Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №380/2625/26
Суддя: Обрізко Ігор Михайлович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2625/26 пров. № А/857/43560/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліш М.А.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
представника позивача Пашука А.В.,
представника відповідача Брамберг О.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року, прийняте суддею Кравцівим О.Р., у м. Львові, у справі № 380/2625/26 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення,-
встановив:
16.02.2026, Приватне акціонерне товариство «Концерн Хлібпром» (далі – позивач, ПрАТ) звернулося з позовом в суд до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі – відповідач, Західне МУ ДПС по роботі з ВПП), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення за №860/33-00-07-02 від 01.12.2025 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 позов задоволено.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у спірних правовідносинах застосував до позивача штрафну санкцію, у зв`язку з невчасним нарахуванням єдиного внеску (підпункт 1 пункту 2 статі 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №2464-VI)), відповідальність за що передбачена пунктом 3 частини 11 статті 25 вказаного Закону.
Однак суть порушення полягає зовсім в іншому, а саме, неподання (несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою) звітності про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), відповідальність за таке порушення передбачена пунктом 7 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI.
Матеріалами справи підтверджено своєчасність нарахування і сплати єдиного внеску, а порушення полягало в тому, що сума єдиного внеску вважалася для системи загальнообов`язкового державного соціального страхування «ненарахованою» не з причин її не сплати чи не нарахування, а у зв`язку з помилковим декларуванням. Таке порушення, з позиції суду, не слід ототожнювати з не нарахуванням єдиного внеску, відповідальність за яке передбачена пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI.
Не погодившись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, а також при не повному з`ясуванні обставин справи, які необхідно було встановити.
Обґрунтування полягають в тому, що платник зобов`язаний не лише нараховувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ), а й подавати звітність про такі нарахування у встановлені строки, що прямо встановлено Законом №2464-VI.
Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за перший квартал 2021 ПрАТ подав 10.05.2021 з нульовими показниками нарахованого ЄСВ. Граничний термін подачі Податкового розрахунку 11.05.2021. Подання «нульового» звіту 10.05.2021 де-юре означає відсутність офіційного нарахування зобов`язань у граничний термін 11.05.2021.
Таким чином, станом на граничну дату сплати, у системі були відсутні нарахування за даним видом податку. Сплачені кошти відображались в операціях, проте обліковувалися як переплата і не були прив`язані до конкретного зобов`язання. Факт фізичного надходження коштів на рахунок є лише однією зі складових виконання податкового обов`язку. Не менш важливим є вчасне декларування таких зобов`язань, що створює юридичну підставу для нарахування сплачених коштів у бюджет. Інакше «ланцюг» процедури сплати ЄСВ переривається і працівники платника не отримують ніяких соціальних гарантій, оскільки пенсійний фонд не нараховує стаж та не відображає його у довідках ОК-5, ОК-7.
Також зазначено, що норми п. 3 ч. 11 ст. 25 та п. 7 ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI не є взаємовиключними. У даному випадку мала місце не просто технічна помилка у формі звіту, а несвоєчасне декларування суми, що призвело до її фактичного не нарахування в обліковій системі у встановлені законом строки. Кваліфікація правопорушення за п. 3 ч. 11 ст. 25 вказаного Закону є правомірною, оскільки об`єктом правопорушення є саме фінансове зобов`язання (сума ЄСВ), яке не було вчасно проведене по обліку.
Відтак, несвоєчасне подання звіту, за яке платника притягнули до відповідальності п.7 ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI, стало наслідком несвоєчасного нарахування суми грошового зобов`язання, за яке вже передбачена окрема відповідальність п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI.
Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
ПрАТ подано відзив у якому, спростовуються доводи апеляційної скарги та підтримуються мотиви судового рішення.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Західне МУ ДПС по роботі з ВПП провело планову документальну перевірку ПрАТ (код ЄДРПОУ 05511001), за період діяльності з 01.01.2019 по 30.06.2025, з метою дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби та за період діяльності з 01.01.2015 по 30.03.2025 щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування.
За результатами перевірки складено Акт від 03.11.2025 за №461/33-00-07 01/05511001, у якому зафіксовано порушення пункту 2 статті 6 Закону №2464-VI від 08.07.2010. Зокрема, порушено порядок нарахування єдиного внеску, що призвело до не своєчасного нарахування єдиного соціального внеску за І квартал 2021 на загальну суму 15815740,16 грн.
Перевіркою не встановлено порушень щодо пропорційності сплати єдиного внеску одночасно з виплатою сум заробітної плати (доходу), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок.
Також, перевіркою своєчасності перерахування або зарахування на рахунки органів доходів і зборів сум єдиного внеску, фінансових санкцій порушень не встановлено.
ПрАТ не погодилося з висновками Акту перевірки та подало заперечення від 14.11.2025 за №429/01.
27.11.2025 відбулося засідання постійної комісії Західного МУ ДПС по роботі з ВПП з розгляду спірних питань, заперечень та пояснень до Акту перевірки ПрАТ від 03.11.2025 №461/33-00-07-01/05511001, за результатами якого складено Висновок від 27.11.2025 за №61/33-00-07-02/05511001 та залишено без змін висновки Акту перевірки від 03.11.2025 за №461/33-00-07-01/05511001.
За результатами перевірки та на підставі Акта відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.12.2025 за №860/33-00-07-02. У зв`язку з порушенням ПрАТ, передбаченим підпунктом 1 пункту 2 статті 6 Закону №2464-VI, на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 зазначеного Закону застосовано штрафну санкцію на загальну суму 6324568,21 грн.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, 09.12.2025 подав скаргу №456/01 до ДПС України.
Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги №2889/6/99-00-06-02-01-06 від 05.02.2026, таку залишено без задоволення, а оскаржене рішення – без змін.
Вважаючи рішення відповідача про застосування штрафних санкцій протиправним позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та нормам матеріального права які їх регулюють, оспореному судовому рішенню та апеляційній скарзі, відзиву, беручи до уваги позицію Верховного Суду та ЄСПЛ, суд зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі як і раніше - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з ЄДР), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пункту 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Згідно пункту 2 статті 9 вказаного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону №2464-VI нараховується єдиний внесок.
Враховуючи наведені норми та виходячи з матеріалів справи, позивач як платник єдиного внеску впродовж першого кварталу 2021 при кожному нарахуванні (обчисленні) виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок, своєчасно та в повному обсязі здійснював нарахування та сплату єдиного внеску, що підтверджується даними облікових регістрів та іншими документами, зокрема:
- звітами нарахувань єдиного соціального внеску за січень 2021, лютий 2021, березень 2021 у розрізі розмірів нарахувань єдиного внеску (22%, 8,41%), які сформовані з облікової інформаційної системи ПрАТ;
- аналізом рахунку 657 «Єдиний соціальний внесок» за період з 01.01.2021 по 31.01.2021, з 01.02.2021 по 28.02.2021, з 01.03.2021 по 31.03.2021, який сформований з облікової інформаційної системи позивача;
- платіжними дорученнями.
Слід погодитись зі стороною позивача, що вищезазначені документи, у яких відображено нарахування сум єдиного внеску, були підставою для формування показників фінансової звітності ПрАТ, зокрема Балансу (Звіту про фінансовий стан) на 31.03.2021 (рядок 1625 «Розрахунки зі страхування») та Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за І квартал 2021 (рядок 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)», рядок 2130 «Адміністративні витрати», рядок 2150 «Витрати на збут»).
Наведене, є додатковим підтвердженням своєчасного нарахування ПрАТ сум єдиного внеску впродовж І кварталу 2021.
Також, відповідач в процесі перевірки ознайомився із даними щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розрізі видів оплати по ПрАТ, у яких, зокрема за січень, лютий та березень 2021, містяться дані щодо нарахованих сум єдиного внеску та сум виплат (доходів), на які єдиний внесок нараховано. Не встановлено і порушень щодо пропорційності сплати ЄСВ одночасно з виплатою сум заробітної плати, на суми яких нараховується єдиний внесок (п.п.1, 4 п. 3.1.4.8 Акта перевірки).
Відповідач дотримується позиції, що невчасне нарахування єдиного внеску обґрунтовуєтеся виключно тим, що був порушений порядок подачі звітності.
Разом з тим подібне не узгоджується з нормами законодавства яке регулює цей інститут правовідносин.
Так, п. 1. ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI передбачає обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску та передбачає обов`язок подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.
Також, Закон №2464-VI розмежовує поняття порушення порядку нарахування ЄСВ та порушенням правил подачі звітності і коли мова йде про відповідальність.
Зокрема, ч. 11 ст. 25 вказаного Закону передбачає два різні види відповідальності, а саме: п. 3 за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску;
та п. 7 за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) накладаються штрафи, передбачені за порушення порядку подання такої звітності, у порядку та розмірах, встановлених Податковим кодексом України .
