Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №600/3897/24-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: визначення митної вартості товару

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №600/3897/24-а

Суддя: Сушко О.О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/3897/24-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк Олег Васильович

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

11 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької митниці на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» до Чернівецької митниці про визнання протиправними та скасування рішень про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маядо» звернулося до суду з позовом до Чернівецької митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів від 29 липня 2024 року №UA408000/2024/000398/2 та №UA408000/2024/000400/2.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано зазначені рішення, стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 6389 (шість тисяч триста вісімдесят дев`ять) гривень 80 копійок.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності відомостей про митну вартість, не довів, що виявлені ним розбіжності у поданих документах мають вплив на правильність її визначення, не довів впливу взаємозв`язку продавця і покупця на ціну товару та не надав доказів проведення консультацій із декларантом. За таких обставин суд дійшов висновку, що підстав для відмови від визначення митної вартості за ціною договору та для застосування резервного методу не було.

Не погодившись із рішенням, Чернівецька митниця подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до такого. Подані декларантом документи не підтверджують числових значень складових митної вартості та містять розбіжності щодо умов поставки FCA, перевізника та розподілу вартості експедиторських послуг. Позивач сам зазначив у графі 9а декларації митної вартості, що продавець і покупець пов`язані між собою, а аналіз цінової інформації показав, що подібні товари непов`язаних імпортерів оформлені за вищою митною вартістю. Частина вісімнадцята статті 58 Митного кодексу України є імперативною та не залежить від наявності сумнівів у митного органу, тому саме декларант мав довести близькість заявленої вартості до вартості операцій, визначених цією нормою. Документів, зазначених у частині четвертій статті 53 Митного кодексу України, декларант не подав. Консультації з декларантом відбулися, а резервний метод застосовано правомірно.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 травня 2022 року між позивачем як покупцем та ADOPEN PLASTIK VE INSAAT SANAYI ANONIM SIRKETI (Республіка Туреччина) як продавцем укладено контракт №13, за яким поставка товару здійснюється партіями на умовах Інкотермс 2010, а ціна визначається в інвойсах у доларах США. Товар постачався на умовах FCA, місце поставки Анталія.

28 липня 2024 року позивач подав до Чернівецької митниці митні декларації №24UA408020038322U3 та №24UA408020038323U2 на товар, який є покриттям для підлоги, та заявив його митну вартість за основним методом, за ціною договору. До декларацій було додано контракт, інвойси від 19 липня 2024 року №Y082024000000838 та №Y082024000000837, міжнародні товарно-транспортні накладні CMR, пакувальні листи, сертифікати походження, договори та рахунки на транспортно-експедиційні послуги, довідки про транспортні витрати, заявки на перевезення, договір про надання послуг митного брокера, копії митних декларацій країни відправлення.

29 липня 2024 року відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA408000/2024/000398/2 та №UA408000/2024/000400/2, визначив митну вартість за резервним методом на основі митної вартості товару за митною декларацією №UA206070/2024/006316 від 20 травня 2024 року (2,35 долара США за кілограм, або 19,0352 долара США за квадратний метр) і виніс картки відмови в прийнятті митної декларації. Того ж дня позивач додатково подав листи від 29 липня 2024 року №304 і №305 із виписками з бухгалтерських та банківських документів покупця, податковими та видатковими накладними й копіями декларацій країни відправлення. У рішеннях зазначено, що ці документи не спростовують виявлених розбіжностей.

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, є метод за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише в разі, якщо митна вартість не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина третя цієї статті).

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість.

Якщо митний орган не може аргументовано довести таку обставину, заявлена митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).

Рішення про коригування має містити обґрунтування причин, через які заявлену вартість не може бути визнано, наявну в митного органу інформацію, яка призвела до сумнівів, та обґрунтування числового значення скоригованої вартості (частина друга статті 55 Митного кодексу України).

Колегія суддів не погоджується з доводом скаржника про наявність розбіжностей у документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Частина третя статті 53 Митного кодексу України пов`язує право вимагати додаткові документи з розбіжностями саме такого, а не будь-якого характеру.

У рішеннях відповідача наведено три групи зауважень, і жодна з них не має такого впливу.

Щодо зауваження, яке стосується умов FCA, відповідач зазначив, що до витрат продавця за цими умовами належать навантаження, внутрішні перевезення та експортні платежі, а в рахунку та довідці про транспортні витрати вказано лише вартість міжнародного перевезення й експедиційних послуг, тому виникає питання щодо включення решти складових. Проте ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за частиною п`ятою статті 58 Митного кодексу України є загальною сумою платежів покупця продавцю, а витрати продавця, які він несе за умовами FCA до передання товару перевізнику, входять у цю ціну і до митної вартості окремо не додаються. Додаються лише витрати, перелічені в частині десятій цієї статті, зокрема витрати на транспортування до місця ввезення на митну територію України та на навантаження, пов`язане з таким транспортуванням. Відповідач не вказав, яка саме складова митної вартості залишилася, на його думку, не врахованою, яким документом це спростовується і яке числове значення мало б бути іншим. Формулювання «виникає питання» не є обґрунтованою підставою вважати відомості недостовірними в розумінні частини шостої статті 54 Митного кодексу України.

Зауваження, яке стосується того, що в CMR перевізником вказано іншу особу, ніж фізична особа-підприємець, яка виставила рахунок і довідку, а документів про розрахунки між експедитором і перевізником не надано. Залучення експедитором перевізника є звичайним способом виконання транспортно-експедиційних послуг, і розбіжністю між документами воно не є. До митної вартості включаються витрати, понесені покупцем на транспортування, тобто сума, яку він сплатив за рахунком експедитора. Розрахунки між експедитором і перевізником не є складовою митної вартості та не входять до переліків документів, визначених частинами другою - четвертою статті 53 Митного кодексу України, а частина п`ята цієї статті забороняє вимагати інші документи. Відповідач також не пояснив, як ці розрахунки могли вплинути на числове значення транспортних витрат.

Зауваження, що стосується розподілу вартості експедиторських послуг на 800 гривень за межами України та 200 гривень на території України. Саме так розподіл зазначено в рахунку, при цьому 800 гривень додано до митної вартості, а 200 гривень не додано. Таке рішення відповідає пункту 2 частини одинадцятої статті 58 Митного кодексу України, за якою витрати на транспортування після ввезення до митної вартості не включаються. Відповідач не пояснив, яка розбіжність між документами тут існує і в чому полягає її вплив на митну вартість товару, вартість якого перевищує мільйон гривень за кожною декларацією.

Колегія суддів не погоджується з доводом про те, що позивач не виконав вимог щодо додаткових документів.

Позивач у день прийняття рішень подав документи, перелічені в частині четвертій статті 53 Митного кодексу України, а саме виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця щодо відчуження ідентичних або подібних товарів на території України. Відповідач відхилив їх з тієї підстави, що вони не стосуються поставки цієї партії товару.

Проте, пункт 1 частини четвертої статті 53 Митного кодексу України прямо стосується відчуження ідентичних або подібних товарів, а не оцінюваної партії, тож така причина відхилення суперечить самій нормі. Копію декларації країни відправлення, передбачену пунктом 7 частини третьої цієї статті, позивач також подав.

Вимога подати наведену в ній електронну фактуру (E-Fatura) не випливає з переліків статті 53 Митного кодексу України.

Решту документів, які згадано в рішеннях, позивач подавати не мав, оскільки за частинами третьою і четвертою цієї статті їх подають лише за наявності, а розрахунок ціни (калькуляція) подається за ініціативою декларанта. Висновок відповідача про те, що додаткові документи «не спростовують розбіжностей», не містить жодного пояснення, чому саме, а частина четверта статті 54 та пункт 1 частини другої статті 55 Митного кодексу України зобов`язують митний орган надати письмову інформацію про причини, за яких заявлена митна вартість не може бути визнана.

Колегія суддів відхиляє довід про взаємозв`язок продавця і покупця та імперативність частини вісімнадцятої статті 58 Митного кодексу України. Згідно з частиною дванадцятою цієї статті сам по собі факт пов`язаності продавця і покупця не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної, і її слід прийняти, якщо взаємовідносини не вплинули на ціну. За частиною тринадцятою, за наявності достатніх підстав вважати, що такий вплив мав місце, митний орган повинен надати декларанту свої письмові обґрунтування. Частина чотирнадцята визначає, що за відсутності таких обґрунтувань вважається, що вплив відсутній, а частина п`ятнадцята надає декларанту право відповіді та доказу відсутності впливу.

Частина вісімнадцята статті 58 Митного кодексу України передбачає один зі способів показати, що вартість операції між пов`язаними особами є прийнятною. Частина двадцята тієї ж статті прямо встановлює, що порівняння з вартістю операцій, зазначених у пунктах 1 - 3 частини вісімнадцятої, здійснюється за ініціативою декларанта. Отже, ця норма надає декларанту можливість, а не покладає на нього безумовний обов`язок, і не звільняє митний орган від обов`язку обґрунтувати вплив взаємозв`язку. Довід скаржника про її безальтернативність суперечить тексту закону.

Обґрунтування впливу взаємозв`язку на ціну відповідач не надав. У рішеннях зазначено лише, що аналіз цінової інформації показав вищу митну вартість подібних товарів непов`язаних імпортерів. Реквізити таких митних декларацій, характеристики товарів, умови поставки, дати оформлення та інші дані, які дозволяють порівняти ці товари з оцінюваним, ні в рішеннях, ні в матеріалах справи не наведено.

Водночас у тих же рішеннях відповідач стверджує, що не має інформації про вартість операцій з ідентичними та подібними товарами, через що не може застосувати статті 59 і 60 Митного кодексу України. Ці твердження суперечать одне одному. Тому, відповідно до частини чотирнадцятої статті 58 Митного кодексу України, слід вважати, що взаємозв`язок на ціну не вплинув. Посилання скаржника на те, що в графі 9б декларації митної вартості позивач зазначив про відсутність впливу лише формально, є припущенням, яке жодним доказом не підтверджене, а за частиною сьомою статті 54 Митного кодексу України недоведеність протилежного митним органом тягне автоматичне визнання заявленої вартості.

Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №820/4849/16 щодо обов`язку платника податків доводити митну вартість.

Колегія суддів керується прямими приписами частини другої статті 77 КАС України та частини сьомої статті 54 Митного кодексу України, відповідно до яких обов`язок доказування правомірності рішення про коригування митної вартості покладено на митницю. Позивач же подав усі документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, і додаткові документи, перелічені в частині четвертій цієї статті.

Колегія суддів відхиляє довід про проведення консультацій із декларантом.

Згідно з частиною четвертою статті 57 Митного кодексу України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій, а за частиною шостою статті 55 цього Кодексу на вимогу декларанта вони проводяться в письмовому вигляді. У рішеннях відповідача є лише твердження про те, що консультації відбулися. Листування, протоколу чи іншого документа, який підтверджував би це, відповідач не надав ні декларанту, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що формальне посилання на консультації без доказів їх проведення не підтверджує дотримання вимог закону.

Крім того, самостійної підстави для переходу від основного методу до другорядних і резервного відповідач не мав. За частинами третьою та шостою статті 57 Митного кодексу України наступний метод застосовується лише тоді, коли митну вартість не можна визначити за попереднім. Оскільки відповідач не довів обґрунтованості сумнівів щодо заявленої вартості та неможливості застосування методу за ціною договору, застосування резервного методу було безпідставним.

З урахуванням цього колегія суддів не вдається до оцінки того, чи була митна вартість за декларацією від 20 травня 2024 року належною основою для резервного методу відповідно до частини другої статті 64 Митного кодексу України. Такий підхід унеможливлює формування у цій справі правового висновку щодо застосування резервного методу поза межами необхідного для вирішення спору.

Посилання скаржника на те, що для визначення вартості використовується «найменша вартість із альтернативних», відхиляється, бо стаття 64 Митного кодексу України в редакції, чинній на дату декларування, такого положення не містить.

Колегія суддів також відхиляє довід про невмотивованість рішення суду першої інстанції та порушення вимог статті 242 КАС України.

Суд першої інстанції дослідив документи, подані до митного оформлення, оцінив кожну з обставин, на які посилався відповідач у рішеннях, і навів мотиви висновків. Наявність у рішенні помилкового посилання на частину першу статті 41 Конституції України, яка не стосується спірних правовідносин, та технічних неточностей у посиланнях на норми КАС України не вплинула на правильність висновків по суті і не є підставою для скасування рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат немає, оскільки апеляційну скаргу суб`єкта владних повноважень залишено без задоволення, а доказів понесення позивачем судових витрат в апеляційному провадженні не надано.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Чернівецької митниці залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСушко О.О.

СуддіМацький Є.М. Залімський І. Г.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua