Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №560/16937/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №560/16937/26

Суддя: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/16937/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулось в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просить скасувати постанову від 13.08.2026 ВП №79081568 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.09.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Зазначив, що виплата перерахованого розміру пенсії та залишку нарахованої заборгованості на виконання рішення суду у справі №560/1388/25 буде здійснена ОСОБА_1 в межах затверджених бюджетних асигнувань виділених на цю мету за джерелами їх фінансування. Тому, головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі № 560/1388/25 виконано в межах наданих повноважень відповідно до вимог чинного законодавства.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №560/1388/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_1 в здійсненні перерахунку та виплати пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі нижче 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої законом на відповідний календарний рік. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01.08.2024 у розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої законом на відповідний календарний рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного рішення державним виконавцем 11.09.2025 відкрито виконавче провадження №79081568 та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено боржнику до виконання, а стягувачу - до відома.

Листом від 23.02.2026 №2200-0902-8/13598 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило державного виконавця про проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення суду та визначення доплати в сумі 125 712,60 грн. Відповідач зазначив, що частину нарахованих сум виплачено, рішення внесено до відповідного Реєстру за №821-2284, а подальша виплата здійснюватиметься в межах бюджетних асигнувань. Посилаючись на виконання рішення в межах наданих повноважень, відповідач просив закінчити виконавче провадження.

Вимогою державного виконавця від 06.02.2026 №1743 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зобов`язано до 13.02.2026 повідомити про причини невиконання постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №79081568, виконати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/1388/25 у порядку та спосіб, визначені виконавчим документом, а в разі наявності заборгованості - надати відомості про включення рішення до черги на її виплату та дату здійснення такої виплати. Одночасно боржника попереджено про відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та умисне невиконання судового рішення.

Листом від 31.03.2026 №2200-0904-8/23536 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у відповідь на вимогу державного виконавця повідомило про проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 , визначення доплати в сумі 125 712,60 грн та включення рішення суду до відповідного Реєстру за №821-2284. Також зазначено про часткову виплату заборгованості у 2025 році та в лютому-березні 2026 року, а решта нарахованих сум підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань. Посилаючись на вжиті заходи, позивач просив закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою головного державного виконавця від 13.08.2026 у виконавчому провадженні ВП №79081568 на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області накладено штраф у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду у справі №560/1388/25.

У постанові зазначено, що станом на 13.08.2026 рішення суду не виконано в повному обсязі, оскільки відповідно до розрахунку розмір пенсії ОСОБА_1 становив 14 166,00 грн, тоді як фактично йому виплачувалося 6248,51 грн, а доказів повного виконання рішення боржник не надав. Одночасно боржника зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за його умисне невиконання.

Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того що станом на дату прийняття оскаржуваної постанови Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не забезпечило повного виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №560/1388/25 та не довело наявності поважних причин його невиконання

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Спеціальним законом, який регулює порядок примусового виконання судових рішень, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів та осіб, спрямованих на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Згідно пункту 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом десяти робочих днів, крім рішень, які підлягають негайному виконанню.

Згідно із частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, відповідно до яких боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець відповідно до частини другої статті 63 Закону №1404-VIII виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначає вимогу виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджає про кримінальну відповідальність.

Відповідальність за невиконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, визначена статтею 75 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, яке зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу, зокрема на боржника - юридичну особу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та встановлює новий строк виконання.

Водночас саме по собі невиконання судового рішення не завжди є достатньою підставою для накладення штрафу. Необхідною умовою застосування відповідальності є встановлення відсутності поважних причин невиконання.

Поважними причинами можуть бути обставини, які об`єктивно перешкоджали виконанню рішення, не залежали від волевиявлення боржника та не могли бути усунуті ним шляхом вжиття передбачених законом заходів.

Колегія суддів зазначає, що резолютивна частина рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі № 560/1388/25 містить чіткий обов`язок ГУ ПФУ не лише провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , а й здійснити її виплату в установленому судом розмірі.

Отже, виконання цього рішення передбачає вчинення двох взаємопов`язаних дій: правильне визначення розміру належної пенсії та фактичну виплату відповідних коштів стягувачу.

Проведення перерахунку пенсії, визначення суми доплати та включення судового рішення до реєстру є діями, спрямованими на виконання рішення, проте самі по собі не свідчать про виконання обов`язку щодо виплати.

При цьому факт неповного виконання судового рішення не заперечується і самим апелянтом.

Зокрема, у поданій апеляційній скарзі ГУ ПФУ зазначає, що станом на 30.09.2026 загальна сума доплати становила 209535,91 грн, а виплата залишку коштів буде здійснена в майбутньому в межах бюджетних асигнувань.

Зазначені пояснення підтверджують, що обов`язок із фактичної виплати перерахованих сум у повному обсязі не був виконаний.

Водночас колегія суддів враховує, що наведена апелянтом сума заборгованості розрахована станом на 30.09.2026, тобто після прийняття оскаржуваної постанови. Тому вона не може самостійно визначати обсяг невиконаного зобов`язання станом на 13.08.2026, однак підтверджує позицію самого боржника щодо неповного проведення виплат.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про неповне виконання судового рішення є правильним.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження про те, що невиконання судового рішення в повному обсязі зумовлене відсутністю відповідного бюджетного фінансування.

Колегія суддів не заперечує, що діяльність територіальних органів Пенсійного фонду України здійснюється в межах наданих законом повноважень, а проведення відповідних виплат пов`язане з установленим законодавством порядком фінансування.

Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом.

Водночас зазначені положення не звільняють державний орган від обов`язку виконати судове рішення, яке набрало законної сили, та не встановлюють автоматичного звільнення від відповідальності за його невиконання.

Для вирішення питання про правомірність накладення штрафу необхідно встановити не лише існування бюджетних обмежень, а й те, чи становили вони за конкретних обставин об`єктивну перешкоду для виконання рішення та чи вжив боржник усіх залежних від нього заходів для її усунення.

Тому відсутність бюджетного фінансування може враховуватися під час оцінки поважності причин невиконання рішення, однак не є безумовною підставою для висновку про незаконність постанови державного виконавця.

Колегія суддів враховує, що ГУ ПФУ здійснило перерахунок пенсії, внесло судове рішення до відповідного реєстру, проводило часткові виплати та повідомляло державного виконавця про вчинені дії.

Зазначені обставини свідчать про вжиття боржником певних заходів для виконання судового рішення та підлягають оцінці під час перевірки правомірності застосування штрафу.

Разом із тим сам факт здійснення окремих заходів не є тотожним підтвердженню того, що боржником були вичерпані всі передбачені законодавством можливості для виконання рішення.

Із наведених апелянтом обставин не вбачається документального підтвердження конкретного обсягу фінансування, доступного для виконання цього рішення станом на 13.08.2026, його фактичного використання та об`єктивної неможливості спрямування додаткових коштів на відповідні виплати в установленому законом порядку.

Також наведені в апеляційній скарзі посилання на бюджетне законодавство не підтверджують самі по собі, що позивач вжив усіх залежних від нього заходів для забезпечення своєчасного виконання рішення у справі № 560/1388/25.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані пояснення та наведені обставини не є достатніми для встановлення поважних причин невиконання судового рішення.

Апелянт посилається на положення законів України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки, а також на Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Колегія суддів зазначає, що нормативне регулювання фінансування пенсійних виплат, нарахованих на виконання судових рішень, має враховуватися під час встановлення фактичних можливостей боржника щодо виконання покладеного на нього обов`язку.

Однак сам факт існування спеціального порядку фінансування не означає, що будь-яке невиконання рішення суду в частині виплати пенсії автоматично має визнаватися таким, що відбулося з поважних причин.

Наявність відповідного порядку визначає механізм проведення виплат, але не скасовує обов`язковості судового рішення.

При цьому слід розмежовувати заборгованість, яка виникла внаслідок перерахунку пенсії за минулий період, та суми, що підлягають виплаті після набрання судовим рішенням законної сили.

Таке розмежування має значення для визначення порядку фінансування відповідних виплат та оцінки можливостей боржника виконати рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач самостійно визначив окремі суми заборгованості за минулий час і доплат за період після набрання судовим рішенням законної сили.

Водночас доводи апеляційної скарги не містять належного обґрунтування того, чому саме встановлений бюджетний механізм унеможливлював виконання судового рішення в кожній із цих частин станом на дату прийняття постанови про штраф.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що рішення суду у справі № 560/1388/25 передбачає виплату пенсії в перерахованому розмірі, а не виключно погашення заборгованості, сформованої за період до набрання рішенням законної сили.

Тому посилання на обмеженість бюджетного фінансування заборгованості за минулий час не може без додаткового обґрунтування вважатися достатнім поясненням невиконання рішення в частині поточних пенсійних виплат.

Суд першої інстанції встановив відсутність доказів повного проведення відповідних виплат. Апеляційна скарга цього висновку не спростовує.

За таких обставин наведені скаржником положення бюджетного законодавства не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції статей 63, 75 Закону № 1404-VIII.

Апелянт зазначає, що на виконання судового рішення здійснювалися часткові виплати у жовтні - грудні 2025 року та лютому - червні 2026 року.

Колегія суддів бере до уваги зазначені обставини.

Разом із тим часткове виконання судового рішення має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, зокрема щодо загального обсягу зобов`язання, причин непроведення решти виплат та можливості боржника забезпечити їх здійснення.

Наявність часткових виплат не виключає застосування штрафу, якщо судове рішення залишається невиконаним у встановлений строк і відсутність поважних причин такого невиконання підтверджується встановленими обставинами.

У цій справі наведені апелянтом суми часткових виплат підтверджують здійснення певних дій на виконання судового рішення, проте не доводять об`єктивної неможливості виконати решту зобов`язання.

Отже, такі обставини не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови державного виконавця.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 як на самостійну підставу для скасування оскаржуваної постанови державного виконавця.

Оскаржувану постанову про накладення штрафу прийнято 13.08.2026, тоді як зазначений нормативно-правовий акт ухвалено 19.08.2026.

Відтак правомірність рішення державного виконавця підлягає оцінці з урахуванням правового регулювання та фактичних обставин, які існували на момент його прийняття.

Подальше нормативне врегулювання порядку фінансування пенсійних виплат саме по собі не доводить існування поважних причин невиконання рішення станом на 13.08.2026.

У поданій апеляційній скарзі позивач посилається на рішення Конституційного Суду України щодо бюджетного регулювання соціальних виплат та можливості держави змінювати механізми реалізації соціально-економічних прав.

Колегія суддів зазначає, що наведені правові позиції стосуються, зокрема, повноважень держави у сфері регулювання соціальних гарантій, необхідності забезпечення збалансованості бюджету та врахування фінансових можливостей держави.

Водночас предметом розгляду цієї справи є не правомірність установлення певного розміру соціальної виплати чи зміни механізму її обчислення, а законність застосування державним виконавцем відповідальності за невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Зазначені правовідносини мають різний предмет правового регулювання.

Можливість держави змінювати нормативне регулювання соціальних виплат не означає можливості адміністративного органу на власний розсуд не виконувати остаточне судове рішення.

Посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23 та від 19.02.2026 у справі № 240/7215/24 також не змінюють висновків у цій справі, оскільки наведені скаржником правові міркування щодо бюджетних обмежень не усувають необхідності встановлення поважних причин невиконання конкретного судового рішення.

Щодо посилань на постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах № 560/5714/23, № 560/16028/23, № 560/21480/23 та № 560/13204/25 колегія суддів зазначає, що оцінка поважності причин невиконання судового рішення залежить від установлених обставин конкретної справи, характеру покладеного на боржника обов`язку та доказів, які підтверджують неможливість його виконання.

Саме лише посилання на судові рішення, ухвалені за інших фактичних обставин, не доводить протиправності постанови державного виконавця, яка є предметом цього спору.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, чим порушив вимоги статей 90, 242 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив зміст рішення, яке підлягало виконанню, встановив обставини відкриття виконавчого провадження, направлення вимоги державного виконавця, проведення перерахунку пенсії, включення заборгованості до реєстру та здійснення часткових виплат.

Суд також надав оцінку доводам позивача щодо відсутності бюджетного фінансування та дійшов висновку про недостатність наведених обставин для визнання причин невиконання судового рішення поважними.

Незгода апелянта з результатом оцінки доказів не є самостійним підтвердженням порушення судом вимог процесуального закону.

При цьому колегія суддів враховує приписи частини другої статті 77 КАС України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Разом із тим зазначена норма не звільняє позивача від необхідності підтвердження фактичних обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

У спірних правовідносинах відповідач обґрунтовував накладення штрафу наявністю судового рішення, яке набрало законної сили, відкритого виконавчого провадження, закінченням установленого строку виконання та відсутністю повного виконання рішення.

Водночас наведені позивачем пояснення щодо причин невиконання були предметом оцінки суду першої інстанції, який не встановив достатніх підстав для визнання таких причин поважними.

Отже, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що порушення судом першої інстанції правил доказування або оцінки доказів призвело до неправильного вирішення справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що обов`язковість судового рішення передбачає необхідність його реального виконання в обсязі та спосіб, визначені резолютивною частиною такого рішення.

Проведення перерахунку пенсії, включення відповідних сум до реєстру та здійснення часткових виплат не свідчать про повне виконання судового рішення, яким передбачено також фактичну виплату належних сум стягувачу.

При цьому відсутність бюджетного фінансування не може автоматично визнаватися поважною причиною невиконання судового рішення без встановлення конкретних обставин, які об`єктивно унеможливлювали його виконання.

У цій справі наведені апелянтом доводи та обставини не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що станом на 13.08.2026 судове рішення залишалося невиконаним у повному обсязі, а достатніх підстав для визнання причин його невиконання поважними не встановлено.

Отже, державний виконавець мав передбачені статтями 63, 75 Закону № 1404-VIII підстави для застосування до боржника — юридичної особи штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови державного виконавця та відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив спір, а підстави для скасування або зміни його рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 272, 328, 329 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіБоровицький О. А. Курко О. П.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua