Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №320/61414/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №320/61414/24

Суддя: Вівдиченко Тетяна Романівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/61414/24 Головуючий у 1 інстанції: Білоноженко М.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком за період з 29.08.2021 по 30.09.2024;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за віком за період: з 29.08.2021 по 30.09.2024 в розмірі 147 781 гривню 94 копійки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком за період з 29.08.2021 по 30.09.2024; Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за віком за період з 29.08.2021 по 30.09.2024 в розмірі 147781 грн 94 коп.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.12.2020 відповідно до пункту 16 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, у зв`язку з неподанням нової заяви про виплату пенсії, про що ОСОБА_1 повідомлено листом від 23.09.2020 № 2600-0401-8/134404. Апелянт вказує, що за заявою ОСОБА_1 виплату пенсії поновлено з 29.08.2021 з урахуванням статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а виплату пенсії в місячному розмірі розпочато в жовтні 2024 року. При цьому, апелянт зазначає, що нараховану за період з 29.08.2021 по 31.07.2024 заборгованість у розмірі 147 781,94 грн включено до переліку заборгованості перед внутрішньо переміщеними особами та вона підлягає виплаті на умовах Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165. Крім того, апелянт наголошує, що лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.11.2024 № 2600-0502-8/217285 має роз`яснювальний характер, не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України та не породжує прав і обов`язків для ОСОБА_1

04 листопада 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 28.08.2024 № 3007-7002101790, та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як отримувач пенсії за віком.

29 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.11.2024 № 2600-0502-8/217285, ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 01.10.2024 та відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховано пенсію за період з 29.08.2021 по 31.07.2024 у розмірі 147 781,94 грн.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо виплати заборгованості по пенсії, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що виключно цим Законом визначається, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно з частиною 1 статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

За приписами абзацу 1 частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Абзацом 1 частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону № 1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Пунктом 16 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, у редакції, чинній станом на 01.12.2020, передбачено, що якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов`язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.

У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв`язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.

Частиною першою статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту здійснюється відповідно до законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі - Порядок № 1165).

Абзацом другим пункту 1 Порядку № 1165 (у редакції, чинній у 2024 році) передбачено, що пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.

За змістом абзацу першого пункту 4 Порядку № 1165, пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії. За результатами розгляду цієї заяви виплату пенсії було поновлено, а виплату в місячному розмірі розпочато в жовтні 2024 року.

Листом від 12.11.2024 № 2600-0502-8/217285 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про нарахування заборгованості з пенсії за віком у розмірі 147 781,94 грн.

При цьому, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначило, що вказану заборгованість включено до переліку виплат внутрішньо переміщеним особам та вона підлягає виплаті на умовах Порядку № 1165.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із підтвердженості нарахування ОСОБА_1 зазначеної заборгованості та відсутності законних підстав для її невиплати.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування передбаченого Порядком № 1165 механізму фінансування виплат за минулий період не звільняє пенсійний орган від виконання обов`язку щодо виплати нарахованих сум пенсії.

Так, апелянт посилається на необхідність застосування Порядку № 1165 та роз`яснювальний характер листа від 12.11.2024. Водночас, факт нарахування заборгованості в розмірі 147 781,94 грн апелянт підтверджує у самій апеляційній скарзі.

Щодо посилання апелянта на пункт 16 Порядку № 1596 колегія суддів зазначає, що цим пунктом урегульовано перерахування пенсії через установу уповноваженого банку в разі одержання відповідних сум за довіреністю більш як один рік або їх неодержання з поточного рахунка більш як один рік. У визначених цією нормою випадках на одержувача покладено обов`язок подати нову заяву, а наслідки невиконання цього обов`язку стосуються подальшого перерахування пенсії на банківський рахунок.

У постанові від 30.01.2024 у справі № 380/2444/22 Верховний Суд, застосовуючи пункт 16 Порядку № 1596, звернув увагу, що ця норма передбачає припинення перерахування пенсії на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку, та розмежував таке припинення і зупинення нарахування пенсії. Верховний Суд також підтвердив право особи, якій поновлено виплату пенсії, на отримання належних сум за минулий час відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV.

У даній справі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянуло заяву ОСОБА_1 , поновило виплату пенсії та визначило суму заборгованості за минулий час. Отже, посилання на неподання нової заяви до поновлення виплати пенсії саме по собі не обґрунтовує подальшої невиплати вже нарахованої заборгованості. Після звернення ОСОБА_1 із заявою та прийняття пенсійним органом рішення про поновлення виплати обов`язок щодо виплати сум за минулий час підлягав виконанню відповідно до Закону № 1058-IV.

За змістом частини другої статті 5 Закону № 1058-IV, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням визначається виключно цим Законом.

Стаття 46 Закону № 1058-IV безпосередньо регулює виплату нарахованих сум пенсії за минулий час, установлюючи відповідні умови залежно від причин їх своєчасного неотримання.

Таким чином, застосування пенсійним органом підзаконного нормативно-правового акта має узгоджуватися із цими законодавчими приписами.

Разом з тим, абзац другий пункту 1 Порядку № 1165 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав здійснення пенсійних виплат за минулий період за окремою бюджетною програмою.

Пункт 4 вищевказаного Порядку пов`язував здійснення та розмір таких виплат із включенням одержувачів до відповідного переліку й обсягом бюджетних призначень, а в разі їх недостатності передбачав пропорційне визначення суми виплати.

Отже, застосування зазначених положень як підстави для відкладення виплати нарахованих сум пенсії встановлює додаткові умови реалізації права на їх отримання, які статтею 46 Закону № 1058-IV не передбачені.

За правилом частини третьої статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує правовий акт вищої юридичної сили. Відтак, під час вирішення питання щодо правомірності невиплати нарахованої заборгованості підлягають застосуванню положення Закону № 1058-IV. Саме посилання на встановлений Кабінетом Міністрів України механізм бюджетного фінансування не є достатнім правовим обґрунтуванням невиконання визначеного законом обов`язку щодо виплати пенсії.

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.07.2026 у справі № 320/60179/24.

Так, у вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що абзац другий пункту 1 та пункт 4 Порядку № 1165 суперечать законам України, оскільки встановлюють не передбачений законом спеціальний порядок виплати нарахованих сум пенсії внутрішньо переміщеним особам та ставлять реалізацію права на їх отримання у залежність від бюджетних призначень та інших умов, не визначених законом.

Таким чином, включення заборгованості до відповідного переліку засвідчує її облік пенсійним органом, однак виконання обов`язку щодо виплати підтверджується фактичним перерахуванням належних ОСОБА_1 коштів. Поновлення поточної виплати пенсії в місячному розмірі також саме по собі не підтверджує погашення заборгованості за минулий час.

Щодо доводів апелянта про роз`яснювальний характер листа від 12.11.2024 № 2600-0502-8/217285, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати заборгованості та стягнення відповідних коштів. Порушення права, на яке посилається ОСОБА_1 , полягає у фактичній невиплаті нарахованої пенсії.

Водночас, лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.11.2024 № 2600-0502-8/217285 містить відомості про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , нарахування заборгованості, її розмір та визначений пенсійним органом порядок виплати.

Отже, посилання апелянта на роз`яснювальний характер цього листа не спростовує викладених у ньому відомостей та не обґрунтовує правомірності невиплати нарахованих сум пенсії, обов`язок щодо виплати яких передбачений Законом № 1058-IV.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві покладено обов`язок довести правомірність оскаржуваної бездіяльності. Проте, апелянт не надав доказів погашення стягнутої заборгованості та не навів передбачених законом підстав, які виправдовували б її невиплату. Наведені в апеляційній скарзі посилання на підзаконне регулювання та характер листа таких обставин не підтверджують.

Враховуючи, що нарахування заборгованості в розмірі 147 781,94 грн підтверджено відомостями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, а її виплату апелянтом не доведено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом визнання бездіяльності протиправною та стягнення нарахованої заборгованості.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua