Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №420/11784/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №420/11784/26

Суддя: Кравченко К.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11784/26

Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,

повний текст судового рішення

складено 29.06.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

судді –Джабурія О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

24.04.2026 ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (надалі відповідач, в/ч НОМЕР_2 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати позивачу в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язати в/ч НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії у зазначений спосіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 , яка, починаючи з 29.01.2020, протиправно розраховувала його грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, хоча з цієї дати у зв`язку з визнанням в судовому порядку протиправним та скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 підлягав застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції.

Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, посилаючись, зокрема, на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено, поновлено пропущений строк звернення до суду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволений частково:

- визнана протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати позивачу в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 - 2023 роки, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язано в/ч НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 - 2023 роки, премії у зазначений спосіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, в/ч НОМЕР_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також змінити розподіл судових витрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий особі, яка його отримує, а отже позивач мав реальну можливість своєчасно дізнатися про порядок його обчислення.

Апелянт вказує, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, що відповідає пункту 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII та правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3774/20-а, від 11.02.2021 у справі №240/11952/19, від 14.04.2021 у справі №240/12309/20 та від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020.

На думку апелянта, рішення суду, яке набрало законної сили 29.01.2020, яким визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, не мало відношення до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, не містить приписів до Кабінету Міністрів України щодо вжиття додаткових заходів, спрямованих на врегулювання питання встановлення посадових окладів та окладів за військовими званнями, а в/ч НОМЕР_2 правомірно застосовувала положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103. Апелянт наголошує, що зобов`язання перерахувати грошове забезпечення може призвести до неправомірної перевитрати Державного бюджету України в умовах воєнного стану.

Крім того, апелянт вважає передчасними вимоги щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки обов`язок з такої компенсації виникає одночасно з виплатою грошового забезпечення, тобто у майбутньому.

Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржується, апеляційний суд переглядає його лише в частині задоволених позовних вимог.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 .

Витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 12.11.2025 №592-ОС позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Листом від 08.02.2026 №09/1478-26-Вих відповідач повідомив, що місячне грошове забезпечення (розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням) та додаткові види грошового забезпечення нараховувались позивачу з січня 2020 року по травень 2023 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а з травня 2023 року по день виключення зі списків особового складу - виходячи з розміру 1762 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідно до відомостей особової картки грошового забезпечення позивачу у 2020 році нараховувались, зокрема, посадовий оклад у розмірі 3170,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1020,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 1885,50 грн, надбавка за особливості проходження служби у розмірі 2430,20 грн та премія у розмірі 3962,50 грн, у 2022 році та у січні - травні 2023 року - посадовий оклад у розмірі 3000,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1020,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 1809,00 грн та надбавка за особливості проходження служби у розмірі 2331,60 грн, а також позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення за 2020 - 2023 роки та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 - 2023 роки.

Наведені обставини свідчать про те, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювались відповідачем із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн, що відповідачем не заперечується.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 підлягав застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції, а тому розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період мали визначатися з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, що впливає також на розмір похідних від них виплат. Відмовляючи у задоволенні позову в частині перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2021 роки, компенсації за невикористані відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, суд першої інстанції зазначив про відсутність доказів нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги за 2020 - 2021 роки, а також про те, що позивача виключено зі списків особового складу 12.11.2025, а тому компенсація за невикористані відпустки та одноразова грошова допомога при звільненні не охоплюються спірним періодом, при цьому протиправності дій відповідача щодо розрахунку вказаних сум не встановлено.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Щодо доводів апелянта, які стосуються строку звернення позивача до суду, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до частини першої якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 положення частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшла висновку, що до спірних правовідносин щодо виплати грошового забезпечення, які існували до 19.07.2022, застосовується частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, тобто без обмеження будь-яким строком.

Питання дотримання позивачем строку звернення до суду вирішено судом першої інстанції в ухвалі від 28.04.2026, якою за заявою позивача поновлено строк звернення до суду, при цьому апелянт, посилаючись лише на загальну можливість позивача дізнатися про розмір грошового забезпечення, не наводить жодних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення строку звернення до суду, у тому числі з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо суті спору апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, а відповідно до частини сьомої цієї статті право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Відповідно до частини першої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (надалі Інструкція №558), відповідно до пункту 2 розділу I якої термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, а згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі постанова №103), пунктом 6 якої внесені зміни до постанови №704, внаслідок яких, окрім іншого, пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Також пунктом 6 постанови №103 пункт 10 постанови №704 викладено у новій редакції, яка встановлює, що постанова №704 набирає чинності з 01.03.2018.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» становив 1762 грн.

У подальшому у справі №826/6453/18 рішенням суду, яке набрало законної сили 29.01.2020, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до постанови №704, зокрема щодо змін, внесених до пункту 4 постанови №704.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Тобто з 29.01.2020 скасовані зміни, внесені до пункту 4 постанови №704 постановою №103, та застосовується його первинна редакція, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому, приписи щодо застосування « 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» не застосовуються в силу вимог пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (надалі Закон №1774-VIII) щодо обмеження застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102 грн, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX з 01.01.2021 - у розмірі 2270 грн, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX з 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, а відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX з 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн.

В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (надалі постанова №481), яка набрала чинності з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 постанови №704 викладено у новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови №704.

Натомість 16.07.2026 Верховний Суд у справі №320/29450/24 ухвалив постанову, якою скасував судові рішення попередніх інстанцій та прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позову про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови №704. При цьому, в межах касаційного перегляду справи №320/29450/24 суд касаційної інстанції не постановляв ухвали про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

Ухвалюючи постанову від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, Верховний Суд виходив з того, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців) встановлюються та регулюються актами Кабінету Міністрів України, а саме постановою №704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.

Суд касаційної інстанції вказав, що за приписами статті 9 Закону №2011-XII встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме Кабінету Міністрів України (у тому числі встановлення базової величини), тоді як порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що зміст пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII не дозволяє виявити норму, на відповідність якій можна здійснити перевірку положень пункту 4 постанови №704, а у жодному з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що не дозволяє суду констатувати, що, вносячи зміни до постанови №704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноваженнями, установленими статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII.

Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15.09.2021 у справі №640/33771/20 та від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень Кабінету Міністрів України, тобто саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Закону №2011-XII. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи наведене правове регулювання та судові рішення, апеляційний суд зазначає, що:

- з 01.03.2018 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- з 20.05.2023 та на час апеляційного розгляду справи розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (абзац перший пункту 4 постанови №704 в редакції постанови №481, з урахуванням постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою визнані законними зміни, внесені постановою №481 до абзацу першого пункту 4 постанови №704).

Таким чином, у спірний період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2020 - 2102 грн, 01.01.2021 - 2270 грн, 01.01.2022 - 2481 грн, 01.01.2023 - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Верховний Суд у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 22.09.2022 у справі №500/3840/21 та від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 сформував правовий висновок, відповідно до якого у зв`язку з визнанням протиправним та нечинним пункту 6 постанови №103 з 29.01.2020 застосуванню підлягає пункт 4 постанови №704 у первинній редакції, тобто при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу з 29.01.2020 застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

При цьому Верховний Суд зазначив, що встановлене положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а розмір мінімальної заробітної плати застосовувався з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.02.2021 у справах №200/3757/20-а, №200/3774/20-а, №240/11952/19, від 14.04.2021 у справі №240/12309/20 та від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки предметом розгляду у вказаних справах було питання можливості застосування мінімальної заробітної плати (50 відсотків її розміру) як розрахункової величини для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, а не питання застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у зв`язку з визнанням протиправним та скасуванням пункту 6 постанови №103, а тому ці правові висновки не є релевантними до спірних правовідносин за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Доводи апелянта про те, що рішення суду, яке набрало законної сили 29.01.2020, не стосувалося пункту 4 постанови №704 та не містить приписів до Кабінету Міністрів України щодо вжиття додаткових заходів, спростовуються тим, що саме пунктом 6 постанови №103, визнаним протиправним та скасованим зазначеним рішенням суду, були внесені зміни до пункту 4 постанови №704, а втрата чинності нормою, якою були внесені зміни, відповідно до частини другої статті 265 КАС України означає, що відповідна норма підлягає застосуванню в редакції, яка існувала до внесення таких змін, без прийняття Кабінетом Міністрів України окремого акта про відновлення дії первинної редакції пункту 4 постанови №704.

Апеляційний суд також зазначає, що спірний період обмежений 19.05.2023, тобто передує набранню чинності постановою №481, а тому зміни, внесені постановою №481 до абзацу першого пункту 4 постанови №704, які згідно з постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 визнані законними, на спірні правовідносини не поширюються.

Посилання апелянта на обмеженість видатків Державного бюджету України в умовах воєнного стану апеляційний суд відхиляє, оскільки відсутність або недостатність бюджетних асигнувань не може бути підставою для обмеження права особи на отримання грошового забезпечення у розмірі, визначеному законодавством, а реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідач при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням протиправно застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, а також похідних від нього виплат (надбавок, премії, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Щодо доводів апелянта про передчасність позовних вимог в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб апеляційний суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (надалі Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцю здійснюється з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з такого грошового забезпечення, а зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 визначає порядок виконання такого обов`язку, передбачений законодавством, і не є прогнозуванням можливого порушення прав позивача у майбутньому.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

СуддіН.В. Вербицька О.В. Джабурія

Оригінал: reyestr.court.gov.ua