Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №140/2568/26
Суддя: Курилець Андрій Романович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 рокуЛьвівСправа № 140/2568/26 пров. № А/857/37690/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року в справі № 140/2568/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції – Каленюк Жанна Василівна,
час ухвалення рішення – 12 червня 2026 року,
місце ухвалення рішення – м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення – 12 червня 2026 року,
в с т а н о в и в:
У провадженні Волинського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач) про зарахування до страхового стажу періодів роботи.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 08 січня 2026 року №262240035132 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 січня 2026 року про призначення пенсії за віком та, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 13 січня 1983 року по 20 червня 1988 року, з 22 червня 1988 року по 15 серпня 1990 року, прийняти відповідне рішення.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що записи в трудовій книжці позивача виконані без дотримання вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відтак підстав для зарахування періодів роботи, зазначених у трудовій книжці, немає.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами, в тому числі електронної справи, 02 січня 2026 року позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком, надавши документи згідно з розпискою-повідомленням.
Відповідно до принципу екстериторіальності заява була розглянута ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням якого від 08 січня 2026 року №262240035132 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу не менше 32 роки; обчислений страховий стаж становить 26 років 7 місяців 7 днів; стаж для розрахунку права - 26 років 9 місяців 13 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки з 13 січня 1983 року по 20 червня 1988 року, з 22 червня 1988 року по 15 серпня 1990 року, оскільки дата заповнення трудової книжки 20 листопада 1991 року не відповідає пункту 2.2 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року №58; період роботи з 02 січня 1997 року по 23 жовтня 1999 року (відсутній номер наказу на звільнення).
Спірні правовідносини виникли щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 13 січня 1983 року по 20 червня 1988 року, з 22 червня 1988 року по 15 серпня 1990 року та відмови у призначенні пенсії за віком з урахуванням цього стажу; щодо іншого періоду роботи - з 02 січня 1997 року по 23 жовтня 1999 року, який не був зарахований, спір відсутній.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Як встановлено судом першої інстанції, позивача наявна трудова книжка НОМЕР_1 від 20 листопада 1991 року, у правому верхньому кутку якої міститься запис “Дублікат”, яка надавалася разом із заявою про призначення пенсії.
Відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії, ГУ ПФУ у Волинській області виходило з того, що до страхового стажу не може бути зараховано періоди роботи за даними трудової книжки з 13 січня 1983 року по 20 червня 1988 року, з 22 червня 1988 року по 15 серпня 1990 року (до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), оскільки дата заповнення трудової книжки 20 листопада 1991 року не відповідає пункту 2.2 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року №58.
З копії дубліката трудової книжки НОМЕР_1 видно, що датою її заповнення є 20 листопада 1991 року, натомість перший запис про трудову діяльність датований 13 січня 1983 року.
Порядок ведення трудових книжок законодавчо визначений. Відповідно до чинної на момент внесення до трудової книжки першого запису та видачі дубліката Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (пункт 1.1 глави 1).
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 глави 5 Інструкції №162 особа, яка втратила трудову книжку (вкладиш до неї), має негайно заявити про це адміністрації за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви адміністрація видає працівникові іншу трудову книжку або вкладку до неї (нових зразків) з написом “Дублікат” у правому верхньому кутку першої сторінки. Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. До розділів “Відомості про роботу”, “Відомості про нагородження” та “Відомості про заохочення” при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження та заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Такі ж правила установлено чинною дотепер Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110).
Отже, суд першої інстанції цілком слушно вказав, що сама правова природа дубліката документа полягає у відновленні раніше набутих відомостей про працю, які хронологічно завжди передують даті видачі самого дубліката. Графа “дата заповнення” в сукупності з даними про підприємство та його відповідальну особу, яка підписує трудову книжку, має на меті зазначення даних щодо осіб, які вносили відповідні записи саме у дублікат трудової книжки на момент його видачі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу 20 листопада 1991 року оформлено дублікат трудової книжки НОМЕР_1 та внесено відомості про попередні періоди роботи:
з 13 січня 1983 року по 01 липня 1986 року позивач працювала машиністом конвеєра ІІ розряду на шахті “Трудівська” Виробничого об`єднання “Донецьквугілля” (записи внесені на підставі наказу від 17 січня 1983 року №49/к та наказу від 01 липня 1986 року №647к);
з 02 липня 1986 року по 20 червня 1988 року вона прийнята на роботу в Петровський РК ЛКСМУ міста Донецька (записи внесені на підставі наказу від 09 липня 1986 року №140 та наказу від 15 червня 1988 року №39);
з 22 червня 1988 року по 15 серпня 1990 року прийнята по переводу бухгалтером у шахту “Трудівська” Виробничого об`єднання “Донецьквугілля” (накази від 23 червня 1988 року №574/к та від 15 серпня 1990 року №832/к) (а.с.23-27).
Вказані записи виконані послідовно, не містять виправлень та суперечливих відомостей про періоди роботи та узгоджуються між собою, завірені підписами посадових осіб та скріплені печатками підприємств.
Прикметно, що до наступних періодів трудової діяльності з 22 серпня 1990 року по 01 лютого 1992 року, з 01 лютого 1992 року по 01 лютого 1995 року (теж до введення персоніфікованого обліку) відповідач зауважень не мав та, судячи зі змісту спірного рішення, розрахунку форми РС-право (а.с.11) зарахував до страхового стажу для призначення пенсії в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV (до 01 січня 2004 року).
Таким чином, за наслідками судового розгляду та з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку з який погоджується суд апеляційної інстанції про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 08 січня 2026 року №262240035132 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву позивача від 02 січня 2026 року про призначення пенсії за віком, та зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 13 січня 1983 року по 20 червня 1988 року, з 22 червня 1988 року по 15 серпня 1990 року, прийняти відповідне рішення.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року в справі № 140/2568/26 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддяА. Р. Курилець
суддіС. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 11 листопада 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua