Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №620/5614/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №620/5614/25

Суддя: Безименна Наталія Вікторівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5614/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Терези Ю.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФ України в Чернігівській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування при обчисленні пенсії періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 27.05.1985 по 28.09.1987, з 25.11.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 19.08.1996, з 02.09.1996 по 18.12.2000 у пільговому обчисленні (зарахувавши рік роботи у цей період за один рік і шість місяців), а також без урахування заробітної плати, зазначеної у довідках про заробітну плату від 12.10.2018, виданої ТОВ «Електросила», від 10.10.2018 № 04-05-02-32/1253 та від 13.11.2018 № 04-05-02-32/1455, виданих «ПАО Сбербанк»;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок і виплату пенсії з 15.11.2024, із врахуванням при обчисленні пенсії періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 27.05.1985 по 28.09.1987, з 25.11.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 19.08.1996, з 02.09.1996 по 18.12.2000, у пільговому обчисленні (зарахувавши рік роботи у цей період за один рік і шість місяців) та заробітної плати, зазначеної у довідках про заробітну плату від 12.10.2018, виданої ТОВ «Електросила», від 10.10.2018 № 04-05-02-32/1253 та від 13.11.2018 № 04-05-02-32/1455, виданих «ПАО Сбербанк», з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФ України в Чернігівській області щодо неврахування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 27.05.1985 по 28.09.1987, з 25.11.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 19.08.1996, з 02.09.1996 по 18.12.2000 в розрахунку 1 рік за 1 рік і 6 місяців із врахуванням заробітної плати згідно довідки від 13.11.2018 № 04-05-02-32/1455 виданої «ПАО Сбербанк». Зобов`язано ГУ ПФ України в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 24.01.2024 (з дати подання заяви) шляхом зарахування до страхового стажу періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 27.05.1985 по 28.09.1987, з 25.11.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 19.08.1996, з 02.09.1996 по 18.12.2000, в розрахунку 1 рік за 1 рік і 6 місяців із врахуванням заробітної плати згідно довідки від 13.11.2018 № 04-05-02-32/1455 виданої «ПАО Сбербанк». В решті позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на підтвердження роботи в районах Крайньої Півночі надаються договори та інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, при цьому з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що її робота в районах Крайньої Півночі підтверджується матеріалами справи, а закони та нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком з 21.09.2018 призначену згідно з Тимчасовою Угодою між Урядом України і урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої півночі в галузі пенсійного забезпечення, що підтверджується розрахунком пенсії позивача (а.с.25).

24.01.2024 позивач звернулася до ГУ ПФ України в Чернігівській області із заявою про перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» згідно з довідками про заробітну плату від 21.02.2018 № 04-05-02-32/1465, від 12.10.2018 № б/н та зарахувати стаж в районах Крайньої Півночі в кратності (а.с.39-43).

ГУ ПФ України в Чернігівські області листом від 20.03.2025 № 3324-2376/С-02/8-2500/25 повідомило позивача, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону (а.с.23-24).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що факт роботи позивача на території російської федерації в районах Крайньої Півночі підтверджується записами у трудовій книжці та позивач має право на зарахування відповідного періоду трудової діяльності з розрахунку один рік фактичної роботи за один рік і шість місяців.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) виключно цим Законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ч.2, 3 ст.4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

Згідно з п. 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 1 ст.66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Частинами 1, 2 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Право на пільгове обчислення стажу для призначення пенсії вперше на законодавчому рівні було закріплено Постановою Ради Міністрів Союзу PCP від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу PCP від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» з відповідними змінами від 22.01.1979. Зокрема в п. 3 цієї постанови зазначено: «Работникам, пользующимся в настоящее время льготами, каждый год работы в районах Крайнего Севера и в местностях, приравненных к районам Крайнего Севера, до 1 марта 1960 г. засчитывать за два года работы при исчислении стажа для получения пенсии по старости, по инвалидности и за выслугу лет, а после 1 марта 1960 г. - за один год и шесть месяцев работы при исчислении стажа для получения пенсии по старости и по инвалидности».

Тобто особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі рік стажу набутого:

-в період до 1 березня 1960 року зараховується до стажу для призначення пенсії за віком, по інвалідності та за вислугу років за два роки;

-в період з 1 березня 1960 року зараховується до стажу для призначення пенсії за віком та по інвалідності за півтора роки.

Згадані вище пільги щодо обчислення стажу існували до 1 січня 1991 року.

15.01.1993 набула чинності Тимчасова Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Частиною 3 ст. 1 Тимчасової угоди також встановлено, що у випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.

Виходячи з умов Тимчасової угоди та згідно п. 5 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу PCP, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Отже, зарахування пільгового стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі здійснюється відповідно до Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Кратність стажу, як пільга, яка була передбачена Постановою Ради Міністрів Союзу PCP від 10.02.1960 № 148, не застосовується при визначенні тривалості «пільгового» стажу необхідного для набуття права на пенсію на пільгових умовах. Ця пільга застосовується при обчисленні страхового стажу набутого особою за періоди до 1 січня 1991 року та безпосередньо впливає на збільшення розміру пенсії.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що «пільговий» стаж обчислюється на підставі трудової книжки або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Право на пільгове обчислення стажу підтверджується документами, що засвідчують факт укладання особами трудових договорів про роботу в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до них строком не менше трьох років, так як законодавством у ті часи було надано право на пільги щодо обчислення стажу роботи лише особам, які укладали строкові трудові договори, не менше ніж на три роки.

Крім Тимчасової угоди, між країнами СНД діє Угода про гарантії прав громадян - учасниць Співдружності незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, учасниками якої є Україна і Російська Федерація. У відповідності з Угодою, для встановлення права на пенсію таким громадянам враховують трудовий стаж, набутий на території колишнього СРСР до 13.03.1992 року. Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави на території, якої вони проживають.

З копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 27.05.1985, а також архівних довідок від 19.02.2018 № 1204-02/10708; від 19.02.2018 № 1204-02/10709; довідки про заробітну плату від 10.10.2018 № 04-05-02-32/1253; 13.11.2018 № 04-05-02-32/1455; довідки від 10.12.2018 № 1214/345 вбачається, що ОСОБА_1 працювала в організаціях на території російської федерації в районах Крайньої Півночі з 27.05.1985 по 28.09.1987 в Автобазі № 7 треста «Уренгойгазжилстрой» на посаді касира; з 25.11.1987 по 31.12.1990 в Новоуренгойское центральне відділення № 8369 Сбербанк на посаді касира; 30.12.1987 у зв`язку з реорганізацією ОСОБА_1 було переведено у відділення Сбербанка СРСР № 8369 на посаду касира операційного відділу в місті Новий Уренгой; з 01.12.1998 по 24.11.1991 на посаді старшого касира операційного відділу у відділення Сбербанка СРСР № 8369; Відповідно запису № 7 в трудовій книжці позивача , який внесений відповідно до наказу № 8 від 28.03.1991 та довідки від 10.12.2018 № 1214/345 зазначено, що Новоуренгойське Центральне відділення Ощадного банку СРСР № 8369 перейменовано в Новоуренгойське відділення № 8369 Ощадного банку РФ Тюменської області; з 25.11.1991 по 26.02.1992 працювала на посаді завідуючого кладової у відділенні Сбербанка № 8369; з 27.04.1992 по 09.02.1993 працювала касиром операційного відділення Сбербанка № 8369; з 10.02.1993 по 12.05.1996 працювала старшим касиром філіалу № 5 Сбербанка № 8369; з 13.05.1996 по 31.05.1996 працювала старшим касиром філіалу № 2 Сбербанка № 8369; з 01.06.1996 по 19.08.1996 працювала старшим касиром-контроля-оператором Сбербанка № 8369; з 02.09.1996 по 18.12.2000 працювала в ОО «Електросила» на посаді касира в місті Новий Уренгой район Крайньої Півночі (а.с.12-17).

Отже, відповідні роботи позивача в районі Крайньої Півночі підтверджено належними та допустимими доказами.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 було постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москва. Також, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (від 13.03.1992 р.).

В той же час, право на врахування відповідного періоду в пільговому обчисленні (зарахувавши рік роботи у цей період за один рік і шість місяців) позивач набула як до моменту виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, так і до момент припиненні участі у вказаній Угоді російської федерації.

В силу ч.1 ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому, в силу ч.2 ст.22 КАС України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, незважаючи на вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, права позивача щодо врахування відповідного періоду, право на яке нею набуте до відповідних змін в законодавстві, не може бути звужене в силу ст.22 Основного Закону.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації в районах Крайньої Півночі з 27.05.1985 по 28.09.1987, з 25.11.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 19.08.1996, з 02.09.1996 по 18.12.2000 з розрахунку один рік фактичної роботи за один рік і шість місяців, із врахуванням заробітної плати згідно з довідкою від 13.11.2018 № 04-05-02-32/1455 виданої «ПАО Сбербанк» із здійсненням виплати пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині незадоволених позовних вимог та апеляційна скарга не містить відповідних обґрунтувань, у вказаній частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області – залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Текст постанови виготовлено 11 листопада 2026 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

Ю.О.Тереза

Оригінал: reyestr.court.gov.ua