Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №420/12331/26
Суддя: Кравченко К.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12331/26
Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,
повний текст судового рішення
складено 22.06.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді –Кравченка К.В.,
судді –Вербицької Н.В.,
судді –Джабурія О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
23.04.2026 ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу в період з 20.05.2023 по 11.04.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 11.04.2025, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії у зазначений спосіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у спірний період він проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , яка нараховувала та виплачувала йому грошове забезпечення без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, тоді як з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 втратив чинність та застосуванню підлягає пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року, ухваленим в порядку письмового провадження, задоволений позов ОСОБА_1 :
- визнана протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу в період з 20.05.2023 по 11.04.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 11.04.2025, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії у зазначений спосіб, з урахуванням раніше виплачених сум;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, що підтверджує незмінність правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника 1762 грн.
Апелянт вказує, що застосування позивачем розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами про Державний бюджет України на відповідні роки, для визначення посадових окладів військовослужбовців є помилковим, автоматичне відновлення дії попередньої редакції нормативного акта Кабінету Міністрів України законодавством не передбачене, а суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати той нормативно-правовий акт, який є чинним на момент виникнення відповідних правовідносин.
Крім того, апелянт звертає увагу на значне зростання видатків на оборону в умовах воєнного стану та на те, що Кабінетом Міністрів України з 29.01.2020 не приймалося рішень про збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржується, апеляційний суд переглядає його лише в частині задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та у період з 16.02.2021 по 11.04.2025 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
У спірний період з 20.05.2023 по 11.04.2025 відповідач нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення, обчислюючи посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з розміру 1762 гривні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 застосуванню підлягає пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції, а пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яким визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, хоча і був чинним у період з 20.05.2023 по 17.06.2025 та втратив чинність з 18.06.2025 у зв`язку з набранням законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, однак не підлягає застосуванню на підставі частини третьої статті 7 КАС України як такий, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, – закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Посилаючись, зокрема, на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, суд першої інстанції дійшов висновку, що розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги стосуються правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини першої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, а згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанови №704, внаслідок яких, окрім іншого, пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Також пунктом 6 постанови №103 пункт 10 постанови №704 викладено у новій редакції, яка встановлює, що постанова №704 набирає чинності з 01.03.2018.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» становив 1762 грн.
У подальшому у справі №826/6453/18 рішенням суду, яке набрало законної сили 29.01.2020, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до постанови №704, зокрема щодо змін, внесених до пункту 4 постанови №704.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тобто з 29.01.2020 скасовані зміни, внесені до пункту 4 постанови №704 постановою №103, та застосовується його первинна редакція, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, приписи щодо застосування « 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» не застосовуються в силу вимог пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (надалі Закон №1774-VIII) щодо обмеження застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102 грн, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX з 01.01.2021 - у розмірі 2270 грн, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX з 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, а відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX з 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн.
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (надалі постанова №481), яка набрала чинності з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 постанови №704 викладено у новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови №704.
Натомість 16.07.2026 Верховний Суд у справі №320/29450/24 ухвалив постанову, якою скасував судові рішення попередніх інстанцій та прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позову про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови №704. При цьому, в межах касаційного перегляду справи №320/29450/24 суд касаційної інстанції не постановляв ухвали про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
Ухвалюючи постанову від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, Верховний Суд виходив з того, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців) встановлюються та регулюються актами Кабінету Міністрів України, а саме постановою №704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.
Суд касаційної інстанції вказав, що за приписами статті 9 Закону №2011-XII встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме Кабінету Міністрів України (у тому числі встановлення базової величини), тоді як порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що зміст пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII не дозволяє виявити норму, на відповідність якій можна здійснити перевірку положень пункту 4 постанови №704, а у жодному з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що не дозволяє суду констатувати, що, вносячи зміни до постанови №704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноваженнями, установленими статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII.
Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15.09.2021 у справі №640/33771/20 та від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень Кабінету Міністрів України, тобто саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Закону №2011-XII. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи наведене правове регулювання та судові рішення, апеляційний суд зазначає, що:
- з 01.03.2018 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
- з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
- з 20.05.2023 та на час апеляційного розгляду справи розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (абзац перший пункту 4 постанови №704 в редакції постанови №481, з урахуванням постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою визнані законними зміни, внесені постановою №481 до абзацу першого пункту 4 постанови №704).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3028 грн, а відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX з 01.01.2025 - у розмірі 3028 грн.
Водночас, з огляду на те, що з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлені законами про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки, у період з 20.05.2023 по 11.04.2025 не підлягали застосуванню для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.
Посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача у спірний період з 20.05.2023 по 11.04.2025 обчислювались відповідачем виходячи з розміру 1762 гривні, тобто у відповідності до абзацу першого пункту 4 постанови №704 в редакції постанови №481.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
При цьому, суб`єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов`язаного з реалізацією особою свого права, зобов`язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набрав чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою в особі її уповноважених органів.
Пункт 2 постанови №481 був чинним протягом усього спірного періоду з 20.05.2023 по 11.04.2025, оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 набрало законної сили лише 18.06.2025, а відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, що визнав і суд першої інстанції.
Водночас, висновок суду першої інстанції про те, що пункт 2 постанови №481 не підлягає застосуванню на підставі частини третьої статті 7 КАС України як такий, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, апеляційний суд вважає помилковим.
Як зазначено вище, постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 скасовано судові рішення попередніх інстанцій у цій справі та відмовлено у задоволенні позову щодо пункту 2 постанови №481, тобто визнано законними зміни, внесені постановою №481 до абзацу першого пункту 4 постанови №704.
При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що у жодному з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що не дозволяє констатувати, що, вносячи зміни до постанови №704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноваженнями, установленими статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».
Отже, підстави вважати, що пункт 2 постанови №481 суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, зокрема законам про Державний бюджет України на відповідний рік, та не застосовувати його до спірних правовідносин, відсутні.
Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, на які послався суд першої інстанції, сформовані до ухвалення Верховним Судом постанови від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою підтверджено законність пункту 2 постанови №481, а тому не можуть бути враховані при вирішенні цього спору.
Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та інших постановах, щодо застосування з 29.01.2020 пункту 4 постанови №704 у первинній редакції стосуються періоду до набрання чинності постановою №481, тобто до 20.05.2023, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які виникли з 20.05.2023.
Таким чином, відповідач у період з 20.05.2023 по 11.04.2025 правомірно нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення, обчислюючи посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з розміру 1762 гривні, а отже, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача та для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за спірний період.
Оскільки розміри грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії є похідними від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, у задоволенні позовних вимог щодо їх перерахунку також слід відмовити.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог - скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою, ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3328 грн.
Отже, за подання в електронній формі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, позов у якій містить вимоги немайнового характеру та поданий фізичною особою у 2026 році, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1597,44 грн (3328 грн х 0,4 х 150% х 0,8).
Апеляційна скарга в/ч НОМЕР_1 подана до суду в електронній формі через підсистему «Електронний суд», однак доказів сплати судового збору за її подання апелянтом до апеляційної скарги не додано, і такий судовий збір апелянтом не сплачено.
Оскільки апеляційне провадження у справі було відкрито без перевірки сплати апелянтом судового збору, а підстави для звільнення в/ч НОМЕР_1 від сплати судового збору, визначені статтею 5 Закону України «Про судовий збір», відсутні, апеляційний суд вважає, що судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1597,44 грн підлягає стягненню з в/ч НОМЕР_1 на користь Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 132, 139, 143, 242, 257, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року в частині задоволених позовних вимог – скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову.
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії за період з 20.05.2023 по 11.04.2025 та зобов`язання здійснити їх перерахунок та виплату.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року – залишити без змін.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1597,44 грн (одна тисяча п`ятсот дев`яносто сім гривень сорок чотири копійки).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
СуддіН.В. Вербицька О.В. Джабурія
Оригінал: reyestr.court.gov.ua