Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №400/1802/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №400/1802/26

Суддя: Димерлій О.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1802/26

Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,

повний текст судового рішення

складено 19.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Терлецького Д.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 у справі №400/1802/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.06.2025 №0654918-2410-1408-UA48080010000048763

У С Т А Н О В И В:

23.02.2026 ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 18.06.2025 №0654918-2410-1408-UA48080010000048763.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що належний їй на праві власності комплекс по відгодівлі великої рогатої худоби фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника і використовується в господарській діяльності ОСОБА_1 як суб`єкта господарювання, а тому не є об`єктом оподаткування у розумінні вимог пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.

Відповідач із позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що ОСОБА_1 податкова звітність за 2024 рік не надавалась, інформації про здійснення сільськогосподарської діяльності немає. Доказів, які б могли підтверджувати статус сільськогосподарського товаровиробника позивачем не подано. З урахуванням наведеного, немає сукупності умов з якими законодавець пов`язує можливість надання пільги по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за нежитлову нерухомість, відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 у справі №400/1802/26 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення окружний адміністративний суд вказав, що подані ОСОБА_1 документи не підтверджують наявності у неї статусу «сільськогосподарського товаровиробника». Наявність у власності земельної ділянки площею 7,12 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та вирощування сільськогосподарської продукції для власних потреб на землях особистого селянського господарства означає, що позивачка є виробником сільськогосподарської продукції, але це не робить автоматично «сільськогосподарським товаровиробником» у розумінні податкового законодавства. Сільськогосподарським товаровиробником є особа, яка не лише вирощує, а й займається переробкою та реалізацією продукції. Доказів вирощування, переробки та реалізації (продажу) позивачкою власної сільгосппродукції не надано. Отже, ОСОБА_1 не є «сільськогосподарським товаровиробником», а тому до спірних правовідносин не застосовуються положення підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачкою подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвали нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає про неврахування окружним адміністративним судом того, що вона є платником мінімального податкового зобов`язання. Як відмічає скаржниця, вирощену на своїй ділянці продукцію вона реалізує на ринках і сплачує податок на прибуток у вигляді мінімального податкового зобов`язання.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 є власником об`єкта нерухомого майна, а саме: об`єкт нежитлової нерухомості - комплекс, загальною площею 1516,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

18.06.2025 Головного управління ДПС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0654918-2410-1408-UА48080010000048763 щодо визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік, на суму 161464грн. 65коп.

Не погодившись із прийнятим суб`єктом владних повноважень індивідуальним актом позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.

Здійснюючи апеляційний перегляд даної справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України.

Згідно із пунктом 10.1 статті 10 Податковим кодексом України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 Податковим кодексом України).

Відповідно до статті 265 Податковим кодексом України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Статтею 266 Податковим кодексом України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно із підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податковим кодексом України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податковим кодексом України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податковим кодексом України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податковим кодексом України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та які не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно із підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податковим кодексом України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 №2238-III під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем також вживається поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно із статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 №575-VI виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України щодо цілей глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" №575-VI та у Податковому кодексі України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України.

Зазначені правові норми у їх системному зв`язку свідчать, що правовою підставою для застосування пільги у вигляді звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податковим кодексом України є обов`язкова наявність сукупності двох імперативних умов: належність власника об`єкта нерухомості до сільськогосподарських товаровиробників та віднесення самого об`єкта, який не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку, за його офіційним правовим статусом і правовстановлюючими документами безпосередньо до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства».

За відсутності бодай однієї з цих умов об`єкт нерухомості підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Означене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 21.05.2024 у справі №600/5153/23, від 22.04.2020 у справі №540/2206/19 та від 26.06.2025 у справі №400/1245/23, від 17.09.2026 у справі №580/8862/25.

Згідно наявного у матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виготовленого станом на 21.02.2026, основним видом діяльності ОСОБА_1 є: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

Жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником матеріали справи не містять.

З огляду на вказане, передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податковим кодексом України пільга у вигляді звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на спірні правовідносини не поширюється, а тому належний ОСОБА_1 на праві власності об`єкт нерухомості підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилається на довідку Арбузинської селищної ради від 16.02.2026 №33, згідно із якою ОСОБА_1 використовує комплекс по відгодівлі великої рогатої худоби, який знаходиться за адресою: вул.Урожайна,4 в с.Новоселівка, Первомайського району, Миколаївської області для зберігання сільськогосподарської продукції, отриманої в ході зайняття сільськогосподарською діяльністю на власних земельних ділянках, а також в даному комплексі зберігається сільськогосподарська техніка та інвентар.

Дослідивши зміст означеної довідки Арбузинської селищної ради від 16.02.2026 №33 у системному зв`язку із досліджуваними в даній справи правовідносинами, суд апеляційної інстанції вказує, що такий доказ не є належним у розумінні приписів статті 73 КАС України, адже не містить інформації щодо предмета доказування, та не підтверджує наявності у ОСОБА_1 статусу сільськогосподарського товаровиробника.

Апеляційний адміністративний суд відхиляє довід скаржниці про те, що вона є платником мінімального податкового зобов`язання, оскільки з такою обставиною приписи податкової дисципліни не пов`язують можливість застосування пільги, яку передбачено підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податковим кодексом України.

Є безпідставним також посилання позивачки стосовно покладення на неї надмірного тягаря доказування, з огляду на таке.

Обов`язок доказування визначено статтею 77 КАС України, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов`язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Натомість, у даному випадку, ОСОБА_1 не доведено обставин, на яких ґрунтуються її вимоги.

Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені позивачкою в апеляційній скарзі доводи.

Відтак, з огляду на викладене вище, колегія суддів уважає правильним висновок окружного адміністративного суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі №400/2714/25 за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Баштанський сирзавод" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2024 №0241740408 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

СуддіН.В. Вербицька Д.С. Терлецький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua