Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №719/789/26 — Новодністровський міський суд Чернівецької області

Суд: Новодністровський міський суд Чернівецької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №719/789/26

Суддя: Луців О. В.

Єдиний унікальний номер 719/789/26

Номер провадження 2/719/391/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

11 листопада 2026 року м. Новодністровськ

Новодністровський міський суд Чернівецької області в складі:

головуючої судді - Луців О.В.,

за участю секретаря - Скрипник Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Новодністровськ, Чернівецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , третя, особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_1 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, -

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2026 року в суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , третя, особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_1 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідно до рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25.09.2009р. з відповідача стягувались на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 21 серпня 2009 року і до досягнення дитиною повноліття. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , досягла повноліття, а тому виникла необхідність у зверненні до суду із даною заявою. З 01.09.2026р. вона є студенткою Сокирянського ВПУ, денної форми навчання. Термін навчання з 01.09.2026р. по 29.02.2028р.; вказала, що навчання проходить за державним замовленням, але, разом з тим, нею несуться витрати на проїзд з м. Сокиряни (місце проживання) до ОСОБА_4 (місце навчання) та в зворотньому напрямку, витрати на проживання, харчування. Так як позивач не має змоги самостійно оплачувати вище перелічені потреби, то кошти на це їй дає матір. Також, зазначила, що відповідач є особою працездатного віку, добровільно матеріальної допомоги не надає, має можливість та обов`язок утримувати ОСОБА_1 до завершення навчання.

З огляду на зазначене, просить стягнути із ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/4 усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 21.08.2009р. і до закінчення ОСОБА_1 навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

Ухвалою суду від 13.10.2026р. відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 03 листопада 2026 року о 12 год. 00 хв., яке відкладено на 11 листопада 2026 року о 10 год. 00 хв.

Позивач ОСОБА_1 та третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, 11.11.2026р. подали письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності, підтримують заявлені позовні вимоги в повному обсязі, не заперечують проти ухвалення заочного рішення.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача військова частина НОМЕР_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 28), в судове засідання явку представника не забезпечила; правом на подання пояснень по суті справи не скористалася, жодних заяв чи клопотань не подала.

Відповідач, ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився повторно, будучи в статусі зниклого безвісті за особливих обставин. При цьому, судом здійснювався виклик на судове засідання шляхом оголошення про виклик через офіційний сайт суду (а.с.27, 29).

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи неявку в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи і від якого не надійшло ні відзиву на позов, ні клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у його відсутності, про причини неявки суд не повідомлено, отримавши згоду позивача, суд відповідно до ст.ст. 280-281 ЦПК України постановив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази, суд встановив, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_3 (третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача) та відповідач, ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим повторно 05.11.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сокирянського районного управління юстиції у Чернівецькій області (а.с. 7).

Як вбачається із Довідки №372 від 09.09.2026р., за підписом директора Сокирянського ВПУ І. Бужака та майстера в/нВ. Кукурузи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в Сокирянському ВПУ на І курсі денного навчання з професії «офісний службовець (бухгалтерія); адміністратор» з 01.09.2006р. по 29.02.2028р. (а.с. 8).

Із сповіщення №1132/2906 сім`ї захопленого у полон або заручником, інтернованого у нейтральних державах або зниклого безвісти військовослужбовця, виданим 18.07.2026р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_5 , адресованому ОСОБА_6 вбачається, що рядовий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стрілець-помічник гранатометника 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період 28 квітня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти на полі бою 17 липня 2026 року, в районі населеного пункту Злагода Синельниківського району Дніпропетровської області (наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №5440 від 18.07.2026р.

В аспекті статті 51 Конституції України Конституційний Суд України зазначав, що в Україні дитинство охороняється державою (частина третя статті 51 Конституції України) Держава має забезпечувати належні умови для виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності , взаємоповаги, свободи та рівності (стаття 4 Закону України «Про охорону дитинства»).

Пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статті 1 Кодексу) (пункт 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 лютого 2009 року № 3-рп/2009). Конституція України містить систему гарантій, що утворюють фундаментальну основу захисту права на шлюб і створення сім`ї, зокрема визначає гідність людини основою для здійснення нею всіх основних прав, серед яких права на шлюб; зобов`язує державу створювати умови для реалізації права на шлюб, які мають бути визначені законом та не повинні містити необгрунтованих перепон; встановлює фундаментальний принцип рівності, визначає, що права людини є невідчужуваними та непорушними; передбачає заборону скасування конституційних прав, звуження їх змісту та обсягу, а також заборону дискримінації за різними ознаками, зокрема при укладенні шлюбу (статті З, 21, 24).

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо тих чи інших аспектів розуміння статті 55 Конституції України. Конституційний Суд України вказував, що: (1) частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп) ; (2) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану» (пункт З мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); (З) згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов`язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті З) ; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права, 4 звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8).

Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене»; (4) «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (підпункт 2.2. пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012); (5) за юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 07 травня 2002 року № 8-pn/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Отже, право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя» (підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті З Конвенції ООН про права дитини). Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини . Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункт перший статті 18 Конвенції ООН про права дитини). Між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції 1950 року не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04 (пункт 54)).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який 8 вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року). Конституційне право дитини на утримання охоплює собою як стягнення аліментів, так і збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення. Це право дитини не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ех post. За своєю суттю конституційне право дитини на утримання належить до тих прав, для яких затримка в їхньому судовому захисті дорівнює «втраті» права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту; право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод.

Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; обов`язкове зупинення провадження у справі, яка стосується конституційного права дитини на утримання, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України характеризується такими рисами: імперативністю (по суті суд позбавлений розсуду); невизначеністю тривалості; відсутністю тесту необхідності та пропорційності. Як наслідок це дозволяє кваліфікувати його як форму надмірного обмеження права на доступ до правосуддя та конституційного права дитини на утримання; ніхто не може бути протиправно обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та отримати остаточне вирішення спору. Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки. Таке зупинення має наслідком непропорційне меті обмеження доступу до правосуддя дитини, яка не може як отримати остаточне судове рішення у спорі, так і захистити право на належне утримання; зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно з частиною другою статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану.

Конституційне право дитини на належне утримання (зокрема, стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення) має безперервний, невідкладний та триваючий характер і не може бути обмежене за жодних умов, навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Його реалізація не може бути відстрочена на майбутнє (ех post), оскільки життєві потреби дитини виникають щодня й потребують негайного задоволення. Зупинення провадження у справах про аліменти на підставі перебування відповідача у складі Збройних Сил України на невизначений термін порушує принцип верховенства права та якість закону, оскільки створює ситуацію тривалої правової невизначеності для найменш захищеної верстви населення - дітей, позбавляючи їх засобів до існування та ефективного судового захисту протягом тривалого та непередбачуваного часу.

Тому застосування абсолютної імперативності у питанні зупинення провадження за пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України без будь-якого судового розсуду та без урахування найкращих інтересів дитини суперечитиме Конституції України, Конвенції ООН про права дитини та практиці ЄСПЛ.

З огляду на вищенаведене, суд не вважає за необхідне зупиняти провадження у даній справі через проходження відповідачем військової служби у складі ЗСУ.

За правилами частини першої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. СК України ґрунтується на принципі рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» за особою, зниклою безвісти за особливих обставин, зберігаються місце роботи та займана посада, але не більш як до моменту визнання її безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, встановленому законодавством. Також особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України.

Так, згідно із ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону). Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини. Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Таким чином на підставі наведених норм права та встановлених обставин справи, суд звертає увагу на те, що статус відповідача, як особи, яка зникла безвісті, не припиняє правоздатність та дієздатність такої особи, тому в ОСОБА_2 залишається обов`язок з утримання доньки, яка продовжує навчання після досягнення нею повноліття відповідно до ст. 199, 200 СК.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи навчання повнолітньої доньки сторін, відсутність у неї самостійного доходу, а відтак, наявність потреби у матеріальній допомозі, обов`язок обох батьків утримувати повнолітніх дітей на період їх навчання, суд дійшов висновку, що із ОСОБА_2 слід стягувати аліменти на користь доньки ОСОБА_1 в розмірі 1/4 усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 06.10.2026р. і до закінчення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

Згідно ст. 191 СК України аліменти на дітей присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відтак, враховуючи заявлені позовні вимоги, час досягнення дитиною повноліття, аліменти на утримання ОСОБА_1 , що продовжує навчання, слід стягувати з 06 жовтня 2026 року, тобто з дати пред`явлення позову, а не з 21.08.2009 року, як зазначено в прохальній частині позовних вимог, у зв`язку з чим позово підлягає задоволенню частково.

Беручи до уваги, що позивач відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути судовий збір в розмірі 1331,20 грн. на користь держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 2-4, 12-13, 17-18, 76-82, 89, 95, 141-142, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272-275, 279, 352, 354-355, 430, п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_4 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_5 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_1 (адреса місця знаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 ) аліменти в розмірі 1/4 усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 06.10.2026р. і до закінчення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

В іншій частині позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) на користь держави.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Новодністровського міського суду Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, а саме протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Новодністровський міський суд Чернівецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua