Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №600/5462/24-а
Суддя: Сушко О.О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 600/5462/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш Віталій Олександрович
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
11 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.08.2024 №914550152170 про відмову в переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника та про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перевести її на такий вид пенсії за заявою від 19.08.2024.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.08.2024 №914550152170. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2024 з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив із того, що ні Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ні Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, не містять вичерпного переліку документів, якими підтверджується спільне проживання члена сім`ї з годувальником, а подані позивачкою документи підтверджують таке проживання і, відповідно, перебування на утриманні.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у частині, що задоволена.
Апелянт стверджує, що суд не врахував пункт 2.11 розділу II Порядку №22-1, за яким документом про перебування на утриманні є довідка про реєстрацію місця проживання разом з годувальником за однією адресою. Посилається на частину третю статті 44 Закону №1058-IV, на дискреційний характер повноважень пенсійного органу та неможливість підміни його судом, а також на те, що судом не повно з`ясовано обставини справи, чим порушено статтю 242 КАС України.
Позивачка у відзиві, поданому 04.12.2025, просить скаргу залишити без задоволення, рішення без змін, розглянути справу за участі її представника, а також поновити строк на подання відзиву, посилаючись на інвалідність другої групи представника-адвоката та його лікування.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 304 КАС України відзив на апеляційну скаргу подається протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Ухвалою від 05.11.2025 такий строк становив п`ять днів, а відзив надійшов 04.12.2025.
Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Із доданих до відзиву витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 26.06.2025 №73/25/2766/В, за яким представнику позивачки встановлено другу групу інвалідності до 26.06.2027, та картки хворого, що фіксує проходження процедур у фізіотерапевтичному відділенні з 29.10 по 03.12.2025, вбачається, що в період строку на подання відзиву представник перебував на лікуванні.
Ураховуючи наведене, колегія суддів визнає ці причини поважними, поновлює строк та приймає відзив до розгляду.
Клопотання про розгляд справи за участі представника позивачки колегія суддів відхиляє.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі подання апеляційної скарги на рішення, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Справа може бути вирішена на підставі наявних доказів, а підстав вважати, що її необхідно розглядати в судовому засіданні немає.
Колегія суддів перевіряє рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (стаття 308 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 77 КАС України суб`єкт владних повноважень повинен діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, і довести правомірність свого рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є отримувачем пенсії за віком та особою з інвалідністю першої групи. Згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 10.12.2019 вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , який помер.
За паспортними даними обох подружжя зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_1 . Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.10.2014 №1455000218 та від 13.07.2015 №1455018790 підтверджено переміщення обох з однієї адреси в Донецькій області, а в анкеті позивачки від 06.04.2022 на отримання гуманітарної допомоги вказано про чоловіка як члена сім`ї. 19.08.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке рішенням від 27.08.2024 №914550152170 відмовило з єдиної підстави, що не підтверджено факт перебування заявниці на утриманні померлого годувальника. Про це позивачку повідомлено листом Головного управління в Чернівецькій області від 04.09.2024 №2400-1706-8/36112.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості позовних вимог у частині визнання рішення протиправним, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника мають, зокрема, чоловік (дружина), якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку. Частиною третьою цієї статті до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, віднесено осіб, які були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Згідно зі статтею 10 цього Закону особі, яка має право на різні види пенсії, призначається один із них за її вибором.
Частина третя статті 45 Закону №1058-IV передбачає, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Те, що позивачка сама є отримувачем пенсії за віком, отже не є перешкодою для переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, прямо випливає з абзацу другого частини третьої статті 36 Закону №1058-IV. Чоловік позивачки також був пенсійного віку. Відмова ж ґрунтувалася виключно на непідтвердженні факту перебування на утриманні.
Згідно з підпунктом 9 пункту 2.3 розділу II Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника додається документ про перебування членів сім`ї на утриманні померлого годувальника.
Абзац перший пункту 2.11 розділу II Порядку №22-1 у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 24.11.2022 №23-1, чинній на момент звернення позивачки, передбачає, що за такий документ приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. Абзац другий цього пункту додає, що в разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку. Пункт 2.22 дозволяє підтверджувати місце проживання відомостями, внесеними до документів, визначених законодавством про декларування та реєстрацію місця проживання.
Довід апеляційної скарги про те, що судом не враховано пункт 2.11 Порядку №22-1 і що єдиним документом є довідка про реєстрацію місця проживання разом з годувальником, колегія суддів відхиляє.
Суд першої інстанції прямо застосував цей пункт, навів його зміст і дійшов висновку, що поданими документами підтверджено спільне проживання.
Крім того, апелянт цитує пункт 2.11 у редакції, яка втратила чинність, оскільки в чинній редакції визначено не одну довідку, а відомості про місце проживання, у тому числі внесені до паспорта, або інші документи, що підтверджують такий факт.
Поряд із цим, паспортні дані подружжя із зазначенням однієї адреси реєстрації, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб з одного й того самого місця та анкета від 06.04.2022 є такими відомостями й документами. Відповідач-1 під час розгляду справи не заперечував, що ці документи були подані із заявою від 19.08.2024, а в оскарженому рішенні від 27.08.2024 не навів, чому вони не приймаються й які саме документи слід було додатково подати.
Окрім того, апелянт не врахував, що за абзацом другим пункту 2.11 у разі неможливості надати відповідні документи (а позивачка зареєстрована в місті Донецьку, на тимчасово окупованій території, де отримати довідку неможливо) питання вирішується судом.
Посилання апелянта на частину третю статті 44 Закону №1058-IV колегія суддів відхиляє.
Зазначена норма надає органам Пенсійного фонду право вимагати документи та перевіряти обґрунтованість їх видачі й достовірність відомостей. Апелянт не стверджує й не довів, що таким правом скористався: в оскарженому рішенні відсутні відомості про витребування документів чи про сумніви в достовірності поданих. Наявність права вимагати документи не звільняє орган від обов`язку належно оцінити ті, що вже подані.
Довід про дискреційний характер повноважень і неможливість підміни судом пенсійного органу колегія суддів відхиляє.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд, визнавши рішення протиправним, зобов`язує суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише тоді, коли виконано всі умови, визначені законом, а якщо ухвалення рішення передбачає право діяти на власний розсуд, суд зобов`язує вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Саме так вчинив суд першої інстанції: він не призначив пенсію замість відповідача і не зобов`язав його ухвалити певне рішення, а зобов`язав повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду, у задоволенні вимоги про зобов`язання Чернівецького управління здійснити переведення відмовив. Отже, втручання в компетенцію пенсійного органу відсутнє, а положення статей 2 і 245 КАС України судом дотримано.
Постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №817/1819/17 (К/9901/56055/18), на яку посилається апелянт, ухвалена за позовом залізничного підприємства до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області щодо коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки у витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки, тобто за інших правовідносин і щодо інших повноважень.
Висновок цієї постанови про неможливість втручання в дискреційні повноваження тут не застосовується, оскільки суд першої інстанції таких повноважень не підміняв.
Постанова Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №263/14242/17 (К/9901/49965/18) стосується дострокової пенсії за віком і лише відтворює загальний принцип, закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, за яким орган влади діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законом. Цей принцип, навпаки, зобов`язував відповідача застосувати пункти 2.11 і 2.22 Порядку №22-1 у чинній редакції. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R(80)2 не є джерелом права, яке підлягає застосуванню, коли спірні правовідносини повністю врегульовано національним законодавством, а характер повноважень відповідача визначено частиною четвертою статті 245 КАС України.
Довід про неповне з`ясування обставин та порушення статті 242 КАС України колегія суддів відхиляє, оскільки апелянт не вказав, які саме обставини, що мають значення для справи, не встановлено.
Суд першої інстанції встановив подружні стосунки, смерть годувальника, місце проживання, подані документи й підставу відмови, оцінив їх за правилами статті 90 КАС України, а питання, чи був позивачці допомога чоловіка постійним і основним джерелом засобів до існування, віднесене до повторного розгляду заяви відповідачем.
Решту доводів відзиву позивачки колегія суддів не розглядає окремо, оскільки правовідносини повністю врегульовано національним законодавством, а висновок про залишення скарги без задоволення випливає з викладеного вище.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та спростовуються встановленими у справі обставинами. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до статті 316 КАС України скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.
Питання розподілу судових витрат колегією суддів не вирішується, оскільки судовий збір за подання апеляційної скарги сплачено суб`єктом владних повноважень, на користь якого рішення не змінюється, а позивачка від сплати судового збору звільнена.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийСушко О.О.
СуддіЗалімський І. Г. Мацький Є.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua