Суд: Кропивницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: що виникають з договорів оренди
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №396/457/25
Суддя: Мурашко С. І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
06 листопада 2026 року м. Кропивницький
справа № 396/457/25
провадження № 22-ц/4809/1871/26
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – Приватне підприємство «Агрофірма Агроленд»,
розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Васильченко Зої Сергіївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03 серпня 2026 року у складі судді Цесельської О. С. і
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовної заяви
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Агрофірма Агроленд» (далі – ПП «Агрофірма Агроленд») та просив:
-достроково розірвати Договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ПП «Агрофірма Агроленд», зареєстрований управлінням Держкомзему у Новоукраїнському районі 30.03.2012;
- стягнути на свою користь 19 687,55 грн боргу за оренду земельної ділянки за 2022-2024 роки;
-стягнути на свою користь три проценти річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 920,12 грн;
-стягнути на свою користь 3 085,65 грн інфляційних втрат.
Позовна заява мотивована тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 3524086000:02:000:1018, площею 7,7599 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки укладеного 22 липня 2022 року.
Вищезазначена земельна ділянка перебуває в оренді ПП «Агрофірма Агроленд» згідно договору оренди землі, зареєстрованого управлінням Держкомзему у Новоукраїнському районі 30.03.2012 та укладеного з ОСОБА_2 .
З вересня 2022 року позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням сплатити йому орендну плату, на що орендар погоджувався, але з вересня 2022 року до 19 грудня 2024 року жодних розрахунків не проводив.
Унаслідок цього утворилася заборгованість з орендної плати в розмірі 19 687,55 грн, а також нараховано 920,12 грн трьох процентів річних та 3 085,65 грн інфляційних втрат.
ОСОБА_1 вважав систематичну несплату орендної плати істотним порушенням умов договору оренди, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення відповідної заборгованості, а тому звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених прав.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03 серпня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «Агрофірма Агроленд» про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості за договором оренди, 3 % річних та інфляційних витрат відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів факту систематичної несплати відповідачем орендної плати та істотного порушення умов договору оренди.
Суд першої інстанції зазначив, що після набуття права власності на земельну ділянку позивач не дотримався встановленого законом порядку повідомлення орендаря, оскільки не надав відповідного повідомлення рекомендованим листом із повідомленням про вручення або особисто під розписку, а також не довів надання необхідних реквізитів для здійснення оплати.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 не спростував факт отримання попереднім власником земельної ділянки орендної плати авансом за весь строк дії договору — до 2060 року, що підтверджується нотаріально засвідченою заявою.
Короткий зміст апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Васильченко З. С., яка представляє інтереси ОСОБА_1 просить рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03 серпня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та не надав належної оцінки поданим доказам.
З моменту набуття позивачем права власності на земельну ділянку до нього автоматично перейшли права та обов`язки орендодавця, а тому відповідач був зобов`язаний сплачувати орендну плату саме йому.
При цьому недотримання формального порядку повідомлення про зміну власника або ненадання банківських реквізитів не звільняє орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату, оскільки існувала можливість здійснити оплату готівкою чи поштовим переказом.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 повідомив відповідача про набуття права власності, надіслав витяг із Державного реєстру речових прав через електронну пошту, адресу якої орендар сам надав у листуванні через Viber, однак суд першої інстанції не дослідив та не оцінив ці електронні докази.
Також необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про отримання попереднім власником орендної плати до 2060 року, оскільки нотаріально засвідчена заява містить інший кадастровий номер земельної ділянки, стосується отримання коштів від іншої особи та датована раніше укладення договору оренди.
Крім того, ПП «Агрофірма Агроленд» не надало належних доказів сплати орендної плати позивачу за 2022–2023 роки, а його звернення у грудні 2024 року щодо отримання реквізитів та подальша сплата коштів підтверджують існування невиконаного грошового зобов`язання.
Суд першої інстанції не перевірив належним чином розрахунок заборгованості, не встановив нормативну грошову оцінку землі за відповідні роки й не навів мотивів відмови у стягненні трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відзив на апеляційну скаргу
Від ПП «Агрофірма Агроленд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 листопада 2026 року залишено без розгляду та повернуто заявнику у зв`язку з пропуском строку на його подання.
За змістом ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом п. 8 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
Оскільки ціна позову становить 23 693 грн 32 коп, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 99 840 грн), зазначена справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий № 3524086000:02:000:1018 площею 7,7599 га, розташованої на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, яка належить йому на підставі договору дарування земельної ділянки, укладеного 22 липня 2022 року.
Зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 .
Між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 7,76 га ріллі, який зареєстрований 30.03.2012, реєстраційний № 352400004001527, розмір орендної плати щорічно 3 % від нормативної грошової оцінки землі, строк договору оренди – до 2060 року.
Відповідно до рекомендованого листа з повідомленням, ПП «Агрофірма Агроленд» ОСОБА_1 , зазначено, що нещодавно підприємству стало відомо, що він є власником земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ПП «Агрофірма Агроленд» згідно з договором оренди землі від 30.03.2012, прохаючи надати реквізити для сплати орендної плати.
Відповідно до нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 07.07.2011, вона повідомила, що отримала від ОСОБА_3 орендну плату в сумі 250 000 грн за земельну ділянку площею 7,76 га на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3524086000:02:000:0018, будь – яких матеріальних (фінансових) претензій до ОСОБА_3 до 07 липня 2060 року не матиме.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.
Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).
У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію – значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).
Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно з копією договору оренди землі, укладеним між ОСОБА_2 як орендодавцем та ПП «Агрофірма Агроленд» як орендарем, в оренду передано земельну ділянку площею 7,76 га, розташовану на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 63-64).
Договір зареєстровано 30 березня 2012 року Управлінням Держкомзему у Новоукраїнському районі Кіровоградської області за реєстраційним номером 352400004001527. Строк оренди визначено до 15 листопада 2060 року.
Договором передбачено внесення орендної плати у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
22 липня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого останній набув у власність земельну ділянку площею 7,7599 га, кадастровий номер 3524086000:02:000:1018, розташовану на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (а. с. 6-7).
Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку зареєстровано 22 липня 2022 року, що підтверджується відповідною інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 8-9).
У реєстрі також містяться відомості про зареєстроване право оренди земельної ділянки за ПП «Агрофірма Агроленд», що виникло на підставі договору оренди, укладеного з ОСОБА_2
27 листопада 2024 року сформовано витяг № НВ-9955008462024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 3524086000:02:000:1018, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 302 640,59 грн (а. с. 62).
Крім того, згідно витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, сформованого 15 березня 2025 року слідує, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 3524086000:02:000:1018 становить 296 428,18 грн (а. с. 8).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що не отримував орендну плату за належну йому земельну ділянку за період з вересня 2022 року до 19 грудня 2024 року.
Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що 07 липня 2011 року ОСОБА_2 складено нотаріально засвідчену заяву, відповідно до якої вона підтвердила отримання від ОСОБА_3 орендної плати в сумі 250 000 грн за земельну ділянку площею 7,76 га з кадастровим номером 3524086000:02:000:0018, розташовану на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (а. с. 69).
Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки матеріалами справи підтверджується, що попередній власник земельної ділянки — ОСОБА_2 — отримала орендну плату наперед за весь період користування земельною ділянкою до 07 липня 2060 року.
Так, згідно з нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_2 від 07 липня 2011 року, остання підтвердила отримання від ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 250 000 грн як орендної плати за земельну ділянку площею 7,76 га, розташовану на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області. У зазначеній заяві прямо вказано, що кошти отримано за весь період оренди до 07 липня 2060 року, а також підтверджено відсутність у ОСОБА_2 будь-яких матеріальних чи фінансових претензій до ОСОБА_3 до цієї дати.
Отже, зі змісту зазначеного документа вбачається, що попередній власник земельної ділянки підтвердила факт отримання зазначеної суми коштів саме як орендної плати за весь період користування земельною ділянкою, а не за окремі роки оренди.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що після набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку у відповідача виник обов`язок повторно сплачувати орендну плату за період, за який, відповідно до волевиявлення попереднього орендодавця, розрахунок уже було здійснено.
Відтак, за відсутності доведеного факту невиконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати за спірний період, відсутні правові підстави для стягнення з нього заявленої заборгованості, а також похідних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Так само не встановлено передбаченої законом підстави для дострокового розірвання договору оренди у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та не підлягають задоволенню.
Посилання апелянта на те, що з моменту набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку до нього автоматично перейшли права та обов`язки орендодавця, суд вважає таким, що не спростовує висновків суду першої інстанції, адже перехід права власності на орендовану земельну ділянку зумовлює заміну орендодавця у відповідних правовідносинах, однак сам по собі цей факт не підтверджує наявності заборгованості з орендної плати перед новим власником.
Для задоволення вимог про стягнення коштів позивач повинен довести не лише набуття ним права власності, а й факт невиконання орендарем грошового зобов`язання за відповідний період, натомість матеріали справи містять нотаріально засвідчену заяву попереднього власника про отримання орендної плати наперед за весь період оренди до 2060 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що неповідомлення орендаря про зміну власника земельної ділянки або ненадання банківських реквізитів не звільняє його від обов`язку зі сплати орендної плати, суд зазначає наступне.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 травня 2022 року у справі № 573/631/21, ненадання орендодавцем інформації про зміну власника земельної ділянки або платіжних реквізитів не звільняє орендаря від обов`язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати. При цьому сам факт ненадання таких відомостей не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність у орендаря обов`язку зі сплати орендної плати.
Таким чином, суд погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині та вважає, що відсутність доказів належного повідомлення відповідача про зміну власника земельної ділянки чи надання йому банківських реквізитів сама по собі не звільняє орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату за договором оренди.
Водночас зазначене не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог, а вирішальним у цій справі є встановлення факту наявності або відсутності заборгованості з орендної плати за заявлений період.
Доводи позивача про повідомлення відповідача у вересні 2022 року про набуття права власності шляхом надсилання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на електронну адресу, надану представником орендаря під час листування у Viber, також не є достатніми для задоволення позову, адже зазначені обставини підтверджують про обізнаність підприємства про зміну власника земельної ділянки, однак не доводять факту несплати орендної плати за спірний період.
Доводи апеляційної скарги про те, що нотаріально засвідчена заява ОСОБА_2 стосується іншої земельної ділянки, оскільки в ній зазначено кадастровий номер 3524086000:02:000:0018, тоді як предметом спору є земельна ділянка з кадастровим номером 3524086000:02:000:1018, суд вважає необґрунтованими.
Так, із матеріалів справи слідує, що додатком до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Агрофірма Агроленд», є копія державного акта на право власності на земельну ділянку, у плані меж якої зазначено кадастровий номер 3524086000:02:000:0018 (а. с. 64-65).
Тобто саме цей кадастровий номер, який наведено в нотаріально засвідченій заяві ОСОБА_2 про отримання орендної плати, міститься і в документації, що є невід`ємною частиною спірного договору оренди землі.
За таких обставин зазначення в заяві кадастрового номера 3524086000:02:000:0018 не свідчить про те, що вона стосується іншої земельної ділянки, не пов`язаної зі спірними орендними правовідносинами.
При цьому позивач, на якого відповідно до статті 81 ЦПК України покладено обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не спростував відомостей, викладених у зазначеній заяві, та не надав доказів, які б свідчили про відсутність факту отримання попереднім власником коштів або про те, що ці кошти не стосувалися орендних відносин щодо земельної ділянки, яка належала їй.
Доводи апеляційної скарги про те, що звернення відповідача у грудні 2024 року з проханням надати реквізити для сплати орендної плати та подальше перерахування 6 991 грн підтверджують існування заборгованості, також не є безумовним доказом її наявності.
Зокрема, лист підприємства від 17 грудня 2024 року свідчить про те, що відповідачеві стало відомо про набуття позивачем права власності на земельну ділянку та що підприємство звернулося до нього з метою отримання реквізитів для проведення розрахунків.
Сам факт такого звернення не є визнанням заборгованості за весь заявлений позивачем період, а перерахування коштів у сумі 6 991 грн не підтверджує наявність боргу в сумі 19 687,55 грн, оскільки для такого висновку необхідно встановити призначення платежу, період, за який його здійснено, та порядок визначення його розміру.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та не встановив нормативну грошову оцінку земельної ділянки за відповідні роки, не змінює висновку про недоведеність основної вимоги.
Витягами з технічної документації підтверджено нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 27 листопада 2024 року в розмірі 302 640,59 грн та станом на 15 березня 2025 року в розмірі 294 628,18 грн.
Однак наведені документи самі по собі не підтверджують наявності несплаченої орендної плати за 2022–2024 роки.
Визначення розміру заборгованості має значення лише за умови встановлення самого факту невиконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати, тоді як такий факт позивачем належними та достатніми доказами не доведено.
Оскільки вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є похідними від вимоги про стягнення основної суми заборгованості, а наявність простроченого грошового зобов`язання відповідача перед позивачем не доведена, підстави для їх задоволення також відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що нотаріально засвідчена заява ОСОБА_2 підтверджує отримання коштів від ОСОБА_3 , а не безпосередньо від ПП «Агрофірма Агроленд», суд також вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 є керівником ПП «Агрофірма Агроленд», а тому сам по собі факт зазначення його у заяві як особи, від якої ОСОБА_2 отримала грошові кошти, не свідчить про те, що ці кошти не були передані ним у зв`язку з виконанням зобов`язань за договором оренди землі, укладеним із підприємством.
Не заслуговує на увагу й довід апеляційної скарги про те, що заява датована раніше укладення договору оренди, оскільки з матеріалів справи слідує, що договір оренди землі не містить відомостей про дату його укладення, а містить лише дату державної реєстрації — 30 березня 2012 року.
За таких обставин сама лише дата, зазначена в заяві ОСОБА_2 , не дає підстав для однозначного висновку про те, що на момент її складення договір оренди ще не був укладений, оскільки дата його державної реєстрації не є тотожною даті укладення договору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу адвоката Васильченко Зої Сергіївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03 серпня 2026 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. І. Чельник
Оригінал: reyestr.court.gov.ua