Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №177/815/26
Суддя: Бондар Я. М.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10816/26 Справа № 177/815/26 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд ускладі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,
сторони:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіт Капітал»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ільїн Олександр Миколайович, на заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Томінцем О.В. у сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 21 травня 2026 року,
ВСТАНОВИВ
У березні 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Профіт Капітал») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що 04.09.2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 9917694, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
10.07.2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кедитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» укладено договір факторингу №10072020.
У звязку з неповерненням відповідачем заборгованості у відповідача мається заборгованість у розмірі 24552 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 9000 грн; заборгованості за процентами 15 552 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 та суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн, а також судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» заборгованість за договором позики №9917964, яка виникла станом на 13.05.2021 у розмірі 24 552,00 гривень, з яких: 9000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 552 грн. – сума заборгованості за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» судовий збір у розмірі 2662,40 гривень та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4 000,00 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2026 року заяву представника відповідача Ільїна О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення, залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ільїн О.М., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог ТОВ «ФК «Профіт Капітал».
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не встановив належними та допустимими доказами факт укладення договору саме ОСОБА_1 , не перевірив оригінали електронний документів. За таких обставин висновок суду про доведеність укладення договору саме відповідачем є передчасним та грунтується на не перевірених електронних доказах.
Посилається, що факт надання 9 000,00 грн. не підтверджено належними первинними платіжними доказами. Суд не встановив належність платіжного засобу відповідачу та безпідставно ототожнив номер карти у документах кредитодавця з фактом отримання коштів ОСОБА_1 .
Зазначає, що суд не встановив правову природу нарахованих відсотків в сумі 15 552,00 грн., не встановив за який період нараховані вказані проценти та на якій матеріально-правовій підставі. Суд мав перевірити умови договору щодо нарахування відсотків та надати цим умовам правову кваліфікацію, перевірити заявлений період і арифметику нарахувань. Розрахунок складений кредитором не замінює первинних доказів укладення договору, видачі кредиту, настання строку платежу та фактичного періоду нарахування процентів.
Також посилається, що позивачем не доведено належним чином набуття ним права вимоги до відповідача. Крім того, відсутність повідомлення боржника про заміну кредитора сама по собі не припиняє право вимоги , але відповідно ч. 2 ст. 516 ЦК України ризик несприятливих наслідків неповідомлення несе новий кредитор. Вважає, що цей аргумент має оцінюватися не як самостійна підстава недійсності факторингу, а разом з іншими доказами належності та обсягу переданої вимоги.
Відзив на апеляційну скаргу не поданий.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04.09.2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 9917964 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно п.2 Договору кредиту, кредитодавець надає позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 9 000 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити Кредитодавцю плату (Проценти) від суми позики.
Сторони визначили, що строк позики (строк Договору) складає 30 днів, із відповідною Базовою процентною ставкою 1,50% в день та розміром акційних Процентів 0,64% в день. Сторонами відповідно до умов п.2 Договору визначено, що розмір процентів на прострочену позику (строк користування коштами понад строки Договору) складають 2,7% в день.
Згідно п. 5 Договору кредиту визначено, що цей Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно Закону України «Про електронну комерцію» Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Згідно п. 4.2. Договору кредиту Позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі.
Кредитодавець на виконання умов Договору надав Позичальнику грошові кошти у сумі 9 000 грн строком на 30 днів, а Позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом з іншими платежами згідно з умовами цього Договору.
Позикодавець на виконання умов Договору кредиту надав Позичальнику грошові кошти у сумі 9000 грн шляхом перерахування на картковий рахунок, котрий вказано Позичальником та міститься в реквізитах Договору позики, що підтверджується відповідною (Ідентифікацію) Довідкою про укладення договору фінансової установи.
Позичальник своїх зобов`язань за договором позики належним чином не виконав. У зв`язку з неповерненням заборгованості за Договором позики та відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за Договором позики №9917964 від 04.09.2020 станом на 10.07.2021 (дата відступлення права вимоги) становить 24 552,00 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом - 9000 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами за увесь час користування кредитними коштами 15 552,00 грн.
10.07.2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладений договір № 10072020, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» відступило ТОВ «ФК «Профіт Капітал» право вимоги за договором позики №9917964.
За п. 1.1 договору факторингу передбачено, що ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» зобов`язується передати ТОВ «ФК «Профіт Капітал» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов`язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження ТВО «ФК «Профіт Капітал» за відповідний реєстр плату, у передбачений цим договором спосіб.
П. 2.1.3 договору факторингу передбачено перехід від ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» права вимоги відбувається в день підписання Сторонами відповідного Реєстру прав вимог, після чого ТОВ «ФК «Профіт Капітал» стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх прав щодо Боржників в обсязі та на умовах, що існували на моментт такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог у паперовому вигляді є невід`ємною частиною цього договору та підтверджує факт переходу від ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» прав вимог.
Відповідно до витягу з реєстру боржників № 116 від 13.05.2021 року до договору факторингу №10072020 від 10.07.2020 ТОВ «ФК «Профіт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором позики №9917964 від 04.09.2020 в сумі 24 552,00 грн., з яких: 9000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 15552,00 грн. сума заборгованості за відсотками (а.с.40).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доведеності вимог позивача в частині стягнення заборгованості за Договором позики №9917964 від 04.09.2020 року. Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правову допомогу в сумі 7 000,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем витрати не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 гривень.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, Договір позики №9917964 від 04.09.2020 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 укладений в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).
З матеріалів справи слідує, що Договір позики №9917964 від 04 вересня 20201 року, укладений сторонами в електронному вигляді у порядку виначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із вказаного договору.
Доказів зворотнього стороною відповідача не надано. Загальне посилання на недоведеність укладення договору з відповідачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовує правильність висновків суду в цій частині.
Позивачем до позову було долучено довідку ТОВ «ФК «Фінекспрес» № КД-000091061/ТНПП від 02 грудня 2025 року, в якій зазначено, що ТОВ «ФК «Фінекспрес», відповідно до умов договору № 23-01-18/5 від 23 січня 2018 року, успішно здійснило переказ коштів в розмірі 9000грн. 00 коп., який відбувся на картковий рахунок ОСОБА_2 – ЕПЗ номер НОМЕР_1 (номер платежу 943е8с30-88f8-4f1c-a2ad-cd3003bfc2a8) (а.с.30).
Таким чином, колегія суддів вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором позики.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що суд не перевірив докази, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_1 коштів, оскільки цей факт підтверджується умовами самого договору, відповідно до якого позичальник отримав від ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» позику у сумі 9 000,00 грн. (п. 2 Договору).
У даній справі факт перерахування кредитних коштів не спростований саме відповідачем по справі, яким мав би надати виписку по власному банківському рахунку, яка б свідчила про відсутність перерахування 04.09.2020 року позики в сумі 9000,00 грн., чого відповідачем зроблено не було.
Доказів належного виконання грошового зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісного кредитора ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» матеріали справи не містять та відповідачем відповідних доказів також не надано.
Також вище вказаний договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягає до виконання.
Відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.
Таким чином, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
В даному випадку суду першої інстанції було надано копію Договору факторингу, витяг з реєстру боржників до договору факторингу, що в свою чергу підтверджує та дозволяє дійти висновку, що позивач одержав від першого кредитора право вимоги по заборгованості відповідача.
Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що перший кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
При цьому закон не містить конкретного переліку таких доказів.
Ні положення статті 512 ЦК України, ні положення статті 517 цього Кодексу не пов`язують факт виникнення у нового кредитора правових вимог у зобов`язанні з передачі документів, які засвідчують правові вимоги, що передаються, і так само не передбачають зобов`язань первісного кредитора передавати новому кредиторові оригінали таких документів.
Верховним Судом в постанові від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні [...], а не документи, що засвідчують права, які передаються.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що долучені до позову договір факторингу та реєстр боржників є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.
Апеляційний суд звертає також увагу, що згідно зі статтею 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, на момент його виконання.
Жодних заперечень щодо зобов`язання зі сплати боргу первісному кредитору чи принаймні вживав заходів для такої сплати відповідач не навів, відповідно решта правовідносин, які виникли з договору факторингу, зокрема і його оплата, стосуються лише його сторін і не впливають на обсяг прав і обов`язків відповідача.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (ст. 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.
Таким чином з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів немає.
Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
Проте, відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі не подав жодних доказів, які б спростовували розмір заборгованості або свідчили про її погашення.
Укладаючи договір №9917964 про надання позики від 04.09.2020 року сторони погодили наступні умови.
За цим Договором строк позики (строк Договору) складає 30 днів, із відповідною Базовою процентною ставкою 1,50% в день та розміром акційних Процентів 0,64% в день. Сторонами відповідно до умов п.2 Договору визначено, що розмір процентів на прострочену позику (строк користування коштами понад строки Договору) складають 2,7% в день.
Розрахунок заборгованості за договором позики, укладеним між первісним кредитором і ОСОБА_1 , довідка про перерахування грошових коштів на банківську картку позичальника, реквізити якої зазначено договорі ним самим, надані суду позивачем, є належними та допустимими доказами, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів.
Відповідно частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Відповідно до положень статей 1077,1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012).
Позивачем надано копію Договору факторингу та витяг з реєстру боржників, які містять усі необхідні реквізити, зокрема, підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» договором позики.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Профіт Капітал» заборгованості за договором позики, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору. Відтак доведення факту сплати їх сторонами погоджених платежів не впливає на наявність прав вимоги у позивача, обумовлених такими договорами.
Наявним в матеріалах справи договором факторингу, витягом з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовується те, що позивач не набув права вимоги по кредитному договору.
З огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулась заміна кредитодавця, на підставі укладеного договору, а тому до ТОВ «Профіт Капітал», перейшло право вимоги за договором позики №9917964 від 04.09.2020 року, укладеним між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 .
Таким чином, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Профіт Капітал» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за договором позики, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.
Апеляційний суд звертає також увагу, що згідно зі статтею 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, на момент його виконання.
Жодних заперечень щодо зобов`язання зі сплати боргу ТОВ "Сіроко фінанс", чи принаймні вживав заходів для такої сплати відповідач не навів, відповідно решта правовідносин, які виникли з договору факторингу, зокрема й його оплата, стосуються лише його сторін і не впливають на обсяг прав і обов`язків відповідача.
Тобто, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Профіт Капітал».
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції прийшов до законного та обгрунтованого висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Профіт Капітал» підлягає стягненню заборгованість за договором позики в розмірі 24 552,00 грн, який ним не спростовано.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дослідив надані стороною позивача докази, враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн, з розміром яких повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат апелянта, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ільїн Олександр Миколайович, залишити без задоволення.
Заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2026 року.
Головуючий:
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua