Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №320/41021/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №320/41021/24

Суддя: Вівдиченко Тетяна Романівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/41021/24 Головуючий у 1 інстанції: Горобцова Я.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплат пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.03.2024 протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити ОСОБА_1 виплату пенсії починаючи з 01.03.2024.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплат пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.03.2024 протиправними. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити ОСОБА_1 виплату пенсії починаючи з 01.03.2024.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Апелянт зазначає, що, згідно з наявними даними зазначеної інформаційної бази, довідка ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є недіючою, у зв`язку з чим, виплату пенсії припинено з березня 2024 року. При цьому, апелянт вказує, що для поновлення виплати пенсії необхідно особисто звернутися до органів Пенсійного фонду України та надати паспорт і рішення відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення про дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підтвердження взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 видано довідку від 21.05.2015 № 3008-11866.

Починаючи з 01.03.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві припинено виплату пенсії ОСОБА_1 .

10.07.2024 ОСОБА_1 звернулася до Пенсійного фонду України із заявою щодо з`ясування причин припинення виплати пенсії.

Листом від 30.07.2024 № 30346-29807/П-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 , що, згідно з наявними даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є недіючою, у зв`язку з чим, виплату пенсії припинено з березня 2024 року.

У зазначеному листі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві також повідомило, що для можливості поновлення виплати пенсії та приведення матеріалів пенсійної справи у відповідність необхідно особисто звернутися до органів Пенсійного фонду України та надати паспорт і рішення структурного підрозділу з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації про дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсій визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Згідно з частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Положення пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 49 Закону № 1058-IV, у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.

Правовий статус внутрішньо переміщених осіб, гарантії дотримання їхніх прав, свобод та законних інтересів визначені Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

За приписами частини першої статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

В силу вимог частини першої статті 14 Закону № 1706-VII, внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637) урегульовано питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Абзацом другим пункту 1 Постанови № 637 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, встановлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підтвердження взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 видано довідку від 21.05.2015 № 3008-11866.

Починаючи з 01.03.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві припинено виплату пенсії ОСОБА_1 .

Разом з тим, листом від 30.07.2024 № 30346-29807/П-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 , що згідно з наявними даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є недіючою, у зв`язку з чим виплату пенсії припинено з березня 2024 року.

Отже, підставою для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 стали відомості Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо недіючого статусу довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Колегія суддів зазначає, що правові підстави припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону № 1058-IV, положення якої підлягають застосуванню в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

З аналізу положень частини першої статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України або за рішенням суду допускається виключно з підстав, передбачених законом. При цьому, пунктом 5 частини першої зазначеної статті передбачено можливість припинення виплати пенсії в інших випадках, однак такі випадки також повинні бути прямо визначені законом.

Водночас, зазначеною нормою не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як наявність у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відомостей щодо недіючого статусу довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Однак, відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

Таким чином, припинення виплати раніше призначеної пенсії повинно здійснюватися на підставі та в порядку, визначених законом, а положення підзаконних нормативно-правових актів не можуть встановлювати додаткових підстав припинення пенсійних виплат, не передбачених законом.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у зразковій справі № 805/402/18, в якій зазначено, що перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові дійшла висновку, що прийняття Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження обсягу їхніх прав, закріплених іншими законодавчими актами України, зокрема частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо правомірності припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з посиланням на положення Постанови № 637.

Так, пунктом 1 Постанови № 637 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено здійснення територіальними органами Пенсійного фонду України призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Проте, наведені положення Постанови № 637 регулюють порядок здійснення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам та не встановлюють самостійних підстав для припинення виплати раніше призначеної пенсії, відмінних від передбачених Законом № 1058-IV.

Водночас, відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначено підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відповідних відомостей до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Отже, правові наслідки скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи необхідно відмежовувати від підстав припинення виплати раніше призначеної пенсії, які визначені спеціальним законодавством у сфері пенсійного забезпечення.

Саме по собі скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або наявність відомостей про її недіючий статус не свідчить про наявність передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення виплати пенсії.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.03.2020 у справі № 592/5928/17, відповідно до якої, скасування довідки про взяття на облік як ВПО не є підставою для припинення виплати пенсії.

У зазначеній постанові Верховний Суд також наголосив на пріоритетності застосування положень статті 49 Закону № 1058-IV та безпідставності доводів пенсійного органу щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України як підстави припинення пенсійних виплат.

Таким чином, посилання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на положення Постанови № 637 та відомості Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо недіючого статусу довідки ОСОБА_1 не підтверджують наявності визначених законом підстав для припинення виплати їй пенсії з 01.03.2024.

Щодо доводів апелянта про необхідність особистого звернення ОСОБА_1 до органів Пенсійного фонду України з паспортом та рішенням відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення про дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено порядок поновлення виплати пенсії після з`ясування відповідних обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас, необхідність дотримання встановленої процедури поновлення виплати пенсії не звільняє територіальний орган Пенсійного фонду України від обов`язку дотримуватися законодавчо визначених підстав та порядку припинення пенсійних виплат.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві припинило виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії з підстав, які не передбачені статтею 49 Закону № 1058-IV.

За таких обставин, посилання апелянта на необхідність подання ОСОБА_1 додаткових документів для поновлення виплати пенсії не спростовують протиправності дій відповідача щодо припинення її виплати.

Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18, відповідно до якого, доводи пенсійного органу щодо необхідності подання заяви про поновлення виплати пенсії та документів про фактичне місце проживання не можуть бути підставою для скасування судового рішення, яким установлено протиправність припинення пенсійних виплат.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Матеріали справи свідчать, шо Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не надано доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024.

Наведені в апеляційній скарзі обставини щодо недіючого статусу довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та необхідності подання документів для поновлення виплати пенсії не спростовують зазначеного висновку суду першої інстанції та не підтверджують правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 та наявність правових підстав для зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії з указаної дати.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua