Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №280/7499/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №280/7499/26

Суддя: Кальник В.В.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 280/7499/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 24.07.2026 в адміністративній справі №280/7499/26

за позовом ОСОБА_1

до головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Косінова Ігоря Вікторовича, третя особа ОСОБА_2

про визнання протиправними дій та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Косінова Ігоря Вікторовича щодо накладення штрафу у межах виконавчого провадження № 43658918 та скасувати постанову зазначеного державного виконавця від 29 червня 2026 року про накладення штрафу.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що предметом оскарження є постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, прийнята відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.12.2021 у справі № 2610/27695/2012, та Верховного Суду у постанові від 25.07.2025 у справі № 340/5909/24, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки постанова про накладення штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів має іншу правову природу, ніж постанови про накладення штрафів за невиконання судових рішень, які оскаржуються в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу від 24.07.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предметом позову є виключно оскарження дій державного виконавця щодо накладення штрафу та постанови про його накладення, тоді як вимог щодо перерахунку заборгованості зі сплати аліментів позивач не заявляв.

На переконання апелянта, спори про оскарження постанов державного виконавця щодо накладення штрафу відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» належать до юрисдикції адміністративних судів незалежно від того, яким судом видано виконавчий документ.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного або приватного виконавця, якщо вважають, що ними порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження таких рішень, дій чи бездіяльності.

Отже, можливість розгляду адміністративним судом спорів щодо рішень, дій чи бездіяльності виконавця залежить, зокрема, від відсутності іншого встановленого законом порядку їх судового оскарження.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Частиною другою зазначеної статті передбачено можливість оскарження до адміністративного суду рішень, дій чи бездіяльності виконавців щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі визначених цією нормою постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів.

Водночас частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальні підстави накладення штрафу на боржника за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один, два або три роки, у розмірах відповідно 20, 30 або 50 відсотків суми заборгованості.

При цьому суми штрафів, передбачених зазначеною нормою, стягуються з боржника та перераховуються стягувачу аліментів.

Таким чином, штраф, передбачений частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, відрізняється за своєю правовою природою, підставами застосування та цільовим призначенням від штрафів, передбачених статтею 63 цього Закону, які накладаються за невиконання рішення без поважних причин і стягуються на користь держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 дійшла висновку, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів та накладення штрафу у зв`язку з наявністю такої заборгованості регулюються взаємопов`язаними нормами законодавства, вирішення відповідних спорів має здійснюватися в межах однієї юрисдикції - цивільної.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше викладеного висновку в постанові від 04.03.2020 у справі № 682/3112/18 щодо належності зазначеної категорії спорів до адміністративної юрисдикції.

Аналогічний правовий підхід підтверджено Верховним Судом у постанові від 25 липня 2025 року у справі № 340/5909/24, у якій визнано правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо належності до цивільної юрисдикції спору про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу за заборгованість зі сплати аліментів.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана позивачем постанова державного виконавця від 29.06.2026 була прийнята у межах виконавчого провадження № 43658918 з примусового виконання виконавчого листа № 0820/1669/2012-2/0820/271/2012, виданого 26.03.2012 Пологівським районним судом Запорізької області, щодо стягнення аліментів.

Зазначена постанова передбачає накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків заборгованості зі сплати аліментів, тобто є постановою, прийнятою відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VIII.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір щодо правомірності дій державного виконавця з накладення зазначеного штрафу та скасування відповідної постанови підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Доводи апелянта про те, що ним не заявлялося вимог щодо перерахунку заборгованості зі сплати аліментів, колегія суддів відхиляє, оскільки визначальним для розмежування судової юрисдикції є характер спірних правовідносин та правова природа оскаржуваної постанови державного виконавця, а не наявність чи відсутність окремої вимоги про перерахунок заборгованості.

Самостійне оскарження постанови про накладення штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, не змінює правової природи спору та не свідчить про його належність до адміністративної юрисдикції.

Посилання апелянта на частину другу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зазначена норма не може застосовуватися без урахування спеціального правового регулювання накладення штрафів за заборгованість зі сплати аліментів та відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статей 447 та 448 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, а така скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

З огляду на те, що виконавчий документ виданий Пологівським районним судом Запорізької області, територіальна підсудність справ якого відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 14.09.2022 № 49/0/9-22 передана Вознесенівському районному суду м. Запоріжжя, суд першої інстанції обґрунтовано роз`яснив позивачу належний порядок судового захисту.

Доводи апелянта щодо неправильності визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів, здійснення ним відповідних платежів, наявності обставин непереборної сили у зв`язку з воєнними діями та відсутності його вини в утворенні заборгованості стосуються правомірності накладення штрафу по суті.

Проте предметом апеляційного перегляду в цій справі є законність ухвали про відмову у відкритті провадження, а не правомірність постанови державного виконавця. Тому зазначені доводи не впливають на визначення предметної юрисдикції спору та не підлягають оцінці по суті в межах цього апеляційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції правильно застосував зазначену норму процесуального права та відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував норми процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відкриття провадження в адміністративній справі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у справі № 280/7499/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua