Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №420/11323/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №420/11323/26

Суддя: Катаєва Е.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11323/26

Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,

повний текст судового рішення

складено 21.09.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Катаєвої Е.В.,

суддів – Джабурії О.В., Коваля М.П,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року у справі №420/11323/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

21.04.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі – 3 ДПРЗ ГУ ДСНС), у якій просив:

визнати протиправними дії 3 ДПРЗ ГУ ДСНС щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення (індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року) за період з 24.04.2024 по 24.10.2024 включно;

- зобов`язати 3 ДПРЗ ГУ ДСНС нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення (індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року) за період з 24.04.2024 по 24.10.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до 3 ДПРЗ ГУ ДСНС про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено:

визнано протиправною бездіяльність 3 ДПРЗ ГУ ДСНС щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2024 року по 27.03.2026 року (не більш як за шість місяців);

стягнуто з 3 ДПРЗ ГУ ДСНС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2024 року по 27.03.2026 року (не більш як за шість місяців) у сумі 18 612,41 грн.

Не погодившись із рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року 3 ДПРЗ ГУ ДСНС звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що норми ст. 116 та ст. 117 КЗпП України є загальними і не поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби цивільного захисту оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, яке є пріоритетним.

У подальшому апелянт не заперечує, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/12515/25 була нарахована позивачу сума індексації грошового забезпечення у розмірі 64391,41 грн, та повністю виплачена, та до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX . Представник 3 ДПРЗ ГУ ДСНС вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц запропонувала критерії з широким спектром умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Представник звернув увагу суду на те, що 3 ДПРЗ добровільного виконав судове рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/12515/25 та вважає, що виплата середнього грошового забезпечення позивачу є несправедливою та не співмірною.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції та колегією суддів встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 року по 13.04.2017 року проходив військову службу у 3 ДПРЗ ГУ ДСНС. Наказом начальника ГУ ДСНС №315 від 23.04.2024 року його звільнено зі служби цивільного захисту, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 23.04.2024 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 по справі №420/12515/25, яке залишено без змін постановою Пятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2025 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов?язано 3 ДПРЗ ГУ ДСНС нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

27.03.2026 року на виконання судового рішення у справі №420/12515/25 на рахунок позивача зараховані кошти у сумі 64391,41 грн.

Посилаючись на те, що остаточний розрахунок при звільненні зі служби проведений лише 27.03.2026 року, чим порушено ст.116 КЗпПУ, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спеціальним законодавством правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 - 117 КЗпПУ. 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Судом першої інстанції застосовані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення, шестимісячне обмеження не змінило правової природи відшкодування за ст. 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною.

Суд першої інстанції враховав, що згідно з Довідкою №03/42/13 від 20.07.2026 року про середньоденне грошове забезпечення позивача складає 342,77 грн. (10328,00 грн +10328,00 грн) / 60), а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 62 041,37 грн. (342,77 грн. х 181 день).

Також суд визначив істотність частки невиплаченої суми у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за відповідний період. Враховуючи виплачену відповідачем на виконання судового рішення по справі №420/12515/25 суму виплат (64391,41 грн.), загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна була становити 214 588,46 грн. (150197,05 грн. + 64391,41 грн.). Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 64391,41 грн. у процентному виразі дорівнює 30 % від 214 588,46 грн. (64391,41 грн. / 214 588,46 грн.) х 100).

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 24.04.2024 року по 27.03.2026 року підлягають кошти у сумі 18 612,41 грн. (30 % від 62 041,37 грн.).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 - 117 Кодексу законів про працю України. Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

А отже, колегія суддів вважає доводи апелянта в цієї частині необґрунтованими.

За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпПУ при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов`язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.

Редакція ст.117 КЗпПУ як до внесення змін так і після внесення змін не містила положень щодо застосування принципу співмірності.

Проте вказаний принцип став застосовуватись при розгляді справ даної категорії за судовою практикою Верховного Суду та ВПВС, виходячи саме з того, що виплата за затримку розрахунку при звільненні має саме компенсаційний характер.

Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин судом першої інстанції правильно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, у якій вирішено виключну правову проблему та розтлумачено положення статті 117 КЗпП України в редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідність формування єдиної правозастосовної практики зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

ОСОБА_2 23.04.2024 року був звільнений зі служби цивільного захисту, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 23.04.2024 року, а лише 27.03.2026 року на виконання судового рішення у справі №420/12515/25 на рахунок позивача зараховані кошти у сумі 64391,41 грн, які не нараховані та не виплачені при звільнені.

Згідно з Довідкою №03/42/13 від 20.07.2026 року про середньоденне грошове забезпечення позивача складає 342,77 грн. (10328,00 грн +10328,00 грн) / 60), а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 62 041,37 грн. (342,77 грн. х 181 день).

Також суд першої інстанції правильно визначив істотність частки невиплаченої суми у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за відповідний період та враховуючи принцип справедливості та співмірності, розмір відшкодування на користь позивача за період затримки розрахунку з 24.04.2024 року по 27.03.2026 року - 18 612,41 грн. (30 % від 62 041,37 грн.).

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року у справі №420/11323/26 – залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року у справі №420/11323/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Е.В. Катаєва

Судді О.В.Джабурія

М.П. Коваль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua