на їх основі науково-проєктної документації, погодження такої документації з відповідним органом охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу та безпосереднє виконання робіт. Органи охорони культурної спадщини мають забезпечити захист пам`яток від загрози знищення, руйнування або пошкодження в межах наданих їм розпорядчих повноважень, однак реалізація цих повноважень значною мірою залежить від поведінки власника пам`ятки, і ухилення власника від виконання його обов`язків зумовлює необхідність судового захисту публічного інтересу.
139. Водночас обов`язок власника утримувати пам`ятку в належному стані виникає в силу частини першої статті 24 та частини першої статті 27 Закону № 1805-III і не залежить від того, чи розпочав власник проходження процедури, передбаченої статтею 26 цього Закону.
140. Відсутність погодженої науково-проєктної документації та письмового дозволу на проведення робіт на пам`ятці, якій загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, може бути зумовлена бездіяльністю самого власника. Протилежний підхід дозволяв би власникові виправдовувати невиконання пам`яткоохоронних обов`язків власною бездіяльністю, що суперечить загальному принципу права, за яким ніхто не може отримувати переваги від власної неправомірної або недобросовісної поведінки (nemo ex suo delicto meliorem suam conditionem facere potest).
141. Отже, зобов`язання власника привести пам`ятку до належного стану за своїм змістом охоплює й обов`язок вчинити всі передбачені статтею 26 Закону № 1805-III дії, що передують виконанню робіт. Цей обов`язок не припиняється через відсутність погодженої науково-проєктної документації або письмового дозволу, однак виконання робіт можливе лише після дотримання процедури, передбаченої статтею 26 Закону № 1805-III, а спосіб та обсяг робіт визначає науково-проєктна документація (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2026 року у справі № 400/1773/25, пункти 56, 57, 60-65).
142. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що власником пам`ятки є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, а в оперативному управлінні пам`ятка перебуває у КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня». Акти обстеження 2006 та 2011 років зафіксували аварійний стан пам`ятки та загрозу втрати її частини; визначені рішеннями виконавчого комітету Одеської міської ради строки реставрації циркульного корпусу неодноразово переносили, проте роботи так і не виконали; укладені у 2019- 2020 роках договори на розроблення проєктної документації розірвали, не виконали або виконали частково; у січні 2024 року обвалилася частина стіни пам`ятки.
143. Охоронний договір Департамент і КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» уклали лише 14 березня 2025 року, вже після звернення Прокурора до суду. Строки, визначені підпунктами 1- 3 пункту 13 охоронного договору, на час ухвалення рішення судом першої інстанції сплили, а виконання передбачених ними обов`язків КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» не забезпечило, що Департамент зафіксував в акті огляду від 18 березня 2026 року; Мінкульт науково-проєктної документації щодо пам`ятки не погоджував, а документація, відомості про яку Одеська міська рада надала суду апеляційної інстанції, у встановленому порядку не погоджена. Станом на 19 березня 2026 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради лише вчиняло дії щодо отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
144. Таким чином, невиконання КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» умов охоронного договору не звільняє Одеську міську раду як власника пам`ятки від обов`язків, передбачених статтями 24, 27 та 39 Закону № 1805-III.
145. Погіршення технічного стану пам`ятки, зокрема обвал частини стіни в січні 2024 року, свідчить про продовження того самого порушення. Тривала бездіяльність відповідачів, укладення охоронного договору під час розгляду справи та зміна умов фінансування не припиняють пам`яткоохоронного обов`язку і не свідчать про передчасність позову про зобов`язання привести пам`ятку до належного стану.
(ІІІ) Щодо способу захисту та формулювання обов`язку відповідачів
146. Зобов`язання відповідачів привести пам`ятку до належного стану передбачене статтями 24, 26 і 27 Закону № 1805-III, спрямоване на запобігання пошкодженню, руйнуванню чи знищенню об`єкта культурної спадщини, не позбавляє власника права власності та залишає визначення конкретного виду, обсягу та технології робіт за погодженою науково-проєктною документацією і дозволом відповідного органу.
147. Такий захід є менш обтяжливим порівняно з примусовим викупом пам`ятки, передбаченим статтею 21 Закону № 1805-III.
148. Додатково Верховний Суд також ураховує доводи Департаменту про те, що пам`ятка архітектури національного значення «Будівля Міської лікарні, в якій працювали М.І. Пирогов, М.В. Скліфосовський (головний циркульний корпус)» розташована в межах об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Історичний центр міста-порту Одеса».
149. Частина перша статті 37-1 Закону № 1805-III визначає, що об`єкти всесвітньої спадщини, що розташовані на території України, є предметом особливої охорони.
150. Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 37-2 цього Закону проведенню містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні передує інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
151. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що охорона культурної спадщини є законною метою в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а збереження культурної спадщини становить істотну цінність, захист і популяризація якої покладаються на публічні органи влади (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Коджаджиоглу проти Туреччини» (Kozacэoglu v. Turkey) [ВП], заява № 2334/03, пункти 53, 54).
152. Водночас резолютивна частина судового рішення має бути викладена так, щоб її виконання було можливим у порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», а зміст обов`язку боржника - чітко визначеним.
153. Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзаци шостий, восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).
154. Верховний Суд ураховує також положення Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII (далі - Угода про асоціацію).
155. Відповідно до статті 439 Угоди про асоціацію Сторони тісно співробітничають у рамках відповідних міжнародних форумів/організацій, зокрема Організації Об`єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Ради Європи (РЄ), з метою, inter alia, розвитку культурного розмаїття, збереження і оцінки культурної та історичної спадщини.
156. За змістом статті 14 Угоди про асоціацію в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права, а співробітництво спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.
157. Стаття 474 Угоди про асоціацію передбачає, що Україна здійснюватиме поступове наближення свого законодавства до права ЄС відповідно до Додатків I-XLIV до цієї Угоди.
158. Суд Європейського Союзу у своєму тлумаченні статті 47 Хартії основних прав Європейського Союзу у світлі практики Європейського суду з прав людини щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначив, що право на ефективний засіб юридичного захисту було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Невиконання публічними органами остаточного судового рішення, яке підлягає виконанню, позбавляє це право будь-якого корисного ефекту (рішення Великої палати від 19 грудня 2019 року у справі C-752/18 «Deutsche Umwelthilfe eV проти Freistaat Bayern», ECLI:EU:C:2019:1114, пункти 35- 37).
159. У справі, що розглядається, боржниками є орган місцевого самоврядування та комунальне некомерційне підприємство, а судове рішення ухвалено на захист інтересів держави у збереженні пам`ятки національного значення. Тому чітке визначення в резолютивній частині змісту обов`язку відповідачів є умовою реального, а не формального захисту цього інтересу.
160. Абзаци третій і четвертий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року, якими суд зобов`язав відповідачів привести пам`ятку до належного стану шляхом здійснення консерваційних робіт та шляхом здійснення реставраційних робіт, цим вимогам не відповідають.
161. Консервація та реставрація не є конкретними діями, зміст яких можна визначити без спеціальних досліджень.
162. Стаття 1 Закону № 1805-III визначає консервацію і реставрацію як сукупність науково обґрунтованих заходів, склад, обсяг, технологія і черговість яких визначаються лише за результатами науково-дослідних робіт у науково-проєктній документації, погодженій з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (абзаци перший і третій частини першої статті 26 Закону № 1805-III).
163. Отже, формулювання «шляхом здійснення консерваційних робіт» і «шляхом здійснення реставраційних робіт» називають лише загальний вид робіт, але не визначають, які саме роботи, в якому обсязі та на яких частинах пам`ятки мають виконати відповідачі.
164. За відсутності погодженої науково-проєктної документації боржник, державний виконавець, суд не можуть встановити, яким обсягом робіт обов`язок буде виконано, а отже, оцінити, чи виконано судове рішення.
165. Зазначене не узгоджується з принципом обов`язковості судового рішення, передбаченим частиною першою статті 129-1 Конституції України, статтею 14 КАС України, з якого випливає вимога формулювати в резолютивній частині обов`язок боржника достатньо чітко, щоб забезпечити його реальне, а не декларативне виконання.
166. ЄСПЛ наголосив, що виконання рішення, ухваленого судом, слід розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, оскільки право на суд було б ілюзорним, якби остаточне обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), заява № 18357/91, пункт 40).
167. Такий підхід підкреслює значення формулювання резолютивної частини, яке забезпечує можливість фактичного виконання встановленого судом обов`язку.
168. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» (CCJE Opinion No. 13 (2010) «On the role of judges in the enforcement of judicial decisions») зазначила, що рішення, яке підлягає виконанню, має бути точним і зрозумілим щодо визначених ним обов`язків і прав, щоб уникнути будь-яких перешкод для його ефективного виконання (пункт 9). Такі засади mutatis mutandis застосовуються і до виконання рішень в адміністративних справах, як щодо приватних осіб, так і щодо публічних інституцій (пункт 29).
169. Отже, зміст обов`язку, покладеного на Одеську міську раду та КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня», має бути визначений так, щоб і боржники, і державний виконавець могли встановити, яких саме дій вимагає судове рішення.
170. Конкретизація в резолютивній частині передбаченої статтею 26 Закону № 1805-III послідовності дій забезпечує виконуваність судового рішення і водночас не підміняє повноважень Мінкульту щодо погодження науково-проєктної документації та надання дозволу на проведення робіт.
171. Крім того, реставрація охоплює укріплення (консервацію) фізичного стану пам`ятки (стаття 1 Закону № 1805-III), тому покладення на відповідачів двох самостійних обов`язків без належного розмежування цих робіт створює невизначеність щодо змісту кожного обов`язку. У цій частині доводи Одеської міської ради є обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції не розмежував зміст і порядок виконання відповідних робіт.
172. Суд також не може зобов`язати відповідачів безпосередньо провести консерваційні чи реставраційні роботи на пам`ятці національного значення без дотримання процедури, визначеної статтею 26 Закону № 1805-III. Такі роботи здійснюються лише за наявності письмового дозволу Мінкульту на підставі погодженої з ним науково-проєктної документації відповідно до абзацу першого частини першої статті 26 Закону № 1805-III, а надання таких дозволів і нагляд за виконанням робіт належать до повноважень Мінкульту (пункти 13, 17 частини другої статті 5 Закону № 1805-III).
173. Визначивши в резолютивній частині загальний вид робіт до проведення досліджень і погодження документації, суд першої інстанції наперед вирішив питання, яке закон відносить до компетенції органу охорони культурної спадщини, а загальне застереження про дотримання вимог Закону № 1805-III не усуває невизначеності щодо послідовності виконання відповідних дій.
174. Проведення науково-дослідних робіт, розроблення та погодження науково-проєктної документації, а також отримання письмового дозволу Мінкульту є не лише вимогою статті 26 Закону № 1805-III, а й необхідною гарантією виконання зобов`язань України, передбачених статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року.
175. Водночас відсутність погодженої науково-проєктної документації не є підставою для відмови в позові. Проведення необхідних досліджень, розроблення і погодження науково-проєктної документації та отримання письмового дозволу не є самостійними заходами реагування, а прямо встановленими статтею 26 Закону № 1805-III обов`язковими стадіями виконання заявленого у позові пам`яткоохоронного обов`язку.
176. Підхід, за якого позов не може бути задоволений через відсутність погодженої науково-проєктної документації та неконкретизацію видів робіт, позбавляв би органи охорони культурної спадщини та прокурора будь-якого реального примусового впливу на власника, крім викупу пам`ятки, який є винятковим заходом (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2026 року у справі № 400/1773/25, пункт 103).
177. Тому резолютивна частина судового рішення має відображати передбачену статтею 26 Закону № 1805-III послідовність дій: проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації, її погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу та виконання робіт.
178. Зобов`язання відповідачів виконати передбачену статтею 26 Закону № 1805-III послідовність дій є менш обтяжливим для власника заходом порівняно з примусовим викупом пам`ятки, передбаченим статтею 21 цього Закону; охоплює проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації, її погодження з органом охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу та виконання визначених у документації робіт. Суд не визначає вартості робіт чи їх технології, конкретного обсягу, оскільки зазначені питання вирішуються в погодженій науково-проєктній документації та дозволі органу охорони культурної спадщини, наданих у межах його компетенції.
179. Такий підхід забезпечує справедливий баланс між публічним інтересом у збереженні культурної спадщини та правом власності, відповідає принципу пропорційності втручання у право власності, закріпленому у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та вимозі ефективності засобу юридичного захисту, передбаченій статтею 13 цієї Конвенції.
180. Крім того, суд першої інстанції зобов`язав обох відповідачів виконати роботи з урахуванням умов охоронного договору, стороною якого Одеська міська рада не є.
181. Обов`язок Одеської міської ради як власника пам`ятки випливає безпосередньо зі статей 24, 27 та 39 Закону № 1805-III, а посилання в резолютивній частині на умови договору, укладеного без участі одного з боржників, необґрунтовано поширює умови договору на Одеську міську раду, яка не є його стороною.
182. Зміна резолютивної частини судового рішення шляхом викладення її в редакції, що відповідає термінології та послідовності дій, визначеним статтями 1, 26 та 27 Закону № 1805-III, не виходить за межі позовних вимог, оскільки не змінює предмета позову та обов`язку відповідачів привести пам`ятку до належного стану, а лише конкретизує встановлений законом порядок його виконання, забезпечуючи можливість примусового виконання судового рішення.
183. Тому позов Прокурора залишається задоволеним, а змінюється лише спосіб викладення обов`язку відповідачів.
184. Цей підхід не суперечить постанові Верховного Суду від 06 серпня 2024 року у справі № 160/17086/23, якою Верховний Суд залишив у силі рішення про зобов`язання провести ремонтні та реставраційні роботи. У тій справі суди встановили наявність охоронного договору з визначеними заходами та строками, виконання інженерного обстеження, розроблення науково-проєктної документації та схвалення ескізного проєкту, тобто вид робіт уже був визначений.
185. У справі, що розглядається, погодженої науково-проєктної документації немає, тому, визначаючи спосіб виконання обов`язку відповідачів, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статті 1, 26 і 27 Закону № 1805-III.
186. Доводи касаційної скарги Одеської міської ради є обґрунтованими в частині неефективності сформульованого судом способу захисту, недостатнього розмежування консерваційних і реставраційних робіт та неможливості проведення робіт без погодженої науково-проєктної документації і дозволу Мінкульту. Водночас ці доводи не свідчать про відсутність підстав для задоволення позову.
187. Підсумовуючи, Верховний Суд зазначає, що у разі, коли пам`ятці національного значення загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, а її власник і користувач не вживають заходів щодо приведення об`єкта до належного стану, у тому числі не виконують у визначені строки обов`язків за охоронним договором, Мінкульт, а в разі нездійснення ним захисту інтересів держави - прокурор, має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання власника та користувача привести пам`ятку до належного стану.
188. Наявність охоронного договору та відсутність погодженої науково-проєктної документації не роблять такий позов передчасним, якщо відсутність документації зумовлена бездіяльністю самих власника і користувача.
189. У такому разі судове рішення має відображати передбачену статтею 26 Закону № 1805-III послідовність дій (проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації, її погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу та виконання робіт), а конкретні вид, обсяг і технологія робіт визначаються за результатами досліджень у погодженій науково-проєктній документації та дозволі відповідного органу.
(ІV) Щодо доводів Одеської міської ради про те, що вона є неналежним відповідачем, та порушення норм процесуального права
190. Згідно зі статтею 39 Закону № 1805-III власник пам`ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління нею, забезпечує збереження, утримання в належному стані, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію та ремонт пам`ятки за власні кошти, якщо інше не передбачено відповідним договором або законом. Лише у разі, коли власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, не в змозі виконати розпорядження органу охорони культурної спадщини щодо охорони пам`ятки, орган охорони культурної спадщини може вжити необхідних заходів самостійно (повністю або частково), профінансувавши їх за рахунок спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини (частина третя статті 27 Закону № 1805-III).
191. Верховний Суд у постанові від 06 серпня 2024 року у справі № 160/17086/23 (пункти 129- 135) визнав необґрунтованими аналогічні доводи обласної ради, пам`ятка якої перебувала в користуванні комунального підприємства - сторони охоронного договору. Верховний Суд, пославшись на висновок у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 140/14556/23, зазначив, що в разі небезпеки пошкодження, руйнування чи знищення пам`ятки обов`язок привести її в належний стан однаковою мірою покладається як на власника, так і на особу, в управлінні якої вона перебуває, а відсутність коштів на ремонтні та реставраційні роботи є обставиною суб`єктивного характеру, яка не звільняє від виконання цих обов`язків.
192. Те, що функції замовника робіт і розпорядника бюджетних коштів за відповідними напрямами здійснює виконавчий орган ради (Управління капітального будівництва Одеської міської ради), не звільняє власника пам`ятки від обов`язків, установлених статтями 24, 27 та 39 Закону № 1805-III, а лише визначає спосіб їх виконання.
193. Передача окремих функцій виконавчому органу не звільняє власника від зобов`язання привести пам`ятку до належного стану.
194. Суди попередніх інстанцій встановили обставини, які свідчать про тривалу бездіяльність саме власника пам`ятки: з 2008 до 2019 року виконавчий комітет Одеської міської ради неодноразово змінював рішення від 22 квітня 2008 року № 478 і переносив строки робіт на циркульному корпусі, проте робіт не виконали; договори 2020 року на розроблення проєктної документації розірвали або не виконали; у 2024 році з передбачених у бюджеті 750 000 грн на зазначений об`єкт профінансували 49 086 грн.
195. Таким чином, вжиті у 2024- 2025 роках заходи з бюджетування, проєктування та укладення підрядного договору не спростовують цього висновку, оскільки на час розгляду справи необхідну документацію не було погоджено, а заходи зі збереження пам`ятки не були фактично виконані.
196. Тому доводи Одеської міської ради про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили питання протиправної бездіяльності Одеської міської ради, не відповідають змісту оскаржуваних судових рішень, а Одеська міська рада є належним відповідачем.
197. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги стосовно зміни предмета і підстав позову неповноважною особою з огляду на таке.
198. Частина перша статті 47 КАС України передбачає, що позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
199. Тобто КАС України не допускає одночасної зміни предмета і підстав позову.
200. Право подання позовної заяви в порядку адміністративного судочинства частина перша статті 24 Закону № 1697-VII надає, зокрема, керівникам обласних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
201. Змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання) має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня (частина шоста статті 24 Закону № 1697-VII).
202. Отже, частина шоста статті 24 Закону № 1697-VII стосується розпорядчих дій, якими змінюється зміст або обсяг заявлених вимог.
203. Суди попередніх інстанцій встановили, що заяву про збільшення позовних вимог підписав і подав заступник керівника Одеської обласної прокуратури, тобто прокурор, уповноважений на це частиною першою статті 24 Закону № 1697-VII. Заяву подано 16 травня 2025 року, до закінчення підготовчого засідання, з дотриманням строку, передбаченого частиною першою статті 47 КАС України.
204. Тому, заявивши вимогу про визнання бездіяльності відповідачів протиправною, Прокурор лише узгодив первісну вимогу про зобов`язання привести пам`ятку до належного стану зі способом захисту, визначеним процесуальним законом. Протиправність бездіяльності відповідачів суд мав би оцінити за первісною вимогою, оскільки без такої оцінки неможливе зобов`язання вчинити певні дії.
205. Обидві вимоги ґрунтуються на тих самих фактичних обставинах і тих самих нормах права (статті 24, 27 Закону № 1805-III). Тому додання вимоги про визнання бездіяльності протиправною не змінило фактичних підстав позову.
206. Прокурор, який брав участь у судовому засіданні, пояснив, що слова «шляхом здійснення консерваційних робіт» у вимозі про визнання бездіяльності протиправною є помилковими.
207. Таке пояснення не є зміною, доповненням чи відкликанням позову в розумінні частини шостої статті 24 Закону № 1697-VII, а спосіб виконання обов`язку не є елементом вимоги про визнання бездіяльності протиправною, оскільки таке пояснення не змінило предмета, підстав та обсягу заявлених вимог.
208. Суд першої інстанції не розглядав вимог, які виходять за межі заяви, підписаної уповноваженим прокурором, а предмет, підстави й обсяг позовних вимог унаслідок такого пояснення не змінилися.
209. З огляду на це Верховний Суд формує такий висновок щодо застосування частини шостої статті 24 Закону № 1697-VII:
змінити, доповнити, відкликати позов в адміністративній справі або відмовитися від нього має право лише прокурор, який його подав, або прокурор вищого рівня; прокурор, який бере участь у розгляді справи, може пояснити зміст позовної вимоги, зокрема вказати на очевидну технічну помилку в її формулюванні; таке пояснення не є зміною, доповненням чи відкликанням позову, якщо предмет, підстави та обсяг позовних вимог не змінюються, а суд не розглядає вимог, які виходять за межі заяви, підписаної та поданої уповноваженим прокурором.
210. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції дослідив стан виконання охоронного договору для встановлення бездіяльності відповідачів і для оцінки доводу самої Одеської міської ради про передчасність позову, а не як нову позовну вимогу; протокольною ухвалою від 09 березня 2026 року повернувся до з`ясування обставин у справі, ухвалою від 11 березня 2026 року витребував докази виконання охоронного договору, а Департамент склав акт огляду пам`ятки вже після цього, 18 березня 2026 року.
211. Такі процесуальні дії суду першої інстанції узгоджуються з частиною четвертою статті 9 КАС України, згідно з якою суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
212. Верховний Суд визнає безпідставними доводи Одеської міської ради щодо порушення частини дев`ятої статті 44 КАС України, оскільки Прокурор не подавав нової редакції позовної заяви від 16 травня 2025 року, а Одеська міська рада мала можливість надати заперечення щодо заявлених вимог.
213. З огляду на зазначене Верховний Суд також відхиляє твердження Одеської міської ради про порушення принципів рівності та змагальності та відмови відкласти розгляд справи для подання відзиву на нову позовну вимогу.
214. Крім того, після закриття підготовчого провадження суд першої інстанції розглядав справу по суті в кількох судових засіданнях, під час яких Одеська міська рада подавала пояснення та докази, зокрема лист Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 19 березня 2026 року.
215. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального права, на які посилається Одеська міська рада.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
216. Згідно з частиною першою статті 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
217. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 351 КАС України).
218. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного по суті висновку про наявність підстав для задоволення позову Прокурора, однак, визначаючи спосіб виконання обов`язку відповідачів, неправильно застосували статті 1, 26 і 27 Закону № 1805-III.
219. Підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в позові, про що просить Одеська міська рада, немає, однак судові рішення у цій справі підлягають зміні в частині способу виконання обов`язку відповідачів.
220. За таких обставин касаційну скаргу Одеської міської ради слід задовольнити частково, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в новій редакції: «Зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради та Одеську міську раду привести до належного стану об`єкт культурної спадщини - пам`ятку архітектури національного значення «Будівля Міської лікарні, в якій працювали М.І. Пирогов, М.В. Скліфосовський (головний циркульний корпус)», розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5 (5/7), шляхом проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації та її погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу на проведення робіт, а після погодження документації та отримання дозволу - виконання визначених у погодженій науково-проєктній документації та дозволі робіт зі збереження пам`ятки»; та виключивши з резолютивної частини абзац четвертий; в іншій частині судові рішення слід залишити без змін.
221. Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення лише в частині способу виконання обов`язку відповідачів і не змінює результату вирішення спору, підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України немає.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, 372 КАС України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року в такій редакції:
«Зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради та Одеську міську раду привести до належного стану об`єкт культурної спадщини - пам`ятку архітектури національного значення «Будівля Міської лікарні, в якій працювали М.І. Пирогов, М.В. Скліфосовський (головний циркульний корпус)», розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5 (5/7), шляхом проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації та її погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу на проведення робіт, а після погодження документації та отримання дозволу - виконання визначених у погодженій науково-проєктній документації та дозволі робіт зі збереження пам`ятки».
Абзац четвертий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року виключити.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: С.М. Чиркін
В.М. Шарапа
Оригінал: reyestr.court.gov.ua