Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №420/42685/25
Суддя: Кравченко К.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42685/25
Перша інстанція: суддя Марин П.П.,
повний текст судового рішення
складено 12.06.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді –Кравченка К.В.,
судді –Вербицької Н.В.,
судді –Джабурія О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (надалі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу в період з 29.01.2020 по 20.01.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.01.2022, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії у зазначений спосіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 , яка, починаючи з 29.01.2020, протиправно розраховувала її грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, що призвело до порушення гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі, а також до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу за період з 29.01.2020 по 20.01.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня відповідного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704;
- зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату за період з 29.01.2020 по 20.01.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у зазначений спосіб, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач була виключена зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 наказом від 20.01.2022 №23-ОС, а тому саме з цієї дати дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, однак звернулася до суду з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України та статтею 233 Кодексу законів про працю України, без наведення поважних причин його пропуску, оскільки до суду позивач звернулася лише 25.12.2025.
Апелянт вказує, що з 01.03.2018 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а відповідач правомірно застосовував пункт 4 постанови №704 в редакції постанови №103, оскільки не наділений повноваженнями вирішувати питання про чинність чи нечинність редакцій постанови №704. На думку апелянта, рішення суду, яке набрало законної сили 29.01.2020, стосувалося прав військових пенсіонерів і не мало відношення до пункту 4 постанови №704, а невідповідність приміток до додатків 1 та 14 до постанови №704 редакції пункту 4 цієї постанови була усунута постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038.
Апелянт також зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачена позивачу за 2020 рік (протокол від 11.12.2020 №9) та за 2021 рік (протокол від 11.11.2021 №5) у сумі по 795,00 грн, а за 2022 рік позивач її не отримувала, а грошова допомога для оздоровлення виплачена позивачу у повному розмірі: за 2020 рік - 10010,50 грн, за 2021 рік - 10037,00 грн, за 2022 рік - 10034,20 грн.
Крім того, апелянт зазначає, що позивач не звільнена з в/ч НОМЕР_1 , а переведена до іншого місця служби та зарахована у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, а відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, розрахунок за всіма видами належного на день звільнення грошового забезпечення зобов`язана проводити військова частина, яка звільнила військовослужбовця, у зв`язку з чим в/ч НОМЕР_1 не є належним відповідачем у справі.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02.07.2019 проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом начальника в/ч НОМЕР_1 від 20.01.2022 №23-ОС солдата ОСОБА_1 , робітника підсобного їдальні відділення продовольчого та речового забезпечення відділу матеріально-технічного забезпечення, яку наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.12.2021 №1229-ОС зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до архівних відомостей за 2020 - 2022 роки позивач отримала грошову допомогу на оздоровлення у лютому 2020 року, травні 2021 року та у січні 2022 року, а також матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у грудні 2020 року та у листопаді 2021 року.
Листом від 07.10.2025 №09/3294-25-Вих відповідач повідомив, що для встановлення розміру посадового окладу позивача з 29.01.2020 по 20.01.2022 був застосований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, а саме 1762 грн, та відповідний коефіцієнт згідно з додатком 1 до постанови №704.
Наведені обставини свідчать про те, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювались відповідачем із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн, що відповідачем не заперечується.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 у зв`язку з визнанням протиправним та скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 підлягав застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції, а тому розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період мали визначатися з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, що впливає також на розмір похідних від них виплат.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Щодо доводів апелянта, які стосуються строку звернення позивача до суду, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у питаннях виплати всіх сум, що належать працівникові, він має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX щодо тримісячного строку звернення до суду у питаннях виплати всіх сум, що належать працівникові, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшла висновку, що до спірних правовідносин щодо виплати грошового забезпечення, які існували до 19.07.2022, застосовується частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, тобто без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки весь спірний період з 29.01.2020 по 20.01.2022 передує 19.07.2022, а позивач у цій справі оскаржує бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати їй грошового забезпечення у належному розмірі за період проходження служби у в/ч НОМЕР_1 , на спірні правовідносини поширюється дія частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, яка не обмежувала будь-яким строком право на звернення до суду з позовом про стягнення належного грошового забезпечення.
Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо обчислення строку звернення до суду, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки вони стосуються загальних правил обчислення строку звернення до адміністративного суду, тоді як у спорах щодо виплати грошового забезпечення за періоди, які передували 19.07.2022, застосовується частина друга статті 233 КЗпП України у попередній редакції.
Апеляційний суд також зазначає, що посилання апелянта на частину першу статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, та на пункт 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України є безпідставними, оскільки, як стверджує сам апелянт, позивач у січні 2022 року з військової служби не звільнялась, а предметом спору у цій справі є не розрахунок при звільненні, а розмір грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого позивачу у період проходження служби у в/ч НОМЕР_1 .
За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є безпідставними.
Щодо доводів апелянта про те, що в/ч НОМЕР_1 не є належним відповідачем у справі, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 47 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач, при цьому відповідачем є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення та похідних від нього виплат за період з 29.01.2020 по 20.01.2022, тобто за період, протягом якого позивач проходила військову службу саме у в/ч НОМЕР_1 , яка нараховувала та виплачувала їй грошове забезпечення, а не правомірність остаточного розрахунку з військовослужбовцем при звільненні з військової служби.
Пункт 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, на який посилається апелянт, регулює розрахунок з особою, звільненою з військової служби, на день виключення її зі списків особового складу, тоді як позивач, як зазначає сам апелянт, у січні 2022 року з військової служби не звільнялась, а була переведена до іншого місця служби.
Отже, саме в/ч НОМЕР_1 , яка у спірний період нараховувала та виплачувала позивачу грошове забезпечення із застосуванням неправильної розрахункової величини, є суб`єктом владних повноважень, на якого покладається обов`язок здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за спірний період, а тому доводи апелянта у цій частині є безпідставними.
Щодо суті спору апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, а відповідно до частини сьомої цієї статті право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.
Згідно з пунктом 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №533, Адміністрація Державної прикордонної служби України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.
Відповідно до частини першої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (надалі Інструкція №558), відповідно до пункту 2 розділу I якої грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 глави 7 розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, при цьому розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, а згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанови №704, внаслідок яких, окрім іншого, пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Також пунктом 6 постанови №103 пункт 10 постанови №704 викладено у новій редакції, яка встановлює, що постанова №704 набирає чинності з 01.03.2018.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» становив 1762 грн.
У подальшому у справі №826/6453/18 рішенням суду, яке набрало законної сили 29.01.2020, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до постанови №704, зокрема щодо змін, внесених до пункту 4 постанови №704.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тобто з 29.01.2020 скасовані зміни, внесені до пункту 4 постанови №704 постановою №103, та застосовується його первинна редакція, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, приписи щодо застосування « 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» не застосовуються в силу вимог пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (надалі Закон №1774-VIII) щодо обмеження застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102 грн, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX з 01.01.2021 - у розмірі 2270 грн, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX з 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, а відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX з 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн.
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (надалі постанова №481), яка набрала чинності з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 постанови №704 викладено у новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови №704.
Натомість 16.07.2026 Верховний Суд у справі №320/29450/24 ухвалив постанову, якою скасував судові рішення попередніх інстанцій та прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позову про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови №704. При цьому, в межах касаційного перегляду справи №320/29450/24 суд касаційної інстанції не постановляв ухвали про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
Ухвалюючи постанову від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, Верховний Суд виходив з того, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців) встановлюються та регулюються актами Кабінету Міністрів України, а саме постановою №704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.
Суд касаційної інстанції вказав, що за приписами статті 9 Закону №2011-XII встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме Кабінету Міністрів України (у тому числі встановлення базової величини), тоді як порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що зміст пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII не дозволяє виявити норму, на відповідність якій можна здійснити перевірку положень пункту 4 постанови №704, а у жодному з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що не дозволяє суду констатувати, що, вносячи зміни до постанови №704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноваженнями, установленими статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII.
Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15.09.2021 у справі №640/33771/20 та від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень Кабінету Міністрів України, тобто саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Закону №2011-XII. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи наведене правове регулювання та судові рішення, апеляційний суд зазначає, що:
- з 01.03.2018 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
- з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
- з 20.05.2023 та на час апеляційного розгляду справи розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (абзац перший пункту 4 постанови №704 в редакції постанови №481, з урахуванням постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою визнані законними зміни, внесені постановою №481 до абзацу першого пункту 4 постанови №704).
Таким чином, у спірний період з 29.01.2020 по 20.01.2022 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2020 - 2102 грн, 01.01.2021 - 2270 грн, 01.01.2022 - 2481 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Верховний Суд у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 22.09.2022 у справі №500/3840/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 сформував правовий висновок, відповідно до якого у зв`язку з визнанням протиправним та скасуванням пункту 6 постанови №103 з 29.01.2020 застосуванню підлягає пункт 4 постанови №704 у первинній редакції, тобто при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу з 29.01.2020 застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
При цьому Верховний Суд зазначив, що встановлене положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а розмір мінімальної заробітної плати застосовувався з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Доводи апелянта про правомірність застосування у спірний період пункту 4 постанови №704 в редакції постанови №103 спростовуються тим, що саме пунктом 6 постанови №103, визнаним протиправним та скасованим рішенням суду, яке набрало законної сили 29.01.2020, були внесені зміни до пункту 4 постанови №704, а відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, що зумовлює застосування з 29.01.2020 пункту 4 постанови №704 у редакції, яка існувала до внесення таких змін. Те, що наслідком скасування пункту 6 постанови №103 було також відновлення первинної редакції пункту 4 постанови №704, підтверджується наведеними вище правовими висновками Верховного Суду, а відсутність у відповідача повноважень вирішувати питання про чинність нормативно-правових актів не звільняє його від обов`язку застосовувати чинну редакцію пункту 4 постанови №704. Посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038 також висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки приведення у відповідність приміток до додатків 1 та 14 до постанови №704 не змінює того, що розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями встановлює саме пункт 4 постанови №704, який з 29.01.2020 підлягає застосуванню у первинній редакції.
Апеляційний суд також зазначає, що спірний період обмежений 20.01.2022, тобто передує набранню чинності постановою №481 (20.05.2023), а тому зміни, внесені постановою №481 до абзацу першого пункту 4 постанови №704, які згідно з постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 визнані законними, на спірні правовідносини не поширюються.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у період з 29.01.2020 по 20.01.2022 відповідач при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням протиправно застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, а також похідних від нього виплат (надбавок, премії, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.
Доводи апелянта про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога для оздоровлення позивачу виплачені, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки предметом спору є не факт їх виплати, а правильність визначення їх розміру, який відповідно до пункту 1 глави 6 та пункту 1 глави 7 розділу IV Інструкції №558 залежить від розміру місячного грошового забезпечення, обчисленого відповідачем у спірний період із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) – залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року – залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
СуддіН.В. Вербицька О.В. Джабурія
Оригінал: reyestr.court.gov.ua