Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №494/1982/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №494/1982/26

Суддя: Коваль М.П.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 494/1982/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Катаєвої Е.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 29 вересня 2026 року, прийняте у складі суду судді Панчишина А.Ю. в місті Березівка, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року до Березівського районного суду Одеської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову № К652946 від 27.07.2026 р. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу, винесену посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 29 вересня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову №R652946 від 27.07.2026 р. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 17000 гривень, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Адміністративну справу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 279-9 КУпАП визнав адміністративне правопорушення добровільно та сплатив штраф на пільгових умова., що підтверджується заявою на згоду про притягнення до адміністративної відповідальності від 24.07.2026 року яка надійшла через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а сам факт незгоди позивача з інформацією, що міститься в Реєстрі, не означає автоматичної недостовірності такої інформації. Апелянт вважає, що суд безпідставно поновив позивачу пропущені строки на оскарження постанови № R652946 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 27.07.2026 року. Крім того, апелянт вказує, що суд дійшов хибного висновку щодо стягнення з відповідача судового збору, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_4 та не є окремою юридичною особою публічного права.

Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у застосунку «Резерв+» подав заяву в якій вказав про те, що факт вчинення адміністративного правопорушення визнає та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності.

Постановою по справі про адміністративне правопорушення R652946 визнано винним ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та стягнено штраф у сумі 17 000 грн. Як вбачається із наданої постанови, суть правопорушення полягає у тому, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вважаючи зазначену постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу вручення позивачу повістки, а сам факт визнання особою вини не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Згідно статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина перша).

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина третя).

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, згідно Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом абзацу другого частини першої та абзацу восьмого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII). громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.

Аналогічний обов`язок передбачений пунктом 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі – Порядок № 560).

Водночас притягнення особи до адміністративної відповідальності за невиконання зазначеного обов`язку потребує встановлення факту її належного оповіщення про виклик, визначення конкретних місця та часу прибуття, а також підтвердження обставин неявки без поважних причин.

Пунктом 29 Порядку № 560 визначено відомості, які повинна містити повістка, зокрема найменування органу, що її видав, мету виклику, місце, день і час явки за викликом, реєстраційний номер повістки та роз`яснення про наслідки неявки.

Згідно з пунктом 30 Порядку № 560 повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 34 Порядку № 560 передбачена можливість направлення повістки засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення за відповідною адресою місця проживання військовозобов`язаного.

Відповідно до пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки є:

- у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

- у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку - день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою нею територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення облікових даних, або за адресою задекларованого чи зареєстрованого місця проживання у випадках, передбачених цим Порядком.

Отже, відсутність фактичного отримання повістки особою не виключає можливості визнання її належним чином оповіщеною, однак за умови наявності передбачених законодавством доказів дотримання встановленої процедури оповіщення.

Застосовуючи наведені норми до спірних правовідносин, колегія суддів виходить з такого.

Оскаржувана постанова не містить конкретної дати та часу, на які позивач був викликаний до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, номера і дати повістки, а також відомостей про спосіб її вручення чи направлення позивачу.

Крім того, у матеріалах справи відсутня сама повістка, за неявку за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, а також будь-які докази її направлення або вручення, зокрема особистий підпис про отримання, відповідний відеозапис, опис вкладення до поштового відправлення, повідомлення про вручення чи документи поштового оператора з відмітками про відмову від отримання або відсутність адресата за відповідною адресою.

Таким чином, справа не містить доказів, які б підтверджували належне оповіщення ОСОБА_1 про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у визначені дату, час і місце.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Водночас сама постанова про накладення адміністративного стягнення є результатом розгляду адміністративної справи, законність та обґрунтованість якої становлять предмет судового контролю, а тому викладені в ній твердження про вчинення особою правопорушення не можуть без належного доказового підтвердження вважатися достатніми для встановлення її вини.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про правомірність оскаржуваної постанови, у зв`язку з тим, що позивачем було визнано факт вчинення адміністративного правопорушення у застосунку Резерв+, оскільки відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної зокрема у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 177/525/17, сам факт визнання особою вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

За таких обставин, оскільки відповідачем не було надано до суду жодних належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення – закриттю.

Щодо доводів апелянта про безпідставне поновлення позивачу строку на оскарження постанови № R652946, апеляційний суд зазначає про помилковість таких тверджень, оскільки позивачем не було пропущено встановлений законом десятиденний строк оскарження вказаної постанови, відповідно суд першої інстанції питання про поновлення вказаного строку не вирішував.

Щодо посилань апелянта на помилкове стягнення з відповідача судового збору, оскільки відповідач не є окремою юридичною особою колегія суддів зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При цьому, термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 29 вересня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 29 вересня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Е.В. Катаєва

Оригінал: reyestr.court.gov.ua