Слід погодитись із судом першої інстанції, який обґрунтовано не взяв до уваги покликання відповідача в підтвердження своєї позиції на «Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 за № 5, як на підставу встановлення факту ненарахування єдиного внеску, позаяк цим нормативним актом врегульовано порядок обліку податків, зборів, платежів, що здійснюється податковим органом і не встановлює обов`язків позивача, що встановлені Законом №2464-VI. Відповідач в апеляційній скарзі не навів жодного аргументу, який би спростовував цей висновок чи вказував на його незаконність чи необґрунтованість.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 10.05.2021 сформовано та надіслано до Західного МУ ДПС по роботі з ВПП (основне місце обліку) Розрахунок №2 з типом «Звітний» за І квартал 2021 за відокремлений підрозділ, який розташований за адресою: Вінницька область, м. Гайсин та не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету.
При цьому, у рядку 032 Розрахунку №2 та додатку 4 ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» зазначено код UA05040030010071792, який відповідає адміністративно-територіальній одиниці - м. Гайсин згідно Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.11.2020 №290 (в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 12.01.2021 №3).
У рядку 033 Розрахунку №2 за І квартал 2021 повне найменування відокремленого підрозділу, за який подавався вказаний Розрахунок, не було зазначено. Оскільки Розрахунок подавався за відокремлений підрозділ, який не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, дані про нарахування сум доходу та єдиного внеску - розділ І «Нарахування доходу та єдиного внеску за найманих працівників у розрізі місяців звітного кварталу» ПрАТ свідомо не заповнювалися відповідно до норм Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок) затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.12.2020 №773, який діяв у 2021).
Зазначений Розрахунок №2 успішно прийнято контролюючим органом 10.05.2021 о 18:39:27 год. за реєстраційним номером 9116280470. Дата реєстрації звіту в Реєстрі застрахованих осіб: 10.05.2021. Номер реєстрації звіту в реєстрі застрахованих осіб: 979347. Отримано квитанцію №2 з результатом обробки наступного змісту: «Документ доставлено до Західного МУ ДПС по роботі з ВПП. Пакет прийнято».
11.05.2021 ПрАТ сформувало та надіслало до Західного МУ ДПС по роботі з ВПП (основне місце обліку) Розрахунок №1 за головне підприємство , яке розташоване за адресою: м.Львів, Сихівський район, вул. Хлібна, 2. При цьому, у рядку 032 Розрахунку №1 та додатку 4 ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» зазначено код UA46060250010457177, який відповідає адміністративно територіальній одиниці – Сихівський район м. Львів згідно Кодифікатора.
За результатами приймання Розрахунку №1 ПрАТ отримало квитанцію №2 із зазначенням виявленої помилки наступного змісту: «Після успішного подання Розрахунку з типом «Звітний» подання Розрахунку з типом «Звітний» або «Звітний» та «Довідковий» заборонено. Дані не завантажено до Реєстру застрахованих осіб».
У зв`язку з тим, що поданий перший Розрахунок №2, який фактично подавався за відокремлений підрозділ, але був прийнятий Пенсійним фондом України (ПФУ) як за головне підприємство через не заповнення рядка 033, подальше подання Розрахунків, які фактично були сформовані за головне підприємство, інформаційно-телекомунікаційною системою ПФУ не приймалися.
Виходячи з того, що вказаним вище Порядком не передбачено проведення коригувань заголовної частини Розрахунку (зокрема уточнення даних рядка 033), виправлення зазначеної помилки було можливим лише шляхом подання Розрахунку з типом «Уточнюючий», що і було здійснено позивачем у наступних періодах і цього не спростовано відповідачем.
Як було зазначено раніше, відповідальність за порушення порядку подачі звітності про ЄСВ передбачена в п. 7 ст. 25 Закону №2464-VI, де зазначено, що за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) накладаються штрафи, передбачені за порушення порядку подання такої звітності, у порядку та розмірах, встановлених Податковим кодексом України, а не як вважає відповідач.
Подібні висновки можна взяти з позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 28 вересня 2021 за №809/4194/15.
Таким чином, можна зробити висновок, що нарахування та сплату ЄСВ регулює профільний Закон № 2464-VI і обов`язок обчислити та сплатити внесок прив`язаний до наявності об`єкта та бази оподаткування (наприклад, виплати заробітної плати чи отримання доходу), а подання податкового розрахунку (об`єднаної звітності) - це обов`язок фіксації та інформування держави про вже здійснені операції, який регулюється нормами Податкового кодексу України.
Якщо платник податків своєчасно і в повному обсязі відобразив суми у бухгалтерському обліку (нарахував зарплату та ЄСВ), що не спростовується матеріалами справи, але припустився технічної помилки у звітності, податковий орган не має права стверджувати, що ЄСВ не був нарахований у розумінні штрафних санкцій за приховування чи ненарахування внеску, позаяк за кожне з таких порушень встановлено окрему, самостійну відповідальність.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення – без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року у справі № 380/2625/26 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддяІ. М. Обрізко
суддіЛ. П. Іщук
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 11.11.2026.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua