Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №240/24249/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №240/24249/25

Суддя: Слободонюк М.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24249/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування в частині наказу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправним та скасування наказової частини наказу.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року адміністративний позов задоволено. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ від 27.07.2025 № 2209 командира військової частини НОМЕР_1 "Про результати проведеного службового розслідування відносно старшого солдата ОСОБА_2 у зв"язку із несвоєчасним поверненням з лікувального закладу останнім до розташування підрозділу" (зі змінами, внесеними відповідно до наказу командира від 11.08.2025 № 2432 військової частини НОМЕР_1 "Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27 липня 2025 року № 2209") в частині, що стосується старшого лейтенанта ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що за результатами службового розслідування встановлено неналежне виконання позивачем обов`язків офіцера медичної служби щодо контролю за обліком військовослужбовців, які перебували на лікуванні поза межами військової частини, що, на думку апелянта, спричинило безпідставне нарахування старшому солдату ОСОБА_2 грошового забезпечення та додаткової винагороди на суму 170 523,29 грн. Вважає, що вина позивача, причинний зв`язок між його бездіяльністю та завданою державі шкодою, а також її розмір підтверджені матеріалами службового розслідування, у зв`язку з чим наказ про притягнення його до матеріальної відповідальності прийнято правомірно. Також наголошує, що самі по собі процедурні недоліки службового розслідування не є безумовною підставою для скасування наказу за наявності встановленого факту порушення службових обов`язків. Крім того, відповідач посилається на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду у спорі, пов`язаному з проходженням публічної служби, та відсутність поважних причин для його поновлення.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Апеляційний розгляд справи здійснюється судом в порядку письмового провадження згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.07.2023 №194 був призначений на посаду офіцера медичної служби цієї військової частини. З 23.06.2025 його переведено до військової частини НОМЕР_2 та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

На підставі рапорту командира 50 запасної роти у вересні 2023 року було призначено службове розслідування щодо старшого солдата ОСОБА_2 у зв`язку з несвоєчасним поверненням із лікувального закладу. Надалі службове розслідування перепризначалось повторно та неодноразово продовжувалось.

Відповідно до акта службового розслідування від 20.07.2025 встановлено, що ОСОБА_2 з 19.04.2023 по 07.09.2023 був відсутній на військовій службі без поважних причин і без дозволу командирів. Водночас за цей період йому було неправомірно нараховано грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду. Згідно з довідкою-розрахунком від 26.06.2025 №1776/6/2000 загальна сума переплати становила 278 091,21 грн.

Під час службового розслідування також зроблено висновок про неналежне виконання ОСОБА_1 обов`язків офіцера медичної служби, що полягало у нездійсненні належного контролю за обліком військовослужбовців, які перебувають на лікуванні за межами військової частини. Внаслідок цього, за висновками розслідування, державі завдано матеріальної шкоди у сумі 170 523,29 грн.

За результатами службового розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2025 № 2209 встановлено обов`язок ОСОБА_1 відшкодувати зазначену суму шкоди. Оскільки позивача на той час було переведено до військової частини НОМЕР_2 , наказом передбачено внесення відомостей до Книги обліку грошових стягнень та нарахувань, оформлення дебіторської заборгованості й направлення матеріалів службового розслідування командиру військової частини НОМЕР_2 для вирішення питання щодо відшкодування шкоди.

Позивач, вважаючи пункти 3 та 5.2 наказу № 2209 від 27.07.2025 щодо притягнення його до матеріальної відповідальності, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час службового розслідування допущено істотні порушення процедури його проведення, позивача не було залучено до розслідування та ознайомлено з його результатами, а відповідач не довів наявності у нього обов`язку вести облік військовослужбовців, які перебувають на лікуванні, його протиправної поведінки, вини та безпосереднього причинного зв`язку між його діями і надлишковою виплатою грошового забезпечення іншому військовослужбовцю.

Крім того, підстав для покладення на позивача повної матеріальної відповідальності не встановлено, оскільки умислу на заподіяння шкоди матеріали службового розслідування не підтверджують.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

За приписами статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).

Статтею 9 Статуту передбачено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (статті 16 Статуту).

Щодо проведення процедури проведення службового розслідування, суд зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України відбувається згідно із Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі - Порядок № 608).

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Згідно пункту 13 розділу ІІІ Порядку № 608, службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.09.2023 №4396, фактично завершено лише 27.07.2025 прийняттям оскаржуваного наказу. Таким чином, строк його проведення становив понад 22 місяці, що істотно перевищує строки, визначені частиною третьою статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та пунктом 13 розділу ІІІ Порядку № 608.

Наведене свідчить про недодержання відповідачем установленої процедури проведення службового розслідування та обґрунтовано враховано судом першої інстанції під час оцінки правомірності оскаржуваного наказу.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

За приписами пункту 3 розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Відповідно до пункту 2 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службового розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування; за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді; ознайомлюватися з необхідними документами, за потреби - знімати з них (отримувати) копії та долучати до матеріалів службового розслідування; отримувати інформацію, пов`язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України; проводити огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, що стосуються службового розслідування, за результатами якого складати акт огляду з обов`язковим зазначенням: предмета огляду та його стислого опису; часу, дати, місця (населеного пункту) огляду; посади, військового звання, прізвища та імені особи, яка складає документ; військового звання, прізвища та імені посадової (службової) особи, яка бере участь у службовому розслідуванні (за необхідності); прізвища, імені, по батькові та фактичної адреси проживання двох присутніх осіб; фактичного місцезнаходження військової частини, установи, підприємства тощо; місця складання документа (номер службового кабінету або іншого приміщення); у разі використання технічних (відео-, фото- або аудіо-) засобів цифрового пристрою, його назви, моделі; підписів присутніх осіб на кожному аркуші та їх прізвищ, ініціалів, підписів на останньому аркуші; підпису особи, яка склала акт огляду, на останньому аркуші.

Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України ( пункт 3 розділу ІV Порядку № 608).

Відповідно пунктів 1-6 Розліду V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частину.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили.

У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування

Оцінка акту за результатами службового розслідування, в тому числі оцінка дій посадових осіб щодо його складання, викладення у ній висновків, а також щодо самих висновків розслідування, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого за результатами такого розслідування.

Предметом судового контролю у цій справі є наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2025 №2209 «Про результати службового розслідування», зі змінами, внесеними наказом від 11.08.2025 №2432, в частині, що стосується позивача, оскільки саме цей акт індивідуальної дії породжує для позивача юридичні наслідки.

Як з`ясовано судом, матеріали службового розслідування не містять пояснень ані старшого солдата ОСОБА_2 , щодо несвоєчасного повернення якого з лікувального закладу здійснювалося розслідування, ані позивача, дії якого визнано такими, що порушують службову дисципліну. Так само відповідач не надав доказів вжиття комісією заходів для одержання таких пояснень, зокрема актів про відмову відповідних осіб від їх надання, або доказів існування об`єктивних обставин, які унеможливлювали їх відібрання.

За наведених обставин матеріали справи не підтверджують, що позивача було належним чином повідомлено про проведення службового розслідування та надано йому можливість скористатися правами, передбаченими Порядком № 608.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 608 рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності приймається командиром за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування за умови повного доведення вини військовослужбовця. При цьому наказ або витяг з нього має бути доведений до відома військовослужбовця в частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати ознайомлення, а у разі відмови від підпису складається відповідний акт у присутності не менш як двох свідків.

Однак доказів ознайомлення позивача з наказом № 2209 або складення акта про його відмову від ознайомлення відповідач не надав. Натомість позивач дізнався про завершення службового розслідування та притягнення його до відповідальності лише після надходження відповідних матеріалів до його нового місця служби.

Такі порушення процедури проведення службового розслідування позбавили позивача можливості реалізувати передбачені Порядком № 608 права: надавати пояснення, заявляти клопотання про витребування й долучення доказів, висловлювати зауваження та пропозиції щодо дій членів комісії, а також ознайомитися з актом службового розслідування. Отже, висновок про вину позивача та видання оскаржуваного наказу здійснено без забезпечення належної процедури встановлення обставин і без дотримання його права на участь у розслідуванні.

Щодо доведеності протиправних дій позивача як таких, що сприяли вчиненню старшим солдатом ОСОБА_2 правопорушення, колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 04.05.2023 на посаді ординатора лікувального відділення медичної роти, а з 08.07.2023 виконував обов`язки офіцера медичної служби військової частини. Отже, у період, з яким відповідач пов`язує допущене ОСОБА_2 порушення, позивач не обіймав керівної посади, зокрема посади начальника медичної служби.

При цьому відповідач не довів, що функціональними обов`язками позивача за займаними ним посадами було передбачено ведення обліку військовослужбовців, які перебувають на лікуванні, або здійснення контролю за їх своєчасним поверненням до військової частини. Ані акт службового розслідування, ані оскаржуваний наказ не містять посилання на конкретну норму Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, посадову інструкцію чи інший нормативний акт, яким на позивача було покладено відповідний обов`язок.

Колегія суддів враховує, що Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України затверджена наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 року №280 (далі - Інструкція №280) розмежовує повноваження щодо обліку військовослужбовців, які вибули зі строю або перебувають на лікуванні. Зокрема, пунктом 19 розділу ХІІ Інструкції передбачено ведення такого обліку командирами підрозділів, а пунктом 32 - службою персоналу штабу військової частини та відповідними службами персоналу вищих органів військового управління. Обов`язок щодо ведення такого обліку за офіцером медичної служби чи ординатором лікувального відділення зазначеними положеннями не встановлений.

Крім того, порядок обміну медичними та іншими документами військовослужбовців, які перебувають на лікуванні, в особливий період визначався Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 № 901. Однак матеріали службового розслідування не містять доказів того, що позивач був відповідальною особою за отримання, облік чи опрацювання документів у межах такого обміну.

Також службовим розслідуванням не встановлено й належними доказами не підтверджено, що позивач був обізнаний про відсутність відомостей щодо стаціонарного лікування ОСОБА_2 у період з 19.04.2023 по 30.06.2023. За відсутності доказів покладення на позивача відповідного службового обов`язку, його обізнаності про наведені обставини та конкретної протиправної бездіяльності, висновок відповідача про порушення ним службової дисципліни є необґрунтованим.

Щодо правомірності підстав для притягнення позивача до матеріальної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже попередньо зазначалося, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX).

Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків (пункт 5 частини першої статті 1 Закону № 160-ІХ).

Із визначення указаних правових категорій випливає, що настання матеріальної відповідальності пов`язано законодавцем із таким складом протиправного діяння, структурними елементами якого є: 1) виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або виконання військовослужбовцем службових обов`язків; 2) настання збитків, зокрема у формі нестачі майна; 3) існування прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діянням військовослужбовця та виникненням збитків; 4) вина військовослужбовця у настанні збитків.

Зазначене підтверджується положеннями частин першої, другої статті 3 Закону № 160-IX, якими передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Водночас умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Враховуючи наведене, лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.

При цьому, дискреція командира у виборі виду матеріальної відповідальності не є необмеженою, а повинна ґрунтуватись на вимогах закону, який в свою чергу пов`язує настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності саме із умисними протиправними діями військовослужбовця, наслідком яких стала втрата військового майна.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеній у постановах від 25.03.2020 у справі №814/2281/16, від 25.06.2020 у справі №825/2405/18, від 11.06.2020 у справі №1540/4486/18, від 25.03.2020 у справі №825/1000/18, від 13.11.2019 у справі №620/302/19, від 12.12.2018 №813/2751/17.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Аналіз наведених норм свідчить, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки у зв`язку з неналежним виконанням ним обов`язків військової служби або службових обов`язків, та наявності взаємозв`язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди. При цьому виявлення факту завдання державі шкоди згідно з прямою вказівкою закону безальтернативно призводить до прийняття компетентною військовою особою рішення з приводу призначення службового розслідування.

У разі, якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Оскільки статтею 5 та 6 Закону №160-ІХ законодавець виокремив обмежену матеріальну відповідальність військовослужбовця від повної матеріальної відповідальності військовослужбовця, то управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу застосування до військовослужбовця міри юридичної відповідальності саме у вигляді повної матеріальної відповідальності повинно узгоджуватись із вимогами частини другої статті 2 КАС України, зокрема, відповідати критеріям: обґрунтованості (тобто, вчинятись з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, запобігання дискримінації, пропорційності, забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Так, покладення на військовослужбовця повної матеріальної відповідальності можливе лише за умови доведення усіх необхідних складових такої відповідальності, зокрема наявності шкоди, протиправної поведінки військовослужбовця, його вини, причинного зв`язку між конкретними діями чи бездіяльністю особи та заподіяною шкодою, а також підстав для застосування саме повної матеріальної відповідальності.

Водночас зі змісту акта службового розслідування та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2025 №2209 убачається, що відповідач обмежився посиланням на загальні приписи статутів Збройних Сил України та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Такі приписи встановлюють загальний обов`язок військовослужбовця додержуватися законодавства, військової дисципліни та сумлінно виконувати службові обов`язки, проте самі по собі не підтверджують порушення позивачем конкретного службового обов`язку, покладеного на нього за займаною посадою.

Матеріали службового розслідування не містять належного обґрунтування того, які саме дії або бездіяльність ОСОБА_1 спричинили настання шкоди, якими посадовими чи функціональними обов`язками передбачався його обов`язок запобігти відповідним наслідкам та чи мав він об`єктивну можливість це зробити. Не встановлено також, яким чином його професійний досвід, рівень підготовки, надані йому повноваження або наявні засоби контролю давали змогу виявити та попередити порушення, вчинене іншою особою.

За таких обставин формальне посилання на особисту недисциплінованість позивача та загальні вимоги військових статутів не може вважатися достатнім доказом його вини у заподіянні шкоди. Відповідач не довів існування прямого причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю позивача при виконанні ним обов`язків військової служби та наслідками, що стали предметом службового розслідування.

Крім того, як правильно підкреслив суд першої інстанції, що Закон № 160-ІХ розрізняє обмежену матеріальну відповідальність (стаття 5 Закону), повну матеріальну відповідальність (частина перша статті 6 Закону), підвищену матеріальну відповідальність (частина третя статті 6 Закону).

Так, відповідно до частини другої статті 5 Закону № 160-ІХ командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Отже, настання повної матеріальної відповідальності за пунктом 1 частини першої статті 6 Закону № 160-ІХ (у тому числі, і за здійснення надлишкових виплат грошових коштів) обумовлено законодавцем одночасно як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто усвідомлення військовослужбовцем (або існування стану фізичної неможливості неусвідомлення військовослужбовцем) того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об`єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 6 Закону № 160-ІХ.

Водночас матеріали службового розслідування не містять належних і допустимих доказів того, що збитки державі у вигляді неправомірно нарахованого грошового забезпечення іншій особі були завдані саме з вини позивача внаслідок неналежного виконання ним службових обов`язків. Під час розслідування не встановлено конкретних неправомірних дій чи бездіяльності ОСОБА_1 , причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушення, а також безпосереднього причинного зв`язку між його поведінкою та настанням шкоди.

Колегія суддів також бере до уваги, що в акті службового розслідування вину позивача визначено як непрямий умисел, який водночас пов`язано з недбалим ставленням до функціональних обов`язків. Проте такі висновки є суперечливими та не містять належного обґрунтування наявності вини ОСОБА_1 , необхідної для застосування повної матеріальної відповідальності у визначеному відповідачем розмірі.

Наведене свідчить, що відповідач не вжив усіх передбачених Порядком № 608 заходів для всебічного, повного, своєчасного й об`єктивного з`ясування обставин справи. Крім того, матеріали службового розслідування не підтверджують належного повідомлення ОСОБА_1 про проведення розслідування щодо його дій та надання йому реальної можливості скористатися правами, передбаченими Порядком № 608. Відсутні докази отримання від позивача пояснень, вжиття заходів для їх одержання або складення акта про відмову від їх надання. Такі порушення позбавили позивача можливості надати пояснення, заявити клопотання, подати докази та висловити зауваження щодо проведення розслідування.

Отже, акт службового розслідування, який став підставою для притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності, складений без повного дослідження істотних обставин та без належної перевірки причинного зв`язку між його поведінкою і настанням шкоди.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2025 № 2209, зі змінами, внесеними наказом від 11.08.2025 № 2432, у частині, що стосується ОСОБА_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що місячний строк у справах щодо проходження публічної служби обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Матеріали справи не містять доказів доведення до відома ОСОБА_1 під підпис оскаржуваного наказу, як того вимагає частина сьома статті 8 Закону № 160-ІХ. Сам факт видання наказу не свідчить про обізнаність позивача з його змістом, тим більше що на час його прийняття позивача вже було переведено до іншої військової частини.

Копію наказу позивач отримав лише у жовтні 2025 року у відповідь на адвокатський запит та 16.10.2025 звернувся до суду. Отже, доводи відповідача про пропуск строку є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять нових обставин, які б спростовували його висновки.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, у зв`язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення не встановлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийСлободонюк М.В.

СуддіКанигіна Т.С. Кузьмишин В.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua