Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №240/790/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №240/790/26

Суддя: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/790/26

Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

11 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

07 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, у якому просив зобов`язати відповідача змінити в наказі від 09 червня 2025 року №1293/к формулювання причини його звільнення з пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» — за власним бажанням, на пункт 2 частини першої цієї статті — за станом здоров`я.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано десять днів з дня вручення ухвали для подання нової редакції позову з уточненими вимогами, її копій, а також заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

У цій ухвалі суд установив, що позивач пов`язує порушення своїх прав із відмовою Міністерства юстиції України від 19 листопада 2025 року внести зміни до наказу про звільнення, яку отримав 22 листопада 2025 року. Суд не погодився із застосуванням позивачем тримісячного строку та зазначив, що спір стосується звільнення з публічної служби, тому застосуванню підлягає місячний строк за частиною п`ятою статті 122 КАС України. Оскільки заяву про поновлення цього строку не подано, позивачу запропоновано усунути відповідний недолік.

30 січня 2026 року до суду надійшли документи на усунення недоліків, зокрема нова редакція позову та заява про поновлення строку звернення до суду, датована 20 січня 2026 року, з додатками.

Обґрунтовуючи заяву, позивач указував на здійснення постійного догляду за матір`ю, яка через стан здоров`я не здатна до самообслуговування. Зазначав, що з 18 грудня 2025 року до 08 січня 2026 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні, а її стан вимагав його допомоги. У заяві також пояснено, що на початку січня стан матері поліпшився, після чого він зміг підготувати та подати позов.

Ухвалою від 02 лютого 2026 року суд визнав причини пропуску строку неповажними та повернув позовну заяву на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

Суд виходив із того, що необхідність догляду за матір`ю існувала з липня 2025 року, проте не перешкоджала позивачу брати участь у судовому засіданні 28 липня 2025 року, звертатися до установ у жовтні та листопаді 2025 року, а також проходити очне оцінювання повсякденного функціонування 02 грудня 2025 року. Крім того, позов підготовлено та надіслано до завершення стаціонарного лікування матері, під час якого вона перебувала під наглядом медичного персоналу.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду. Наголошує на тяжкому стані матері, її нездатності до самообслуговування, необхідності постійного догляду, а також на відносно нетривалому простроченні. Вважає, що суд не оцінив ці обставини в сукупності.

Міністерство юстиції України у відзиві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що госпіталізація матері припала на останні п`ять календарних днів строку, а подання позову до її виписки свідчить про можливість звернення до суду під час лікування.

Апеляційний перегляд здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312 КАС України. Перевіривши матеріали справи та доводи учасників у межах статті 308 КАС України, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Вимога про зміну формулювання підстави звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України належить до цієї категорії спорів.

Сам факт звернення до органу влади із клопотанням про зміну наказу не є достатнім для застосування частини четвертої статті 122 КАС України. Застосування передбаченого нею тримісячного строку потребує встановлення передбаченого законом досудового порядку вирішення спору та використання саме такого порядку. Правової підстави вважати звернення від 11 листопада 2025 року таким досудовим оскарженням у межах цього перегляду не встановлено.

Суд першої інстанції обчислював місячний строк із моменту отримання позивачем відмови 22 листопада 2025 року. За такого обчислення останнім днем звернення було 22 грудня 2025 року. Позов направлено поштою 07 січня 2026 року, тобто з простроченням на шістнадцять календарних днів. Зазначення апелянтом п`ятнадцяти днів є неточним, однак саме собою не визначає результату оцінки поважності причин.

За частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини пропуску поважними. Частина шоста статті 161 КАС України зобов`язує позивача подати відповідну заяву та докази поважності причин.

Частинами першою і другою статті 123 КАС України передбачено залишення позову без руху, якщо заяви про поновлення строку не подано або наведені підстави визнано неповажними, з наданням особі десяти днів для подання заяви чи зазначення інших підстав. Якщо заяву в наданий строк не подано або наведені в ній підстави визнано неповажними, позов повертається.

Отже, після залишення позову без руху через відсутність заяви, надання можливості подати її та оцінки наведених у ній причин суд не зобов`язаний щоразу надавати новий строк для пошуку додаткових підстав. У цій справі зазначену процесуальну можливість позивачу надано ухвалою від 12 січня 2026 року. Тому сама послідовність процесуальних дій не свідчить про порушення статті 123 КАС України. Визначальним є питання належності оцінки поданих причин і доказів.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення має бути законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин з оцінкою аргументів учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 7 постанови від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 наголосила на необхідності оцінювати конкретні обставини, їх хронологію, тривалість пропуску, причинний зв`язок між перешкодами і несвоєчасним зверненням та поведінку особи.

У зазначеній справі повернення позову залишено без змін, попри посилання на хворобу сина та догляд за ним. Отже, ця постанова не встановлює безумовної поважності сімейних обставин. Водночас вона вимагає оцінки саме доведених перешкод у конкретний період, а не застосування загального припущення про можливість звернення.

Як убачається з висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Центральна районна лікарня Бердичівського району» №78 від 04 липня 2025 року, мати позивача має, зокрема, судинну деменцію, наслідки порушення мозкового кровообігу та захворювання органів зору. Комісія прямо зазначила, що вона потребує постійного стороннього догляду та не здатна до самообслуговування.

Актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 09 липня 2025 року позивача визначено особою, яка здійснює такий догляд за матір`ю. Цей доказ підтверджує його фактичну участь у догляді, а не лише наявність родинного зв`язку.

Довідкою Мирославської лікарської амбулаторії від 08 січня 2026 року підтверджено захворювання матері позивача та її стаціонарне лікування з 18 грудня 2025 року до 08 січня 2026 року. Отже, лікування охоплювало останні дні строку звернення до суду та весь період його прострочення.

Окремо взяті висновок про потребу в догляді, акт його здійснення чи довідка про лікування не означають автоматичного поновлення строку. Проте у взаємозв`язку ці документи підтверджують, що позивач здійснював догляд за особою, нездатною до самообслуговування, у якої до закінчення строку виникло додаткове захворювання, що потребувало стаціонарного лікування.

Саме таке поєднання обставин належало оцінити з погляду істотного ускладнення своєчасної підготовки та подання позову. Висновок про поважність причин не вимагає встановлення фізичної неможливості вчинити будь-яку дію протягом кожної доби; оцінці підлягають реальні істотні труднощі для своєчасного звернення та добросовісність поведінки особи.

Участь позивача в судовому засіданні в липні, його звернення до установ у жовтні та листопаді, а також проходження оцінювання 02 грудня 2025 року передували зазначеному періоду стаціонарного лікування матері. Такі дії можуть характеризувати можливості позивача до 18 грудня 2025 року, проте не спростовують істотного ускладнення звернення після виникнення додаткового захворювання матері.

Висновок суду про те, що перебування матері під наглядом медичного персоналу усувало перешкоди для звернення позивача, не ґрунтується на індивідуальній оцінці її стану. Надання стаціонарної допомоги саме собою не спростовує необхідності допомоги родича особі із судинною деменцією, порушеннями зору та встановленою нездатністю до самообслуговування. Достатність наданої медичним закладом допомоги для повного заміщення догляду позивача суд не встановлював.

Не є переконливим і висновок про відсутність перешкод лише тому, що позов підготовлено 05 січня та направлено 07 січня 2026 року, до завершення лікування. У заяві від 20 січня 2026 року, поданій саме суду першої інстанції, позивач пояснив, що на початку січня матері стало легше і це дозволило йому звернутися до суду.

Таким чином, відповідне пояснення не було вперше наведене лише в апеляції. Воно входило до обставин, які суд мав оцінити при постановленні ухвали від 02 лютого 2026 року, однак мотивованої відповіді на нього оскаржена ухвала не містить.

Медична довідка не встановлює конкретної дати поліпшення стану та не підтверджує безперервного перебування позивача біля матері протягом кожної доби лікування. Водночас відсутність таких відомостей у довідці не спростовує пояснення про зменшення інтенсивності необхідної допомоги на початку січня. Це пояснення узгоджується з підготовкою та направленням позову саме в цей період і підлягає оцінці разом із підтвердженою потребою матері в постійному догляді.

Довід відповідача про те, що госпіталізація припала лише на останні п`ять календарних днів строку, не є підставою відмовити в його поновленні. Особа має право використати весь установлений законом строк. Виникнення об`єктивних істотних труднощів до його закінчення підлягає оцінці незалежно від того, на початку чи наприкінці строку вони виникли.

Колегія суддів також ураховує, що позивач звернувся до суду до закінчення лікування матері, щойно, за його поясненнями, її стан дозволив приділити час підготовці позову. За встановленої хронології це свідчить про вжиття ним заходів для реалізації права на судовий захист після зменшення впливу перешкод, а не про невиправдане очікування завершення лікування.

Сама тривалість прострочення у шістнадцять днів не є самостійною підставою для поновлення строку. Однак разом із медично підтвердженою нездатністю матері до самообслуговування, здійсненням позивачем догляду, лікуванням у відповідний період та послідовністю його подальших дій вона має значення для пропорційної оцінки процесуальних наслідків.

Оцінивши зазначені докази та пояснення в сукупності, колегія суддів вважає, що наведені позивачем обставини істотно ускладнили своєчасне звернення до суду та є поважними причинами пропуску строку за встановленої у справі хронології. Висновок суду першої інстанції про неповажність причин зроблено без належної оцінки взаємного зв`язку доказів та без урахування пояснення про поліпшення стану матері на початку січня.

Тому передбачених частиною другою статті 123 та пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України підстав для повернення позову з наведених в оскарженій ухвалі мотивів не було.

Ці висновки стосуються винятково процесуального питання прийнятності позову. Вони не визначають законності наказу про звільнення, наявності підстав для зміни формулювання причини звільнення або правомірності відмови Міністерства юстиції України. Такі питання не були предметом вирішення судом першої інстанції по суті та виходять за межі перегляду ухвали про повернення позову.

Відповідно до частини третьої статті 312 та пункту 6 частини першої статті 315 КАС України у разі скасування ухвали про повернення позовної заяви справа передається на розгляд суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційний суд не підміняє суд першої інстанції у вирішенні питання про відкриття провадження за позовом.

При цьому частина сьома статті 169 КАС України виключає повторне повернення позову з тих самих підстав після скасування відповідної ухвали. Застосування цієї заборони до тотожних підстав повернення роз`яснено Верховним Судом у пункті 39 постанови від 28 січня 2021 року у справі №133/1800/20.

Отже, суд першої інстанції повинен продовжити вирішення питання про прийняття позову за статтею 171 КАС України з урахуванням висновку цієї постанови щодо поважності наведених причин та без повторного повернення позову з підстав, які були предметом цього апеляційного перегляду.

За пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 320 КАС України неповне з`ясування обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення процесуальних норм, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню, та направлення справи для продовження розгляду.

З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року — скасуванню, а справа — направленню до цього суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року - скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіБоровицький О. А. Курко О. П.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua