Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №420/5234/26
Суддя: Кравченко К.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5234/26
Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,
повний текст судового рішення
складено 22.06.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді –Кравченка К.В.,
судді –Вербицької Н.В.,
судді –Джабурія О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді та грудні 2025 року;
- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2025 року на загальну суму 136483,58 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , яка бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308 включена до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, а відповідно до бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 від 12.02.2024 №1дск всі структурні підрозділи військової частини залучені до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій, однак, незважаючи на виконання ним у липні - грудні 2025 року таких завдань, що визнається відповідачем, додаткова винагорода за вказані місяці йому не нарахована та не виплачена.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за періоди з 01.07.2025 по 06.07.2025, з 13.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 15.09.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 09.11.2025, з 24.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 24.12.2025;
- зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за зазначені періоди на загальну суму 136483,58 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки аргументам відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, чим порушив вимоги статей 8, 9, 246 КАС України.
Апелянт вказує, що рішенням Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1, прийнятим за клопотанням Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.06.2025 щодо упорядкування підстав для виплати додаткової винагороди та єдиного тлумачення командирами військових частин поняття «інтенсивна підготовка», встановлено, що до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку №260 вважається складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))», а таке рішення відповідно до пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, та статті 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є обов`язковим для виконання військовослужбовцями. При цьому командир в/ч НОМЕР_1 неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 телеграмами від 15.08.2025, 29.09.2025 та 05.12.2025 за роз`ясненнями щодо наявності підстав для видання наказу про виплату додаткової винагороди, проте відповіді не отримав.
Крім того, апелянт наголошує на тому, що відповідно до пункту 8 розділу I Порядку №260 та статті 51 Бюджетного кодексу України грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини, а додаткова винагорода, яка не має постійного характеру, виплачувалася виключно за рахунок коштів, що надходили від ІНФОРМАЦІЯ_1 за відповідними запитами, тоді як кошти для виплати додаткової винагороди за спірний період не надходили. Також апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №420/5584/24.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що умови та розміри виплати додаткової винагороди встановлено Кабінетом Міністрів України, а рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1 не є нормативно-правовим актом, не змінювало Порядок №260 у встановленому порядку і не може обмежувати право на виплату, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 як актом вищої юридичної сили. Позивач також зазначає, що постанова Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №420/5584/24 стосується делегування Кабінету Міністрів України визначення розміру грошового забезпечення і не містить висновків щодо повноважень Міністра оборони України, а відсутність у відповідача коштів не звільняє його від обов`язку виплатити позивачу додаткову винагороду.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 25.01.2024 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , а з 09.01.2025 - на посаді техніка із системного адміністрування відділення експлуатації інформаційних систем.
Бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308 в/ч НОМЕР_1 включено до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України та покладено на неї виконання бойових (спеціальних) завдань, зокрема, з інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій, а відповідно до бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 від 12.02.2024 №1дск всі структурні підрозділи військової частини залучені до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій.
Відповідно до листів в/ч НОМЕР_1 від 24.11.2025 №2367/5270 та від 04.02.2026 №2367/576, а також витягів з наказів командира в/ч НОМЕР_1 від 06.07.2025 №195, від 15.09.2025 №268 та від 24.12.2025 №375, позивач виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій у складі в/ч НОМЕР_1 у періоди з 01.07.2025 по 06.07.2025, з 13.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 15.09.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 09.11.2025, з 24.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 24.12.2025, що підтверджується також журналом ведення бойових дій та рапортами начальника відділення експлуатації інформаційних систем в/ч НОМЕР_1 .
До липня 2025 року позивачу виплачувалася додаткова винагорода у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, тоді як за липень - грудень 2025 року така винагорода позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджується довідками про заробітну плату від 18.11.2025 №278/ФЕС та від 28.01.2026 №435/ФЕС і відповідачем не заперечується.
Командиром в/ч НОМЕР_1 видано наказ від 12.02.2026 №65/нагд про виплату додаткової винагороди за спірний період, на виконання якого відповідач направив до ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткову заявку-розрахунок на фінансування від 20.02.2026 №04-ФЕС, однак станом на дату подання відзиву на позовну заяву кошти для виплати позивачу додаткової винагороди не надійшли.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виконання позивачем у спірні періоди бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки на підставі бойових розпоряджень відповідачем не заперечується, пункт 2 розділу XXXIV Порядку №260, який передбачає виплату за це додаткової винагороди у розмірі 30000 грн, у липні - грудні 2025 року не був скасований або змінений у встановленому порядку, а рішення Міністра оборони України від 14.07.2025, доведене телеграмою від 15.07.2025, є внутрішньовідомчим розпорядчим документом, який не може змінювати або обмежувати норми постанови Кабінету Міністрів України №168 та Порядку №260.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, а відповідно до частини сьомої цієї статті право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває на час розгляду справи.
Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (надалі постанова №168) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Відповідно до пункту 2-1 постанови №168 міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають, зокрема, особливості виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України (надалі Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260 до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану.
Згідно з пунктом 3 розділу I Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану визначені розділом XXXIV Порядку №260.
Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою №168 виплачується, зокрема, у розмірі 30000 гривень військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
Згідно з пунктом 4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії здійснюється на підставі бойового наказу (бойового розпорядження), журналу бойових дій (журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення) та рапорту (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку №260 накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Отже, право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн згідно з пунктом 2 розділу XXXIV Порядку №260 пов`язується з фактом виконання ним бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) у складі військової частини, включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, який підтверджується визначеними пунктом 4 розділу XXXIV Порядку №260 документами, а обов`язок видати наказ про виплату такої винагороди покладено на командира військової частини.
Як встановлено вище, в/ч НОМЕР_1 включена до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, а факт виконання позивачем у спірні періоди бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими розпорядженнями підтверджений самим відповідачем, у тому числі листами від 24.11.2025 та від 04.02.2026, витягами з наказів командира в/ч НОМЕР_1 , журналом ведення бойових дій та рапортами начальника відділення, і в апеляційній скарзі не заперечується.
Підставою для невиплати позивачу додаткової винагороди за спірні періоди відповідач визначив рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1, доведене телеграмою тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296, відповідно до якого до внесення змін до постанови №168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку №260 вважається складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))».
Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
Згідно з Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, Міністерство оборони України в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання, а нормативно-правові акти Міністерства оборони України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Таким чином, зміни до Порядку №260, який є нормативно-правовим актом, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України, можуть вноситися лише шляхом видання нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, прийнятого та зареєстрованого в установленому законодавством порядку.
Рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1 у вигляді резолюції на клопотанні Головнокомандувача Збройних Сил України, доведене до військових частин телеграмою, не є нормативно-правовим актом, не пройшло державної реєстрації, не вносило змін до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 та до постанови №168, а отже, не могло змінити визначені цими актами умови виплати додаткової винагороди чи позбавити військовослужбовців права на її отримання.
Більше того, зі змісту зазначеного рішення вбачається, що воно прийняте саме «до внесення змін до постанови №168», тобто сам суб`єкт його прийняття виходив з того, що чинне на той час правове регулювання передбачало виплату додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки, а зміна такого регулювання потребує внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України.
Посилання апелянта на пункт 17 розділу I Порядку №260, яким передбачено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки зазначена норма не наділяє Міністра оборони України повноваженнями скасовувати чи обмежувати виплати, прямо передбачені постановою №168 та іншими положеннями Порядку №260, а тим більше змінювати зміст понять, які використовуються у нормативно-правових актах вищої юридичної сили.
Обов`язковість для військовослужбовців наказів (розпоряджень) командирів (начальників) відповідно до статутів Збройних Сил України, на яку посилається апелянт, стосується виконання службових обов`язків і не може слугувати підставою для обмеження встановлених нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України прав військовослужбовців на грошове забезпечення.
Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності правової норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Доводи апелянта про відсутність фінансування для виплати позивачу додаткової винагороди апеляційний суд відхиляє, оскільки відсутність або недостатність бюджетних асигнувань не може бути підставою для обмеження права особи на отримання грошового забезпечення у розмірі, визначеному законодавством, а реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.
Більше того, сам відповідач визнав наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди за спірний період, видавши наказ від 12.02.2026 №65/нагд про її виплату та направивши заявку-розрахунок на відповідне фінансування, однак станом на час подання апеляційної скарги додаткова винагорода позивачу не виплачена.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №420/5584/24 апеляційний суд не бере до уваги, оскільки, як слушно зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, наведений у ній висновок стосується делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо встановлення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців і не містить висновків щодо можливості обмеження права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди рішенням Міністра оборони України, яке не є нормативно-правовим актом.
Розрахунок суми додаткової винагороди за спірні періоди у розмірі 136483,58 грн, наведений позивачем (за липень 2025 року - 24193,55 грн, за серпень 2025 року - 28064,52 грн, за вересень 2025 року - 15000,00 грн, за жовтень 2025 року - 30000,00 грн, за листопад 2025 року - 16000,00 грн, за грудень 2025 року - 23225,81 грн), визначений пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не спростований.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки його аргументам, не відповідають змісту оскаржуваного рішення, в якому суд першої інстанції надав оцінку посиланням відповідача на рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 та телеграму від 15.07.2025 як на підставу для невиплати додаткової винагороди, а також на відсутність фінансування, при цьому відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини обов`язок суду обґрунтовувати своє рішення не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за спірні періоди.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність бездіяльності відповідача та про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань за спірні періоди.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року – залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
СуддіН.В. Вербицька О.В. Джабурія
Оригінал: reyestr.court.gov.ua