Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №400/11532/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №400/11532/25

Суддя: Ступакова І.Г.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11532/25

Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В. Дата і місце ухвалення: 06.07.2026р., м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Міністерства оборони України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, за участі третьої особи - військової частини НОМЕР_3 , про визнання протиправними та скасування наказів в частині, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, за участі третьої особи - військової частини НОМЕР_3 , в якому просив суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2025р. №37-РС в частині його пункту 18 (про звільнення з посади військової частини НОМЕР_2 і призначення на рівнозначну посаду до військової частини НОМЕР_3 );

- визнати протиправним і скасувати наказ військової частини НОМЕР_2 від 25.09.2025р. №282 (по особовому складу) в частині пунктів 5 і 5.23 (про вибуття з району за призначенням з території Харківської області, про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу);

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 основного грошового забезпечення за період з 01 серпня по 27 вересня 2025 включно;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди 30000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) дій за період з 01 серпня по 27 вересня 2025 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити основне грошове забезпечення за період з 01 серпня по 27 вересня 2025 включно на рівні не меншому, ніж за останньою займаною посадою;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити додаткову винагороду 30000,00 грн. в розрахунку на місяць за період з 01 серпня по 27 вересня 2025 включно, але на рівні не меншому, ніж за останньою займаною посадою;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 компенсувати ОСОБА_1 втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації основного грошового забезпечення і додаткової винагороди за весь час затримки виплати по дату фактичної виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Закону України №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, котра полягає у не розгляді електронного звернення ОСОБА_1 від 12.08.2025р., ненаданні відповіді на це звернення;

- визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних сил України, котра полягає у не розгляді електронного звернення від 12.08.2025р., ненаданні відповіді на це звернення;

- зобов`язати Міністерство оборони України і Генеральний штаб Збройних сил України розглянути подане 12.08.2025р. на їх електронні адреси звернення, з наданням відповіді по суті з урахуванням висновків суду в рішенні по цій справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що військовою частиною НОМЕР_1 прийнято спірний наказ від 25.09.2025р. №37-РС про звільнення позивача з посади військової частини НОМЕР_2 і призначення на рівнозначну посаду до військової частини НОМЕР_3 з порушенням Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, а саме: в наказі відтворено назву неіснуючої посади, з якої ОСОБА_1 звільнено, і котру він ніколи не займав. ОСОБА_1 стверджував, що він перебував на посаді начальника складу складів взводу забезпечення батальйону матеріально – технічного забезпечення, ВОС — 225427А, шпк «старший сержант». Цю тимчасову посаду він не здавав, на попередню посаду штаб-сержанта 3 категорії не повертався; про звільнення з цієї посади йому нічого не відомо. Зазначене впливає на розміри грошового забезпечення, розмір і підстави виплати додаткової винагороди. Спірний наказ військової частини НОМЕР_2 від 25.09.2025р. №282 є похідним від спірного наказу військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2025р. №37-РС, виданий того ж дня на його підставі, не відповідає передумовам для його видання (п. 109 Положення 1153/2008), а тому також підлягає скасуванню. Крім того, в наказі військової частини НОМЕР_2 від 25.09.2025р. №282 неправильно відображено територію, з якої позивач насправді вибув. ОСОБА_1 стверджував, що військова частина НОМЕР_2 не виплатила йому основне грошове забезпечення за період з 01 серпня по 27 вересня 2025 року включно, а також додаткову винагороду 30000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) дій за період з 01 серпня по 27 вересня 2025 року включно. Через невиплату грошового забезпечення, відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивач набув право на компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Також, позивач посилався на те, що 12.08.2025р. ним на електронні адреси Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України було подано електронні звернення щодо перевірки дотримання у військовій частині НОМЕР_2 вимог Положення №1153/2008 та Закону України №2011-XII та довести йому у встановленому порядку назву посади, котру він займає, із ознайомленням з відповідними цій посаді службовими обов`язками. Однак, відповідей на відповідні звернення ОСОБА_1 не отримав, що э протиправною бездіяльністю відповідачів.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, що полягає у неприйнятті рішення за електронним зверненням ОСОБА_1 від 12.08.2025р.

Зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення за електронним зверненням ОСОБА_1 від 12.08.2025р., відповідно до пункту 14 Розділу ІІ Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016р. №735.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження служби з 01.08.2025р. до 25.09.2025р. включно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період проходження служби з 01.08.2025р. до 25.09.2025р. включно, відповідно до посади, на якій ОСОБА_1 проходив військову службу у вказаному періоді.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування обставин справи, просить змінити рішення від 06.07.2026р. в частині задоволення позову та скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні позову, з ухваленням по справі нового судового рішення – про задоволення його позову у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору в частині розгляду Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України звернень ОСОБА_1 від 12.08.2025р. суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів мотивів неналежної, на його думку, компетенції Генерального штабу Збройних Сил України по розгляду звернення позивача. Відсутня у рішенні і згадка про норми права, на які позивач посилався у позові, та мотиви їх незастосування. Крім того, у рішенні не спростовано доводи відповіді на відзив від 22.12.2025р. про необхідність при розмежуванні заяв та скарг виходити із суті звернення.

Також, апелянт посилається на те, що при вирішенні спору в частині вимог щодо оскарження наказу військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2025р. №37-РС судом проігноровано ключові докази у справі: наказ військової частини НОМЕР_2 від 23.09.2024р. №3061, затверджений командиром акт прийому-передачі-посади (вх. №28420 від 04.10.2024р.), що йдуть додатками 10, 11 до позовної заяви. Останній долучено до клопотання військової частини НОМЕР_2 (28.05.2026р.) на ухвалу про витребування доказів. Не встановлено неоспорювану сторонами обставину прийняття ОСОБА_1 посади начальника складу складів взводу забезпечення батальйону матеріально – технічного забезпечення, ВОС— 225427А, шпк «старший сержант». Не встановлено обставин відсутності доказів здавання як цієї посади, так і посади, зазначеної в спірному наказі. Не встановлено обставини нерівнозначності посади, зазначеної в спірному наказі посаді, зазначеній в наказі від 23.09.2024р. №3061.

Щодо наказу військової частини НОМЕР_2 від 25.09.2025р. №282, то апелянт зазначає, що військовою частиною НОМЕР_2 не надано суду доказів наявності в штаті посади, на яку ОСОБА_1 «призначено» цим наказом. Спірний наказ можна вважати похідним від наказу військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2025р. №37-РС, оскільки він містить посилання на останній, проте існують розбіжності у назвах посад, з котрих позивач звільнений. Нерівнозначність посад шпк «сержант» (у наказі №282) із посадами шпк «солдат» (у наказі №37-РС), та факти не здавання цих посад в установлений законом спосіб, відповідно до п.109 Положення №1153/2008 є вагомими самостійними підставами для визнання останнього протиправним і скасування.

Посилається апелянт і на те, що обов`язковому включенню до мотивувальної і резолютивної частин оскарженого рішення підлягає конкретна назва посади начальника складу складів взводу забезпечення батальйону матеріально – технічного забезпечення, ВОС— 225427А, шпк «старший сержант», яку ОСОБА_1 обіймає й дотепер за відсутності доказів звільнення з неї та/або її здавання. В іншому випадку оскаржене рішення неможливо буде виконати: відмінність ставок посадового окладу для шпк «старший сержант» і шпк «солдат» (п. 2 Розділу І наказу МО України від 07.06.2018р. №260) породжує новий спір про розміри грошового забезпечення, яке підлягає нарахуванню і виплаті, розмір індексації тощо. Днем виключення з військової частини НОМЕР_2 є 27.09.2025р., а не календарна дата, зазначена у спірному наказі.

Щодо вимог позову про виплату додаткової винагороди, то апелянт зазначає, що на виконання ухвали від 22.05.2026р. військова частина НОМЕР_2 не надала суду штатних розкладів карток особових рахунків військовослужбовців (без персональних даних), з відображенням підстав для виплати додаткової винагороди. Однак, судом не було застосовано до військової частини НОМЕР_2 заходів процесуального примусу (ч.8 ст.80 КАС України). Від ненадання витребуваних доказів відповідач отримував очевидну вигоду відмовою в позовних вимогах в цій частині, як безпідставних. Згідно сталої практики Верховного Суду держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат. Відмова у позові у відповідній частині не узгоджується із функціональними обов`язками, що притаманні для виконання особовим складом (начальниками складів, начальниками груп, гранатометниками тощо) в районах ведення бойових (воєнних) дій, визначених наказами ГШ ЗСУ, при тому, що судом правильно встановлено перебування ОСОБА_1 на військовій службі впродовж спірного періоду.

Не погоджується позивач і з правомірністю відмови судом в задоволенні його вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходів. Висновок суду про передчасність заявлених в цій частині вимог не ґрунтується на законі і суперечить принципу процесуальної економії.

Міністерство оборони України також подало апеляційну скаргу на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року в частині задоволення вимог позову, заявлених до Міністерства, в якій посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення у відповідній частині, з ухваленням в цій частині по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Міністерство зазначає, що 12.08.2025р. ОСОБА_1 звертався до Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України із заявами, підписаними ЕЦП/КЕП і направленими на їхні електронні адреси, у котрих стисло виклав обставини звернення щодо не виплати додаткової грошової винагороди. Звернення ОСОБА_1 , що надійшло на електронну адресу Міністерства оборони України, було зареєстроване за №О-135123 від 04.07.2025р. (так як питання були тотожними), в захищеній системі електронного документообігу СЕДО-М було зареєстровано за №О-163714/1 від 13.08.2025р. 12:29:44, а в подальшому за дорученням державного секретаря Міністерства оборони України надіслано звернення для опрацювання та надання відповіді заявнику відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» до Генерального штабу Збройних Сил України. В подальшому, за дорученням начальника Генерального штабу Збройних Сил України у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», звернення від 12.08.2025р. було направлено командувачу Сухопутних військ Збройних Сил України бригадному генералу ОСОБА_2 (у підпорядкуванні якого перебуває військова частина НОМЕР_2 ) за належністю для опрацювання та надання відповіді заявнику. Згідно з пунктом 14 розділу ІІ Інструкції №735, виключно у випадку направлення звернення до іншого центрального органу виконавчої влади, заявник повідомляється про таке направлення його звернення.

На підставі наведених обставин апелянт стверджує, що під час опрацювання скарги ОСОБА_1 Міністерство оборони України діяло виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що повністю узгоджується з частиною другою статті 19 Конституції України, а відтак, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 31.08.2024р. №252 рядовий військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , який зарахований розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 18.08.2024р. №14237дск у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 та прибув з військової частини НОМЕР_4 , вважається таким, що прибув в пункт тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 , зарахований з 31.08.2024р. до списків особового складу, на всі види забезпечення.

Цим же наказом солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , призначений наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 31 серпня 2024 року №190 - РС на посаду штаб – сержанта 3 категорії служби авіації та протиповітряної оборони, ВОС — 600723А, вважається таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 3260 гривень на місяць, шпк «старший сержант».

Наказано виплачувати йому щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 486%, щомісячну надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу, військового звання та надбавки за вислугу років, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.

Відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 03.11.2025р. №320 солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , штаб – сержант 3 категорії служби авіації та протиповітряної оборони, призначений наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 31 жовтня 2024 року №240-РС на посаду начальника групи зберігання озброєння та техніки польового артилерійського складу роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення, ВОС - 225308А, вважався таким, що з 03.11.2024р. справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом згідно з тарифним розрядом 8 в сумі 3080 гривень на місяць, шпк «сержант».

Наказано виплачувати позивачу щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 492%, щомісячну надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу, військового звання та надбавки за вислугу років, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 04.12.2024р. №274-РС солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , начальника групи зберігання озброєння та техніки польового артилерійського складу роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення, переведено на посаду гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 29.01.2025р. №29 солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , начальника групи зберігання озброєння та техніки польового артилерійського складу роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення, визнано таким, що справи та посаду начальника групи зберігання озброєння та техніки польового артилерійського складу роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення здав.

Посаду гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 позивач не прийняв, від написання відповідного рапорту про прийняття справ та посади відмовився.

12.08.2025р. ОСОБА_1 надіслав до Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України заяву, в якій просив перевірити дотримання у військовій частині НОМЕР_2 вимог Положення про проходження громадянами України військової Служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008, соціального і правового захисту згідно Закону України №2011-ХІІ. Зазначав, що якщо він вважається військовослужбовцем, просив довести йому у встановленому порядку назву посади, котру він займає, із знайомленням з відповідними цій посаді службовими обов`язками.

Після надходження заяви позивача від 12.08.2025р. до Генерального штабу Збройних Сил України, цього ж дня її було зареєстровано та присвоєно вхідний номер О-155491.

Враховуючи зміст заяви ОСОБА_1 , а також перелік порушених питань, відповідно до доручення тво начальника Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України від 12.08.2025р. №О-155491, за дорученням начальника Генерального штабу Збройних Сил України у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», командувачу Сухопутних військ Збройних Сил України бригадному генералу ОСОБА_2 (у підпорядкуванні якого перебуває військова частина НОМЕР_2 ) було направлено за належністю заяву позивача від 12.08.2025р. для опрацювання та надання відповіді заявнику.

Про зазначене ОСОБА_1 було поінформовано, що останнім не заперечується.

25.09.2025р. командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №37-РС по особовому складу, пунктом 18 якого солдата ОСОБА_1 , гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону, звільнено з посади військової частини НОМЕР_2 і призначено на рівнозначну посаду до військової частини НОМЕР_3 водієм-електриком відділення командно-штабних машин взводу командно-штабних машин роти мобільних вузлів зв`язку, ВОС 790058А.

На підставі наказу №37-РС від 25.09.2025р. командир військової частини НОМЕР_2 видав наказ №282 по стройовій частині, у пунктах 5 і 5.23 якого зокрема вказано:

« 5. Вважати такими, що вибули з району за призначенням військової частини НОМЕР_2 , з підпорядкування військової частини НОМЕР_1 , угрупування військ і сил « ІНФОРМАЦІЯ_1 », оперативно-стратегічного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з території Харківської області:

5.23. Солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , колишнього начальника групи зберігання озброєння та техніки польового артилерійського складу роти забезпечення озброєння та техніки польового артилерійського складу роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25 вересня 2025 року №37-РС, на посаду водія-електрика відділення командно-штабних машин взводу командно-штабних машин роти мобільних вузлів зв`язку, ВОС 790058А, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, військової частини НОМЕР_3 , село … області. З 25 вересня 2025 року виключити зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, зняти з котлового забезпечення 26 вересня 2025 року …».

Вважаючи протиправними накази військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2025р. №37-РС в частині його пункту 18 (про звільнення з посади військової частини НОМЕР_2 і призначення на рівнозначну посаду до військової частини НОМЕР_3 ) та військової частини НОМЕР_2 від 25.09.2025р. №282 (по особовому складу) в частині пунктів 5 і 5.23 (про вибуття з району за призначенням з території Харківської області, про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу) ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку. Також, позивач стверджує, що військова частина НОМЕР_2 не нарахувала і не виплатила йому грошове забезпечення за період з 01 серпня по 27 вересня 2025 року та додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №168, у зв`язку з чим він набув право на виплату компенсації втрати частини грошових доходів на підставі Закону України №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

У відповідній частині суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема, визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження служби з 01.08.2025р. до 25.09.2025р. включно та зобов`язав військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період проходження служби з 01.08.2025р. до 25.09.2025р. включно, відповідно до посади, на якій ОСОБА_1 проходив військову службу у вказаному періоді.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні його позову з підстав, наведених вище.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині відмови в задоволенні його позову колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року №548-XIV.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до статті 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який Указом Президента України продовжено до цього часу.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування визначено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частинами п`ятою, сьомою статті 6 Закону №2232-XII військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань, Служби безпеки України та розвідувальних органів України на організацію і штати воєнного часу укомплектовуються військовослужбовцями, резервістами або військовозобов`язаними.

Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.

Відповідно до п.2.3.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року №40, накази по особовому складу видаються з питань щодо:

призначення військовослужбовців на посади відповідно до Номенклатури посад для призначення військовослужбовців;

звільнення із займаних посад, зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних командирів відповідно до Номенклатури посад для призначення військовослужбовців;

укладення та продовження військовослужбовцям строку контракту про проходження військової служби (служби в резерві) у Збройних Силах України;

присвоєння чергових військових звань військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, у межах повноважень;

звільнення військовослужбовців з військової служби відповідно до номенклатури посад для призначення;

зміни даних персонального обліку (прізвища, імені, по батькові і дати народження та інше) військовослужбовців;

заохочення військовослужбовців та працівників з нагоди відзначення державних (професійних) свят, ювілеїв, річних свят військових частин, за результатами виконання особливо важливих завдань тощо;

виключення зі списків особового складу у зв`язку зі смертю, позбавлення військового звання за вироком суду.

Порядок підготовки, наказів визначається нормативним актом Міністерства оборони України щодо обліку особового складу в системі Міністерства оборони України.

Відповідно до пункту 14 розділу ХІ «Правила складання наказів по особовому складу» Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 15 вересня 2022 року №280, у наказах посади, на які призначаються військовослужбовці вказуються разом з дійсними найменуваннями військових частин відповідно до штату (штатного розпису), а також командувань, видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил, яким вони підпорядковані,

Оскаржуючи наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25 вересня 2025 року №37-РС ОСОБА_1 посилався на відсутність «умовної нумерації (порядкових номерів) відділення, взводу, роти, батальйону, в яких я буцімто займав посаду гранатометника», а також на відсутність у штаті військової частини НОМЕР_2 посади «гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість таких посилань позивача, оскілки зміст оскаржуваного наказу відповідає пункту 14 розділу ХІ Інструкції №280.

Фактично, незгода позивача з його звільненням з посади гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 (шпк «солдат») та призначенням на посаду водія-електрика відділення командно-штабних машин взводу командно-штабних машин роти мобільних вузлів зв`язку військової частини НОМЕР_3 (шпк «солдат») зводиться до заперечення позивачем його призначення на посаду гранатометника.

Як стверджує позивач, у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 04.12.2024р. №274-РС, рапорт про прийняття справ та посади гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 він не подавав та фактично її не прийняв, а згоди на таке призначення не давав.

Однак, колегія суддів зазначає, що відмова позивача вчинити дії щодо прийняття посади, не скасовує і не зупиняє дію наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 04.12.2024р. №274-РС про призначення на посаду гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до п.2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року №40, наказ командира (керівника) – основний розпорядчий документ командира (керівника) військової частини (установи), виданий на правах єдиноначальності, містить норми, обов`язкові для виконання підлеглими.

Згідно абзацу другого пункту 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

Відповідно до п.1.5 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 10.04.2009р. №170, переведення позивача на означену посаду належало до виключних дискреційних повноважень командира військової частини НОМЕР_2 згідно номенклатури призначення на посади. Подання про переміщення підписується командиром військової частини й надсилається до служб персоналу вищого органу військового управління за підпорядкованістю.

До того ж, порядок Реалізації Плану переміщення на посади і Резерву для просування по службі, а також призначення і переміщення військовослужбовців чітко визначено п.4.11. згаданої Інструкції і не покладає на командира військової частини НОМЕР_1 та не надає практичної можливості після отримання плану переміщення обов`язку перевіряти законність дотримання процедури під час зарахування військовослужбовців на кожну нову штатну посаду.

Більше того, наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 04.12.2024р. №274-РС не являється предметом даного спору, на момент винесення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25 вересня 2025 року №37-РС вказаний наказ був чинним та нескасованим, а отже були відсутні правові підстави для задоволення подання про переміщення військовослужбовця.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наказ військової частини НОМЕР_1 від 25 вересня 2025 року №37-РС видано з урахуванням перебування позивача на посаді гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 04.12.2024р. №274-РС і виключно у відповідності до вимог нормативно-правових актів України.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що відповідно до висновку військово-лікарської комісії від 25.06.2025р. ОСОБА_1 є придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Позивач, згідно оскаржуваного ним наказу переведений до військової частини забезпечення, що відповідає його стану здоров`я.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що зазначення в тексті наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2025р. №37-РС замість « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (місце здобуття освіти) « ІНФОРМАЦІЯ_4 » не впливає на законність вказаного наказу та не є достатньою підставою для його скасування.

Вимога про визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_2 від 25.09.2025р. №282 (по особовому складу) в частині пунктів 5 і 5.23 (про вибуття з району за призначенням з території Харківської області, про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу) є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування п.18 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2025р. №37-РС, а тому також не підлягає задоволенню.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, сама по собі обставина, що у наказі №282 не вказано, що позивач є гранатометником, а також цей наказ «неправильно визначає територію», з якої вибув ОСОБА_1 , на оцінку правомірності спірного наказу не впливає.

Стосовно посилань позивача на переведення його на нижчу посаду, то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки у зв`язку з тим, що станом на виникнення спірних правовідносин в Україні діяв і продовжує діяти особливий період, військова частина НОМЕР_2 мала право здійснити переведення ОСОБА_1 на нижчу посаду без його згоди у відповідності до пункту 257 Положення №1153/2008.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди 30000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) дій за період з 01 серпня по 27 вересня 2025 включно та зобов`язання виплатити відповідну додаткову винагороду, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справі відсутні докази виконання позивачем завдань, які дають право на виплату йому додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Постановою КМУ від 09.08.2023р. №836 внесені зміни до постанови КМУ №168 від 28.02.2022р., яку, зокрема, доповнено пунктом 1-1 такого змісту:

« 1-1. Установити, що на період воєнного стану:

військовослужбовцям Збройних Сил щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.»

Положеннями Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МОУ №260 від 07.06.2018р., передбачено, що виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану передбачена згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах, командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Колегія суддів зазначає, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають зі статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

У постанові від 16 січня 2025 року по справі №360/956/23 Верховний Суд зазначив, що ключова умова для виплати додаткової винагороди – це наявність документів, які засвідчують безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях, виконанні спеціальних завдань.

Верховний Суд у постанові від 05.06.2024р. у справі №200/660/23 звернув увагу, що при вирішенні даної категорії справ необхідним є встановлення, які саме завдання позивач виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані.

На зазначену обставину звернув увагу Верховний Суд і у постанові від 22.05.2025р. по справі №360/459/23.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, колегія суддів ухвалою від 07 вересня 2025 року, серед іншого, зобов`язала військову частину НОМЕР_2 надати до П`ятого апеляційного адміністративного суду відомості про посаду, на якій позивач фактично проходив службу у період з 01.08.2025р. до 27.09.2025р., інформацію про те, які завдання і де виконував ОСОБА_1 у вказаний період, та їх документальне підтвердження.

На виконання вимог вказаної ухвали військова частина НОМЕР_2 листом від 08.09.2026р. повідомила суд, що у період з 01.08.2025р. по 27.09.2025р. солдат ОСОБА_1 бойових (спеціальних) завдань, які б надали йому право на виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, не виконував.

У відзиві на позовну заяву військова частина НОМЕР_2 також зазначала, що позивач жодним чином не виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), тому відповідні рапорти, бойові розпорядження та витяги з журналу бойових дій відсутні. Саме по собі перебування у складі військової частини не дає йому права на додаткову винагороду.

Належних доказів протилежного ОСОБА_1 ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції не надав.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження виконання ОСОБА_1 у спірному періоді бойових (спеціальних) завдань свідчить про безпідставність позовних вимог у відповідній частині.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження служби з 01.08.2025р. до 25.09.2025р. включно та зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період проходження служби з 01.08.2025р. до 25.09.2025р. включно, відповідно до посади, на якій ОСОБА_1 проходив військову службу у вказаному періоді.

Рішення суду першої інстанції у відповідній частині сторонами у справі не оскаржено.

При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою йому грошового забезпечення за період проходження служби з 01.08.2025р. до 25.09.2025р., він набув право на компенсацію втрати частини грошових доходів відповідно до Закону України №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог у відповідній частині виходячи з наступного.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Норми Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.

Системний аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі індексації грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої індексації грошового забезпечення.

Оскільки право ОСОБА_1 на виплату грошового забезпечення за період проходження служби з 01.08.2025р. до 25.09.2025р. було спірним у межах розгляду даної справи, відповідачем ще не здійснено нарахування грошового забезпечення за спірний період та його виплату, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині відмови в задоволенні його позову висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у відповідній частині колегія суддів не вбачає.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, що полягає у неприйнятті рішення за електронним зверненням ОСОБА_1 від 12.08.2025р. та зобов`язав Міністерство прийняти рішення за електронним зверненням позивача від 12.08.2025р., відповідно до пункту 14 Розділу ІІ Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016р. №735.

У відповідній частині рішення суду першої інстанції оскаржено Міністерством оборони України. Зокрема, апелянт стверджує, що під час опрацювання скарги ОСОБА_1 Міністерство оборони України діяло виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зокрема, звернення ОСОБА_1 , що надійшло на електронну адресу Міністерства оборони України, було зареєстроване за №О-135123 від 04.07.2025р. (так як питання були тотожними), в захищеній системі електронного документообігу СЕДО-М було зареєстровано за №О-163714/1 від 13.08.2025р. 12:29:44, а в подальшому за дорученням державного секретаря Міністерства оборони України надіслано звернення для опрацювання та надання відповіді заявнику відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» до Генерального штабу Збройних Сил України. В подальшому, за дорученням начальника Генерального штабу Збройних Сил України у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», звернення від 12.08.2025р. було направлено командувачу Сухопутних військ Збройних Сил України бригадному генералу ОСОБА_2 (у підпорядкуванні якого перебуває військова частина НОМЕР_2 ) за належністю для опрацювання та надання відповіді заявнику.

При цьому, Міністерство посилається на положення Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016р. №735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.01.2017р. за №94/29962

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи апелянта, оскільки звернення ОСОБА_1 від 12.08.2025р. не є зверненням, що надійшло на урядову телефонну «гарячу лінію».

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України прав регламентовано Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств і установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Статтею 5 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Згідно ч.1, 3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

У пункті 14 Розділу ІІ Інструкції №735 вказано, що щодо кожного звернення не пізніше ніж у п`ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України «Про звернення громадян».

За твердженнями апелянта, повідомлення заявника є обов`язковим лише у випадку надіслання звернення за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади (якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини).

Однак, згідно з пунктом 3 Розділу ІІ Інструкції №735, електронні звернення, що надходять на адресу Міністерства оборони України, але вирішення питань за якими належить до компетенції органів військового управління, після попереднього опрацювання надсилаються електронною поштою на їх електронні адреси для розгляду по суті з повідомленням авторів звернень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміст пункту 3 Розділу ІІ Інструкції усуває нечіткість викладення пункту 14 Розділу ІІ Інструкції №735. Зазначене дає підстави для висновку, що Міністерство було зобов`язано повідомити ОСОБА_1 про надіслання його звернення до Генерального штабу Збройних Сил України.

Доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України щодо протилежного ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень пункту 3 Розділу ІІ Інструкції №735 у взаємозв`язку з пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції №735.

А відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги Міністерства оборони України колегія суддів також не вбачає.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства оборони України залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 листопада 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua