Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №140/8358/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №140/8358/25

Суддя: Кузьмич Сергій Миколайович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/8358/25 пров. № А/857/46954/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року (ухвалене головуючим – суддею Стецик Н.В. у м. Луцьк) у справі № 140/8358/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 13.03.2025 №17 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно з п. «а» ст. 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;

зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області призначити пенсію ОСОБА_1 за вислугу років згідно з п. «а» ст. 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 10.03.2024, виходячи з вислуги років 25 років 05 місяців 04 дні на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі №140/5833/24.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що оскільки станом на дату звільнення позивача зі служби, нова редакція Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» від 17.07.1992 №393 не набула чинності, вважає, що він набув право на призначення пенсії за вислугу років на момент звільнення зі служби, так як мав достатню кількість календарної та пільгової вислуги років для призначення пенсії.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки календарна вислуга років позивача становить менше необхідних 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 проходив службу за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.07.2021 №396-ос штаб-сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії – інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » І категорії, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 23.06.2021 №351-ос за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 12.07.2021 (а.с.6).

Цим наказом визначено вислугу років військової служби позивача станом на 12.07.2021: календарна – 16 років 07 місяців 25 днів, пільгова – 08 років 09 місяців 09 днів, всього – 25 років 05 місяців 04 дні.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії по інвалідності з 28.01.2025 згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.

10.03.2025 з Адміністрації Державної прикордонної служби України (на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі №140/5833/24) до ГУ ПФУ у Волинській області надійшло подання з доданими до нього документами для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 13.03.2025 №17 позивачу відмовлено в призначені пенсії за вислугу років у зв`язку з невиконанням умов статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), а саме, у зв`язку з відсутністю у позивача необхідної календарної вислуги років (а.с.14).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні умови і порядок пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі, зокрема, в органах поліції, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» «д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону № 2262-XII при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Відповідно до ст. 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону № 2262-XII Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393), яка визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

Згідно з пунктом 1 Постанови № 393, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту.

Згідно з пунктом 2-1 Постанови № 393 для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Відповідно до підпункту «в» пункту 3 Постанови №393 до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця: у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Однак 19.02.2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393» (далі - Постанова № 119), якою затверджений Постановою № 393 Порядок обчислення вислуги років доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».

Також пунктом 3 Постанови № 393 (в редакції Постанови №119) встановлено, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах певні періоди проходження служби, виконання робіт.

В контексті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції звертає увагу на існування двох різних правових вимірів вислуги років: вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ (пункти 1, 2 Постанови №393); вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ (пункт 3 Постанови №393).

Правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і у зв`язку з такими змінами як Закон №2262-ХІІ, так і Постанова № 393 (в редакції Постанови № 119), виникнення у військовослужбовців права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Ключовими правовими питаннями у цій справі є встановлення яке саме законодавство підлягає застосуванню суб`єктом владних повноважень для обрахунку вислуги років під час оформлення документів для призначення пенсії позивачу: те, яке було чинним на момент звільнення зі служби, чи те, яке було чинним на момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.

Це питання з метою формування правового висновку було предметом дослідження Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/243. У наведеній справі позивач був звільнений зі служби в поліції у 2016 році, а за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII звернувся у 2023 році, та спір у справі виник у зв`язку з відмовою відповідача в оформленні та направленні до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років, яка вмотивована тим, що наявної в позивача вислуги в календарному обчисленні недостатньо для призначення такої пенсії, а вислуга в пільговому обчисленні відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII та Порядку №393 (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років) такого права не надає.

При цьому суд касаційної інстанції у складі колегії суддів цієї самої палати вже розглядав справу з подібними правовідносинами та у постанові від 14 листопада 2023 року у справі № 600/3836/22-а Верховним Судом викладено правовий висновок, відповідно до якого згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років; оскільки пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо перерахунку вислуги років із зарахуванням пільгової в календарну й, відповідно, щодо підготовки пакету документів для подачі до територіального управління Пенсійного фонду України для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII. Суд вважав часом виникнення спірних відносин момент звернення позивача з вимогою до відповідача про підготовку останнім пакету документів для подачі до органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII, а не момент звільнення з служби. Тобто, у постанові від 14 листопада 2023 року у справі №600/3836/22-а Верховний Суд вважав, що на спірні правовідносини поширюються норми Порядку №393, зі змінами, внесеними Постановою №119.

У справі №520/5695/243 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, зауважувала, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16.

У вказаній постанові судова палата також звернула увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац четвертий пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018).

Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Тобто, Постановою №119 усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та Постановою №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.

Отже, визначальним є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що у позивача (як в особи, що брала безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України) при звільненні з військової служби станом на 12.07.2021 було право на призначення пенсії з врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії (на підставі чинного тоді законодавства).

Натомість останній не реалізував своє право на призначення пенсії за вислугу років до 16.02.2022 (дата прийняття Постанови №119).

На цей час законодавство зазнало певних змін і вже по-іншому врегульовувало питання обрахунку вислуги років.

На момент звільнення позивача зі служби вислуга позивача в календарному обчисленні становить 16 років 07 місяців 25 днів, а у пільговому обчисленні - 08 років 09 місяців 09 днів.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/243 сформулював правовий висновок, за змістом якого призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (набрання чинності Постановою №119, якою внесені зміни до Порядку №393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.

За обставин справи позивач не має необхідної календарної вислуги років для призначення пенсії, у зв`язку із чим права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ позивач не має.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 140/8358/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяС. М. Кузьмич

суддіА. Р. Курилець

О. І. Мікула

Оригінал: reyestr.court.gov.ua